Кандидат політичних наук за спеціальністю «Геополітика», політична оглядачка, іміджмейкерка
12:14
П'ятниця, 6 Жовтня 2017

«Геополітичний дискурс» друкованих та інтернет-ЗМІ за вересень 2017 р. Частина друга

«Детектор медіа» продовжує аналізувати, як українські ЗМІ висвітлюють питання геополітики в контексті інтересів України.
«Геополітичний дискурс» друкованих та інтернет-ЗМІ за вересень 2017 р. Частина друга
«Геополітичний дискурс» друкованих та інтернет-ЗМІ за вересень 2017 р. Частина друга

Першу частину аналізу читайте тут.

Вересневий дискурс — 3: енергетична та зовнішньоекономічна безпека

Питання зовнішньоекономічної безпеки перетинається з енергетичною, оскільки енергетичні коридори і транспортно-комунікаційні мережі — основні інструменти виходу країни у світ. Вони визначають її економічний потенціал, приналежність до альянсів та обумовлюють її цивілізаційний вибір.

Стосовно зовнішньополітичних та енергетичних можливостей привернуло увагу інтерв’ю з Андерсом Фог Расмуссеном — колишнім Генсеком НАТО, радником Президента України та членом наглядової ради форуму «Ялтинська європейська стратегія» (YES). На його думку, «наступною віхою євроінтеграції повинно стати приєднання до Митного та Енергетичного союзів ЄС». В інтерв’ю він зазначив про необхідність втрати частини економічного суверенітету Україною заради «високих цілей»: «Поступаючись Євросоюзу частиною свого економічного суверенітету, Україна натомість додає економічних м'язів, отримує потужність Європейського Союзу. У будь-яких торговельних перемовинах Україна вже виступатиме не як окремий гравець, а як член великої сильної команди».

Тут Расмуссен підтримав продуктивну ініціативу українців щодо розташування миротворців і зауважив, що вступ України до НАТО — це лише питання часу й відповідних реформ. І додав: «ЄС незабаром усвідомить, що Україна — це не тільки перспективний ринок, а ще й серйозне політичне надбання. Вважаю, що ці міркування рано чи пізно переважать сумніви, пов'язані з Україною, як і побоювання, пов'язані з Росією. Російський чинник не завжди буде завадою для розширення меж європейської інтеграції для України».

З інтерв’ю зрозуміло, що російський чинник тиску на ЄС нарешті не стоятиме на заваді євроінтеграції, Україна стане важливою політичною одиницею в Європі, а часткова втрата економічного суверенітету закріпить нашу європейську ідентичність. Причому асоціативний ряд в інтерв’ю проведений чомусь із Туреччиною.

Та незважаючи на устремління США нарешті забезпечити енергетичну незалежність України, енергетичним реформам «уперто опирається» український політикум. Тож «прийнятий Конгресом США в серпні 2017 року Санкційний закон передбачає не тільки допомогу Україні, але і жорсткий регламент контролю над реалізацією енергетичних реформ». Про це в авторській статті в інтернет-виданні «Хвиля» написав політолог, директор Інституту глобальних стратегій (ІГЛС) Вадим Карасьов.

«США готові сприяти Україні в питанні “створення і розширення повноважень незалежного регулятора ринку, заохочувати і підтримувати справедливу конкуренцію, лібералізацію ринку і надійність в енергетичному секторі України. Допомагати Україні, як і іншим союзникам США, зменшувати залежність від російських енергоресурсів”», — зазначив політолог Карасьов у «Главкомі». І додав: «Адже лякати виборців ринковими тарифами і доводити існування чудодійної пігулки “мудрого ручного управління” — улюблена гра вітчизняних популістів».

Цитуючи голову МВФ Ліптона, Карасьов зауважив, що «що ціни на газ в Україні дуже низькі у порівнянні з сусідніми країнами і закликав “деполітизувати процес шляхом застосування автоматичної формули”».

