Баланс інформації в матеріалі — один із важливих показників якісної журналістики, як і суспільно значущі інформаційні приводи. Проводячи моніторинг регіональних медіа Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, довелося звернути увагу на таку деталь: пишучи про окуповані території Донеччини та Луганщини, деякі українські ЗМІ дають слово сепаратистам, представникам російських окупаційних режимів, тим самим роблячи їхню позицію почутою й певною мірою легітимізованою у сприйнятті аудиторії. Тож чи можна буквально цитувати джерела інформації, які донедавна українським законодавством визнавалися як терористи, а тепер — і взагалі окупанти? Які загрози це може нести?

Під час проведення кількох хвиль моніторингу ІДПО в листопаді 2017 та лютому 2018 року особливу увагу привернув сайт «Донецкие новости» (власник Рінат Ахмєтов). На цьому ресурсі найбільше з-поміж медіа Донеччини (а до аналізу були взяті друковані видання «Приазовский рабочий», «События», «Знамя Индустрии», «Вісті Донбасу», сайти «0629.com.ua», «Восточный проект» та «Деловой Славянск») виявлено джинси — 16,2 %, пропаганди — 10 % та проросійських меседжів — 15,2 %. Видання, яке виходить на підконтрольній Україні території, вважає цілком нормальним шукати інформаційний привід у прес-службах адміністрацій окупантів та органів їхньої влади. Редакції, звісно, обумовлюють статус територій, але це, мабуть, єдиний їхній плюс. Далі досить часто йде цитування представників окупаційних режимів, поширення їхніх меседжів, агресивної налаштованості до України. Причому події, подані прес-службами «ДНР / ЛНР», слугують основними інформаційними приводами, а думка української сторони подається як баланс, данина стандартам.

Так, на сайті «Донецкие новости» поширюють ефіри сепаратистських телеканалів, де представник ОРДЛО Владислав Дейнего озвучує позицію «ДНР» із приводу введення миротворців на Донбас. Тут є все: і думка «ДНР», і Путіна з приводу конфлікту на Донбасі — немає лише української позиції: «У нас есть гарантии России: В “ЛНР” рассказали о вариантах силового сценария на Донбассе». У такий же спосіб транслюються й інші месиджі сепаратистів: «Были бы где-то на Днепре: В “ЛНР” заявили, что войну на Донбассе сдерживают только Минские соглашения». Російський погляд на проблему несуть заголовки «Продукцию “республики” покупают в России и странах Таможенного Союза, — “ДНР”», «Лавров заявил, что Украина “низведена до состояния неспособности самостоятельно управляться”» та ін.

Трапляються маніпуляції контентом. Так, у матеріалі «Донетчина: Валютные поступления от экспорта в РФ выросли на 22,1 %» повідомляється, що лідером з експорту є Італія, але заголовок акцентує на іншій країні. У такий же спосіб цінову політику порівнюють із Росією («В “ДНР” заявили о пополнении бюджета Российской Федерации оплатой пошлин»). Йде агітація на зразок «В Абхазию можно поехать с “паспортом ЛНР”». Таким чином зміщується ціннісні критерії у свідомості читачів, для яких відправною точкою є не Україна, а країна-окупант.

Сайт цитує сепаратистів і надає їм слово як легітимним ньзмейкерам. Цьому присвячуються основне — лід та сайдбар матеріалу, і лише в бекґраунді згадується позиція України. Завдяки таким «стандартам» в умовах політичної нестабільності й «гібридної війни» ті, хто веде проти нас війну, отримують вплив на громадські настрої, дестабілізуючи сприйняття й розуміння ситуації, що склалася на сході. Не зрозуміло, для чого, для прикладу, список непідконтрольних Україні населених пунктів, затверджений Кабміном, ілюструвати фотографіями сепаратистських мітингів:

Нагадаємо, що в медіаправі «забороняється використання друкованих засобів масової інформації для: закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості» і в останніх правках (що важливо!) «популяризації або пропаганди держави-агресора та її органів влади, представників органів влади держави-агресора та їхніх дій, що створюють позитивний образ держави-агресора, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України» (ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»), забороняються матеріали, «що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України» (ЗУ «Про телебачення та радіомовлення»). Натомість українському читачеві пропонують познайомитися з передвиборчою програмою «глави» «ДНР» Олександра Захарченка, що є явною політичною пропагандою: «Разрабатывая и обсуждая перспективы развития ДНР, мы должны закладывать в программу и тот факт, что рано или поздно мы вернем наши территории. Это должна быть программа развития всего Донбасса. Именно поэтому необходимо учитывать наработки и опыт реализации гумпрограммы по воссоединению народа Донбасса и привлекать к общественной дискуссии всех жителей региона. Наша сила всегда была в единстве. Мы не должны забывать о наших гражданах по ту сторону линии разграничения. И если сегодня мы искусственно разъединены, то завтра, убежден, мы вновь будем едины и сильны», — заявил Захарченко («“Глава ДНР” снова заявил претензии на весь Донбасс»). Аналогічно приділяється увага передвиборчому піару «глави ЛНР»: «Пасечник собрался принять участие в выборах в “ЛНР”»). На позитивний образ окупаційних адміністрацій працюють заголовки на зразок: «В Греции производят сигареты для “Л/ДНР”, — СМИ».

