Ризики термінологічної зрівняйлівки

Ризики термінологічної зрівняйлівки

17 Січня 2019
2431
17 Січня 2019
13:14

Ризики термінологічної зрівняйлівки

Ігор Куляс
для «Детектора медіа»
2431
Я проти того, щоби справжню журналістику, зроблену за стандартами, теж називали пропагандою й на підставі цього закликали журналістів ставати «свідомими» пропагандистами.
Ризики термінологічної зрівняйлівки
Ризики термінологічної зрівняйлівки

Це продовження дискусії з паном Олексієм Паничем щодо виданої «Детектором медіа» брошури «Як розпізнати пропаганду в ЗМІ». Пан Олексій веде цю дискусію у Фейсбуку, тож повні його аргументи можна знайти в коментах тут. Я вже вдруге намагаюся перенести цю дискусію на «Детектор медіа», ось попередній мій текст у рамках дискусії. З моєї точки зору, теми цієї дискусії є важливими для всієї медіаспільноти, і значна частина журналістів може не побачити її на фейсбук-акаунтах. Крім того, як виявилося, я до цього часу не читав концептуальної статті пана Олексія на «Детекторі медіа», присвяченої саме цій тематиці, прочитав лише тепер, ось вона.

Наскільки я зрозумів, пан Олексій Панич вважає, що будь-яке поширення будь-якої інформації є пропагандою. Хоча він обмовився: «Я виходжу з того, що поширення БУДЬ-ЯКИХ поглядів і оцінок — правдивих, неправдивих, відповідних чи невідповідних фактам — з метою вплинути на погляди інших людей — це пропаганда» (капслок — пана Олексія, напівжирне виділення тут і далі в цитатах — моє). Я ж вважаю, що журналістика, зроблена за стандартами, пропагандою не є. Тому що, як мінімум, не ставить собі на меті вплив на погляди інших людей. Хоч і поширює різні погляди й оцінки, щоправда, базуючись при тому на перевірених фактах і на балансі думок.

У своїй програмовій статті пан Олексій наводить три різні, доволі м’які визначення пропаганди. Насправді ж цих визначень значно більше, є серед них і жорсткіші формулювання. Я додам до наведених паном Олексієм іще парочку. Ось, наприклад, стаття на Вікіпедії (яка, звісно, не є ніяким авторитетом, але при тому нею послуговується величезна кількість людей): «Пропаганда — це форма комунікації, спрямована на поширення в суспільстві світогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції». Або формулювання англійського соціолога Л.Фразера: «Пропаганда — це мистецтво примусити людей робити те, чого б вони не робили, якби мали у своєму розпорядженні усі дані, що стосуються ситуації». Прикметно, але майже в усіх визначеннях пропаганди, в тому числі й у наведених паном Олексієм у статті, є оця важлива складова, вона в таких словах: «на підтримку якоїсь справи», «з метою переконування», «з метою зарадити чи зашкодити інституції, справі чи особі», «щоб сприяти чиїйсь справі або зашкодити протилежній справі», «із наміром вплинути на людські погляди». Тобто завжди є мета впливу на громадську думку для досягнення певної бажаної поведінки. Інформаційна журналістика такої мети не має. Її місія — інформувати суспільство, надавати йому повну інформацію для прийняття кожним власних рішень.

Пан Панич, стверджуючи, що в будь-якому повідомленні журналіст щось пропагує, зрештою закликає журналістів ставати «свідомими» пропагандистами. Ось його слова: «Навіть просто розповідаючи про події, журналісти не можуть — та й чи повинні? — повністю залишати за кадром власне, особисте ставлення до того, що відбувається». «Журналісти та ЗМІ, яким близька та чи інша ідеологія, неминуче долучаються до її пропаганди, і бажано, щоб вони робили це цілком відкрито та усвідомлено — інакше вони, самі того не бажаючи, будуть поширювати відповідні погляди в режимі “сірої пропаганди”».

З моєї точки зору, це заплутує розуміння законів журналістської професії. Як медіатренер і кадровик із чималим стажем, я мав і маю справу з тисячами журналістів, тож можу поділитися своїм нерадісним спостереженням. Коли запитуєш у журналістів, у чому місія нашої професії, то доволі часто чуєш дичину на кшталт «формувати суспільну думку», «вчити людей», «впливати на суспільні процеси», «допомагати людям», «вирішувати проблеми» тощо. Часто це кажуть навіть дуже досвідчені журналісти, а що вже казати про вчорашніх і нинішніх студентів журфаків (бо, на жаль, більшість журналістських факультетів країни з приводу місії та стандартів майбутньої професії насаджують у головах своїх студентів повний вінегрет, із наведеними формулюваннями включно).

