«Детектор медіа» побував в гостях у «Крим. Реалії» та поговорив із керівництвом проекту — про виклики, що постають перед їхніми співробітниками, які досі живуть на анексованому півострові, про нестачу в Україні експертів із кримської тематики та про найгостріші проблеми, якими діляться кримчани, що телефонують під час радіоефіру. А також про стандарти професійної журналістики, квоту на українську мову на радіо, блокування російських ресурсів, півторамільйонну аудиторію сайту та плани на цілодобове радіомовлення.

Володимир Притула

— Раніше більшість вашої команди становили кримчани. Як змінилася команда за ці три роки? Чи досі в ній є люди з Криму? Як їм вдається працювати?

Володимир Притула, керівник проекту «Крим. Реалії»: На початку 2014 року команда «Крим. Реалії» складалася лише з кримчан, це було п’ятеро-шестеро журналістів. Тепер з нами співпрацюють десятки наших колег — і в Києві, і в Криму, і в інших регіонах України. Тепер це не тільки кримчани.

Сьогодні, як і раніше, ми не називаємо їхніх імен, особливо тих, хто перебуває на півострові.

Тоді, в 2014 році, ми ще могли працювати в Криму майже відкрито, наші журналісти представлялися кореспондентами «Крим. Реалії», «Радіо Свобода». Але згодом спершу представники «самооборони», а потім і ФСБ Росії почали їм погрожувати, намагалися когось із них побити, потім виводили з різних заходів, якщо впізнавали, а далі — почали забирати й допитувати, де працюють і на кого, відверто погрожувати й залякувати. І декого справді залякали.

2014 рік — це дуже важкий час, коли ніякі закони в Криму не діяли, люди зникали, в перші місяці це було ледь не масовим явищем. Наприклад, нашого колегу Андрія Щекуна три тижні тримали в підвалі військкомату із зав’язаними очима, погрожували розстріляти. Він був редактором україномовної бахчисарайської газети «Думка». Активіста Решата Аметова знайшли вбитим. Багатьох активістів просто не знайшли... Слідство триває.

«Самооборона» або працівники ФСБ просто казали журналістам: «Чого ти тримаєшся за “Крим. Реалії”? Вийдеш з дому і не повернешся». Для багатьох це було дуже важко, бо журналісти постійно відчували стеження. Практично всі, хто працювали з нами на першому етапі, виїхали, решта — не можуть працювати відкрито.

— Як вони передають вам інформацію з Криму?

— По-різному. З міркувань безпеки наших колег ми не можемо про це розповідати.

— Як ви перевіряєте на правдивість інформацію, яка надходить не від ваших журналістів?

— По-перше, наші колеги перевіряють її на місці, ми їм довіряємо. Також є можливість перевіряти через інші джерела, бо з нами співпрацюють багато людей, які одне одного не знають, декого з них не знаю навіть я, вони контактують із нашими редакторами — ми змушені вживати таких заходів.

— Якою є аудиторія «Крим. Реалії» тепер?

— У Криму є популярний сайт, підконтрольний російській владі, «Крыминформ». Якщо порівняти нашу статистику відвідуваності, то у «Криму. Реалій» вона вища втричі. У нас — 1,5 млн переглядів за місяць, у них — 400 тис.

Є така російська дослідницька організація «Медіалогія», яка проводить дослідження російського інформаційного поля, зокрема, цитованості в Росії. У 2014 році «Крим. Реалії» був на третьому місці найбільш цитованих у Росії кримських видань, у 2015 році — на другому місці, а в 2016 році «Медіалогія» виключила нас із дослідження. Тоді на нас якраз почався тиск — «Роскомнадзор» почав блокувати сайт.

Наразі «Крыминформ», який підконтрольний міністру інформаційної політики Криму Дмитру Полонському, вважається найцитованішим, найпопулярнішим ресурсом у Криму, він є джерелом офіційної й неофіційної інформації для інших мас-медіа, але у «Криму. Реалій» відвідуваність більша у 3-4 рази.

— Які стандарти враховуєте в роботі? Як ви вирішуєте проблему мови ворожнечі?