Деякі матеріали взагалі мало не агітують вступати в лави бойовиків: «Не такие маленькие деньги: В “ДНР” назвали зарплаты в “армии”», «Как ни крути, все дороги ведут в военкомат, — “военкомат ДНР”». Тут же маємо мало не героїзацію сепаратистів: повідомлення про те, що в «ДНР» карбують монети із зображенням Гіві та Мотороли та публікація фото загарбників, героїзація 16-літнього сина загиблого бойовика Гіві, який хоче стати військовим («В “ДНР” показали сына “Гиви”»:

Українське медіа подає прямі цитати сепаратиста Плотницького, ретранслюючи його антиукраїнські заяви: «Плотницкий назвал минские соглашения политически и экономически выгодными для ЛНР». Хто ще є такими ньюзмейкерами? Це прес-служба «міністерства транспорту ДНР», прес-служба «МНС ДНР», екс-голова «комітету державної безпеки ДНР», «замголови комітету з транспорту і зв’язку ДНР», «голова Народної Ради ДНР, «міністр зв’язку ДНР», «в. о. голови адміністрації» Горлівки, прес-служба «Міністерства юстиції ДНР», «мер» Донецька, «перший заступник міністра будівництва і ЖКГ ДНР», «в. о. голови Військово-польового суду ДНР», «міністр промисловості ЛНР, «в. о. міністра закордонних справ ДНР», директор «Донецького міського центру зайнятості», «міністр спорту ДНР», «голова Верховного суду ДНР», прес-служба Луганської обласної воєнно-цивільної адміністрації, а також ЗМІ окупованого регіону.

Ось фото з їхніх прес-конференцій:

Та популяризація місцевих видань:

Тут же — сепаратистська символіка органів окупаційної влади:

Який сенс у тому, щоб інформацію про виступ українського експерта Дмитра Снегірьова в ефірі 5-го каналу (Київ) ілюструвати отаким фото («Между “ДНР” и “ЛНР” идет экономическая война за контроль потоков контрабанды»):

Отож гібридна війна при використанні медіаресурсу, на жаль, цілком легально ведеться проти нашої держави на нашій же території. Там, де українським ЗМІ потрібно відмовитися від прямого цитування матеріалів прес-служб створених Росією адміністрацій окупованих територій, достатньо лиш переповісти їхні позиції, як це роблять якісні світові ЗМІ по відношенню до висвітлення діяльності терористичних угрупувань, наші медіа цитують їх слово в слово. Ось дослівно: «“В последнее время правоохранительные органы народных республик раскрыли ряд резонансных убийств и террористических актов. Нейтрализована агентурная сеть состоящая из диверсантов, информаторов и пособников украинских спецслужб. Значительную роль в этом сыграло личное участие министров Л. Пасечника и И. Корнета. В настоящее время совместными действиями правоохранительных органов ДНР и ЛНР проводится комплекс оперативно-розыскных мероприятий по выявлению и задержанию украинских диверсантов”, — говорится в сообщении» («В “ДНР” ищут “украинских диверсантов”, покушавшихся на силовиков “ЛНР”»).

Такими ж легітимними для аудиторії роблять і документи бойовиків:

Грубим порушенням є ілюстрування фотографіями російських миротворців проблеми миротворчої місії ООН на Донбасі, адже участь у цій місії можуть взяти армії різних країн, і світ ще не знає прикладів, щоб окупант був миротворцем.

Із позицій журналістської етики світові етичні кодекси, хартії, канони таку практику також розглядають як своєрідну пропаганду й виправдання тероризму. Медіа ніколи не надають слова терористам, розуміючи причини, чому ці особи прагнуть потрапити у ЗМІ. Вони не допускають, щоби їх, журналістів, використовували з пропагандистською метою, для поширення сепаратистських заяв, радикальних поглядів, збройних закликів.

Неприпустимо через ЗМІ залякувати мирне населення, що, власне, теж роблять, не перевіряючи інформації та ретранслюючи непідтверджені фейки як доведені факти («“ДНР” обвинила СБУ в похищении и пытках женщин»). Читаємо: «Сотрудники Службы безопасности Украины начали похищать женщин Донбасса, не имеющих никакого отношения к конфликту на территории Донбасса. Репрессивные методы СБУ в каждом из случаев одинаковые. В начале девушек похищают, затем пытают и посредством пыток беззащитные женщины готовы сделать и сказать все, что угодно. Хочу отметить, что на запросы родных и близких спецслужбы Украины не отвечают, пока не получают признание задержанных». Маніпулятивним є заголовок «Страшная статистика: Об угрозах миротворцев на Донбассе».

Попри ту необхідну інформацію, яку загалом подає сайт для читачів регіону та України, такі випадки явно не на користь репутації видання. Легковажність у дотриманні медіастандартів, нехтування відповідальністю за поширену інформацію, маніпуляційні моменти ставлять «Донецкие новости» у розряд медіаворогів, а легітимізація ОРДЛО сприяє російським пропагандистам в інформаційній війні проти України.