У свою чергу, «Апостроф» із посиланням на «Економічну правду» опублікував лист від Енергоспівтовариства (Energy Community) від 12 вересня про загрозу втрати Україною «статусу транзитера газу через законопроект, який передбачає віднесення ПАО “Магістральні газопроводи України” до списку держкомпаній, що не підлягають приватизації… Оскільки цей крок “унеможливлює залучення зовнішніх інвестицій в підтримку і розвиток газотранспортної системи України”».

І надалі: «У документі вказується, що залучення зовнішніх інвестицій в газотранспортну систему виявилося фактично заблокованим після того як влітку цього року Кабмін схвалив законопроект № 6778, яким пропонується внести зміни до Закону “Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації”… Міністерство енергетики фактично намагається зберегти контроль за активами з транспортування і зберігання в порушення зобов'язань України по “Договору про заснування Енергетичного співтовариства”».

Наостанок, на цю тему — інформація щодо побудови терміналу в порту Южний для розвантаження імпортного вугілля і стаття Полторакова «Вугільний голод. Українців готують до чергового підвищення тарифів». Це щодо енергонезалежності завдяки прийдешнім постачанням імпортного вугілля. І таке собі «виправдання» за підвищення тарифів.

Отож, в аспекті зовнішньоекономічної та енергетичної безпеки вітчизняні ЗМІ озвучили відповідні умови забезпечення надійності в енергетичному секторі та вступу до Енергетичного союзу. Тут і роздержавлення, й перехід до ринкових механізмів регулювання енергетики, і підвищення тарифів, і позбавлення частини економічного суверенітету… А якщо ні — то втрата статусу транзитера й одвічна «російська кабала»…

Заглиблюючись у тематику енергокоридорів, «Європейська правда» розмістила статтю Белькової «Енергетичний бік санкцій: доля Nord Stream-2 залежить від українських реформ» від 7 вересня. Тут також одні умови: блокування проекту «Північний потік — 2» можливе у відповідь на перетворення в енергетичному секторі, формування комплексного плану з підвищення енергетичної безпеки в Україні, збільшення обсягів енергії, виробленої в Україні, та зменшення залежності від імпорту російських енергоносіїв… Та проект лобіює Німеччина. Але деякі європейські країни намагаються вплинути на рішення Єврокомісії з метою блокування проекту незалежно від наших реформ. Адже наступний «геополітичний крок» — головою комітету акціонерів Nord Stream AG (компанії, що відповідає за будівництво газопроводу «Північний потік») обрано екс-канцлера Німеччини Шредера, що перебував на посаді голови Ради директорів російської нафтогазової компанії «Роснафти». І це все — незважаючи на критику Меркель… Отож-бо, жодні санкції не завадять Москві укріплювати вісь «Берлін — Москва».

Та якщо абстрагуватися від «російськоцентричного» монологу ЗМІ, постає запитання: може, ненадовго кудись переключитися?! Наприклад, на Туреччину?!

Ця країна наразі впевнено перебирає на себе роль «енергетичного мосту між Сходом і Заходом». Практично всі газопроводи з російського, каспійського, центрально-азійського, іранського, іракського, катарського і Близького Сходу до Європи проходять та проходитимуть через Туреччину. Які? Натяк на розслідування…

І ще — де аналітичні огляди, чому Україна відмовилася від участі у проекті Економічного поясу «Нового Шовкового шляху», хоча сухопутний міст «Нова Євразія» є найкоротшим шляхом між Китаєм та Європою!? Чи має наша країна шанс колись долучитися до геополітичних проектів — транспортного коридору «Північ — Південь» та Південного газового коридору?!. Чомусь інші країни беруть участь у проектах, зважаючи на власні інтереси, а не вишукують інтереси Росії.

У даному аспекті можна позитивно відзначити матеріал Лютої «Енергоміст “Україна — Європейський Союз”: яку роль він може відіграти в європейській енергореволюції?». Стаття надає актуальну інформацію щодо перспектив підвищення геополітичної значущості України у Центральній Європі та перспектив розвитку енергетичного сектору. Мова про впровадження проекту так званого енергетичного мосту «Україна — Європейський союз» завдяки схемі підключення блока № 2 Хмельницької АЕС до європейської енергосистеми шляхом синхронізації з ENTSO-E. Тож питання в переході країн Балтії, Молдови та України від енергосистеми IPS/UPS, що контролюється Москвою.

