Межа 17/18: небезпечне «балансування» на багатополярній мапі
Межа 17/18: небезпечне «балансування» на багатополярній мапі
Якщо осінь 2017-го проминула під знаком «невпинних дипломатичних баталій» Москви й Вашингтона, то зима розпочалась із загострення міжблокового протистояння. Що було документально засвідчено в оновленій Стратегії національної безпеки США та згодом озвучено у промові американського президента Дональда Трампа.
Фактично оновлена Стратегія національної безпеки США ознаменувала собою кінець епохи однополярності та існування багатополярного світу із трьома основними полюсами — США, Росією та Китаєм. Причому останні два глобальних актори «прагнуть використовувати доступні інструменти для усунення регіональних балансів на свою користь» із метою зменшення американського домінування. Відповідно, з пострадянського та Азійсько-Тихоокеанського регіонів, а відтак — за межі Хартленду-Рімленду. Поряд із Північною Кореєю, Іраном і терористичними організаціями, ревізіоністські Росія та Китай віднесено до основних загроз демократії. Відзначено, що окрім усе більшого військового потенціалу, Москва «використовує інформаційні інструменти для підриву легітимності демократій». Тож Росія йКитай прагнуть перебудувати світ, що суперечить планам і цінностям Сполучених Штатів.
«Росія стоїть на порозі нової холодної війни зі США, яка закінчиться для режиму Володимира Путіна таким саме чином, як і холодна війна між СРСР і США, — прокоментував ситуацію російський блогер і фінансист Рабинович. — Така доктрина США не повинна бути сюрпризом. За останні три з половиною роки Росія становить загрозу не тільки Україні, але і всьому світу».
Отож-бо, оплакування сусідських забаганок тимчасово втратило свою актуальність. Дискусії та прогнози щодо українського аванпосту на геополітичній шахівниці зазнали дещо «мілітаристського» характеру...
Над пріоритетами для України в новій Стратегії розмірковувала також директорка Центру «Нова Європа» Альона Гетьманчук. «Звернуло на себе увагу те, що економічна безпека — це ключова складова національної безпеки США. — відзначила пані Гетьманчук. — А ще визнання Трампом ролі Росії та Китаю як глобальних конкурентів, які у тексті стратегії фігурують також як ревізіоністські сили …У Москві, до речі, мали б з цього приводу радіти… Адже їх у Вашингтоні офіційно визнали ключовими супротивниками, на рівні з Китаєм, в той час як раніше приписували принизливу роль регіональної держави».
У той же час, «для України важливо, що Америка не замикається у собі. Автори документа переконують, що вони вивчили урок: якщо Америка не лідирує, то вакуум лідерства заповнюють неадекватні гравці, і відбувається це далеко не на користь Штатів».
Серед «основних сигналів США для України» експерт виокремила націленість «допомагати союзникам і партнерам (ми — в другій категорії) ставати на ноги в енергетичному двобої з тими країнами, які використовують енергоресурси для залякування» та важливість підтримки Трампа у питанні «Північного потоку — 2».
«У Росії хочуть зберегти вплив над Україною в контексті ідеології "великої слов'янської родини" і зробити Київ частиною великої російської орбіти», — зазначив спеціальний представник Держдепартаменту США з питань Волкер в інтерв’ю російській радіостанції «Ехо Москви».
«Газпром і Роснефть — це насамперед інструменти політичного впливу Кремля, замасковані під енергетичні компанії, які експортують не тільки нафту та природний газ, а й "русский мир", політичну та економічну корупцію. — попередив директор Дипломатичної академії при МЗС України Корсунський у виданні «Дзеркало тижня».
Констатуючи зацікавленість Китаю у проекті, відомий дипломат визнав мету Росії «перевершити Катар за обсягами виробництва скрапленого газу й тим самим поставити цей сегмент ринку під свій контроль».
І надалі: «Поточного грудня Путін особисто взяв участь в "інавгурації" гігантського заводу зі скраплення газу в російській Арктиці вартістю 27 млрд дол. …Прямо на очах високих гостей, серед яких, на загальний подив, був міністр енергетики Саудівської Аравії Халід аль-Фаліх».
