Радіо Свобода

За даними другої хвилі дослідження, проведеного у квітні-травні 2018 року на замовлення «Кальміуської групи», найбільш достовірним джерелом інформації про події на непідконтрольній території українське телебачення вважає лише 17% опитаних жителів підконтрольної частини Донбасу. Це майже вдвічі менше, ніж в середньому по Україні. Найбільш достовірним джерелом люди вважають друзів або родичів, що проживають на непідконтрольній території (25%).

Пояснити такий низький рівень довіри до українського телебачення і радіо впливом російської пропаганди не вдасться. Дослідження показало, що на території підконтрольної частини Донбасу російські медіа найоб’єктивнішим джерелом інформації про непідконтрольні території вважає менше від 1% опитаних. Але цей фантастичний рівень недовіри зовсім не конвертувався у зростання рівня довіри до українських мовників.

Низький рівень довіри до медіа у зонах, наближених до конфлікту, – звичайна річ і має логічне пояснення. В умовах бойових дій завжди існує певна міра офіційної цензури або самоцензури журналістів. З багатьох причин доволі важко повідомляти інформацію у прямому режимі із зони бойових дій та прифронтової зони. Це може призвести до розкриття важливої інформації, що має військове значення, та спричинити тяжкі наслідки для військових. Багато журналістів мають почуття громадянського обов’язку, підтримуючи свою сторону. Впливає і їхній не завжди високий фаховий рівень.

Контрольовані Росією збройні формування блокують вільний доступ до них для українських журналістів, яким залишається лише шукати інформацію в соціальних мережах: а при цьому є спокуса бути в тренді, відбирати інформацію порційно, відчувати себе інформаційним бійцем, який має не висвітлювати події, а дає «інформаційну відсіч агресії».

Під час бойових дій вимоги до роботи журналістів посилюються. Якщо у мирний час глядач готовий вибачити, або навіть не помітити помилку журналістів, то під час військового конфлікту, коли майже всі теми стають вкрай чутливими, кожна помилка може розглядатися як трагедія: «Як вони можуть повідомляти нам із помилками про такі важливі для нас теми?»

В Україні полюбляють казати про ефективність російської пропаганди, яка має посіяти розбрат та дезорганізацію у державі. Проте, наші дані ілюструють протилежну тенденцію: падіння рівня довіри до українського телебачення на тлі фактичної втрати довіри до російських медіа. Тому помилково вважати людей лише пасивними маріонетками російських медіа.

Отже, слід зайнятися собою, з’ясувати, що українське телебачення робить не так і що може робити краще. Про те, звідки з’явився такий рівень недовіри, говорили 12 липня під час круглого столу громадської організації «Детектор медіа», присвяченого моніторингу того, як державні органи комунікують із Донбасом.

Для багатьох політиків та журналістів Донбас та його жителі втратили суб’єктність та виступають лише як тло. За моніторингом, Кабінет міністрів України частіше використовував тему Донбасу переважно для реклами різноманітних досягнень. Точніше, для інтерпретації певних дій та подій як досягнень.

У багатьох випадках комунікація будується не для Донбасу, а про Донбас, що є різними речами. Наприклад, згідно з моніторингом, за кількістю згадувань проблематики Донбасу у своїх повідомленнях першість – у президентської партії «Солідарність». Проте, за цілеспрямованістю меседжів її випередив «Опозиційний блок». Результати останніх виборів до парламенту відповідають цій тенденції: «Опозиційний блок» має на Донбасі набагато вищу підтримку, ніж президентська партія.

На останньому «Донбас медіа форумі», який відбувся в липні, поверненню довіри до українських медіа на Донбасі також була присвячена ціла панель. На ній керівник організації «Детектор медіа» Наталія Лігачова сказала, що тільки журналістські стандарти можуть утримати медіа від крайнощів та допомогти зберегти довіру різних груп громадян. Аудиторія втомилася від надмірної політизації контенту. Цікаво, що за дослідженням організації, мова контенту на Донбасі не є чинником для його обрання за умов, що контент якісний.

Перший заступник голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Олександр Гуґ, який має обмежений доступ на непідконтрольну територію та може напряму спілкуватись із громадянами, що живуть на непідконтрольній території, вважає, що деякі медіа роблять ведвежу послугу для своїх глядачів і читачів, ще глибше поляризуючи суспільство. Вони обирають та висвітлюють ті факти, які вигідні їхнім партіям, та формують хибну картину. Довіру жителів Донбасу можна посилити тільки за рахунок фактів, а не трактовок, каже він.

Що в цій ситуації має робити українська сторона? Медіа – четверта незалежна гілка влади, прямий вплив на яку обмежений, проте медіа часто йдуть за трендами, які задають і політики та держслужбовці.

На п’ятому році війни вже не можна говорити лише про російську пропаганду в медіа, тим більше, як показують дані нашого опитування, вони не настільки впливові та не користуються високою довірою. Тема Донбасу має перестати бути інструментом політичної боротьби у провладній команді. Жителі Донбасу мають відчути себе громадянами та побачити пропозиції вирішення їхніх реальних проблем в медіа, програмах політичних партій та почути їх з вуст чиновників. Відчути, що вони не просто тло для фото для лайків.

Завдання держави – не «перевиховувати» дорослих людей, а повертати їхню довіру, а це дещо інші речі.

Недовіра до українських політиків та медіа в питанні вирішення конфлікту на Донбасі та реінтеграції непідконтрольних територій характерна не тільки для прифронтових районів. Фокус-групове дослідження «Кальміуської групи»показало, що громадяни України розглядали медіа та політиків як потенційну перепону для можливої реінтеграції окупованих територій. Звісно, якщо будуть безпекові умови для такої реінтеграції, які дозволять відновити там українську владу.

Загалом, люди казали, що попри деякі регіональні відмінності, вони не бачать перепон для реінтеграції та порозуміння з жителями непідконтрольних територій, бо всіх людей об'єднує бажання жити в заможній та успішній країні. Можливо, саме про це треба говорити більше.