Сумнозвісний Володимир Олійник, співавтор законів про диктатуру Януковича й антиукраїнського «Комітету спасіння України», продовжує піаритися на рішенні Дорогомилівського районного суду Москви про встановлення факту державного перевороту в Україні в лютому 2014 року. За його словами, це рішення не було оскаржено і 28 січня «вступило в законну силу».

Російська пропаганда поширила також коментар екс-міністра юстиції Олени Лукаш, яка стверджує, що після вступу в силу цього судового рішення його автоматично мають визнати всі 12 країн СНД, включаючи Україну, які приєдналися до Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року.

Олійник, судячи з його заяв, планує використати рішення московського суду для закриття кримінальних справ проти нього та для реваншистської пропаганди в Україні та міжнародних інституціях. На жаль, дехто може попастися на цей гачок.

На поважні трибуни активно лізтимуть проросійські популісти й заявлятимуть, посилаючись на папірець Олійника, що російська агресія проти України була звичайнісіньким актом підтримки легітимного уряду Януковича.

Судячи з фейсбука Лукаш, може статися й так, що банда диктатора-втікача підбиватиме малозабезпечених українців, які ностальгують за гречкою від Януковича, не платити за житло по підвищених тарифах і навіть наймати юристів, платити високий судовий збір для оскарження цих тарифів, посилаючись на «нелегітимність перевороту». А комунальні олігархи з тієї ж банди повідбирають квартири за борги в обманутих пенсіонерів, і навряд чи тим хтось співчуватиме: самі винні, побутові сепаратисти!

Усі ці плани комусь у Ростові-на-Дону можуть здаватися дуже хитрими. Та як магістр права я можу сміливо прогнозувати: вийде з них один гучний пшик.

Олійник зробив ведмежу послугу Путіну, коли домігся від Дорогомилівського районного суду Москви рішення, яке показує політичну заангажованість російського правосуддя та некомпетентність судді Шипікової, що сфабрикувала цей юридичний фейк.

Для будь-якого грамотного юриста очевидна неправосудність рішення судді Шипікової.

На 16 сторінках її рішення не вказано й не проаналізовано жоден доказ перевороту, хоча стверджується про «наявність» та «переконливість» таких доказів у пишних висловах, пафос яких далекий від юридичної мови.

Неадекватною є юридична конструкція рішення, в якій «факт» перевороту оголошується загальновідомим та наводиться купа подробиць без указівки на достовірні джерела.

Окрім того, державний переворот у будь-якій державі є злочином проти держави. Тому встановлення юридичного факту злочину є кримінально-правовим процесом. Встановлення факту злочину за правилами цивільного процесу, як просив Олійник і зробила Шипікова, суперечить основним засадам цивільного процесуального права.

Після таких ляпів рішення Дорогомилівського районного суду Москви не сприймається як акт правосуддя. Ми бачимо перед собою політичну пропаганду, проштамповану судом, який у правовому нігілізмі та обслуговуванні політичних забаганок опустився нижче рівня елементарної пристойності. Власне, чого іншого можна було чекати від суду в неправовій державі?

Ціну російського «правосуддя» показують системні порушення прав інакодумців, українського та кримськотатарського народу, демонстративні репресії проти журналістів та правозахисників.

Що стосується Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, на яку посилаються Олійник та Лукаш, то в статті 54 цієї Конвенції йдеться про визнання та виконання судових рішень за запитом на основі законодавства запитуваної сторони, а в статті 55 Конвенції йдеться про визнання рішень, які не потребують виконання, якщо тільки ці рішення не стосуються сфери виключної компетенції запитуваної сторони. Оскільки питання легітимності зміни влади в Україні відноситься до виключної компетенції нашої суверенної держави і, згідно із законодавством України, ніякого перевороту не визнано, пропагандисти московського судового фейку просто вводять в оману громадськість, стверджуючи, ніби Україна зобов’язана визнати це рішення.

Якщо путінський режим спробує використати неправосудне рішення Дорогомилівського районного суду Москви в будь-яких юридичних процесах, а не тільки у пропагандистських цілях, подібне втручання у внутрішні справи України явно суперечитиме принципам міжнародного права й не буде підтримане міжнародним співтовариством, позиція якого щодо російської агресії проти України вже засвідчена численними рішеннями міжнародних інституцій всіх рівнів, включаючи Генеральну Асамблею ООН.

Однак пропаганді правового нігілізму з боку Росії ми теж маємо протистояти. Україні потрібна сильна правова журналістика, ініціативи з підвищення обізнаності громадян у всіх юридичних процесах та у власних правах кожного суб’єкта права.

Право має звучати народною мовою, перетворитися на егалітарний фундамент соціальних відносин. Нині, як інструмент елітарної казуїстики, право мертве — воно не єднає суспільство, а дає сильним приводи для ущемлення слабких та продукує ілюзії захищеності слабких словесною лускою суперечливого законодавства, без правозахисного активізму з їхнього боку.

Дуже небезпечно за радянською звичкою думати, ніби справедливість законів полягає у тотальній та демонстративній жорстокості, ніби права людини — це якась абстракція, нікчемна порівняно з національними чи соціально-політичними інтересами.

Кожній людині варто не тільки брати на себе відповідальність наводити лад у своєму та суспільному житті, але й відстоювати свої свободи у правовому полі, активно «качати права», щоби в діалозі про право ми дійшли згоди в усіх питаннях, які нас турбують. Спільними зусиллями маємо відновити верховенство права, без якого неможливий ані розвиток демократії, ані економічне відродження в Україні.

Про автора: Юрій Шеляженко - магістр права, голова громадської організації «Автономна адвокатура», редактор газети «Правдошукач»

На фото - Володимир Олійник

Фото: скріншот із YouTube-трансляції