Донбасу потрібні нові символи та смисли
Якою має бути стратегія мовлення для Донбасу, на кого вона має бути спрямована, хто її має формувати, який зміст і які смисли необхідно вкладати в контент – про це дискутували учасники конференції «Стратегія мовлення для Донбасу», що відбулася в Краматорську 4-5 березня (організатори – Незалежна асоціація телерадіомовників і краматорський Антикризовий медіа-центр).
Свою точку зору на те, якою має бути комунікація з Донбасом, за підсумками своєї поїздки до Краматорська вже висловила виконавчий директор громадської організації «Детектор медіа» Діана Дуцик. Утім, під час самої дискусії в Краматорську лунали абсолютно різні думки, часом суперечливі.
Послухавши всіх спікерів, «Детектор медіа» виокремив такі висновки з обговорення:
- Стратегія мовлення про Донбас і для Донбасу має бути комплексною, спрямованою на всю Україну, і в тому числі на Донбас, щоб він відчував себе частиною України, відчував підтримку з боку інших регіонів України.
- Стратегія має бути напрацьована зусиллями всіх сторін: влади, медіа та громадянського суспільства.
- Зусилля слід спрямувати на відновлення довіри мешканців Донбасу до медіа. Адже результати дослідження Internews та InMind свідчать, що на Донеччині засобам масової інформації довіряють значно менше людей, ніж у середньому по країні.
- На Донбасі зростає запит суспільства на суб’єктність. Донбас потрібно залучати до діалогу з допомогою інтерактивних і дискутивних форматів.
- Варто зосередитися на темах, які консолідують суспільство – безпека, економіка, екологія, культура, мистецтво.
- Медіа мають розповідати не лише про проблеми, негатив і жахіття, а й про позитивні історії, показувати не лише війну, а й відновлення Донбасу, яке поступово відбувається. У цьому контексті завдання влади й ЗМІ – почати правильно комунікувати одне з одним.
- Необхідно уникати тез про «інакшість» і «особливість» Донбасу, які можуть бути образливими для дончан і применшувати їхню українськість. Утім, слід розуміти, що мешканці Донбасу пережили або переживають окупацію та обстріли, тож до них слід ставитися з більшою чутливістю й розумінням.
- Стратегія може спиратися на регіональний і місцевий патріотизм мешканців Донбасу. Для цього Донбасу потрібні нові символи та смисли – такі, наприклад, як Василь Стус. Також у медіа варто формувати образ сучасного мешканця українського Донбасу, який досягає успіхів на не окупованій території або ж переїхавши в інші частини України.
Конкретні пропозиції експертів та приклади можливих напрямків реалізації стратегії – читайте в прямій мові учасників конференції.
Павло Жебрівський, голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації:
– Я розумію, що зараз продається найкраще негатив. Але сьогодні на території Донеччини йде війна. І завдання журналістів, як і лікарів, – не нашкодити. Це я виставив би одним з ключових пріоритетів.
За останній час ми відновили на Донеччині чотири об’єкти, і на відкриття лише одного з них приїхали телевізійники. Все інше не показують, і коли ми звертаємося до журналістів – вони кажуть, що це не їхня редакційна політика. Що ми можемо протиставити російській інформаційній агресії в такому разі?
Я звертаюся до власників і редакторів засобів масової інформації. Давайте показувати тренди, що сьогодні територія, контрольована українською владою, відновлюється, що сьогодні тут поступово формується громадянське суспільство. Якщо в ЗМІ не буде таких історій, у людей не буде мотивації відновлювати Україну на території Донеччини.
Мені б хотілося, щоб контент був збалансований, особливо, що стосується Донеччини та Луганщини. Не можна показувати тільки жахіття, тільки погане. На території Донеччини, контрольованій українською владою, живе 2 млн осіб. У муках тут народжується політична українська нація, й ці паростки треба плекати і підживлювати.
Наталя Соколенко, журналістка «Громадського радіо»:
– Ми на «Громадському радіо» розпочали спеціальне прямоефірне ток-шоу «Киев-Донбасс» з метою втягнути мешканців Донбасу в діалог. На наш погляд, традиція громади говорити з владою тут розвинута менше, ніж у Києві чи у Львові. Тут менше суб’єктності. Але в людей є бажання говорити. Ми маємо підхопити це бажання, запропонувати платформу і втягнути людей у діалог, у дискусію.
