Принципи Meduza:

1. Потрібно бути «над схваткой». І це означає не тільки не ставати ні на чию сторону – це також означає, що якщо новинний порядок денний гранично серйозний, то видання не може напряму залежати від нього. У світі багато поганого, але життя набагато різноманітніше, і видання не може просто повторювати все пекло, яке відбувається – воно має дивитися на нього трохи з іронією, з сарказмом.
2. Не політикою єдиною жива людина. Так, Meduza – суспільно-політичне видання, але не зовсім. Його основний фокус – на суспільно-політичних темах, але життя складається не тільки з цього. Арешти, війни та котики один одному не заважають.
3. Все потрібно пояснювати. Якщо подивитися на порядок денний, то можна побачити, що новини – це не завжди презумпція знання. Якщо йдеться про якийсь сюжет у розвитку, то з новин дуже складно зрозуміти, що реально відбувається. Є два помилкові підходи: вважати, що читачі – ідіоти, і вважати, що читачі все знають. Це дві крайності. Насправді, читачі нічого не знають, але це не робить їх ідіотами.
4. Немає тем, про які не можна писати. На Meduza може бути картка про те, що робити, якщо до вас у двері стукає поліція. Може бути картка про те, як обійти блокування сайту. А може бути картка про те, як приготувати ідеальний омлет. Не треба «снобувати» теми. Все обмеження тем в Meduza будується тільки на тому, чи цікаві вони самим журналістам видання.

Потрібно руйнувати класичну схему, в якій медіа – божество, яке інколи може надіслати читачеві листа поштою. Прагнення залучати читачів нерідко перетворюється на формальні речі – наприклад, коментарі на сайті. Але в 99% випадків вони виглядають як смітник, тому що туди приходять незрозумілі люди і грубіянять один одному.

Потрібно спілкуватися зі своїми читачами: якщо вони пишуть листи – відповідайте на них. А якщо ви розумієте, що щось зробили не так, то перед читачами потрібно вибачитися.

У Meduza є спеціальна розсилка, яку видання робить приблизно раз на місяць – наприклад, коли запускає щось нове. Ці листи пишуться людською мовою, реальною людиною та за її підписом (якщо йдеться про запуск нового продукту, то такого листа пише Ілля Красильщик). І коли на нього починають відповідати читачі, ця людина їм відповідає.

Також влітку цього року Meduza запустила новий інструмент зворотного зв’язку з читачами – реакції. Одне з призначень цього інструменту: коли читач розуміє, що він більший експерт у темі, ніж редакція, він може туди написати. Або він може повідомити Meduza про якісь події, про які журналісти не знають. Для цього створено систему чатів. Кожне повідомлення в такому чаті існує лише одну добу, після чого знищується. Це все створює особливу атмосферу, яка не схиляє до займатися дурницями, а спонукає писати по справі.

Meduza намагається бути всюди, де її читачі: на сайті, в соцмережах, в push-оновленнях браузеру, в годинниках, в месенджерах, на мобільних платформах тощо. На деяких платформах, куди приходить Meduza, її читачів, можливо, немає і, можливо, не буде. Але пробувати потрібно.

Сучасні медіа не прив’язані до платформи. Вони навіть не кросплатформенні, а складаються з різних медіа. Наприклад, є велика Meduza (сайт), а є розсилка «Вечірня Meduza». Вони в певному сенсі конкурують одна з одною. А ще Meduza має підвидання в Telegram, де журналісти дещо розлогіше пояснюють читачам новинний порядок денний. Спочатку до присутності в Telegram Meduza підійшла помилково, автоматизувавши повідомлення в цьому каналі. Але згодом зрозуміла, що це читачі сприймають його як частину свого особистого простору. А от Twitter – це помираюча платформа. Його Meduza наразі використовує лише як технічний канал.

На будь-яке видання читач може витратити максимум 10 хвилин на день. За цей час потрібно показати йому, чим ви можете бути йому корисні.

Редакція працює на комп’ютері, а читачі читають видання на телефоні – цю різницю в підході буває досить складно пояснити редакції.

Стратегія Meduza полягає в тому, щоб увесь час експериментувати. Причому важливо будь-який вдалий експеримент поставити на потік. Експеримент заради експерименту не працює. Правила експерименту:

1. Краще зробити, ніж не зробити
2. Потрібно боротися з висловлюванням «Ми так ніколи не робили»
3. Експеримент не може тривати місяцями. Якщо ви плануєте щось дуже довго, це припиняє вам подобатися, демотивує команду, а ціна помилки підвищується
4. Будь-який вдалий експеримент має перетворюватися на формат

Приклади форматів:

• супер-тест (тест, у якому немає правильних відповідей – на кшталт «Хто ви в “Грі престолів”»?);
• звичайний тест – дає можливість пожартувати та трохи по-іншому поглянути на порядок денний;
• ігри;
• пояснення на GIF;
• формат, у якому за бажанням читача стаття може бути довгою чи короткою (коли читачу інформацію видають порціями, а він може обрати – прочитати детальніше чи перейти до наступного пункту). У такому форматі Meduza подавала інформацію про світову економіку. Але він не користується великою популярністю;
• «Коротко» – коли є подія, яку всі широко обговорюють, але вона не заслуговує на те, щоб на неї витратити багато часу;
• картки – імітація короткої розмови. В Meduza картками займаються дві людини, які опікуються тільки цим;
• «Насправді»;
• фактчек – перевірка висловлювань політиків на достовірність.

Найпопулярніші матеріали в читачів Meduza – тести та лонгріди.

У планах Meduza – почати виробляти відео.

На початку в Meduza працювало 20 співробітників. Зараз їх близько 50, у тому числі 9 розробників, а також IT-підрядники, яких можуть залучати для виконання замовлень рекламодавців. Є відділ спеціальних кореспондентів, які займаються «довгими» історіями. Є відділ швидкого реагування: два репортери, які можуть піти на подію чи записати бліц-інтерв’ю. Один із заступників головного редактора відповідає за нові формати. Щодня об 11:00 відбувається редколегія, де вирішують, про що і як сьогодні писати.

Meduza не є опозиційним виданням, оскільки вважає, що бути опозиційним – це стати на чийсь бік. Однак складність існування цього видання полягає в тому, що воно мусить дотримуватися законодавства двох країн: Латвії, де воно зареєстроване та фактично працює, та Росії, де знаходяться 70% його читачів та всі рекламодавці, і тому важливо, щоб у Роскомнагляду не було приводу заблокувати доступ до сайту. Зазвичай дотримуватися обох законодавств вдається. Але є теми, де це неможливо. Наприклад, про Крим. Один із найпростіших виходів із цієї ситуації – взагалі не працювати з картами.

Фото - Вища школа Media & Production