У статті зауважено, що консорціум міжнародних компаній EDF Trading, Westinghause пропонує, базуючись на моделі державно-приватного партнерства, здійснити низку інвестицій, зокрема в модернізацію і відновлення лінії електропередачі 750 кВ Хмельницький — Жешув. «Реалізуючи проект “Енергетичний міст Україна — Європейський Союз”, ДП НАЕК  “Енергоатом” стає стратегічним енергетичним суб'єктом Центральної Європи... Електроенергію в рамках проекту “Енергетичний міст Україна — Європейський Союз” можна буде експортувати в Польщу, Словаччину, Румунію, Угорщину, а через ці країни — на ринок Євросоюзу».

Здавна актуальне питання підключення блока № 2 Хмельницької АЕС до європейської енергосистеми та синхронізації з ENTSO-E знайшло нарешті свого інвестора. Це реальні кроки пошуку механізмів формування регіональної безпеки у Центральній та Східній Європі та перетворення НАЕК «Енергоатом» на стратегічного суб’єкта. Якщо проект реалізується, незважаючи на протистояння (зокрема, Польщі, Росії), то можна говорити про реальну перспективу підвищення геополітичної значущості нашої держави та деякі зміни в балансі сил у регіоні.

Стосовно стратегічно важливих галузей української промисловості, то у вересні «Дзеркало тижня» також актуалізувало питання розвитку (чи стагнації??) аерокосмічної галузі, зокрема технологій дистанційного зондування землі та сприяння експорту, зокрема приєднання до конвенції Пан-Євро-Мед (Пан-євро-середземноморські преференційні правила походження).

У статтях надаються практичні поради, як зберегти та розвивати, зокрема, аерокосмічну та аграрну галузі, законодавчо протидіяти агресії, впроваджувати й реалізовувати експортну стратегію.

Актуальним за вересень є аналітичний матеріал Княжанського «Чому річка фінансує дороги та іноземців?». Тут актуалізувалася проблема відсутності стратегії розвитку внутрішніх водних шляхів і перераховано законопроекти, внесені для покращення стану галузі. Цікавим є зауваження щодо можливостей покращення стану автошляхів при їх розвантаженні та спрямування частини великогабаритного транспорту на внутрішні водні шляхи.

Питання функціонування транспортних комунікацій, зокрема внутрішніх водних шляхів, становить геополітичний інтерес.

Більш песимістичні огляди щодо покрокового перетворення нашої країни на сировинний придаток (Євросоюзу!?) через технологічну деградацію та відсутність інноваційно-технологічної кооперації бачимо у публікаціях «Виробництва алюмінію в Україні більше немає. Історія знищення ЗалКу» (Інна Михайлівська, 25 вересня) та «Російська рулетка» (Сергій Кораблін, 8 вересня). Так, в огляді «Російська рулетка» детально розглянуто вади сировинної моделі економіки та спричинення всіх кризових явищ в Україні через падіння цін на її експортну сировину. Поради зайнятися реіндустріалізацією виробництва закріплені прикладами «економічного дива» після Другої світової війни таких країн, як Німеччина, Японія, Ізраїль, Корея та Китай. Оскільки «усі вони поєднували ринкову ініціативу та конкуренцію з державною стратегією модернізації».

Також відзначено, що у вересні в Пекіні відбувся семінар під егідою проекту STRADE (Strategic Dialogue on Sustainable Raw Materials for Europe), що є частиною комплексу заходів ЄС із розвитку промисловості та «політики сировинної дипломатії», метою якої є «забезпечення (сировиною) критичних потреб для зростання та зайнятості в Європі…. Тема першої сесії: "Європа та Китай: схожа залежність від імпорту — основа для кооперації?"».

Вочевидь, важлива геополітична ініціатива мала місце в рамках глобальних проектів «Новий Шовковий шлях» (Great Silk Road) та «Один пояс — один шлях» (One Belt One Road). На жаль, у російськоцентричній риториці вітчизняних ЗМІ такі актуальні для економічних перспектив нашої країни події взагалі не згадуються.