Мені здається, що є відмінність між населенням Донбасу та населенням інших частин України. Тому що тут люди жили під обстрілами, і вони більше травмовані. На мою думку, необхідно ставитися з більшим співчуттям до мешканців Донбасу і з розумінням того, що нервова система в силу об’єктивних обставин у людей тут не така стійка. Тому коли в проект «Киев-Донбасс» приходить гість говорити про проблемну тему, я прошу його не говорити, що «все пропало», я прошу окреслити проблему і запропонувати варіант її вирішення.
Олег Покальчук, соціальний психолог:
– Метою мовлення для Донбасу має бути зміна поведінки. В практичному вимірі я бачу більший інтерес до друкованого слова, ніж до телевізійної картинки. Газета є глибшою, вона більше перечитується.
Я не вважаю, що потрібно втягувати в діалог – потрібна інтрига. Хтось повинен вести. Бо групова поведінка ототожнює суб’єктність із поразкою.
Діана Дуцик, виконавчий директор ГО «Детектор медіа»:
– Погоджуюся з Олегом, що ми всі ставимо за мету зміну поведінки, тому що хочемо зберегти цілісність країни.
Аудиторія скрізь є аудиторією, і люди скрізь піддаються міфам і стереотипам. Просто тут осідають одні міфи й стереотипи, а на заході – інші. Тому коли ми говоримо про зміну поведінки, то слід мати на увазі зміну поведінки в усій Україні та в усіх групах нашого суспільства. І це дуже багатоаспектне завдання, тому що треба визначити, що є характерним для кожної цієї групи.
Яким має бути результат консолідації? Ми не маємо стати всі однаковими, ми залишимося різними. Але маємо навчитися слухати один одного і поважати нашу різність, сприймати один одного такими, якими ми є – різними.
У наших медіа дійсно дуже стереотипне представлення тих груп, які ми називаємо конфліктночутливими. ГО «Детектор медіа» проводила дослідження, яке виявило, що на центральних телеканалах лише 1% новинного ефірного часу присвячено переселенцям, і ці новині рясніють стереотипами.
Так, в українських медіа завжди переважав негативний контент. Я певною мірою частково погоджуюся з критикою пана Жебрівського на адресу журналістів. Справді, часто журналісти не помічають того, що робиться. Але тут є вина не лише журналістів, а й влади. Сьогодні влада (тут, у центрі чи на заході) не вміє адекватно комунікувати ні з суспільством, ні з журналістами. Вона не вміє доносити ту інформацію, яка може бути важливою в цей конкретний момент для суспільства, яка може змінити ставлення суспільства до дій і рішень влади.
Втім, стратегія мовлення для Донбасу має реалізовуватися спільними зусиллями держави, медіа, громадянського суспільства. Багато питань можна вирішити шляхом саморегуляції, діалогу та консенсусу між медіа.
Сергій Костинський, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:
– Наше завдання – інформаційна деокупація окупованих територій, реінтеграція населення цих територій. Ми маємо створити можливість для донесення альтернативної інформації на окуповані території, заповнювати простір українськими медіа. Це матиме м’який вплив (вплив через інформацію), і чим більше ця територія буде під контролем Російської Федерації, тим більшим буде вплив нашого медіадискурсу.
Але для цього українські медіа повинні мати репутацію, поширювати інформацію перевірену, оперувати фактажем. Наразі інформаційна деокупація відбувається за умов внутрішньої інформаційної війни, коли медіагрупи, які представляють різні політичні сили, воюють між собою й не розуміють, що саме зараз між ними має бути укладено пакт про ненапад, тому що їх дивляться на окупованих територіях.
У нас сьогодні є дефіцит суспільного консенсусу. У суспільстві в принципі поки що відсутній пакт щодо того, як ми розвиваємося, як ми захищаємося. Наведу приклади. Національна рада ініціює відключення російських телеканалів, які порушують українське законодавство та Європейську конвенцію. Ви думаєте, що ми отримуємо підтримку? Частина суспільства вимагає виключити всі російські телеканали одразу, прийняти таке політичне рішення. Інша частина – вимагає не чіпати російських каналів, бо немає заміни і ми вбиваємо індустрію.
З іншого боку, ми самі створили бар’єри для реінтеграції окупованої території. Коли в медіа поширюють імідж мешканця Донецької та Луганської областей як «сєпара», «вати» чи жертви, то він і не хоче себе деокупувати.
