На українському півострові Крим, окупованому Росією, російська влада провадить політику придушення свободи слова. Зокрема, деяким журналістам загрожує тюремне ув'язнення. Але це лише вершина айсберга.

Переслідування з боку Кремля проти свободи слова в Криму мають системний характер. Ця система сягає корінням часів анексії півострова, яка відбувалася якраз цими днями три роки тому. Її було запроваджено одразу ж після після того, як російські «зелені чоловічки» зі зброєю та без розпізнавальних знаків захопили урядові будівлі й парламент у кінці лютого — на початку березня 2014 року.

Збір інформації обмежений

Автор цих рядків був у Криму під час анексії й багато бачив на власні очі.

Мені вдалося пробратися до парламенту після того, як «зелені чоловічки», що захопили урядові будівлі, вийшли на вулицю. Урядовий квартал був оточений так званою «Кримською Самообороною». Я пройшов усередину через їхню неуважність: вони прийняли мене за російського журналіста. Метрів за сто від парламенту я виявив автомобіль, оснащений передавальним обладнанням. На ньому був напис російською мовою «Міжнародна телерадіокомпанія “Мир”».

Цей автомобіль обслуговував тільки російських журналістів. Єдиний автомобіль для різних російських теле- і радіокомпаній. Це означало, що вони не були конкурентами й координувалися з одного центру. Їм дозволялося входити в будівлю парламенту. Кримські депутати виходили до них на інтерв'ю. Жоден іноземний журналіст не мав можливості потрапити туди. Очевидно, що це була спеціально спланована операція, яка забезпечувала російських журналістів ексклюзивною можливістю збору інформації та обмежувала в цьому всіх інших.

12 березня 2014 року Верховна Рада Криму повідомила, що журналісти до 13 березня мають акредитуватися для висвітлення «референдуму». При цьому вона висунула список вимог по акредитації.

«До заявки повинні додаватися:

завірена печаткою копія свідоцтва про державну реєстрацію ЗМІ або копія ліцензії на мовлення аудіовізуального засобу масової інформації;

повне найменування ЗМІ, його засновник або видавці, місцезнаходження редакції ЗМІ, регіон розповсюдження, номери робочих телефонів і факсів, прізвище, ім'я, по батькові керівника ЗМІ, контактний телефон;

прізвище, ім'я, по батькові, посада, паспортні дані (номер, серія, ким і коли виданий), номер контактного телефону журналіста  ЗМІ, що акредитується;

технічна апаратура, яка буде використовуватися журналістом акредитованого ЗМІ для виконання професійних обов'язків;

“Заявка на акредитацію, подана з порушенням цього Порядку, до розгляду не приймається”», — заявили у Верховній Раді Криму.

Очевидно, що за один день такі вимоги могли виконати хіба що місцеві ЗМІ. Жодне з немісцевих видань просто фізично не впоралося б за один день із пересилкою звичайною поштою документів, завірених печаткою. Зрозуміло, що весь цей перелік слугував для того, щоби з формальних причин відмовляти неугодним журналістам.

Утім, наявність або відсутність акредитації не відігравали особливої ролі. Оскільки журналістів могли відсіяти ще на підході до виборчих дільниць так званого референдуму за незалежність Криму. Нинішнього керівника підрозділу «Радіо Свобода» «Крим. Реалії» Володимира Притулу на виборчу дільницю на вулиці Щорса в Сімферополі просто не пропустила так звана кримська самооборона. Учасники цього підрозділу знали журналіста в обличчя і проявили ініціативу. Володимир розповідає, що таких випадків було чимало.

Випробувану практику російська влада застосовує й після встановлення контролю над Кримом. Вона зобов'язала ЗМІ до кінця березня 2015 року перереєструватися відповідно до російського законодавства. Нелояльним ЗМІ відмовляли в перереєстрації, зокрема, кримськотатарський телеканал ATR чотири рази подавав заявки з цього приводу й чотири рази отримав відмову. 1 квітня 2015 року його було відключено від ефіру. Відмовили в реєстрації інформагентству «Кримські новини» QHA.

За даними Центру інформації з прав людини, перереєстрацію вдалося пройти лише 88 % медійних організацій, що існували на півострові до анексії. Не перереєстровані ЗМІ не можуть отримати акредитацію, де-факто їм заборонено працювати на півострові. З двадцяти кримськотатарських ЗМІ перереєстрацію пройшли тільки чотири.

28 жовтня 2016 року в Сімферополі під час урочистої закладки каменя у фундамент Соборної мечеті представники муфтіяту та органів місцевої влади заборонили знімальній групі інтернет-проекту Crimeantatarsclub пройти до місця події. Причиною такої заборони стала відсутність у них посвідчень співробітників ЗМІ.

А якщо акредитація є, то її легко можна втратити в будь-який момент, якщо владі не сподобається, як ЗМІ висвітлює її діяльність.

У грудні 2016 року журналістам газети «Кримський телеграф» анулювали акредитацію до Ради міністрів Криму й заборонили відвідувати її заходи. Таке рішення було прийнято прес-секретарем так званого голови Криму Сергія Аксьонова Катериною Полончук на підставі того, що видання на сторінці гумору публікувало фотографії співробітників Ради міністрів Криму з іронічними підписами (цій традиції видання — сім років). Полончук своє рішення аргументувала тим, що журналісти представляють читачеві необ'єктивну інформацію про діяльність органу влади.

Правозахисники постійно фіксують відмови ЗМІ в доступі до інформації.

Заарештувати чи побити?

У ніч із восьмого на дев'яте березня 2014 року в Севастополі під час висвітлення штурму української військової частини було побито групу журналістів — серед них команди українських телеканалів СТБ та «Інтер». Відомий військовий журналіст, який працював у багатьох країнах світу Андрій Цаплієнко з «Інтера», розповів, що загалом журналістів із різних країн там було близько двадцяти.

Через деякий час після початку штурму бази приїхала група людей у штатському з пістолетами; вони почали бити всіх, хто під руку підвернеться. На повідомлення про те, що це журналісти, не реагували. Цаплієнко з командою сіли в машину й поїхали, оскільки оператору пошкодили щелепу і йому потрібно було надати допомогу. Але по дорозі їх наздогнали чоловіки віком 30–35 років кремезної статури, в одязі військового стилю і в масках. Вони розбили апаратуру вщент, побили журналістів і заштовхали кількох й багажник. В українських журналістів забрали документи й не повернули. Як вважає Цаплієнко, це була акція залякування.

Незадовго до так званого референдуму в 2014 році так звана «Кримська Самооборона» затримала телеоператора французького телеканалу Canal+ Девіда Жофрійо (David Geoffrion). Він знімав конфлікт навколо бази паливно-мастильних матеріалів. Йому висунули усне звинувачення у шпигунстві. Після чотирьох годин переговорів зі втручанням по телефону Європейської та Міжнародної федерацій журналістів громадянина Франції звільнили. У цілому в період із вересня 2014 року по вересень 2016 року в Криму був зафіксовано 12 випадків незаконного затримання журналістів.

Після завершення анексії Криму практика залякування журналістів продовжилася.

11 травня 2016 року українського журналіста Ігоря Бурдигу в Сімферополі, де він збирав матеріал, зустріли поліцейські й наполегливо запросили пройти в Залізничний райвідділ поліції для проведення впізнання, оскільки нібито нещодавно будло пограбовано магазин і правопорушник зовні схожий на журналіста. У відділенні Бурдигу очікував співробітник ФСБ, який, за словами журналіста, став погрожувати йому кримінальною справою через відсутність у нього акредитації, а також за підозрою в членстві в забороненій в РФ організації «Правий сектор» — підставою слугувала його публікація про цю організацію в 2014 році. Допит тривав сім годин. Співробітники поліції провели дактилоскопічну реєстрацію, взяли в нього відбитки підошов взуття і зразок слини на аналіз ДНК. Журналіста відпустили близько 8-ї години вечора після 7 годин допиту різними слідчими.

Заткнути рота українським ЗМІ

Одразу ж після захоплення урядових будівель у 2014 році «зелені чоловічки» прийшли на державну телерадіокомпанію в Сімферополі нібито для того, щоби забезпечити її захист, але де-факто взяли її під свій контроль. Не тільки саму компанію, але й вежу, яка стоїть на її території. Захоплення вежі дозволило закрити мовлення українських телеканалів на території півострова.

Третього березня 2014 року регіональну українську телерадіокомпанію «Чорноморська» було відключено від ефіру. Її місце посів російський телеканал. Керівництво компанії ні про що не було попереджено. 9 березня було відключено від ефіру всі українські телеканали й замінено їх російськими. 29 червня всі українські загальнонаціональні телеканали було усунено з передплати на кабельне телебачення, відімкнено від ефіру й замінено російськими.

25 лютого 2015 року влада перерозподілила радіочастоти, в результаті чого було відключено сім кримськотатарських радіостанцій. 

Багато регіональних ЗМІ переїхали на материкову Україну і продовжують свою діяльність звідти. Було створено підрозділ «Радіо Свобода» «Крим. Реалії », що мовить на півострів. Але російська влада, як за часів СРСР, шукає способів не допустити, щоб інформація від них доходила до півострова. Чиновники не соромляться говорити про це відкрито. 20 квітня минулого року так званий голова держради Криму Владімір Константинов назвав журналістів інтернет-видання «Крим. Реалії» ворогами. «Я цих людей дуже добре знаю. Це наші вороги. Вони вороги Росії, вороги Криму. І що б вони там не писали, мета в них одна — зробити нам боляче, зробити нам погано», — процитував Константинова ТАСС.

За місяць до цього на розширеній колегії так званої прокуратури Криму «прокурор» Наталія Поклонська повідомила, що впродовж 2015 роки її відомство виявило екстремістські матеріали на 54 сайтах в інтернеті.

13 лютого 2016 року редакція сайту «Українська правда» отримала повідомлення від Роскомнадзора про обмеження доступу до ресурсу «в інформаційно-телекомунікаційних мережах, в тому числі мережі “Інтернет”, на підставі вимоги Генпрокуратури РФ від 30.09.2015» через повідомлення, яке «містить заклики до масових заворушень, здійснення екстремістської діяльності, участі в масових (публічних) заходах, що проводяться з порушенням встановленого порядку». Це сталося після того, як редакція на вимогу того ж Роскомнадзора не вилучила новину, в якій член парламенту України Рефат Чубаров нібито закликав Україну до відкритої війни проти Росії.

Того ж місяця було заблоковано українські сайти «Цензор.нет», «Апостроф». Пізніше практика блокування сайтів розширилася. Блокували сайти «15 минут», «Крим. Реалії», «События Крыма», «Меридиан Севастополь», «Чорноморка». «Обозреватель». Телеканал АТР, «Крим SOS», «UAinfo», сайт телеканалу СТБ, сайт «Громадське радіо».

29 липня «прокуратура» Криму заявила, що має намір обмежити доступ до 60 інтернет-ресурсів. Із цією метою вона підготувала й направила в Генеральну прокуратуру РФ висновки про наявність на 60 інтернет-ресурсах закликів до здійснення екстремістської та іншої протиправної діяльності. Також повідомляється, що за заявою «прокуратури» Криму чотири книжки включено до федерального списку екстремістських матеріалів.

Однією з підстав для обмеження доступу до сайтів так звана прокуратура Криму називає указ «прем'єр-міністра» Криму Сергея Аксьонова від 30 січня 2015 року «Про затвердження Комплексного плану протидії ідеології тероризму в Республіці Крим на 2015–2018 роки». Згідно з документом, «під ідеологією тероризму розуміється сукупність ідей, концепцій, вірувань, догматів, цільових установок, гасел, які обґрунтовують необхідність терористичної діяльності, а також інших деструктивних ідей, які призвели або можуть призвести до такої ідеології».

Таким чином, переслідуються й обмежуються не тільки діяння, а й думки та ідеї. Визначення туманне, не має чітких правових рамок; це призводить до того, що співробітник ФСБ або «прокуратури» суб'єктивно визначають, є ідея деструктивною чи ні.

Посадити журналіста

У кінці лютого в так званому Залізничному суді Сімферополя почалися слухання у справі журналіста Миколи Семени. Його судять за публікацію на сайті «Крим. Реалії» за нібито заклики до порушення територіальної цілісності РФ. Йому загрожує до 5 років за ґратами.

Невдовзі після встановлення контролю над Кримом Державна Дума Росії ухвалила поправки до Кримінального кодексу, що посилюють відповідальність за заклики до порушення територіальної цілісності Росії. Навіть російські експерти назвали це «кримськими поправками».

Згідно зі статтею 280.1 КК РФ, за публічні заклики до порушення територіальної цілісності РФ із використанням ЗМІ можна сісти на 5 років. Саме цю статтю застосовують до неугодних журналістів. До Семени кримінальні справи за цією статтею було порушено проти Анни Андрієвської та Андрія Клименка. Вони встигли виїхати з Криму і перебувають поза небезпекою, проживаючи в Києві.

ФСБ не обмежилася статтею 280.1. Двох експертів-журналістів Дмитра Штиблікова та Олексія Бесарабова, які писали для сайту аналітичного центру «Номос», було заарештовано 9 листопада 2016 року. Вони отримали звинувачення в диверсійній діяльності, згідно з частиною другою статті 281 КК РФ. Їм загрожує до 20 років позбавлення волі.

Міжнародна місія? Допустити не можна!

Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуня Міятович у травні 2016 року публічно оголосила про початок роботи над створенням міжнародної моніторингової місії з питань свободи слова в Криму. Однак ця ініціатива залишилася нереалізованою. Міятович не пояснює публічно причини провалу цієї ідеї. Але з кулуарної інформації відомо, що державні органи Російської Федерації відмовилися надати доступ для такої місії в Крим.

Автор дякує Тетяні Печончик, Андрію Клименку й Оксані Романюк за надану допомогу в підготовці цього матеріалу

Фото: politeka.net