— Для нас це справді проблема. Для окупаційної влади Криму ми чи українські націоналісти, чи американські шпигуни. А на материку — підпадаємо під тиск частини суспільства, що ми начебто недостатньо патріотичні, не завжди правильно формулюємо — недостатньо часто вживаємо слово «окупаційний», наприклад. Дехто навіть публічно оголошував нам бойкот. Це пройшло поза медійними організаціями, але ми відчуваємо певний публічний тиск і з боку представників українського суспільства, і з боку російських активістів чи журналістів, які переїхали в Україну.

Ми намагаємося шукати золоту середину, але це дуже важко. Ми не є пропагандистським ресурсом і не можемо займатися пропагандою. Ми не є ресурсом, який своєю метою ставить повернення Криму. Місія «Радіо Свобода» (а «Крим. Реалії» є частиною цієї міжнародної медіакомпанії) — це поширення альтернативної, вільної інформації для таких регіонів, що мають проблеми зі свободою слова. Ми даємо всю інформацію — і про хороші події, і про погані.

Звісно, намагаємося цю інформацію подавати точно й дотримуватися професійних стандартів. Якщо це блог, то автор може писати про свої емоції й давати оцінки, але ми про це попереджаємо читача. Традиційно українська служба «Радіо Свобода» менше публікує блогів і точок зору, а «Крим. Реалії» — навпаки. Бо в перший рік, коли ми почали працювати, для багатьох людей було важливо виговоритися, їм потрібен був майданчик, і ми дали можливість цим людям публікуватися в рубриках «Мнения» і «Блоги». Журналісти, активісти, просто кримчани надсилали нам дуже багато листів. І в цих публікаціях була присутня різна термінологія.

Але для новин або журналістських матеріалів у нас є спеціальний словник, який розроблявся редакційною радою у Празі, зрештою головний редактор його затвердив.

Там чітко прописано, яких слів чи словосполучень ми намагаємося уникати, якщо це не пряма мова. Ми менше вживаємо словосполучення «окупаційна влада», бо воно асоціюється з військовими діями. Частіше пишемо «російський уряд Криму». Не беремо «влада Криму» в лапки, бо влада є влада — хоч законна, хоч незаконна. Ми підкреслюємо, що це підконтрольний Москві парламент і призначений Москвою уряд. Намагаємося менше вживати термінологію окупаційних органів влади, оскільки це незаконні структури з точки зору українського законодавства, ці вибори не визнані жодною країною і міжнародними організаціями.

— «Крим. Реалії» представлений у соціальних мережах, у тому числі «Вконтакте» та «Одноклассниках», які тепер, за указом Президента України, заблоковані на території нашої країни. Для вас, очевидно, це важливі платформи, оскільки сайт читають і в Криму, і в Росії. Ви продовжуєте свою присутність у цих соціальних мережах?

— Звісно, «Радіо Свобода» і «Крим. Реалії» поважають українське законодавство. Ми працюємо тут, наше бюро розташоване в Києві, звісно, ми дотримуємося українських законів. Саме тому звернулися по роз’яснення до українських медіаюристів. Вони нам пояснили, що указ стосується не засобів масової інформації, не пересічних громадян, а насамперед провайдерів. Вони мусять його виконувати.

Ми з повагою ставимося як до законодавства, так і до наших читачів на материковій Україні, водночас так само поважаємо потреби наших користувачів на окупованих територіях в Криму й на Донбасі. Для них ці російські соцмережі важливі. Кожен четвертий наш читач — із Росії, вони теж потребують правдивої інформації про Крим і з Криму, вони мають на це право.

Ми працюємо в рамках українського законодавства, яке не забороняє нам використовувати ці платформи для інформування наших читачів за межами країни й за межами контрольованої урядом території.

— Чи бачите ви зменшення інтересу українських ЗМІ до проблем Криму? І наскільки якісно вони висвітлюють ці теми в цілому?

— У мене враження, що інтерес, навпаки, зростає. У 2014 році мас-медіа просто висвітлювали гострі події, в кінці 2016 — на початку 2017 року інтерес виріс і став більш професійним. Медіа стежать за тим, що відбувається, і для більшості ЗМІ це одна з важливих тем, хоча, звісно, не номер один.