Я сам є кримським переселенцем. І ми між собою домовилися, що ми не відзначаємо дати окупації Криму, дати проведення так званого «референдуму». Ми вирішили створити свої дати і відзначали 26 лютого День кримського спротиву. Ми зрозуміли, що маємо придумати ту ідею, за яку можуть вхопитися наші земляки в Криму, і з повагою називаємо те, що там відбувається, спротивом. Нам треба поважати і підтримувати тих, хто залишився там, розповідати тут, на материку, що там чиниться спротив, що там є самоповага, є люди, які за щось борються. Треба міняти імідж і давати ідею людям, чому вони мають триматися України.
Щодо того, хто має бути суб’єктом стратегії мовлення для Донбасу. Я вважаю, що влада має створити умови для поширення інформації. А стратегія та зміст мовлення – це завдання для громадянського суспільства.
Стратегія має бути спрямована на кілька аудиторій – на мешканців окупованих територій, на всіх українців (що вони мають чути про Донбас) і на міжнародну аудиторію (що ми їй розповідаємо про окуповані території). Також у нас є різниця між внутрішньою аудиторією. Є люди, які палко підтримують Україну, і вони потребують більш патріотичного контенту. А є аудиторія ідеологічно байдужа, для якої найважливішою є соціальна стабільність. І з такою цільовою аудиторією теж треба працювати.
Що має містити в собі стратегія? Я вважаю, що це мають бути ідеї про нову Україну після 2014 року. Це має бути поширення та популяризація європейської ідентичності як ідентичності будь-якого українця. І це мають бути позитивні кейси нашого розвитку, тобто що зараз є позитивного для мешканця окупованої території в Україні, чому він має нею цікавитися.
Павло Новіков, медіаексперт, тренер «Інтерньюз-Україна»:
– Займатися контрпропагандою абсолютно контрпродуктивно.
Регіональні особливості є в будь-якому суспільстві. Тому, на мою думку, регіональний патріотизм для нас може бути аспектом, за який ми можемо зачепитися, якщо наша мета – зміна поведінки. А яка вона – людина на Донбасі, справжній дончанин, який викликає нашу повагу? А що він робить, а чим він відрізняється від інших, неправильних? Регіональний патріотизм нам потрібен як інструмент.
Важливою є робота зі смислами і робота над зміною поведінки. Розповім приклад. Рік тому ми почали інформаційну кампанію по боротьбі із псевдоволонтерами з коробочками – «скриничниками». Їх стало в десятки разів менше, ми написали законопроект, який лежить у парламенті, а метро з власної ініціативи запустило оголошення з проханням не жертвувати кошти шахраям. Ось так відбувається зміна поведінки. Я припускаю, що саме в такий спосіб потрібно працювати і з цими територіями.
Я б подумав про виділення ще певних специфічних аудиторій. Тому що прифронтова зона – це одна аудиторія, фронт і бійці – потребують зовсім іншого підходу, третя частина – це окуповані території. Я зараз працюю на «Радіо Свобода» в проекті «Крим. Реалії». Ми мовимо на Крим на середніх хвилях, отримуємо звідти дзвінки. Ми з ними говоримо дещо інакше, ніж якби говорили зі звичайною територією України, щоб не бути подразником.
Думаю, Україні міг би бути цікавим наступний приклад. Я чув від одного голландського телеменеджера історію голландського народу. Він сказав приблизно таке: «Ми все життя змушені були боротися із зовнішньою стихією – морем. Ми різні, ми можемо сваритися, не погоджуватися один з одним, але якщо ми будемо воювати один з одним – усі загинемо, тому що переможе море». Тобто їх об’єднало те, що вони почали відвойовувати території в моря. До речі, на рівні символів, вони називають це терміном «домовитися з морем».
Як цей приклад застосувати до Донбасу? Напевно, має відбутися зміна символіки. Що таке людина з Донбасу? Це не обов’язково шахтар. Але пропагувати історію Сергія Прокоф’єва мені видається зараз безглуздим. Важливо створювати образ сучасних дончан, а не акцентуватися на Прокоф’єві чи Стусі.
Наталя Попова, головний редактор телеканалу «С-плюс» (Слов’янськ):
– Головне завдання стратегії – консолідація суспільства. Цей процес – як дитина. Це не стається за один день, потрібні повага і терпіння, потрібно розуміти, що народився в болю і тепер його треба виховати.
Важливо говорити правду і консолідувати суспільство, говорити з людьми, з якими нам разом жити. У нас, наприклад, дуже добре йдуть соцопитування – це цікаво всім.
Найгарячіші патріоти України – діти 7-10-11 років. Вони без усілякої пропаганди налаштовані проукраїнськи. Діти – вже наші, дорослі – трохи інші. Втім, консолідація завжди йде від початку.
Стати суб’єктом стратегії мовлення для Донбасу мають ті, кому довіряють. Довіряють громаді, довіряють деяким журналістам – наприклад, Андрію Куликову. Сьогодні йдеться про те, щоб оновити довіру народу до ЗМІ, зокрема, на нашій території. І тому говорити з народом мають ті, кому довіряють, і так, щоб їм довіряли.
Коли була війна (активна фаза бойових дій у Слов’янську. – Ред.), я вишукувала новини, які б говорили, що Україна з нами, що нам допоможуть. Ніхто про це не говорив! Зараз ситуація змінилася, але хотілося б, щоб ми чули, що нас розуміють і що нам допомагають. Щоб до нас ставилися чутливо, але при цьому не ставили межі.
Віра Шелест, громадська активістка, журналістка (Краматорськ):
– Протягом останнього року наша журналістика існує в режимі бойового листка. Як оперативне рішення це було актуально рік-півтора роки тому. Але не можна постійно перебувати в стані війни, у стані ворожнечі. Та мова, яку несе журналістика, - це здебільшого мова ворожнечі: штампи і стереотипи, коли людей називають «ватниками» чи «вишиватниками». Нам потрібно відходити від штампів та оціночних суджень, від спроб стати над ситуацією в якості добрих або суворих батьків. Два роки до нас на Донбас приїжджають і вчать нас жити. Не потрібно нас учити жити – ми це вміємо.
Стосовно нових символів Донбасу. Так, Донбас дійсно мав певну містечкову культуру, певне земляцтво. Але це не має бути фактором роз’єднання, а має стати фактором об’єднання. «Донецькі» – це не лише Ахметов, це і Василь Стус. У нас є символи та сенси, на які можна спиратися. І процес декомунізації показав, що ці імена актуальні. Тому я вважаю, що опора на патріотку донецького краю може бути основою для створення і відновлення українського Донбасу.
Є ще одна проблема, дуже актуальна для Донбасу, – це кадровий голод. Ми можемо створювати безліч веж, відкривати проект за проектом. Але якщо ці проекти не будуть підсилені якісними кадрами, то весь процес буде неефективним. Нині знайти хорошого журналіста – велика проблема для видання. Потрібно вирішувати питання підготовки нових професійних журналістів.
У самій стратегії варто спиратися на теми, які консолідуватимуть людей. А людей зараз найбільше хвилює питання безпеки – особистої, інформаційної тощо. Економічні, екологічні, культурні питання – вони теж об’єднують, а не зіштовхують людей.
При цьому консолідувати потрібно без виділення особливості Донбасу. Мене як мешканку Донбасу ображає навіть сама думка про нашу «особливість». Та нічим ми не відрізняємося! Можливо, ми говоримо російською, маємо якісь інші смаки. Але це не робить нас меншою мірою українцями. Тези про особливість Донбасу та донбаського населення призводять до ментального розмежування, якого слід уникати.
Сергій Каразій, журналіст Reuters:
– Одна з причин того, чому так добре пройшов «референдум» на Донбасі, полягала в тому, що громадська думка була добре підготовлена російськими каналами. Українське телебачення завжди було критичним, критичним до влади, це завжди була якась війна та агресія. Натомість російське телебачення було пропагандистськи красивим. Усе, що бачили люди про те, що відбувалося в Росії, було красивим. Усе, що відбувалося в Україні, завжди було поганим. І люди голосували за красиве.
До чого я веду? У жодному разі не треба спускатися до пропаганди. Але, на мою думку, на Донбасі треба показувати success-stories (історії успіхів), і саме історії вихідців з Донбасу. Наприклад, про айтішників, які переїхали до Львова і створили вдалі стартапи. Треба показувати, які класні громадяни Донбасу, чого можуть досягнути ті, хто не залишився в «ДНР», а поїхав звідти.
Андрій Шаповалов, директор Луганської регіональної дирекції Національної телекомпанії України:
– Ми не маємо забувати, що у двох областях, де йде війна, відбувається іноземна агресія. І про це треба казати постійно. Бо це фактичне вторгнення в нашу державу, і люди знаходяться в окупації, і більшість із них не згодні з тим, що відбувається.
Фото - Facebook Незалежної асоціації телерадіомовників