Вересневий дискурс — 4: соціокультурна та екологічна безпека

Щодо питань соціокультурної та екологічної безпеки, то тут дебати навколо українського закону про освіту на загальноєвропейському рівні розглянула більшість ЗМІ. А от досі небачену кількість природних катаклізмів у світі (19–26 вересня) та скасування мораторію на нещадну вирубку Карпатських лісів якось не активно освітлювали.

Законодавчо закріплені зміни в освітньому процесі актуалізували декілька проблем. Розпочинаючи з відстоювання національних інтересів, закінчуючи чи не розкриттям потаємних прагнень  відродити Австро-Угорську імперію.

Тут і блокування зближення України та ЄС у рамках програми «Східного партнерства» з Угорщиною, і занепокоєння румунів і молдаван, і мало не звинувачення в насильницькій українізації та асиміляції національних меншин.

На щастя, після вивчення міжнародних практик із цього приводу міністр закордонних справ Павло Клімкін стійко витримав нападки, зазначивши, «що закон повністю відповідає міжнародним зобов’язанням України… І це також питання національної безпеки».

Причому новий закон про освіту не обмежує прав національних меншин, а дає їм додаткові можливості. Та до того, ще й «допоможе меншинам самореалізуватись».

Згодом його підтримав Президент Петро Порошенко, наголосивши на відповідності мовної статті освітньої реформи європейським практикам. Що є наближенням до Європи та посиленням ролі української мови в світі.

«Україна — єдина країна Європи, де мови меншин вивчаються на шкоду державній», — констатувала письменниця Лариса Ніцой у своєму блозі в «Главкомі». У свою чергу, Ганна Гопко у виданні «День» припустила, що ускладнення нашого шляху до ЄС недоброзичливими країнами пов’язано «з надто теплими зв’язками з путінським режимом».

А в інтерв’ю виданню «День» представниця української національної меншини в угорському парламенті, перша заступниця президента Світового конгресу українців Ярослава Хортяні зауважила: «Орбана не можна назвати великим другом Путіна. Існують історичні умови і їх треба розуміти. Угорщина — маленька країна, на 80% енергетично залежна від Росії. Вона хоче мати добрі відносини з Україною: приймає дітей, поранених на оздоровлення, надає гуманітарну допомогу, першою визнала Україну як незалежну країну, Орбан був лобістом надання безвізового режиму».

Політичний оглядач Дмитро Тужанський у «Європейській правді» більш предметно розглянув мотиви угорських можновладців гальмувати освітній процес.

Серед основних мотивів він перерахував наступне. По-перше, пригадавши «агресора», він відмітив, що до кооперації створення міжнародної коаліції проти України відверто закликала Росія. Але “поки, на щастя, на створення союзу з Кремлем ніхто не погодився”».

По-друге, йдеться також про боротьбу за закордонний електорат через близькість парламентських виборів. Причому, «опозиційні проросійські радикали з партії “Йоббік” вже назвали ухвалення освітнього закону “провалом політики уряду Орбана щодо України”».

По-третє, мета Віктора Орбана — «домогтися максимальної автономії, у першу чергу мовної та культурної, в країнах, де зараз мешкають етнічні угорці». Тут і «забезпечення парламентського представництва угорців Закарпаття, і пошук альтернативних каналів впливу в Україні».

І взагалі, «один з головних мотивів підтримки угорської нацменшини в Україні з боку Будапешта — бажання утримати закарпатських угорців на їхніх історичних землях і таким чином хоча б на емоційному рівні відтворити обриси Великої Угорщини».

Та наприкінці вересня Міністр освіти України Лілія Гриневич заспокоїла: «Венеціанська комісія надасть свої висновки до кінця осені». Результати виборів до Бундестагу також опосередковано актуалізували деякі нерозглянуті питання української соціокультурної безпеки.

