Експерти проаналізували основні проблеми, що виникли в стосунках між державою та громадянським суспільством протягом 2014-2017 років і стосуються вимог інформаційної безпеки, можливих обмежень у сфері свободи слова, протидії мові ворожнечі в ЗМІ. Автори дослідження надали свої рекомендації органам влади і, зокрема, Міністерству інформаційної політики України.

Експерти констатували, що інформаційна війна, яка активно супроводжує збройний конфлікт на сході України та анексію Криму, вперше за багато років викликала потребу глобальної ревізії інформаційної політики держави. Причинами цього стало два фактори:

• надзвичайно активне застосування з боку РФ практично всіх методів інформаційної війни: дезінформування, пропаганди, диверсифікації громадської думки, маніпулювання, психологічного та психотропного тиску; поширення чуток;
• ані органи влади, ані громадянське суспільство виявилися не готовими протистояти гібридному збройному конфлікту в інформаційній сфері.

Результатом такої ситуації, на думку експертів, стала неузгоджена діяльність різних суб’єктів у сфері інформаційної політики. Прагнення органів влади до перемоги в інформаційній війні призвело до спроб недостатньо обґрунтованого обмеження права на свободу слова, зокрема у вигляді позасудового встановлення непропорційно широких санкцій щодо іноземних ЗМІ, а також шляхом встановлення кримінальної відповідальності за поширення або сприяння поширенню суспільно важливої інформації про проведення АТО.

У дослідженні йдеться, що відсутність державної політики в умовах інформаційної війни призвела до загрозливих тенденцій: створення медійниками образу усього російського населення в якості «запеклого ворога України», недотримання толерантності під час висвітлення перебігу АТО та життя людей, які проживають у тимчасово окупованих регіонах України.

Умови гібридного збройного конфлікту чітко окреслили необхідність єдиних стандартів об’єктивності та збалансованості, контроль за дотриманням яких має здійснювати як держава, так і неурядовий сектор. На думку авторів дослідження, ці стандарти стосуються щонайменше трьох сфер:

• протидія мові ворожнечі та пропаганді війни;
• розробка механізмів втручання держави в свободу слова з оглядом на законність та необхідність такого втручання;
• чіткий розподіл функцій та повноважень усіх суб’єктів інформаційної політики.

Також експерти провели громадську експертизу діяльності Міністерства інформаційної політики. «Попри занепокоєння ОБСЄ Міністерство не стало інструментом тиску на журналістів або джерелом “темників”, – коментує результати експертизи Олег Мартиненко з УГСПЛ. – Проте Міністерство не виконує в повній мірі свої повноваження в частині захисту і просування прав людини внаслідок браку ресурсів, браку політичної волі, конкуренції з іншими органами влади. Міністерство перебуває осторонь медіареформ, оскільки стратегічні питання у сфері інформаційної безпеки визначаються політичними фігурантами, а не розробками органів виконавчої влади. Це істотно знижує вплив Міністерства на політичні процеси, а відтак і на ситуацію з правами та свободами громадян».

«Вплив міністерства на ситуацію з правами людини – або зі знаком плюс, або нуль, – зауважує Роман Шутов з ГО «Детектор медіа». – Воно ані де-юре, ані на практиці не спричиняє обмеження прав людини – це вже добрий знак. Воно збільшує покриття українських ЗМІ; працює для звільнення полонених журналістів; допомагає журналістам у зоні АТО – тут його роль однозначно позитивна. Є потенційно небезпечні моменти, пов’язані зокрема з можливим блокуванням небезпечних веб-сайтів. Як зробити так, щоб позитивний ефект був більший, а негативного уникнути? Для цього треба як мінімум внести зміни в нормативну базу – ми розробили пакет рекомендацій щодо цього. Ну і, звичайно, на це потрібна політична воля».

Завантажити дослідження у форматі pdf (1,41 Мб).