«За заявами керівників "Новатек", поставками з Ямалу планують забезпечити великий ринок Азії, насамперед Китай, шлях до якого з північних морів нібито коротший», — резюмував автор.
На думку Корсунського, даний проект, а також проект підписання меморандуму з Тегераном щодо будівництва 1200 км підводного газопроводу з Перської затоки до Індії — це прагнення «встигнути зайняти свою нішу на оновленому "Шовковому шляху"».
Однак, згідно з неперевіреною інформацією, swap-угоди між Росією та Катаром передбачають так званий взаємообмін ринками збуту енергоносіїв у випадку блокади Суецького каналу Саудівською коаліцією. У цьому випадку Катар поставлятиме скраплений природний газ на ринки Південно- Східної Азії через Іран та Пакистан (що нещодавно вступив до ШОС). А Росія — з півострова Ямал — на південь Європи. Причому маршрути Ямал — південь Європи та Ямал — Азія практично збішаються за протяжністю.
Якщо це так, то пояснює присутність міністра енергетики Саудівської Аравії Халіда аль-Фаліха, якому було продемонстровано наявні можливості. Та квапливість у підписанні меморандуму з будівництва підводного газопроводу з Перської затоки до Індії.
Як бачимо — континентальна Росія вдається до використання інструментарію морської могутності. А морські комунікації — геополітичний інструмент атлантизму. У планах РФ — постачання на світовий ринок палива до 27 млн. т скрапленого газу, що за обсягами перевершить Малайзію — третю країну після Катару та Австралії.
Відтак, у рамках китайського проекту Нового Шовкового Шляху перша партія скрапленого природного газу з півострова Ямал прибула до Великої Британії Північним морським шляхом!..
Окрім цього, наразі посилюється роль «Північного потоку — 2» як інструменту геополітичного впливу. Даний енергетичний коридор не лише послаблює геополітичне значення нашої країни, але і сприяє укріпленню вісі «Берлін — Москва».
«… Завданням “Нафтогазу” на 2018 рік є зупинка реалізації проекту “Північний потік — 2” шляхом реформування української ГТС. — повідомив голова НАК «Нафтогаз України» Коболєв в інтерв’ю 5-му каналу. — Мета пана Путіна — це прибрати транспортування російського газу з території України, щоб відкрити дорогу до повноцінної військової агресії».
Пригадуючи акт залучення «Магістральні газопроводи України» до списку держкомпаній, що не підлягають приватизації у вересні 2017р., Коболєв зауважив, що «єдиним кроком …таким важким і дуже ефективним, який може зробити Україна для зупинки цього проекту, є залучення іноземного партнера в управління українською ГТС».
«Шкідливим» і таким, «що загрожує безпеці Центральної Європи» і «може стати вбивчим для України» вбачає даний проект прем’єр-міністр Польщі Моравецький.
Вочевидь, такі реалії посприяли організації ряду грудневих урядових заходів та дискусій із питань зовнішньополітичної безпеки. Про що повідомили авторитетні вітчизняні ЗМІ.
Зокрема, за інформацією видання «День», у Верховній Раді України відбулася презентація проекту закону про державну політику з енергетичної безпеки. Де парламентарії обговорювали поняття «енергетичної безпеки», «енергетичної дипломатії» та шляхи імплементації даних категорій у політико-економічну дійсність.
В. о. голови парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Домбровський у ході обговорень зауважив, що в законі про основи національної безпеки від 2003 р. було «дуже мало уваги приділено питанням енергетичної безпеки, бо й час був іншим, і технології іншими, і країна не перебувала в стані війни, та й зовнішніх викликів було набагато менше, ніж сьогодні».
«Нам дуже важливо мати проактивну позицію …Зокрема, потребу модернізувати газотранспортну систему, попри те, що російський Газпром планує будівництво газопроводу “Північний потік — 2”», — зазначила очільниця парламентського комітету в закордонних справах Гопко.