Навряд чи варто очікувати зміни політики щодо України. Хоча на порядку денному — створення трипартійного уряду та непрості для пані Ангели Меркель коаліційні перемовини з Вільними демократами та Зеленими.

Але отримання 12,5 % голосів виборців та 94-го місця у Бундестагу проросійською «Альтернативою для Німеччини» — вже не жарт. Головною причиною перемоги «Альтернати» вважається актуалізація питань мігрантів. Тож «немає жодної несподіванки у тому, що “Альтернатива” отримала такі високі результати. Йдеться про закономірний результат непродуманої, а то й відверто недолугої політики німецької влади щодо т. зв. біженців з Близького Сходу, більша частина яких насправді належить до зовсім інших категорій — до іммігрантів і переселенців… Такі підсумки виборів означають, що відверто дружні Путіну та Росії депутати становитимуть щонайменше п’яту частину Бундестагу, — а скільки буде там, так би мовити, приховано дружніх, сказати важко», — зазначає Сергій Грабовський у виданні «День».

Ось і основний козир перемоги «Альтернативи для Німеччини». А отже, є надія, що нарешті аналіз впливу міграційних потоків мусульман на розмивання європейської ідентичності з’явиться вчасно і в наших ЗМІ. Оскільки частина з них, безумовно, прямує до нас, бо у Східній Європі поки двері зачинені…

Серед комунікаційних аспектів соціокультурної безпеки за вересень можна виокремити: створення власної соцмережі та позитивні приклади боротьби з російською пропагандою у країнах Східного партнерства та на Балканах.

До питань соціокультурної безпеки варто віднести арешти таких вагомих представників кримськотатарського народу, як Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров. Оскільки кримські татари — наразі представники нашої цивілізаційної ідентичності.

До речі, у відповідь Меджліс збирається заборонити діяльність російських організацій в Україні.

І наостанок — про екологічну безпеку. Окрім згаданого вже досить інформативного та багатогранного огляду Корабліна «Російська рулетка» у «Дзеркалі тижня», авторитетні вітчизняні ЗМІ практично не актуалізували екологічні аспекти нашого життя у вересні. А даремно.

Серед інших проблем переходу України на сировинну модель економіки Кораблін привертає увагу до скасування мораторію на експорт лісу-кругляка, що є вимогою ЄС на отримання третього траншу допомоги в розмірі 600 млн євро. Відомо, що нещадна вирубка Карпатських лісів уже тривалий час відбувається незаконно. То чи треба її узаконювати?

«За всієї подяки країнам ЄС за їхню тверду позицію та допомогу у воєнному протистоянні на наших східних рубежах такі вимоги нагадують “сировинний колоніалізм"», — зазначає Кораблін. І додає: «Крім цього, український віце-прем'єр-міністр з євроінтеграції, по суті, підтримала наших європейських партнерів (конкурентів?), указавши на неефективність мораторію через активну контрабанду лісу-кругляка. Таким чином, замість консолідації спільних зусиль із ЄС по боротьбі з контрабандою заступник голови уряду запропонувала її фактично легалізувати — явно не на користь власній економіці».

«Мораторій на експорт лісу-кругляка не приніс для деревообробної промисловості зрушень, афішованих окремими популістами.» — констатує Климпуш-Цинцадзе в інтерв’ю «Європейській правді».

Незважаючи на наявну інформацію в усіх ЗМІ про ураган «Марія» на американському узбережжі та землетрус у Мексиці, не знайшлося відомостей щодо екологічних катастроф, що відбулися 19–26 вересня у світі. А зокрема: потужні лісові пожежі на о. Гран-Канарія в Іспанії (21 вересня), сильні зливи у Таїланді з подальшими повенями (від 15 вересня), тривалі дощі та сильні зсуви у Гондурасі (25 вересня), урагани й повені у В’єтнамі (15 вересня), загибель тисяч пташок на о. Балі в Індонезії через викиди газів та інше.

Та на щастя, з’явилась інформація про участь українських рятувальників у міжнародних навчаннях НАТО у Боснії щодо реагування на природні катастрофи. Світові катаклізми не помітили. Але реагувати навчимося. І це тішить.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
796
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop