А ще коли переможців визначати не треба, а отже й ламати голови й списи над визначенням найкращих - це взагалі просто курорт.

Саме таким - себе показати й на людей подивитися - став Перший міжнародний телефестиваль «ТЭФИ-Содружество». Чесно кажучи, якби не запрошення на цей форум, ніхто з учасників та медійників, мабуть, так і не дізнався б, що 2011-й (тобто рік, що вже добігає кінця), виявляється, оголошено в СНД Роком культурної спадщини. Та ще й підгадали його на переддень VI Форуму творчої та наукової інтелігенції країн СНД, який також відбудеться в Києві. Відповідно, й роботи телевізійників із країн Співдружності, якій скоро виповнюється 20 років і яку з цієї нагоди вирішили хоч якось реанімувати, висвітлювали «національні культурні традиції та динаміку сучасного культурного середовища в програмах телекомпаній країн СНД». До речі, у фестивалі брали участь лише державні телеканали.

У готелі «Дніпро», де відбувалися всі заходи 19-20 жовтня, тими днями спостерігався цілий десант телевізійників із країн - учасниць фестивалю. Найбажанішими й найупізнаванішими, звісно, були члени експертної ради російської Академії російського телебачення. Святослав Белза, Аріна Шарапова, Яна Поплавська, Анатолій Смілянський, Ірина Петровська, Олена Афанасьєва, Аркадій Бедеров, Фелікс Разумовський, Михайло Швидкой - усі ці ікони російського телебачення й Детектор медіа поводилися напрочуд демократично й без жодного снобізму. Шарапова взагалі на час перегляду програм узувала кросівки, а в перервах перекурювала в холі з Яною Поплавською. Щоправда, представники колись братніх народів СРСР дивилися на російських зірок переважно здалеку і з німим обожнюванням. Але виявилося, що ті все-таки не кусаються й охоче спілкуються зі своїми колегами з далеких окраїн СНД.

Ведучий студії музичних програм російської ДТРК «Культура» Святослав Белза, генеральний продюсер ЗАТ «Совершенно секретно - Телеком» Етері Левієва ітелевізійний критик Ірина Петровська

Ведуча «Первого канала» Аріна Шарапова (ліворуч) та інші учасники фестивалю

Оголошена програма фестивалю на початку викликала деяке нерозуміння й навіть подив, бо дуже вже скидалася на якийсь звітний концерт у Кремлівському палаці на тему «Песни и пляски народов СССР». Наші взагалі не знайшли нічого кращого, як показати програму Першого національного «Фольк-music». Хоча це й не дивно, бо в тему фестивалю про збереження культурної спадщини вписується хіба що саме ця програма, яку веде Оксана Пекун. Проте колеги з інших країн сприйняли її не надто тепло. Трохи поаплодували по закінченні, але суто на знак ввічливості і вдячності за теплий прийом. Так, із культурою, та ще й модерною, та ще й знятою за допомогою модерних технологій у нас проблеми не лише на Першому національному, але й на спеціалізованому каналі «Культура». А взагалі враження таке, що керівники Першого національного були просто заскочені повідомленням про телевізійний фестиваль і тому подали до участі першу-ліпшу програму. Тож лишилося спекулювати на споконвічній любові українців до пісні. Але важко назвати «Фольк-music» продуктом, що гідно представив країну - господаря фестивалю. Надто ж на тлі дуже сильних робіт із Росії чи (ото був сюрприз так сюрприз!) Узбекистану.

Судячи з зацікавлених облич російських телеакадеміків, вони явно шукали нової крові для своїх проектів. При цьому ніхто жодним словом не згадав про сумнозвісний «Русскій мір», задля розбудови якого патріарх Кіріл так завзято мандрує православним світом. Щоправда, в контексті країн Середньої Азії та Азербайджану такі балачки були б щонайменш некоректними - це з їхніми культурами, закоріненими в мусульманську, а то й ще в язичницьку традицію. Навпаки, скрізь і всюди педалювали тему культурного обміну. Михайло Швидкой, виявляється, відчуває брак вітамінів у вигляді молдавської, української чи таджицької й узбецької музики, що за часів існування СРСР звучала щодня, а тепер у Росії цього немає.