— Чим наповнюватимете радіоефір у разі виходу на цілодобове мовлення?

— Я не впевнений, що нам вдасться зробити цілодобове мовлення повністю власними силами, закрити всі 24 години програмами власного виробництва, бо, на жаль, це не тільки від нас залежить, це досить серйозна фінансова складова.

Але наші партнери з «Радіо кримських громад» можуть брати контент компанії «Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода», що виробляється російською, українською та іншими мовами. Можливо, також програми міжнародного телепроекту «Настоящее время» будуть адаптуватися до цього ефіру.

Спочатку нам потрібно підняти якість того тригодинного ефіру, який уже є. Далі — будемо збільшувати по можливості.

Наразі контент робимо ми — радіо «Крим. Реалії» («Радіо Свобода»), але сигнал передає «Радіо Кримських громад» — це наш партнер, який отримав ліцензію, наразі вирішуються технічні питання з передачею сигналу на півдні, вежу на Чонгарі вже побудовано, передавачі стоять. Наскільки я знаю, власник цієї вежі в партнерстві з державними структурами, з МІП і Нацрадою планують до кінця року її підняти ще на певну висоту, тобто сигнал буде поширюватися далі на Крим, поки що він не сягає Сімферополя, а покриває північ Криму й південний схід Херсонської області. Це що стосується FM-діапазону.

На середніх хвилях ми продовжуємо мовити в партнерстві з Національним радіо одну годину. Передавач розташований у Херсонській області, він покриває практично весь Крим, крім південного узбережжя, де починаються гори. Крім того, передавач обслуговує весь південь України й частину Російської Федерації — Ростовську область, Кубань, Ставрополь. У нас є слухачі звідти, вони пишуть і телефонують.

— Ви створюєте також програми для українських телеканалів…

— Наразі виробляємо щотижневу телепрограму для каналу новин «24» українською мовою. Наш контент беруть і інші канали, наші невеликі партнери — регіональні компанії.

Також надаємо півгодинну програму «Крим. Реалії» каналу іномовлення UA|TV. Ми повністю дублюємо її українською мовою, а вони перекладають англійською, накладають англійські титри.

Ще одну програму «Крым. Настоящий» ми робимо для каналу «Настоящее время» російською мовою.

Можливо, будемо готувати контент для інформаційних програм загальнонаціональних каналів. На це є запит, і ми роздумуємо, як це зробити. Маємо можливість отримувати оригінальний відеоконтент із Криму, він не завжди якісний, бо часто доводиться знімати й на телефон, і на фотоапарат, і приховано. Звісно, ми не можемо дати 100 %-во якісну картинку, яка потрібна цим каналам.

— Рік тому в інтерв’ю нашому виданню ви сказали, що вірите в повернення Криму до України. Чи змінилися ваші відчуття тепер, коли минув черговий рік?

— Звісно, як кримчанин, який прожив майже все своє життя в Криму, я хочу повернутися. І я вірю, що це відбудеться.

Я також хочу, користуючись нагодою, нагадати про Миколу Семену. Для нас це дуже важливе питання, й українські мас-медіа мають звертати більше уваги на його ситуацію. Триває суд, Миколі загрожує п’ять років ув’язнення, й ми сподіваємося, що увага українських мас-медіа, правозахисників, міжнародних організацій допоможе йому. Хочемо, щоб наші колеги не забували про цю ситуацію, як і про справи багатьох інших політв’язнів або тих, кого переслідують. У Криму таких багато. Важливо, щоб ми не забували тих, кого переслідують не за якісь навіть міфічні дії, а за слова.

Олександр Янковський

— 29 травня цього року ви змінили формат мовлення на Крим: збільшили ефірний час і тепер телерадіопередачі двома мовами виходять три години на день — з 7:00 до 10:00. Розкажіть про структуру збільшеного ефіру.

Олександр Янковський, керівник телерадіопроектів «Крим. Реалії»: Півтори години українською, півтори — російською мовою.

У цілому ефір розбитий на півгодинні блоки: 5 хвилин — новини, 25 хвилин — тематична програма. У ранкових програмах українською мовою зазвичай два спікери і часто-густо це люди, які виходять на зв'язок телефоном або скайпом, оскільки час такий ранковий, дуже важко деколи дістатися до студії. А вже після 8:00–8:30 є люди в студії. Знову ж таки, це можуть бути й три, й чотири спікери, це додає динаміки для того, щоб наш слухач зранку не нудьгував і мав бадьорий настрій. Хоча інколи ми торкаємося дуже складних тем, але намагаємося зробити це так легко, щоб було зрозуміло. Я взагалі думаю, що наша головна місія — пояснювати простими словами складні речі, які відбуваються на півострові, щоб вони були зрозумілі людині непідготовленій, яка просто увімкнула наш ефір і вперше почула про якусь проблему. Якщо ми не змогли їй за 10–20 хвилин розповісти так, щоб вона зрозуміла, то ми погано працюємо. Маємо працювати саме над цим.

— Розширення радіомовлення до трьох годин — це певний етап підготовки до цілодобового мовлення? Як відбуватиметься цей процес у подальшому? Які етапи він включає?

— Так, наша мета — цілодобове мовлення. Далі хочемо ще зробити обіднє шоу наживо, можливо, з 13:00 до 15:00. Можливо, ми повернемося й до вечірнього ефіру, оскільки радіо слухають набагато більше зранку, але й увечері є що розповісти слухачам, і є певна категорія людей, які слухають ввечері. Не будемо забувати, що тепер ми виходимо вже й у FM-діапазоні, а там трохи інша аудиторія. Якщо на середніх хвилях нас слухають здебільшого просто вдома, то аудиторія радіо в FM-діапазоні — це люди, які вмикають ефір в автомобілі як зранку, так і ввечері, коли прямують на роботу або з роботи. Є ще один пік — це обідній час, і мені здається, що дуже важливо бути присутніми в ефірі саме в цей час.

— Які кількісні зміни аудиторії ви прогнозуєте у зв’язку зі збільшенням ефірного мовлення? Якого зростання очікуєте?

— Якщо брати конкретну кількість переглядів наших прямих ефірів у YouTube, то загальна кількість збільшується, але водночас трохи зменшується кількість кожного прослуховування. Взагалі маємо дуже хороші показники переглядів наших програм на YouTube. Приблизно половина аудиторії — це Україна, половина — Росія.

До речі, одного разу слухач із Ростова зателефонував і сказав, що дуже погано, що не працюють середньохвильові передавачі, і не працюють передавачі на коротких хвилях, і саме через це, він вважає, і сталася анексія Криму. Можна погоджуватися, можна — ні, але це реальний слухач. У нас є телефони, куди можна телефонувати безкоштовно з території, яку контролює РФ, так само є українські номери, на які можна телефонувати, якщо ви перебуваєте на материковій Україні.

— Нацрада оголосила кілька конкурсів на радіочастоти, зокрема, в Херсонській області. Чи претендуєте ви на них?

— Саме на ті частоти, на які оголошено конкурс, ми не претендуємо, бо, наскільки я пам’ятаю, йдеться про передавачі маленької потужності 100–250 Ват, і вони не є наближеними до території Кримського півострова. По-друге, для нас важливо, щоб у нас було мовлення в тому числі російською мовою.

— До речі, про квоти на українську мову в радіоефірі…

— Ми маємо виконувати вимоги українського законодавства, оскільки, за ліцензією, наш передавач розташований на території Херсонської області. Наразі ми мовимо українською наполовину, якщо закон скаже про 75 %, то буде 75 %.

Я говорив із депутатами щодо цього закону, бо треба якось враховувати мовлення за кордон і на окуповані території. Вони відповідають, що все це можна врегулювати якось на місці, але завтра прийдуть інші чиновники і скажуть, що в нас тут — умовно — за паперами має бути 150 % української мови: «Не можете — до побачення, це ваші проблеми». Узагалі в мене складається враження, що Крим — це справді лише наша проблема.

— Розкажіть про дзвінки до студії. Який загальний настрій людей, які телефонують саме з Криму?

— Людині важко перебороти свої побоювання, свій страх, а вони об’єктивно є. Люди навіть лякаються поставити лайк на якомусь дописі в соціальних мережах, їм здається, що за ними всіма стежать (у певному сенсі це так). Але існує й надмірне побоювання, оскільки є публічні висловлювання, за які нікого не чіпають, а з іншого боку — можуть запроторити за ґрати через допис у соцмережах або призначити штраф. Враховуючи це, треба розуміти, що нам телефонують сміливі люди, які вже не побоялися, і тому вони кажуть все, що думають. Але є й інша категорія людей: слухачі, що телефонують і кажуть нам забути про Крим, запитують, навіщо ми розповідаємо про півострів, краще би ми займалися «своєю Україною».

Ми пояснюємо людям, що це програма й радіо про Крим і для кримчан. Ми наразі не розповідаємо про події в Україні. Але я думаю, це такий тролінг, таким чином ці люди говорять про свою позицію. Не треба закривати на них очі, вони є, і ми, зокрема, задоволені, що вони нас слухають, є реакція.

У нас є дуже складна ситуація з тим, що нам не дають коментарі представники так званої кримської влади, призначеної Росією. Для нас дуже важливо, щоби люди телефонували звідти й розповідали, що насправді відбувається на півострові. Коли Аксьонов чи хтось інший каже про збільшення зарплат чи зменшення цін, люди телефонують і розповідають, що це неправда.

— Ви не збільшували штату співробітників у зв’язку зі збільшенням ефірного часу. Чи плануєте в подальшому це робити, враховуючи прагнення мовити цілодобово?

— Звісно, плануємо. Але маємо велику проблему. Вона полягає не лише в нестачі журналістів, але й експертів, бо за три роки є усвідомлення того, що мало хто знається на темі Криму. Мало хто знає, що відбувалося на півострові навіть до 2013 року. У мене взагалі таке враження, що в Україні мало хто цікавився не тільки Кримом, а й узагалі іншими регіонами. Бо можна дуже легко знайти спеціаліста чи експерта на міжнародну тематику, але дуже складно знайти людину, яка би могла розповісти, яким чином влаштована система комунального господарства, каналізація, система громадського транспорту, як побудовано дороги, хто їх будував тощо. Це велика проблема.

Дуже небагато журналістів, які виїхали з Криму, ще менше тих, хто хоче працювати над кримською тематикою. Складно знайти людину. І це не тільки в журналістиці. Багато хто каже, що Крим залишився в минулому, треба рухатися далі, що в них якісь родичі, проблеми, тому вони не будуть нічого робити. Просто патріотичний пост у Фейсбуку напишуть, а коли треба щось зробити, хай хтось інший робить. Я не засуджую тих людей, але не треба тоді казати, що ніхто нічого не робить, оскільки ти перший — той ніхто, який нічого не робить.

Розширюватися будемо, звісно. Ми зацікавлені в тому, щоб люди цікавилися Кримом. Це і просто, і складно водночас. Будь-який професійний журналіст може перейти з однієї теми на іншу, потрібен певний час, щоб підготуватися, розібратися в певних питаннях. Звісно, кримчани матимуть преференції, оскільки вони там прожили. З іншого боку, ті кримчани, які продовжують працювати тут і є публічними особами, не завжди можуть вільно потрапити на територію Криму, на відміну від решти українських журналістів.

— Враховуючи, що експертів бракує, чим наповнюватимете цілодобовий радіоефір у майбутньому?

— У Криму сьогодні відбуваються різні зміни — в пенсійному забезпеченні, земельних відносинах, правових відносинах між російською владою і громадянами. І ті кримчани, які хотіли, щоб Росія прийшла, не поцікавилися, що там насправді в Росії відбувається, яка та країна, куди вони хотіли потрапити. А ми можемо тепер їм розповідати про це, можемо зателефонувати, наприклад, до Санкт-Петербурга, Москви чи Єкатеринбурга й запитати, як там відбувається вилучення земельних ділянок, якщо в цьому є потреба для флоту, військової частини чи якогось чиновника. Ми розповідаємо, в які умови взагалі потрапили ці люди, обравши іншу країну. І ті кримські медіа, які залишилися там, не роблять нічого подібного, робимо тільки ми. Бо це проблема не лише Криму, що там щось відбирають, це проблема для всіх територій, які нині контролює Російська Федерація. Там можна все забрати, бо чиновник — цар і бог, а ти — ніхто.

