Стратегію інформаційної реінтеграції розробило Міністерство інформаційної політики, а в липні цього року її ухвалив Кабмін. Головна мета документа — забезпечити повноцінний доступ громадян України, що проживають на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, до загальнонаціонального українського інформаційного простору.

Боротьба за уми

Заступниця міністра інформаційної політики (МІП) Еміне Джапарова вважає основним у Стратегії смислове навантаження: українська держава визнає Донбас невід'ємною частиною України, а жителів окупованих територій — громадянами України, а не сепаратистами чи «ватниками».

Вона наголосила, що тепер на окупованих територіях Росія проводить агресивну інформаційну кампанію, метою якої є формування нової ідентичності людей. «Сьогодні відбувається активна пропаганда десятків російських або контрольованих місцевих медіа, мета яких — дискредитація України, українського суспільства і максимальне дистанціювання тих, хто живе по той бік окупації. Це відбувається різними способами, рівень мови ворожнечі в загальноросійському просторі потужний, одна третина новин у РФ присвячена Україні і здебільшого це — негативне висвітлення всіх процесів. Ми сьогодні маємо ситуацію, коли РФ намагається переконати, що в нас “громадянська війна”, а не війна Росії проти України і, на жаль, ми маємо ситуацію, коли на окупованих територіях формують нову ідентичність так званих громадян “ЛНР” та “ДНР”», — підкреслила пані Джапарова.

За підрахунками МІП у результаті проведених досліджень, приблизно 13 % опитаних жителів тимчасово окупованих територій вважають себе громадянами так званої ЛНР, а 19 % опитаних — громадянами так званої ДНР.

Міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Вадим Черниш вважає, що реалізувати подібні стратегії важко, тому що є політики, які саботують цей процес. Він також каже, що комунікацію варто розділити на три аудиторії: громадяни на підконтрольних Україні територіях; комбатанти (які тримають зброю проти української держави); решта населення окупованих територій.

Вадим Черниш нагадав, наскільки змінилися меседжі в комунікаціях із Донбасом: «З 2014 року змінилися тези і меседжі, які посилаються до людей на території, які Україна контролює, і частково почали змінюватися стосовно тих, хто проживає в межах окупованих територій. Пам’ятаєте 2014 рік, коли були розмови, що кожен, хто там живе, — це терорист або їхній посібник? Дуже слабкі були дії влади і формулювання цілей щодо реінтеграції людей, щодо пошуку шляхів виходу із ситуації. Але багато почало змінюватися через те, що було ядро людей, які почали це змінювати не тільки в суспільній дискусії, а й пропонувати відповідні документи».

Виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікацій Діана Дуцик виокремила дотичні до Стратегії інформаційної реінтеграції проблеми Донецької та Луганської областей, які потребують вирішення: ситуація з місцевими школами, де досі радянські фонди бібліотек; поганий стан місцевих медіа; проблеми з логістикою і доступом до комунікацій, зокрема інтернету.

Народні депутати Олексій Рябчин (ВО «Батьківщина») і Валерія Заружко (Радикальна партія Олега Ляшка) зауважили, що одних меседжів для реінтеграції жителів окупованих територій недостатньо, потрібні конкретні дії: наприклад, викорінення хабарництва на контрольно-пропускних пунктах, покращення інфраструктури Донецької та Луганської областей, скасування процедури перевірки і верифікації переселенців.

Питання контенту й регіональних особливостей

Комунікація з Донбасом потребує більш змістовного наповнення, вважає Юлія Тищенко, голова ради Українського незалежного центру політичних досліджень. Також інформацію, яку Україна хоче донести до жителів Донбасу чи окупованих територій, варто подавати в цікавішій і доступнішій формі, щоб вона мала кращий ефект.

Із цим погоджується Еміне Джапарова, називаючи якість контенту одним із трьох головних напрямів роботи. Другим є розвиток українського мовлення: побудова телевеж і надання можливості українським телерадіокомпаніям мовити на контрольованій та окупованій територіях. Третій — зупинення незаконного сигналу з тих українських веж, які використовують на окупованих територіях.

Хоча, на думку генерального директора інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» Олександра Мартиненка, розроблені державою наративи не сприймаються аудиторією, бо українці на заході та сході потребують різних меседжів. «Російський телепродукт — це дуже професійна і збалансована пропаганда. Він повністю формує образ світу в очах громадян. Там немає жодного місця, куди можна всунути свою точку зору. Тут дуже важлива довіра до людей, які говорять з екрана. Ті, хто працює на російському телебаченні, на мою думку, розбираються у психології. Вони прораховують, чи будуть люди довіряти кореспонденту. Такого підходу бракує українському телебаченню», — вважає він.