Втім, туманні його слова про такі ж туманні перспективи щодо налагоджування культурної співпраці між телеканалами країн - учасниць СНД звучали не надто переконливо. Думалося радше про бажання росіян після вдалого попсового експорту здійснити тепер наступ і великої російської культури на терени країн - членів СНД. Що ж, ніде правди діти, російський телеканал «Культура» - справді про культуру. І традиційну, і модерну. Тут показують і добротне документальне кіно, і ток-шоу, і публіцистичні програми. І не лише для «останніх із могікан», які виросли за радянських часів і ностальгують за справді якісними культурологічними програмами Центрального телебачення. Для молоді на «Культурі» теж знаходять і час, і можливості. Але, вочевидь, повсякчас варитися в світі не таких уже й розмаїтих культурних ідей, та ще й у межах хай великої, але все-таки однієї національної парадигми можна хоч і продуктивно, проте не надто довго. Як на мене, саме звідси - бажання розширити світ ідей та їхніх утілень бодай до меж СНД - і виникла в організаторів премії «ТЭФИ» думка влаштувати такий фестиваль.

Думка, до речі, виявилася дуже продуктивною. Принаймні, багато хто з учасників уперше дізнався про існування одне одного. Деякі стереотипи й штампи було зламано безповоротно: приміром, стало зрозуміло, що в Середній Азії телебачення не просто існує, а воно здатне виробляти цілком конкурентоздатний продукт. Коли узбецькі колеги показували дві свої культурологічні роботи, присутні не відривалися від екранів. І документальний фільм про першого узбецького фотографа та оператора, і теленарис про Бухару справили надзвичайно приємне враження.

«Узбеки здивували!» - ця думка була одностайною. В залі в числі глядачів сидів ректор Школи-студії МХАТ, відомий театрознавець Анатолій Смілянський. Йому видовище беззаперечно сподобалося. До речі, однією з ведучих фільму-візитівки про Бухару була поп-співачка з цього стародавнього міста Ширін. Молода, вродлива і співає так, що позаздрити можна! І все це - рідною мовою, без огляду на якийсь потенційний московський ринок. Для неї нині першочергове завдання - вийти на, сказати б, загальноузбецький рівень. Після цього фестивалю, щоправда, вона ризикує потрапити до «ласкавих обіймів» колишньої метрополії. Проте, судячи з того, як радісно сяяли обличчя авторів представлених програм, вони з того дуже тішаться. Ну що ж, Аллах і «ТЭФИ» з ними!

Казахські телевізійники приїхати до Києва чомусь не змогли, але надіслали уривок програми «100 казахських пісень». І (що то значить - багата країна!) вразили тим, що створили власний формат, а не купили імпортний. Грандіозне шоу, як заявили організатори, «перше в Євразії», вразило масштабами навіть у кількахвилинному ролику. На нього явно не пошкодували ані сил, ані грошей. І - ніякого тобі мовного паритету: обоє ведучих спілкуються з глядачами виключно казахською. Отака собі казахська попса вийшла. Красива й багата. А публіка яка вдячна - так Розі Римбаєвій підспівувала, що аж стіни ходором ходили!

Ведучи мову про російську культурну експансію, слід визнати, що, крім розповсюдження на східнослов'янські країни попси, росіянам вдалася ще одна експансія - інформаційна. Річ у тім, що міжнародний канал Russia Tuday (RT) за шість років свого існування примудрився досягти показників корпорації ВВС, яка до них ішла 50 років. І тепер мовить англійською, іспанською та арабською мовами на майже всі континенти світу. Як розповів на презентації представник каналу, досягти такого успіху дуже просто: треба мати бажання, мету, державний бюджет і талановитих людей, які володіють мовами - студентів МДІМВ (рос. - МГИМО) або носіїв. А ще - реально запроваджувати конвергенцію, тобто і телебачення, і сайт, і соціальні мережі зробити однаково ефективними. Тоді навіть за наявності одного-єдиного ньюзруму можна цілком успішно конкурувати з такими монстрами, як «Аль-Джазіра».

Що тут скажеш, згадавши при цьому незлим тихим словом наше рідне УТР? І бюджет наче в них є, і частота, а в результаті великий пшик виходить! Яка там уже «ТЭФИ», їм навіть Почесна грамота якоїсь районної адміністрації з української глибинки не світить!

Фото - Павла Довганя, rian.com.ua