Видавець Meduza Ілля Красильщик: «Читачі нічого не знають, але це не робить їх ідіотами»
Видавець Meduza Ілля Красильщик: «Читачі нічого не знають, але це не робить їх ідіотами»
Принципи Meduza:
- Потрібно бути «над схваткой». І це означає не тільки не ставати ні на чию сторону – це також означає, що якщо новинний порядок денний гранично серйозний, то видання не може напряму залежати від нього. У світі багато поганого, але життя набагато різноманітніше, і видання не може просто повторювати все пекло, яке відбувається – воно має дивитися на нього трохи з іронією, з сарказмом.
- Не політикою єдиною жива людина. Так, Meduza – суспільно-політичне видання, але не зовсім. Його основний фокус – на суспільно-політичних темах, але життя складається не тільки з цього. Арешти, війни та котики один одному не заважають.
- Все потрібно пояснювати. Якщо подивитися на порядок денний, то можна побачити, що новини – це не завжди презумпція знання. Якщо йдеться про якийсь сюжет у розвитку, то з новин дуже складно зрозуміти, що реально відбувається. Є два помилкові підходи: вважати, що читачі – ідіоти, і вважати, що читачі все знають. Це дві крайності. Насправді, читачі нічого не знають, але це не робить їх ідіотами.
- Немає тем, про які не можна писати. На Meduza може бути картка про те, що робити, якщо до вас у двері стукає поліція. Може бути картка про те, як обійти блокування сайту. А може бути картка про те, як приготувати ідеальний омлет. Не треба «снобувати» теми. Все обмеження тем в Meduza будується тільки на тому, чи цікаві вони самим журналістам видання.
Потрібно руйнувати класичну схему, в якій медіа – божество, яке інколи може надіслати читачеві листа поштою. Прагнення залучати читачів нерідко перетворюється на формальні речі – наприклад, коментарі на сайті. Але в 99% випадків вони виглядають як смітник, тому що туди приходять незрозумілі люди і грубіянять один одному.
Потрібно спілкуватися зі своїми читачами: якщо вони пишуть листи – відповідайте на них. А якщо ви розумієте, що щось зробили не так, то перед читачами потрібно вибачитися.
У Meduza є спеціальна розсилка, яку видання робить приблизно раз на місяць – наприклад, коли запускає щось нове. Ці листи пишуться людською мовою, реальною людиною та за її підписом (якщо йдеться про запуск нового продукту, то такого листа пише Ілля Красильщик). І коли на нього починають відповідати читачі, ця людина їм відповідає.
Також влітку цього року Meduza запустила новий інструмент зворотного зв’язку з читачами – реакції. Одне з призначень цього інструменту: коли читач розуміє, що він більший експерт у темі, ніж редакція, він може туди написати. Або він може повідомити Meduza про якісь події, про які журналісти не знають. Для цього створено систему чатів. Кожне повідомлення в такому чаті існує лише одну добу, після чого знищується. Це все створює особливу атмосферу, яка не схиляє до займатися дурницями, а спонукає писати по справі.
Meduza намагається бути всюди, де її читачі: на сайті, в соцмережах, в push-оновленнях браузеру, в годинниках, в месенджерах, на мобільних платформах тощо. На деяких платформах, куди приходить Meduza, її читачів, можливо, немає і, можливо, не буде. Але пробувати потрібно.
Сучасні медіа не прив’язані до платформи. Вони навіть не кросплатформенні, а складаються з різних медіа. Наприклад, є велика Meduza (сайт), а є розсилка «Вечірня Meduza». Вони в певному сенсі конкурують одна з одною. А ще Meduza має підвидання в Telegram, де журналісти дещо розлогіше пояснюють читачам новинний порядок денний. Спочатку до присутності в Telegram Meduza підійшла помилково, автоматизувавши повідомлення в цьому каналі. Але згодом зрозуміла, що це читачі сприймають його як частину свого особистого простору. А от Twitter – це помираюча платформа. Його Meduza наразі використовує лише як технічний канал.
На будь-яке видання читач може витратити максимум 10 хвилин на день. За цей час потрібно показати йому, чим ви можете бути йому корисні.
Редакція працює на комп’ютері, а читачі читають видання на телефоні – цю різницю в підході буває досить складно пояснити редакції.
Стратегія Meduza полягає в тому, щоб увесь час експериментувати. Причому важливо будь-який вдалий експеримент поставити на потік. Експеримент заради експерименту не працює. Правила експерименту:
- Краще зробити, ніж не зробити
- Потрібно боротися з висловлюванням «Ми так ніколи не робили»
- Експеримент не може тривати місяцями. Якщо ви плануєте щось дуже довго, це припиняє вам подобатися, демотивує команду, а ціна помилки підвищується
- Будь-який вдалий експеримент має перетворюватися на формат
Приклади форматів:
- супер-тест (тест, у якому немає правильних відповідей – на кшталт «Хто ви в “Грі престолів”»?);
- звичайний тест – дає можливість пожартувати та трохи по-іншому поглянути на порядок денний;
- ігри;
- пояснення на GIF;
- формат, у якому за бажанням читача стаття може бути довгою чи короткою (коли читачу інформацію видають порціями, а він може обрати – прочитати детальніше чи перейти до наступного пункту). У такому форматі Meduza подавала інформацію про світову економіку. Але він не користується великою популярністю;
- «Коротко» – коли є подія, яку всі широко обговорюють, але вона не заслуговує на те, щоб на неї витратити багато часу;
- картки – імітація короткої розмови. В Meduza картками займаються дві людини, які опікуються тільки цим;
- «Насправді»;
- фактчек – перевірка висловлювань політиків на достовірність.
Найпопулярніші матеріали в читачів Meduza – тести та лонгріди.
У планах Meduza – почати виробляти відео.
На початку в Meduza працювало 20 співробітників. Зараз їх близько 50, у тому числі 9 розробників, а також IT-підрядники, яких можуть залучати для виконання замовлень рекламодавців. Є відділ спеціальних кореспондентів, які займаються «довгими» історіями. Є відділ швидкого реагування: два репортери, які можуть піти на подію чи записати бліц-інтерв’ю. Один із заступників головного редактора відповідає за нові формати. Щодня об 11:00 відбувається редколегія, де вирішують, про що і як сьогодні писати.
Meduza не є опозиційним виданням, оскільки вважає, що бути опозиційним – це стати на чийсь бік. Однак складність існування цього видання полягає в тому, що воно мусить дотримуватися законодавства двох країн: Латвії, де воно зареєстроване та фактично працює, та Росії, де знаходяться 70% його читачів та всі рекламодавці, і тому важливо, щоб у Роскомнагляду не було приводу заблокувати доступ до сайту. Зазвичай дотримуватися обох законодавств вдається. Але є теми, де це неможливо. Наприклад, про Крим. Один із найпростіших виходів із цієї ситуації – взагалі не працювати з картами.
Фото - Вища школа Media & Production