Текст заяви зачитав на засіданні 11 січня голова Нацради Юрій Артеменко. Це звернення регуляторний орган передасть голові Верховної Ради Андрію Парубію.

Нацрада пропонує парламенту:

1. Узгодити між собою норми законодавства, які обмежують трансляцію фільмів з фігурантами Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці. «Нема чіткого розуміння, як реагувати на трансляцію радянського фільму, який був створений до 1991 року, за участі особи, що внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, і прокатне посвідчення на цей кінематографічний твір не скасоване», – пояснює проблему регулятор.
2. Врегулювати проблему спільного кіновиробництва з країною-агресором: «Беручи до уваги наявність суперечливих даних щодо фільмів, виготовлених у співпраці з Російською Федерацією, які демонструються у телевізійному прокаті на території Україні, та враховуючи інші наведені аргументи, Національна рада наполягає на необхідності визначення терміну “спільне виробництво” і чітких норм щодо поширення продукції спільного виробництва в профільному законі».
3. Запровадити заходи впливу на українських виконавців, які ведуть концертну діяльність у країні-агресорі.
4. Скоротити перехідний період впровадження мовних квот на телебаченні, щоб квоти повноцінно запрацювали не в жовтні, а в березні-квітні 2018 року.
5. Обмежити законом ведення програм і передач політичними діячами.

«Детектор медіа» публікує повний текст звернення Нацради до парламенту без змін:

«Заява Національної ради. Регулятор наполягає на необхідності внесення змін і уточнень до деяких законодавчих норм у сфері захисту національного телерадіоінформаційного простору

Новорічні ефіри вітчизняних телевізійних мовників знову викликали в активному суспільному середовищі дискусію навколо проблеми здатності вітчизняної медіаіндустрії до реформ, спроможності й бажання бути відкритими до сьогоднішнього запиту нового суспільства на якісний контент, сучасні підходи й творчість. І знову на порядку денному – здатність не пропускати в український ефір пропаганду світу насильства й зневаги до людських прав та незалежного суверенного розвитку держави, а також роль вітчизняних медіа у зміцненні країни, її демократичного поступу та створення якісного національного ринку.

Регулятор опрацьовує всю актуальну проблематику й занепокоєний станом на медіаринку, що є предметом, зокрема, інформаційної безпеки та стандартів свободи слова, і звертається до законодавця про необхідність змін та уточнень до деяких норм чинних законів. Нині ситуація може зазнати поштовху до позитивних змін лише за умови юридичного унормування.

До Національної ради у січні надійшло багато звернень і щодо показу окремих фільмів, і щодо контенту та ідеологічного спрямування телепрограм та концертів.

Найбільше громадяни та медіаресурси критикували законодавчу колізію щодо практики трансляції деяких радянських фільмів. Це питання потребує роз’яснення ще й тому, що окремі представники індустрії замість пропозиції глядачеві нового контенту, штучно створюють в інфопросторі сенсаційні кампанії навколо продукту старого радянського виробництва. Українську аудиторію намагаються тримати в контексті ностальгії за минулим, маніпулятивно використовуючи для цього кінематограф.

Цьому сприяє зокрема нерозв’язана суперечність навколо застосування обмежень згідно з законодавчо обумовленим Переліком осіб, які створюють загрозу національній безпеці України. Як відомо, такий список оприлюднює Міністерство культури України за поданням Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України і Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

А також досі неузгоджено положень двох законів, які сторони трактують відповідно до своїх інтересів.

З одного боку, Закон України «Про кінематографію» визначає три категорії фільмів, які не дозволені для розповсюдження і демонстрування на території України:

1.Вироблені після 1 серпня 1991 року, якщо вони містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, незалежно від країни походження.

2.Усі фільми, вироблені фізичними та юридичними особами держави-агресора, та/або вперше оприлюднені (демонстровані) після 1 січня 2014 року.

3.Якщо одного з учасників фільму внесено до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці. У такому разі Державне агентство з питань кіно відмовляє у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів або має анулювати і скасувати державну реєстрацію фільму.

Водночас у цьому Законі немає положень щодо заборони фільмів, вироблених до 1 серпня 1991 року.

З другого боку, в Законі України «Про телебачення і радіомовлення» є чітка норма (частина друга статті 6):

«Не допускається використання телерадіоорганізацій для трансляції аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці».

Таким чином, нема чіткого розуміння, як реагувати на трансляцію радянського фільму, який був створений до 1991 року, за участі особи, що внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, і прокатне посвідчення на цей кінематографічний твір не скасоване.

Користуючись цією обставиною спритні телеменеджери вкотре пропонують глядачеві замість якісного й широкого розважального асортименту нав’язливу й уже застаріло дражливу та ще й з політичним присмаком трансляцію фільмів, які їхніми стараннями з кіно перетворилися на засіб боротьби.

Національна рада звертається до Парламенту України про нагальну необхідність узгодження законодавства.