Катерина Некреча

— Розкажіть про команду, яка працює над радіоефіром.

Катерина Некреча, продюсерка «Крим. Реалії»: На одному ефірі працює двоє ведучих, троє випускових редакторів, двоє звукорежисерів і асистент звукорежисера, двоє-троє людей на розшифровках радіоефірів, два новинаря. Тобто 12 людей, не враховуючи керівників, які постійно щоденно займаються цим проектом.

Ведучі чергуються. Маємо своїх кримських зірок — Сергій Мокрушин виходить в ефір у середу і п’ятницю, Олександр Янковський — у вівторок і четвер, Павло Казарін — по понеділках. Ведучий «Ранкової Свободи» — Юрій Матвійчук.

Раніше в нас було півгодини ефіру, із яких 5 хвилин — новини, а за інші 25 хвилин треба було стільки всього обговорити, в нас було по п’ять спікерів, інколи навіть доводилося їх зупиняти. Але ми розуміли, що нам треба більше ефіру, бо важливих тем є набагато більше.

— Як ви працюєте з людьми, що телефонують на радіоефір із Криму? Чи часто вони просять залишатися анонімними? Які відгуки отримуєте в цілому?

— Коли люди звертаються до нас із проблемами, але не хочуть потрапляти до прямого ефіру, ми цитуємо їх, або виводимо в ефір змінений голос.

Одного разу кримчани розповіли нам телефоном, що збираються разом удома великою компанією і слухають наш ефір. Це настільки зворушливо й дивно для нас тут. Бо на материковій Україні ми виходимо обідати в заклади харчування й говоримо вільно на будь-яку тему, а кримчани розповідають, що не можуть на вулиці по телефону спокійно говорити, постійно озираються, бояться сказати щось не так, бояться, що їх можуть не так зрозуміти. Вони кажуть, що тут, на материковій Україні, навіть повітря інше.

Нам часто пишуть у соцмережах, що не «лайкають» нас, бо це небезпечно, але читають. Коли я про це чую, в мене мурахи по тілу. Бо ми звикли, що можемо обговорювати що завгодно прямо в соцмережах, можемо з сусідами на лавці сваритися про політику, і нам за це нічого не буде. А там вакуум і абсолютно інша атмосфера.

Крім того, Крим де-факто — й не Росія, й не Україна, це «сіра зона». І паспорт кримського громадянина — це не паспорт російського громадянина. Українців та кримських татар переслідують. Дуже дивно, дуже небезпечно.

Сергій Мокрушин

Сергій Мокрушин, журналіст, радіоведучий «Крим. Реалії»: Телефонні дзвінки кримчан — це пріоритет для нас. Навіть якщо людина постійно телефонує і звинувачує нас у госдепівській пропаганді. Якщо слухач переходить якість межі пристойності, ми його виводимо з ефіру, а якщо щось критикує, просимо аргументувати свою думку. Намагаємося дуже ввічливо з усіма говорити, в тому числі і з тими, хто постійно телефонує й закидає нам пропаганду. Плавно підводимо їх до теми розмови. Із людьми треба розмовляти. Нехай вони інколи приходять із якимись упередженнями, але слухають ефір і залишаються з нами.

Але є інша категорія людей, які постраждали, — вони, наприклад, ризикують залишитися без земельних ділянок, і в Криму мало хто про це говорить, а якщо говорить, то це не вільний діалог в будь-якому випадку. І люди звертаються до нас як до основного джерела інформації, бо ми можемо говорити про це абсолютно спокійно, в нас немає цензури, будь-яких бар’єрів — це те, чого нині позбавлені журналісти в Криму.

— Телефонні дзвінки зі звинуваченнями — це стрес для ведучого?

— Ні. Коли негативні відгуки — навіть веселіше, ефір виходить більш живим.

Фото: Павло Шевчук