«Отже, енергетична безпека це не тільки про “Нордстрім-2”, — додала заступниця голови комітету з ПЕК пані Бєлькова. — Це про домашню роботу України, яка сама себе повинна забезпечувати всіма видами енергії, джерелами енергії таким чином, щоб, незалежно від того, що відбувається поза межами нашої країни, ми могли забезпечити всіх і кожного тим, що йому потрібно у сфері енергії».
Поряд із пошуком шляхів утвердження енергетичної безпеки, грудень був ознаменований дискусіями в українському політикумі з приводу сучасних наслідків отримання Україною без’ядерного статусу. Вочевидь, це питання актуалізувалось у світлі довгоочікуваного дозволу продавати летальну зброю США Україні, з одного боку. З іншого — ігнорування запиту української влади щодо постачань важчого озброєння Javelin.
Та все ж таки бажання отримати «критичні для Росії» протитанкові ракетні комплекси Javelin втілилось у матеріалах щодо пошуків інших можливостей (з Канади чи через Чехію).
Відкриваючи круглий стіл «Ядерне роззброєння України: уроки, висновки та перспективи на майбутнє», народний депутат України, заступник голови Комітету у закордонних справах Вовк наголосив, «що ця тематика ядерного роззброєння актуалізувалася через збройну агресію Росії».
У свою чергу доктор юридичних наук, професор, провідний фахівець із міжнародного права Василенко додав, що «ідея набуття без’ядерного статусу зіграла позитивну роль, створивши підґрунтя для міжнародного визнання незалежності України, зокрема, США… Зважаючи на те, що цей міжнародний документ (Будапештський меморандум. — Н.К.) не гарантував територіальної цілісності нашої країни, Україна має вимагати від них компенсації у вигляді створення умов для прискореного членства України в НАТО».
На думку директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Бадрака, «для України було б важливо в майбутньому розмістити на нашій території якийсь об’єкт США і прикрити його потужною зброєю, такою, як комплекси ППО Patriot, як це зроблено в Польщі. Сьогодні ця країна є фактично захищеною внаслідок такої розбудови відносин зі США».
Відтак це надасть можливість «розгерметизувати стримане ставлення, яке існує сьогодні в Європі» через наявність російсько-європейських бізнес-проектів.
Зміцнення військового потенціалу Кремля також продовжується у Криму.
«Із перших днів анексії Криму російська влада перетворює півострів на велику військову базу … Кремль шантажує Київ і Вашингтон, намагаючись затягнути Україну в колоніальне ярмо “русского мира”… Кремль зміцнює свій військовий потенціал, готує відповідну інфраструктуру, щоб у будь-який момент перейти до відкритої агресії проти України. …Із такою заявою виступив секретар РНБО Олександр Турчинов під час засідання комісії Україна — НАТО», — констатувало видання «День».
Півострів перетворився на «великий полігон, на якому росіяни відпрацьовують комплекс військово-політичних заходів: підвищення маневреності військ, координація сил, тестування тилового забезпечення, утворення диверсійних груп, військова пропаганда, політичні репресії тощо».
Та хоча «кінцева мета Володимира Путіна залишається незмінною — ліквідувати Україну як незалежну державу або максимально послабити її суверенітет», більшість вітчизняних військових експертів засвідчують, що «наразі в Москви, попри всі хизування генштабу РФ, немає ресурсів для масованої операції проти України».
Як бачимо, міжблокове протистояння по вісі «НАТО — ОДКБ» все більше нагадує період холодної війни. З одного боку, це військові маневри з метою демонстрації сили, що все більше нагадують театралізоване дійство та «бряцання латами». З іншого — надходять пропозиції від вітчизняних військових експертів щодо розміщення військових об’єктів США на території України, пошуків шляхів отримання важких озброєнь та прискореної інтеграції в НАТО в якості компенсації за без’ядерний статус. Відтак, вочевидь, відбувається підготовка суспільної думки до вступу до євроатлантичного альянсу, що виступає єдиною гарантією нашої безпеки.
На території Хартленду — пострадянського простору — цієї зими наростає геополітичне напруження. Що ж відбувається в інших країнах регіону та які інші інструменти посилення континентальної імперії застосовує Кремль?! Все це — у другій частині огляду. Далі буде.