На думку регулятора, час врегулювати й досі відкладену проблему спільного кіновиробництва з країною-агресором.

Визначення кінематографічного твору національним сьогодні дає можливість вітчизняним телеканалам і виробникам із Російської Федерації маніпулювати вихідними даними в такий спосіб, що будь-який фільм через чинну систему балів можна зарахувати до продукту спільного виробництва. Тобто зазначити певну кількість творчих працівників, технічного персоналу, витрати, локації – і фільм автоматично стає національним, навіть якщо там є лише «русский мір» з неідентифікованими містами і персонажами, що живуть невідомо в якій країні.

На разі є також положення частини другої статті 23 Закону України «Про кінематографію», які регламентують, що присвоєння статусу спільного виробництва можливе за наявності міжнародних договорів (Держкіно надає відповідно до міжнародних договорів аудіовізуальним творам в Україні статус продукту спільного виробництва). Відомо, що Україна ратифікувала угоди про спільне виробництво фільмів і співробітництво у сфері кінематографії між Кабінетом Міністрів України та Урядами Держави Ізраїль і Французької Республіки. Угоди про спільне виробництво кіновідеопродукції України з Російською Федерацією немає, ба більше, з ініціативи цієї країни 21 жовтня 2017 року відбулася денонсація Угоди між українським Урядом і Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі телебачення і радіомовлення.

Отже, беручи до уваги наявність суперечливих даних щодо фільмів, виготовлених у співпраці з Російською Федерацією, які демонструються у телевізійному прокаті на території Україні, та враховуючи інші наведені аргументи, Національна рада наполягає на необхідності визначення терміну «спільне виробництво» і чітких норм щодо поширення продукції спільного виробництва в профільному законі. Відтак регулятор матиме адекватні засоби впливу на телеканали.

Інша категорія звернень, що надходять до регуляторного органу і поштою, і через соціальні мережі та ЗМІ стосується виступів українських артистів, які активно гастролюють у Російській Федерації. У цій ситуації Національна рада не має жодних важелів впливу на телерадіоорганізації, бо закон взагалі про це нічого не каже. У цьому випадку будь-яка дія регулятора на обмеження буде оскаржена в суді, і шанси відстояти позицію, яка може бути зрозуміла з погляду етичних стандартів, але немає юридичного підґрунтя, рівнозначні нулю.

Тому ця ситуація може бути вирішена лише в законодавчому полі.

Законодавці могли би розглянути й застосувати світову практику щодо впливу на вітчизняних виконавців, які ведуть концертну діяльність у країні, що визнана агресором. Це можуть бути штрафні санкції або кримінальна відповідальність для них. А телерадіоорганізації могли би бути зобов’язані обмежити участь таких артистів чи діячів культури в ефірі, можливо на певний період. У такому разі національний регулятор отримає реальні важелі впливу на мовників.

Ще один висновок – щодо використання державної мови в ефірі вітчизняних телеканалів. Моніторинги ефіру підтверджують, показники звучання української пісні та ведення програм на радіо суттєво покращилися. Але закон про мовні квоти на телебаченні не виправдав сподівань через встановлений перехідний період, що триватиме до 13 жовтня 2018 року. Передбачена перехідними положеннями норма, що до передач, виконаних українською мовою, зараховується увесь телевізійний продукт національного і власного виробництва, знівелювала всі очікування. Перехідний період був передбачений, аби мовники скоригували свої виробничі завдання, навчили своїх ведучих та авторів програм і передач, підготували або залучили нових, якісно оновили свій контент та збільшили вихід власного продукту. Деякі канали не зорієнтовані на якісні перетворення – вони залишили ефір незмінним, лише формально забезпечуючи дотримання законодавчих вимог.

Національна рада з практики спілкування з індустрією передбачає, що така ситуація триватиме аж до жовтня, телеканали не поспішатимуть саморегулювати цей процес, і глядач отримуватиме й надалі неграмотний і непрофесійний контент.

Регулятор пропонує Верховній Раді України ініціювати перегляд законодавчих норм з тим, аби перехідний період завершився не пізніше ніж у березні – квітні цього року. Лише такий підхід уже нині стимулюватиме телеканали подбати про якість ефіру.

І надзвичайно важливою зміною в інформаційному просторі держави, на думку Національної ради, має стати законодавче обмеження на ведення програм і передач політичними діячами. Це явище сьогодні набуло великого розмаху – воно нівелює журналістику, відкидає ЗМІ України далеко за межі журналістських стандартів, якими керується медійна професія, й робить ефір місцем зведення політичних рахунків та пропагандистської боротьби. Крім іншого, це також суперечить нормам про поширення засобами масової інформації передвиборної агітації та політичної реклами.

Національна рада пропонує Парламенту України врегулювати ці питання в якнайшвидший термін.

Свої пропозиції Національна рада готова обговорити публічно з представниками Держкіно, індустрії, громадськості, незалежними експертами.»