На думку народних депутатів, найболючішим питанням інформполітики для України є інформаційна безпека з одночасним гарантуванням усіх основних принципів свободи слова. Оскільки будь-які питання, пов’язані з інформбезпекою, дуже часто сприймаються як наступ на свободу слова, як-от можливість держави блокувати сайти. Про це члени Комітету свободи слова сказали у відповідях на запитання «Детектора медіа».

Також вони оцінили свою роботу за останнє півріччя. За словами провладних членів комітету, він (комітет) працював ефективно, натомість опозиційні його члени вважають, що можна було би зробити й більше. Практично всі найбільшим досягненням назвали ухвалення закону про україномовні квоти на телебаченні. Водночас комітет так і не зареєстрував законопроекту про аудіовізуальні послуги, хоча й планував і обіцяв обов’язково це зробити.

«Детектор медіа» поставив народним депутатам такі запитання:

1. Чи вважаєте ви ефективною роботу Комітету свободи слова за перше півріччя 2017 року? На вашу думку, які з ухвалених медійних законів найбільш резонансні, потрібні країні, галузі?
2. Чого не вдалося здійснити із запланованого комітетом? Якими питаннями комітет мав би зайнятися першочергово на наступній сесії?
3. Які, на вашу думку, найболючіші питання інформаційної політики України в умовах війни (інформаційна безпека, свобода слова, мова ворожнечі тощо)?
4. Чому, на ваш погляд, при такій кількості антикорупційних журналістських розслідувань в Україні ситуація з корупцією змінюється повільно? Що необхідно змінити в редакційній політиці ЗМІ, в підходах журналістів-розслідувачів, можливо, в законодавчому полі, щоб антикорупційні розслідування впливали на рішення влади й дії правоохоронних органів?

На запитання відповідають: Вікторія Сюмар, Григорій Шверк, Олександр Опанасенко, Владислав Севрюков, Олександр Сочка, Сергій Висоцький, Юрій Павленко, Олена Кондратюк.

Вікторія Сюмар, голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, фракція Народного фронту:

— За перше півріччя найбільш резонансним і важливим був закон про україномовні квоти на телебаченні, який суттєво змінює ситуацію в українському телепросторі, збільшує обсяги виробництва українського продукту, в тому числі фільмів і серіалів. Також є важливі речі, пов’язані з газетою «Народна армія», яку ми вивели поки що з-під роздержавлення, й дали можливість редакції стабільно працювати. Також була важлива постанова про вшанування героїв України, яка має на меті дати імпульс кращому інформуванню населення про події в Україні.

2. Досить складна робота ведеться над проектом про аудіовізуальні послуги, він буде в нас першочерговим на наступній сесії, дуже складно погодити всі позиції з усіма зацікавленими сторонами. І є серйозний спротив проти цілої низки позицій, погоджених із міжнародними експертами. Законопроект передбачає введення нових правил взаємовідносин на ринку аудіовізуальних медіапослуг, фактично збирає в себе все законодавство, яке було реформоване за останні два роки, і вводить нові міжнародні стандарти. І це не всім подобається. Тому пріоритетом на літо є погодження всіх ключових позицій із тим, щоби законопроект було внесено на перше читання вже восени.

3. Найболючішим питанням інформполітики для України, очевидно, є те, як узгодити між собою питання інформбезпеки з одночасним гарантуванням усіх основних принципів свободи слова. Оскільки будь-які питання, пов’язані з інформбезпекою, дуже часто сприймаються як наступ на свободу слова, як-от можливість держави блокувати сайти. Питання: якщо з сайту поширюється комп’ютерний вірус, то чи можна його блокувати? Де тут межа між свободою слова і збільшенням ролі держави в забезпеченні інтересів громадян?

Мова ворожнечі. Очевидно, що в умовах війни такої мови ворожнечі є дуже багато в ключових ЗМІ, судові процеси за фактами мови ворожнечі часто дуже затягнуті, експертизи дуже складні, і реальних результатів цих судових процесів немає. У який спосіб у цій ситуації діяти державі, аби цього явища було менше? Тому що це явище спонукає до громадянського конфлікту. Україна опинилася в дуже складній ситуації, і відповідей на питання наші міжнародні партнери не мають, бо в них немає настільки складної ситуації. І нам ці відповіді доводиться знаходити самим.