Можливо, термінологічна плутанина має причиною те, що пан Олексій не до ладу розуміє стандарти журналістики? Ось наводячи як приклад «несвідомої пропаганди» вживання журналістами слова «тітушки» стосовно охоронців будівництва, проти якого виступають люди, пан Олексій чомусь не зважає на те, що якраз слово «тітушки» є відверто оцінним, плюс узагальнено-неточним, а отже його вживання грубо порушує і стандарт відокремлення фактів від думок, і стандарт точності подачі інформації. І в матеріалі професійного журналіста цього слова точно не буде. Тим знову-таки журналістика й відрізняється від пропаганди — несвідомої чи усвідомленої.

Показовим є і приклад із відмінностями нашого з паном Паничем ставлення до використання терміна «окупант». У його розумінні — саме́ його вживання вже є пропагандою. У моєму ж розумінні пропагандою є або його підміна евфемізмами (як, наприклад, у випадку з окупаційними американськими військами в Афганістані), або ж його вживання не за призначенням (як-от коли «преса Л/ДНР» називає окупантами Збройні сили України). І ще. Є терміни, які точно описують певні поняття, а при тому мають ще й оцінні емоційні конотації — негативні (як ті ж терміни «окупант», «сепаратист», «колаборант», «терорист» тощо) або позитивні («доброволець», «ополченець», «волонтер», «активіст» тощо). Пропагандою, з точки зору пана Олексія, є будь-яке вживання таких термінів, а з моєї точки зору, пропагандою є перекручення первісного значення терміна. Так, російські пропагандистські медіа називають «ополченцями» бойовиків Донбасу. Термін «ополченець» позначає цивільну особу, яка допомагає своїй армії боронитися від зовнішнього агресора. А бойовики Донбасу, навпаки, допомагають армії агресора й окупанта воювати проти армії своєї держави. Тому коли їх називають «ополченцями» — оце і є пропаганда.

А ось вам приклад із нашої державної пропаганди (бо пан Олексій якось дорікнув мені, що я в методичці таких прикладів не наводив, бо буцімто «невдобно»). Наша українська влада з 2014 по 2018 рік із різних міркувань дуже не бажала називати війну війною, а маніпулятивно позначала її терміном «АТО». Оце — чітка пропагандистська підміна понять, бо жодна антитерористична операція за визначенням не може тривати роками й відбуватися на величезних територіях двох областей країни. Що ми маємо в підсумку цієї пропагандистської підміни? Та ось те, що у свідомості величезної кількості українців так і не закарбувалося, що проти країни йде війна! Бо війну роками офіційно не називали війною.

У підсумку, ми ведемо дискусію, маючи на увазі різні значення термінів кожний. Я особисто не проти того, щоби термін «пропаганда» замінити на будь-який інший. Наприклад, «маніпулятивна пропаганда», або «пропагандистська дезінформація», або «сіра і чорна пропаганда». Від назви ж не зміниться суть явища. Але я проти того, щоби справжню журналістику, зроблену за стандартами, теж називали пропагандою й на підставі цього закликали журналістів ставати «свідомими» пропагандистами. Тому що це розмиває й так доволі тонку грань між цими двома абсолютно різними за покликанням явищами (при тому, що пропаганда завжди намагається спритно маскуватися під журналістику). Якщо ми суто казуїстичними міркуваннями зітремо цю тонку грань остаточно, то залишки чесних журналістів поповнять лави «усвідомлених пропагандистів». Хто ж тоді залишиться інформувати людей про реальні події? Як писав відомий журналіст-практик, автор книжки «Універсальний журналіст» Девід Рендел, «якщо ви хочете бути пропагандистом, йдіть працювати в рекламу, в уряд чи в політику (...). Будь-яка стаття має бути неупередженою спробою з’ясувати, що відбулося насправді, й спроба ця продиктована рішучістю опублікувати цю правду, наскільки б вона не розходилася з нашими власними позиціями (думками)».

Фото: vespa.media

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2431
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
ANDRII LYFAR
1926 дн. тому
Утім не варто забувати, що діяльність будь-якого ЗМІ має кінцевий результат, що визначається РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЮ. У той же час ДІЄВІСТЬ будучи одним з її складових компонентів визначається конкретною участю журналістики в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється сукупністю прийнятих громадськістю та органами влади заходів за матеріалами журналістів.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду