Столярова як лакмус для спецслужб
А коли йдеться про громадян Росії, така функція повинна існувати by default. «Не было бы счастья, да несчастье помогло». В українській мові, здається, немає точного відповідника цій російській приказці. Шкода: такий відповідник можна було б ужити до ситуації довкола росіянки Марії Столярової, депортованої з України за, назвімо речі своїми іменами, антиукраїнську діяльність.
Нещастя з пані Столяровою, як відомо, трапилося суто виробниче. Випускові редактори теленовин у запарці прямого ефіру матюкаються регулярно й незалежно від тематики випуску. І так само регулярно — хоч і нечасто — трапляється, що матюки потрапляють в ефір. Зазвичай така доля чигає на ведучих (згадаймо легендарне «Отака х…ня, малята» від діда Панаса), але, як уже сказано, й редактори від цього не захищені.
Утім, нещастя Столярової полягало не в тому, що вона висловилася під час демонстрування в ефірі сюжету про Небесну сотню. А в тому, що як тільки небайдужі громадяни полізли в соцмережі, вони виявили, що росіянка Столярова й маніфестантів на Майдані обзивала «орками», й сепаратистів підтримувала, і взагалі жодним чином не відповідає образові креативного продюсера компанії, що виробляє новини для одного з найпопулярніших телеканалів країни, яка веде національно-визвольну війну (хай навіть ця війна не називається війною офіційно).
Слід сказати, що пані Столярова зробила все, щоби поглибити своє нещастя. Ну як можна серйозно ставитися до людини, котра «відмазується» від власних публічних дописів у соцмережах за школярським принципом «мамо, я не курив, то старші хлопці поруч курили»? І це — після заяв про готовність публічно ж таки вибачитися за нецензурщину в ефірі. Як каже ще одна російська приказка, «единожды солгавши, кто тебе поверит».
Проте важливо інше. Якщо уважно прочитати заяву речниці СБУ Олени Гітлянської з приводу видворення пані Столярової за межі держави, можна виснувати, що головним приводом стали саме висловлювання продюсерки в прямому ефірі. А згадана Оленою «зацікавленість» спецслужби ранішими висловлюваннями Столярової та її перебуванням на тимчасово окупованих територіях — це щось другорядне. Неважко зрозуміти, чому Олена сформулювала саме так: вітчизняні лицарі плаща й кинджала в цій історії виглядають не дуже компетентно.
Бо ж країна, повторімося, веде війну. І от виявляється, що чи не два роки креативним продюсером компанії, яка виробляє новинний контент одного з найпопулярніших телеканалів, працювала людина, налаштована до цієї самої країни, скажімо так, неприязно. Гм, питає зацікавлена громадськість, а куди ж СБУ дивилася раніше? І громадськість має рацію.
Один високий чин із СБУ в режимі офрекордз пояснив авторові цих рядків, що спецслужби не мають законних підстав моніторити всі призначення топ-менеджерів медіа на предмет їхньої, себто топ-менеджерів, лояльності. Пояснення сумнівне. Знайшли ж підстави видворити пані Столярову з країни, ще й заборонити їй повернення на 5 років щонайменше? От тільки підстави ці знайшлися лише тоді, коли вже вибухнув скандал. А можна ж було й раніше зацікавитися, ні? Тим паче, що жодних складних і вартісних спецоперацій це не потребувало: відкрий Facebook та почитай.
В ідеалі спецслужби мали б відстежувати кожне важливе призначення — не лише в медіа, а й у промисловості, торгівлі тощо. А коли йдеться про громадян Росії, така функція повинна існувати by default. Той же чин із СБУ запевнив мене, що в плані великого бізнесу така робота провадиться, і є на те спеціально виділені штатні одиниці. Не будемо обговорювати ефективність цієї роботи, але чому немає аналогічних «штатних одиниць» для моніторингу медіасфери? Панове генерали досі не зрозуміли, що то за штука — «гібридна війна»?
Є надія, що скандал довкола пані Столярової змусить захисників нацбезпеки нарешті перейнятися зазначеною темою. Не претендуючи на знання всіх механізмів роботи спецслужб, дозволю собі дати СБУ дещо нетривіальну пораду: попри традицію секретності, не просто створити якийсь відповідний підрозділ із моніторингу топ-менеджменту ЗМІ, а й публічно оголосити про це. Деталей діяльності розкривати не потрібно; натомість уже сам факт оголошення змусить замислитися всіх — і тих, хто бере на роботу, й тих, кого беруть.
Європа, щоправда, може не зрозуміти… Ну так Європа й не воює. А тут, як каже ще одна російська приказка, «с волками жить — по-волчьи выть». І хотілось би сподіватися, що казус Столярової щось та покращить у нашім королівстві. Тобто перше речення цієї колонки справдиться.
На фото - Марія Столярова. Фото - Facebook