4. Ситуація справді змінюється повільно, але ключове те, що вона змінюється. Ми бачимо й подання на народних депутатів, і звільнення заступників міністрів, і, сподіваюся, побачимо декого й за ґратами, тому що це ключові показники — такі покарання. Держава за останні роки зробила дуже багато для прозорості, й журналістські розслідування проводити стало значно легше, тому що всі реєстри й закупівлі відкриті, запроваджено електронне декларування. Очевидно, що влада сьогодні реагує на критику, й часом достатньо болючу. Але чи лягає це в основу дій правоохоронних органів — це поки що питання. Це радше питання до реформування правоохоронної системи, хоча, звісно, і журналісти-розслідувачі мають забезпечувати дуже високу якість свого продукту. Бо, з одного боку, можна зробити багато хаосу, а з іншого — не знайти підтвердження тим фактам. Тому журналістські розслідування вимагають дуже високого рівня професіоналізму, а правоохоронні органи мають стати значно оперативнішими в реагуванні на оприлюднені журналістами факти зловживань.

Григорій Шверк, член Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, фракція БПП:

1. Я вважаю роботу комітету достатньо ефективною. Ми не зірвали жодного засідання через відсутність кворуму, ми розглядали загалом достатньо важливі законопроекти, більшість із яких отримала підтримку залу. Ми також розглядали резонансні питання поточного життя медіаспільноти, приділили велику увагу розбудові суспільного мовника, зокрема, разом відбили атаку РП на склад Наглядової Ради НСТУ. Також окремо хочу відзначити виїзне засідання в Краматорську, як дуже важливе і для комітету в цілому, і для кожного, хто там був, персонально. Кожне таке засідання додає додаткового сенсу існуванню комітету й реально впливає на життя як кожного з нас, так і інших державних установ, причетних до медіажиття в регіоні, та і в Києві.

2. На жаль, майже все півріччя не було помітного руху щодо законопроекту по АВП. Ми вже дуже відстаємо від запланованого графіку адаптації нашого інформаційного законодавства згідно з умовами Угоди про асоціацію. Трохи втішає, що це стосується не тільки інформаційної сфери; але це слабка втіха. Не вдалося відстояти повне фінансування НСТУ згідно з законом, є очікування вересневих змін до бюджету, але відчуття стовідсоткової впевненості немає. Не встигли проголосувати закон про тимчасові дозволи, що мав би активізувати українське мовлення в зоні бойових дій та на кордоні з РФ.

3. Із моєї особистої точки зору, в країні є велика інституціональна проблема в царині інформаційної політики: відсутня якісно артикульована інформаційна стратегія держави в умовах війни. Навіть якби не було гібридної війни, держава має сформулювати й забезпечити виконання інформаційної стратегії, і ми по Криму та Донбасу бачимо, до чого призводить відсутність такої стратегії. А в умовах війни це конче необхідно, не менше, ніж стратегія розбудови збройних сил. Не маючи чіткої стратегії, не можна очікувати перемоги в інформаційній частині цієї гібридної війни. Ще одна проблема — неякісний execution. Ми маємо декілька державних установ, тим чи іншим чином причетних до інформаційної політики: і міністерство, й Держкомітет, і Нацраду, і наш комітет. Є підрозділи у Збройних силах та спецслужбах, але ефективної координації дій всіх цих органів, їх якісної взаємодії між собою, з суспільством, галуззю — немає. Немає якісної співпраці з суміжниками: галузями ІТ й телекому. Тому роками задовільно не вирішуються питання мовлення в зоні бойових дій, контрпропаганди, мовлення в прикордонних регіонах, переходу на цифрове мовлення та відключення аналогу. Всі ці питання тим чи іншим чином пов'язані з інформаційною безпекою України. Кожен із зазначених вище органів намагається в межах своєї компетенції якось впливати на процеси, навіть є робоча група при Мінінформі, але відсутність затвердженої інформаційної стратегії держави, а також відповідального за її реалізацію органу з достатнім обсягом повноважень та можливостей не дають змоги державі розраховувати на якісний результат. «Если ты не знаешь, куда плывешь, никакой ветер не бывает попутным». І наш комітет мав би стати тим дзвоном, який щодня нагадує очільникам держави про кричущу необхідність вирішення цієї проблеми. Все інше — лише похідні від цієї головної проблеми.

4. Єдине ключове слово в цьому питанні — довіра. ЗМІ перестали бути інститутом, якому суспільство довіряє. Кількість розслідувань не завжди демонструє необхідну якість. Багато розслідувань зроблені недостатньо фахово, деякі мають досить чіткі ознаки замовності. Джинса, відпрацювання комерційних або політичних інтересів власників, низька якість журналістської майстерності не додають поваги й довіри до великої кількості українських ЗМІ, навіть до тих, які ще декілька років тому вважалися взірцем. Поки журналістська та медійна спільнота не зрозуміє, що попри непрості часи з погляду медіабізнесу їм треба об'єднуватися, гуртуватися навколо тих, хто ще має повагу переважної більшості спільноти, й намагатися протистояти цьому тиску грошей, власників, інших впливів. Жоден закон не врегулює питання журналістської етики, а саме вона наразі потерпає найбільше. Зрозуміло, я свідомий того, що рівень довіри до інших державних інституцій, зокрема до депутатського корпусу, на порядок нижчий, ніж до найбрехливішого ЗМІ. Кожному з нас треба перетворюватися на мюхгаузенів, щоб за власне волосся витягувати себе з цієї багнюки, де ми всі опинилися. «Погано не те, що ми опинилися в дупі, погано те, що ми почали тут потроху облаштовуватися».

Владислав Севрюков, член Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики:

1. Так. Звісно, найбільш резонансні закони про україномовні квоти на ТБ та підтримку вітчизняного кінематографа.

2. Закон про АВП! Цей законопроект є основним для комітету, має дати новий поштовх формуванню і розвитку української медійної індустрії.

3. Інформаційна безпека. Пошук і надання інструментів державі для захисту власного інформаційного простору.

4. На жаль, частина антикорупційних розслідувань робиться на замовлення, і це не збільшує довіри до журналістів, які їх проводять. А щодо решти, то суспільство вже не сприймає факти корупції як кричущі й такі, що потребують реакції кожного громадянина. А далі справа за силовими органами й судами: реагувати, викривати й карати корупціонерів.

Олександр Опанасенко, заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, фракція «Самопомочі»:

1. З початку 2017 року комітет доволі плідно працював, відбулися комітетські слухання на тему «Реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації, досвід, перешкоди, рішення», проведено ґрунтовну роботу в робочих групах із напрацювання щодо законопроекту про аудіовізуальні послуги, проведено виїзне засідання Комітету на Донбас у зону АТО щодо виконання органами центральної виконавчої влади, Донецькою та Луганською обласними державними військово-цивільними адміністраціями, органами місцевого самоврядування Рекомендацій комітету щодо зміцнення інформаційної безпеки, напрацьованих за підсумками виїзного засідання 5–7 червня минулого року в Донецькій та Луганській областях.

Щодо важливих ухвалених медійних законів хотілось би виділити Закон № 2054-VIII щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації, яким встановлено обов’язкову частку телевізійних передач, у тому числі передач новин, виконаних українською мовою протягом доби. З урахуванням триваючого збройного конфлікту на сході України прийняття цього закону дозволить послабити суспільну напругу, зумовлену використанням російської мови при виробництві телевізійних передач.

2. Звісно, це проект закону про аудіовізуальні послуги. Завдяки плідній роботі народних депутатів, представників Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Держкомтелерадіо, медіагруп, індустріальних об’єднань, медійних громадських організацій та зацікавлених фахівців нам майже вдалося завершити роботу над проектом. Проте все ж не вистачило часу, щоб зареєструвати проект до кінця цієї сесії Верховної Ради України. А тому, звісно ж, першочергово на наступній сесії комітет має повернутися до розгляду цього питання та якнайшвидше внести на розгляд парламенту цей надзвичайно важливий законопроект.

3. Із початку розв’язання збройного конфлікту на сході України наша держава не була готова до масованої військової та інформаційної агресії, що в експертному середовищі отримала назву «гібридна війна». Саме тому першочерговим завданням усіх державних, громадських, наукових, експертних, журналістських інституцій стала розробка термінових ефективних заходів щодо нейтралізації інформаційної диверсійної діяльності Російської Федерації проти України та протидії її подальшому розгортанню. Частину з них вирішено парламентом. Це ухвалення окремих законів щодо обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту, збільшення частки музичних творів державною мовою у програмах телерадіоорганізацій, щодо визначення обов’язкової частки телевізійних передач, у тому числі передач новин, виконаних українською мовою протягом доби.

Щодо болючих питань інформаційної політики України в умовах війни, на мою думку, в цей перелік також необхідно включити питання фільтрації інтернет-контенту, визначення стандартів роботи інтернет-медіа і створення якісного, соціально-відповідального контенту новин як альтернативи зовнішній пропаганді російських інтернет-порталів.

4. Завдання журналістів — інформувати суспільство про факти корупції й підштовхувати відповідальних до роботи, але ЗМІ не можуть замінити собою правоохоронні органи, не можуть вплинути на те, щоб досудове слідство перейшло в судове або в готове судове рішення. А тому наразі слід сконцентруватися на реформі судової гілки влади правоохоронної діяльності, а з боку засобів ЗМІ — забезпечувати громадський контроль за діяльністю правоохоронців.

Олександр Сочка, член Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, фракція «Народного фронту»:

1. Перше: у цьому півріччі відбулася подія, яка посилила потенціал комітету. До складу комітету увійшли нові депутати, які тривалий час не могли набути статусу членів. Причина була в тому, що Верховна Рада тривалий час не голосувала за розподіл «неприкаяних» депутатів по всіх парламентських комітетах, у тому числі й по комітету з питань свободи слова та інформаційної політики. Друге: за весь період шостої сесії не було зірвано жодного засідання — це ознака пріоритетності професійної роботи над проблемами ідеологічного консенсусу. Думаю, це якраз та унікальна особливість, яка виглядає дуже конкурентною на фоні багатьох інших парламентських комітетів. За підсумковими цифрами — за період шостої сесії було проведено 13 засідань, у тому числі одне виїзне. Розглянуто 60 питань. Ухвалено парламентом два законопроекти, ще два — у першому читанні. Найважливіший для країни закон, який пройшов підготовку в комітеті, — прийнятий у травні законопроект № 5313 «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації», яким передбачається встановити на телебаченні обов’язкові квоти передач і фільмів українською мовою. 75 % державної мови для загальнонаціональних телеканалів, 50 % — для регіональних, а також 75 % державної мови для програм новин на телебаченні. Закон історичний для нашої країни. Дуже правильний із погляду інформаційної безпеки. Говорити можна багато, хоча суть його зрозуміла. На телебачення повертається українська мова, «русскій мір» змушений буде сильно зменшитися у своїх можливостях вербувати свідомість наших громадян.

2. Треба вирішувати, яким чином зробити так, щоб засоби масової інформації були мотивовані подавати об’єктивну, збалансовану й неманіпулятивну інформацію. Принаймні, дискусія довкола цього питання, яка вже триває багато часу, має перейти у площину реальних дій. Відомо, що Росія є великою прихильницею демократії і свободи слова, та лише тоді, коли демократія і свобода слова не в себе, не в РФ, а в іншій країні, де Росія має інтерес реалізувати свою пропагандистську-підривну діяльність. Хто може сказати, які засоби масової інформації в Україні нині працюють у неукраїнських інтересах? Це може прозвучати не надто популярно для медіаспільноти, але найближчим часом варто дуже серйозно поговорити про ідею розкриття джерел фінансування редакцій. Причому країни у стані війни це також питання інформаційної безпеки. Відповідний законопроект розроблено групою співавторів на чолі з депутатом Миколою Княжицьким. Треба очікувати, що ідея законопроекту викличе великий резонанс, проте цей шлях треба пройти.

3. Власне, це питання є продовженням попереднього. Питання інформаційної безпеки — так, пріоритет. І воно полягає не лише у великих можливостях Росії проводити ідеологічні кампанії через українське інформаційне поле. А й у тому, що найбільші найвпливовіші ЗМІ в Україні належать олігархам і обслуговують своїх роботодавців. Тому важливо збудувати комунікаційні стратегії, які дозволять суспільству отримувати об’єктивне дзеркало подій. Щодо мови ненависті я би сказав, що це один із елементів інформаційної безпеки. У тому сенсі, що управління і вміння каналізувати мову ненависті на певний об’єкт є абсолютним призом для того, хто прагне мати зиск із розпалювання чи оперативного гасіння конфліктів у своїх інтересах.

4. Про розслідувальну журналістику — тут цікавий клубок проблем. Журналістське розслідування — за своєю формою жанр складний. Як правило, це накопичення суми фактів, які ілюструють висновок про здійснений злочин. Складні сюжети здатні спожити невеликі, а інколи і спеціальні аудиторії. А невеликі аудиторії — це значить незначний суспільний резонанс, який можна вдало «непомітити» тим, хто мав би помічати за визначенням і реагувати. Можливо, саме тому інколи журналісти, які займаються розслідуваннями, для отримання більшої публіки, йдуть не стільки шляхом аналізу, скільки доносять яскраві картинки. Заради додаткових лайків і шерів. Варто згадати останню історію одного з видань, коли під виглядом розслідувань про статки депутатів-радикалів подавалися смажені жовті факти про турне з кумами й натяки на нетрадиційну орієнтацію політиків. На жаль, матеріали-розслідування також стали формою інформаційних воєн між політичними групами, олігархами, власниками ЗМІ. Все це певною мірою призвичаїло суспільство до того, що жоден скандал безпосередньо його не стосується, а є лише одноденною картинкою, яка завтра зміниться черговим скандалом. Щоб журналістські розслідування впливали на рішення в державі, необхідно в першу чергу самоцензура журналістів, підвищення освітнього рівня, розбір польотів у самому медіацеху, і щоб саме розслідування було якісним.

Сергій Висоцький, заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, фракція «Народний фронт»:

1. Я считаю, что работа нашего комитета крайне эффективна. Что касается принятых законов, то самое важное из принятого, для меня по крайней мере, это украиноязычные квоты.

2. Не успели мы внести и рассмотреть закон про аудиовизуальные услуги, думаю, что с началом следующей сессии парламента мы этим займемся. Это крайне важно. Но для меня поражением этого полугодия, если учитывать ту работу, которую мы делали последние два года в комитете, это то, что общественное телевидение осталось недофинансированным. К сожалению, ни правительство, ни президент не отнеслись с должным уважением к этому процессу и к той норме, которая была закреплена законом о постоянном объеме финансирования ОВ. Для меня и многих членов комитета это стало разочарованием этого полугодия. Мы хотели в ближайшие месяцы увидеть уже результаты своей работы, а теперь все остается в подвешенном состоянии. Мы проводили консультации с руководством ОВ, наблюдательным советом, к сожалению, в полном объеме оно через недофинансирование не заработает. Будем говорить с правительством и президентом, начиная с сентября к последующему бюджетному перераспределению.

3. Я считаю, что т. н. язык вражды — это навязанная нам извне проблема, причем не без российского участия. Я прекрасно знаю о тех инициативах, которые выдвигаются Союзом журналистов с российскими журналистами. Считаю, что во время войны подобное поведение абсолютно недопустимо и может бать приравнено к коллаборационизму. Война — это война. И задача каждого гражданина воюющей страны в своем секторе деятельности делать все, чтобы твоя страна победила. Поскольку если твоя страна проиграет — у твоих детей не будет будущего. Реализовывать себя можно только тогда, когда за твоей спиной стоит государство. Наратив про язык вражды навязан нам извне, и он абсолютно вреден. В условиях войны я не вижу другого такого важнейшего вопроса, как безопасность и информационная безопасность в том числе. Информационной войне Кремль уделяет ключевое место в процессе превращения Украины в аналог Сомали. Мне известно, что в последнюю осень ставка Кремля деляется не на военную оккупацию Украины, а на продуцирование большего количества внутренних конфликтов, которые могут спровоцировать, и по планам Кремля спровоцируют, у нас реальный гражданский конфликт, хаос, развал политической системы и государства. И таким образом они считают, что смогут прибрать Украину к рукам, ни разу не выстрелив в Киеве. Поэтому для меня приоритетом является информационная безопасность.

4. Я не думаю, что можно что-то менять в редакционной политике. Считаю, что тот дискурс, который мы ведем о коррупции в Украине, глубоко ущербен и политически манипулятивен. Это происходит многие годы, многие политические журналистские карьеры были построены на этом в Украине. Многие теневые, неофициальные журналистские состояния были заработаны посредством джинсы в Украине на этой теме. Всегда коррупционная тема дискутировалась в обществе не с точки зрения серьезных подходов борьбы с коррупцией, а с точки зрения кланово-аппаратной войны. Сейчас мы видит абсолютно то же самое: когда так называемые антикоррупционные расследования часто призваны подменить одних коррупционеров другими. Журналисты тут выступают просто инструментом кланово-олигархической борьбы. Поэтому дискурс нужно вырабатывать такой: не борьба с коррупционерами, а борьба с коррупцией. А борьба с коррупцией возможна только путем системных реформ и трансформации структуры украинской экономики. Коррупция пронизывает все наше общество, и каждый гражданин является соучастником этих деяний, поскольку за 25 лет у нас выстроилась подобная система. Когда каждый человек недоплачивает налоги, подавляющее число украинцев живут на черные зарплаты. Невозможно взять всех и пересадить, потому что в этой системе после того, как уберут старых коррупционеров, придут новые, еще более наглые. Так что журналисты должны, на мой взгляд, бороться не за то, чтобы ужесточить ответственность за деяния коррупционеров. Чтобы привлекать людей к ответственности, есть уголовное расследование. Ни один журналист, даже самый поинформированный, не может подменять собой следственные органы и определять, кто виновен, а кто нет. Я даже знаю такие журналистские расследования, которые абсолютно манипулятивны, а инкриминируемые журналистами тем или иным людям грехи абсолютно беспочвенны, потому что некоторые ситуации я просто знаю изнутри. Мне кажется, журналисты должны бороться за деолигархизацию СМИ, чтобы СМИ в Украине были прозрачны. Журналисты должны бороться за настоящую свободу слова. Это не набрасываться сразу на государство, а говорить в первую очередь собственникам и медиа. У нас практически все телеканалы не являются прибыльными, и подавляющее большинство их являются достоянием кланово-олигархических групп, а также практически все печатные и онлайн-медиа.

Мне кажется, журналистам нужна внутренняя дискуссия о том, как сохранить баланс и объективность в условиях, когда на них давит собственник. И каковы методы защиты от собственника и методы независимости редакционной политики. Каковы методы современного финансирования, чтобы СМИ стали прибыльными, ведь только прибыльные СМИ могут обеспечивать реальную свободу слова.

Юрій Павленко, член Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, фракція «Опозиційного блоку»:

1. Я вважаю, що комітет міг би зробити значно більше. Тепер країні найбільше потрібні рішення, спрямовані на розв’язання проблем східних регіонів. Комітетом була здійснена робота в цьому напрямі. 14-15 червня цього року відбулося виїзне засідання в зоні проведення АТО. Було прийнято низку рішень, спрямованих на відновлення мовлення в Донецькій та Луганській областях. Члени Комітету зареєстрували законопроект № 6565 про надання тимчасових дозволів на мовлення у прикордонних районах, районах, розташованих на лінії розмежування, та окремих районах Донецької та Луганської областей. Але таких законопроектів має бути десятки, а ця робота фактично тільки розпочалася.

Також комітет мав би зайняти не вузькопартійну, а ширшу позицію щодо свободи слова і професійного захисту журналістів.

2. Дуже слабка політика держави щодо інформаційної безпеки, в першу чергу на Донбасі. Як із точки зору блокування ворожого сигналу, так і донесення українського сигналу до кожного громадянина на Донбасі. Так і з точки зору контенту інформації, яка би допомагала й була інструментом реінтеграції людей на Донбасі і в Криму в Україну. Я впевнений, що тут у законодавстві є величезна біла пляма. Фактично окрім одного законопроекту, який ще не ухвалено, більше нічого немає. Є вузькополітичні, партійні проекти, які виходять не з точки зору інтересів країни, а з точки зору політичної позиції партії. Якщо, приміром, «Народний фронт» — це партія війни, то їхні проекти спрямовані на війну до переможного кінця. Якщо це проекти від «Опоблоку», то вони максимально ліберальні щодо політики на Донбасі. Тут, на жаль, немає чіткої позиції ані Кабміну, незважаючи на ухвалення Доктрини інформаційної політики, ані РНБО. І тут Комітет свободи слова є заручником і не може напрацювати законодавства інформаційної безпеки й реінтеграції жителів Донбасу і Криму.

Ми можемо ініціювати комітетські або навіть парламентські слухання щодо питання свободи слова в Україні. Ця ініціатива народилася внаслідок відсутності прогресу в розслідуванні вбивства Шеремета, розслідування по «Інтеру», ситуації навколо «Страны.UA», справи Бузини тощо. І моніторинг, здійснений і презентований міжнародною організацією «Комітет захисту журналістів» CPJ, теж має стати одним із пріоритетів у роботі комітету на наступній сесії. Комітет повинен здійснювати державну політику, а не вузькопартійну.

Потрібно постійно контролювати стан виконання попередніх наших рішень, спрямованих на відновлення мовлення на Донбасі. Також комітет працює над законопроектом про аудіовізуальні медіапослуги, який є одним із зобов’язань України перед європейськими партнерами. Думаю, що це мають бути пріоритетні питання для нас на наступній сесії.

3. Найперше — це свобода слова. На жаль, усе частіше почалися напади на журналістів, перешкоджання їхній роботі, зокрема і правоохоронних органів, на ЗМІ. Аргументують це тим, що йде війна і вони сепаратисти. Такими аргументами можна знищити будь-який ЗМІ й зупинити роботу журналістів. Жодних критеріїв, де свобода слова, а де зовнішня агресія, в законодавстві немає. І це, на мій погляд, становить серйозну загрозу для свободи слова. І навіть на комітеті протягом останнього півріччя такі питання виникали, й комітет практично усувався від напрацювання такої політики: як не перейти межі свободи слова, а з іншого боку — як захистити країну від зовнішньої, в тому числі й інформаційної агресії. Думаю, це серйозний ризик для країни, бо тепер уже частіше лунають звинувачення на адерсу України в порушенні свободи слова й підвищеного рівня небезпеки роботи журналістів. Я не виключаю, що якщо держава, в першу чергу комітет і МІП, не відпрацюють цих критеріїв, то це може стати ще одним елементом гібридної війни проти України з боку тієї ж Росії або може відвернути від нас наших сьогоднішніх партнерів (нормандський формат, США), для яких свобода слова є цінністю. Були навіть такі випадки, коли одні ситуації з порушенням свободи слова розглядалися, а якісь — ні. Зокрема, так і не розглянули ситуації зі «Страною.UA» або з «Вестями», коли туди зайшли озброєні правоохоронці. Коли розглядали ситуацію з підпалом «Інтера», то переважала думка покарати «Інтер», аніж засудити нападників. Ми не стали майданчиком корпоративного захисту. Сьогодні може бути «Інтер», а завтра будь-який інший канал. Тут як закон один для всіх, так і принцип свободи слова один для всіх. І такі випадки можуть використати й вороги України. Тому я вважаю за необхідне провести в перші місяці роботи на наступній сесії комітетські або навіть парламентські слухання щодо безпеки роботи журналістів і питань, пов’язаних із розкриттям справ убивств та нападів на журналістів.

4. Із точки зору можливостей для реагування правоохоронних органів та влади на розслідування журналістів, то їх у законодавстві достатньо. Але немає бажання. Три роки нової влади не зменшили корупції, а збільшили її. І фактично вчорашні партнери нової влади, журналісти, які займалися журналістськими розслідуваннями і були вигідні тодішній опозиції, стали опонентами для нинішньої влади. З одного боку, є спроба поставити журналістів «під козирок», залякати, а з іншого — часто включається просто ігнорування. Не думаю, що тут щось потрібно в законодавстві, тут журналісти повинні змусити владу з собою рахуватися.

Але, на жаль, журналістські розслідування використовуються в політичній та конкурентній боротьбі. Я би тут не звинувачував журналістів, а говорив би про відсутність реакції влади. На розслідування має бути рішення: або є підтвердження факту корупції й винний несе покарання, або не підтверджується — тоді несе відповідальність редакція й журналіст, які дозволили собі відповідний наклеп.

Якщо говорити глобально про корупцію, то вона не в людях, а фактично «зашита» в законодавстві. Кожне галузеве законодавство несе в собі величезну корупційну складову. І хто б не очолив будь-який із напрямів, ризик його корупціонування дуже великий. І тут є теж певна проблема журналістики, що вона дивиться по верхах, тобто немає ґрунтовних розслідувань по суті глибини корупції.

Олена Кондратюк, секретар Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, фракція «Батьківщини»:

1. Так, ці півроку я вважаю успішними. Підтримка комітету мене персонально, як авторки, втілилась у двох украй важливих законах — про державну підтримку кіно і про повернення української мови на телебачення. Нині вкрай важливо, щоб держава подбала про їх дотримання й реалізацію, бо ці закони змінять обличчя українського ефіру. Як швидко — ми це побачимо в мові ефіру, а можуть і незворотньо, якщо держава зможе фінансувати українське виробництво і ми побачимо не тільки кіно й серіали, перекладені українською, але й українські — з українськими історіями, героями, акторами, характерами.

Ми як комітет намагалися тримати на контролі й розбиратися в найрезонансніших питаннях, сподіваюся, наша увага не дасть владі забути про вбивство Павла Шеремета. Для мене це справді за межею добра і зла, коли відомства переглядаються між собою й немає відповідального керівника, який сказав би — це моє питання, це моя відповідальність, і пояснив би, чому слідство стоїть на місці...

2. Я завжди вважала, що ми маємо підтримувати медіа насамперед індустріально — свобода слова має бути не лише декларацією, але й успішною відповідальною економікою. Тепер ми зможемо обговорити це питання, працюючи над імплементацією нової європейською директиви про аудіовізуальну послугу, в нас у комітеті довкола цього є дискусія, працює робоча група, і я сподіваюся, що переможе думка виваженої роботи на користь впевненого суспільного рішення.

Також сподіваюся, що комітету вдасться на наступній сесії провести через сесійну залу законопроекти «трирічної витримки», які стосуються зовнішньої реклами. Безумовно, що на наступній сесії хотілося б побачити і рух нещодавно зареєстрованих членами нашого комітету проекту щодо тимчасового мовлення в зоні АТО, щодо удосконалення механізму реформування друкованих ЗМІ тощо.

3. Пошук розумного балансу між гарантіями свободи слова та заходами, покликаними утверджувати інформаційну безпеку, є найскладнішим вибором і дискусією. Шкода, що ми тут не можемо завжди покластися на чітку позицію всього професійного середовища. Проте самі медіа моли би щось зробити, щоби проплачених російських грошима інтонацій було менше, бо часом справді складається думка, що галузь не вдається до самоорганізації, й тільки рішучі державні рішення можуть забезпечити державну позицію. Так само проблемою залишається вага Міністерства з питань інформаційної політики. Його сила практично повністю зумовлювалася впливом самого Юрія Стеця, і після його відставки, я вважаю, ми маємо дати чесну відповідь на запитання про наші очікування, якщо вони й відповідають викликам часу, то ми маємо рішуче в десятки чи навіть сотні разів збільшити його фінансування і повноваження, зосередивши в ньому всю силу держави в інформаційній політиці. А якщо воно комусь потрібне тільки для того, щоб було, то це безвідповідальність, і краще за все продовжувати без нього, нагадавши про наші конституційні очікування у впровадженні державної лінії Держтелерадіо і Національній раді.

4. Це виклик для суспільства і медіа. Верховна Рада надала правоохоронцям величезні гроші з бюджету і повноваження. Нагадаю, що ст. 214 КПК передбачає, що після самостійного виявлення слідчим із будь-якого джерела (в тому числі і з журналістського антикорупційного розслідування) обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, він зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР і почати розслідування. А чому правоохоронці не бачать певних «джерел», навіть, якщо ці розслідування з'являються на найбільших телеканалах чи найвідоміших інтернет ресурсах, відкрите питання. І тут журналісти значно попереду правоохоронців.

Фото: Олексій Темченко, Максим Лісовий, Валентина Балабанова, НАМ