Керівник Донецького інституту інформації, засновник «Громадського ТБ Донбасу» і сайту «Новости Донбасса» Олексій Мацука нагаname="_GoBack">дав, що Мінінформполітики було доручено розробити й подати проект плану заходів із реалізації схваленої Стратегії у шестимісячний строк. Тобто лише проект плану заходів, ймовірно, буде подано наприкінці лютого 2019 року. Пан Мацука сподівається, що цей план врахує особливості громадської думки в усіх регіонах України й не стане напередодні виборів інструментом виконання політичних завдань. Допомогти розробити збалансований план, на його думку, зможуть такі дії:

• аудит контенту, який виробляється коштом державного бюджету на предмет дотримання правил конфліктночутливої журналістики та принципів невикористання мови ворожнечі через упровадження національного моніторингу;
• відмова від надмірної політизації контенту, що виробляється всіма учасниками медіаринку, через проведення галузевих заходів для працівників ЗМІ та впровадження принципів саморегуляції журналістів;
• врахування місцевих регіональних особливостей і традицій під час вироблення контенту, як медійного, так і риторики державних службовців.

Як досягали єдності в Північній Ірландії

Досвідом проведення інформаційних кампаній в Ірландії ділився Квентін Олівер (Quintin Oliver). 20 років тому він керував кампанією Yes перед одночасними референдумами у Північній Ірландії та Республіці Ірландія 1998 року. Тоді 71 % жителів півночі острова та 94 % Республіки проголосували за Белфастську угоду, метою якої було припинення конфлікту та стабілізація ситуації. Північна Ірландія залишилася частиною Великої Британії, політичні угрупування зобов'язалися діяти лише в мирний спосіб, з’явилися нові інституції регіональної співпраці.

Крім того пан Олівер був радником щодо вирішення багатьох інших конфліктів у світі. Наприклад, між Палестиною та Ізраїлем, на Балканах, у Сирії. Також пан Олівер допомагав з організацією референдумів у Колумбії, Шотландії, на Кіпрі.

Під час круглого столу він сформулював основні критерії успішної інформаційної кампанії.

1. Визначена та зрозуміла мета, заклик до дії.
2. Чіткість основного меседжу та аудиторії. «У цьому питанні важливо зважати на громадську думку та робити опитування. Також не інвестуйте час і сили в ту аудиторію, яку ви вже маєте, й тих людей, які ніколи не стануть прихильником вашої ідеї. Потрібно цілитися на тих, хто посередині, та використовувати різні техніки для переконання», — каже експерт.
3. Інклюзивність. «Під час конфлікту між Північною Ірландією, Республікою Ірландія та Великою Британією ми мали тих, хто прагнув застосувати військові сили, щоб вигнати британців із території. Ці сили очолювали Ірландська республіканська армія (ІРА). З іншого боку були ті, хто прагнув застосування британської армії для “усунення терористів”. Це були дві поляризовані позиції, які мали сили і зброю. ІРА є чи не найуспішнішою нелегальною озброєною групою в Європі. Але були люди посередині, які просто хотіли вести звичайний спосіб життя, доглядати дітей, учитися. Вони були менш поляризовані. Тому стратегія комунікації полягала у включенні їх до діалогу. Не говорити їм, як голосувати, а підтримувати дискусію. Приміром, була важливою роль жінок. Часто їх виключають із процесу прийняття рішень, але жінки в Північній Ірландії були дуже злі через це. Вони створили власну політичну партію. З роками це трансформувалося в те, що три лідера наших політичних партій (із п’яти) є жінками», — розповідає експерт.
4. Емоції. Інформаційні кампанії — це не лише аргументи. Тут варто звертати велику увагу на емоції та пояснювати: чому людині потрібно взяти участь, приміром, у голосуванні; чому це важливо.
5. Креативність. За словами пана Олівера, їхнім новаторством під час кампанії 1998 року було спрощення складної мови угоди до мови символів. Приміром розвішувалися білборди, які голосування «за» показували у вигляді дорожнього знаку «рух уперед», а «проти» — знаком «глухий кут». Крім того, до кампанії залучали відомих діячів, спортсменів.

«Імплементація інформаційної стратегії — це свого роду участь громади у миротворенні. Тому що більше не може бути досягнений мир за допомогою “сильних сил”, більше немає “великих людей”, які сидять за столом та ділять країни чи нації, вирішують конфлікти. Ми повинні вмикати наше креативне мислення і творити позитивнішу картину, куди будуть залучені широкі маси. Зазвичай це йде в тісному зв’язку з політиками. Я поважаю політиків та тісно з ними співпрацюю, але інколи складається враження, наче вони живуть на іншій планеті. Об’єднання світу політиків зі світом громадськості — це один із найбільших викликів. Це подібно до зіткнення тектонічних плит, особливо перед виборами, які чекають на вашу країну наступного року», — вважає Квентін Олівер.

Фото: Володимир Малинка