Як зазначив у вступному слові Олександр Роднянський, робота над фільмом тривала 4 роки. При цьому 4/5 безпосередньо знімального періоду, тобто 9 місяців із 11-ти команда працювала на території України – у Криму. Федір Бондарчук зазначив, що зйомки проходили по всьому Південному узбережжю Криму, для них було побудовано більше 60 об’єктів. Сценарій, написаний подружжям Дяченків, мав 28 варіантів і «сотні поправок і уточнень».

 

Після короткого вступного слова гостям презентації було представлено 35-хвилинний уривок із першого фільму дилогії, а по закінченні показу відбулася прес-конференція, обрані моменти якої ми пропонуємо читачам «Детектор медіа».

 

 

Федір Бондарчук: Це не перший проект, який ми робимо разом. «9-та рота» була фільмом на 3,5 години, і ми тоді з Роднянським півроку вдвох сиділи у монтажній і зробили інший фільм, абсолютно інший. Я донині маю надію випустити anniversary-диск зі сценами з «9-ї роти», котрі не увійшли до фільму – оскільки вони заслуговують на увагу. Тут же Дяченки написали такий сценарій, що його треба було просто зняти. Ми його зняли, ми слідкували за темпоритмом картини, але не вирізали сцен. Деякі були перекинуті з одного фільма до іншого, але ці сотні сторінок сценарію опинилися на плівці повністю. Єдина сцена, котру було вирізано моїм злобним продюсером Роднянським, – це сцена кохання.

 

Олександр Роднянський: Ну не люблю я кохання (сміється). У нас взагалі унікальний в цьому сенсі проект, дуже складний, дуже дорогий, багато паралельних сюжетних ліній, і це не можна зробити плоско. Навіть Борис Натанович Стругацький, коли ми домовлялися про майбутню екранізацію, сказав – ну крім того, що він висловився про Марину та Сергія (Дяченків. – «ТК»), коли ми запропонували їх як авторів сценарію: «Ці погано не напишуть», що є правда – і по-друге, він сказав дуже принципову річ: «Світ має бути переконливим, не повинно бути "фанери"». І саме ось ці 28 варіантів сценарію і мали зробити історію переконливою – так, щоби на монтажному столі, як це часто буває у напівпрофесійному кінематографі і є дуже великою проблемою нашого кіно, не народжувати фільм, а лише зібрати його. В цьому сенсі ми пишаємося, що був сценарій, який вдалося чітко реалізувати. З урахуванням того, що Федір Бондарчук як режисер – надзвичайно ретельний до реалізації деталей сценарію. У нас дуже високий рівень взаєморозуміння; на певному етапі ми вирішили, що присвячувати 4 роки свого життя одному проекту – означає дуже йому довіряти і довіряти один одному.

 

 

 

Ф. Б.: Книга була написана в кінці 60-х, опублікована на початку 70-х. Я зачитувався Стругацькими у дитинстві; улюбленим моїм твором був роман «Трудно быть богом», тоді ж я прочитав багато інших творів, і зокрема «Обитаемый остров». Потім ця книга виринула, коли Роднянський під час монтажного періоду «9-ї роти» сказав: «Не хочеш звернути увагу на "Обитаемый остров"?». Я тут же його перечитав і запитав: «А ти з якою метою питаєш?» – «Давай знімемо». Я кажу: «Це неможливо зняти». І донині я не розумію, як я це зняв: 63 об’єкти, білі субмарини, цепеліни, місто мутантів, Гвардія, прапори, тисячі масовки, падіння корабля, світ навиворіт – весь фільм пробитий комп’ютерною графікою, і плаского горизонту ви тут не побачите – він іде вдалину, вони живуть всередині кулі. Крім цього, як опублікували цю книгу у 70-ті роки – для мене загадка, адже це антирадянська книга. Якби я прочитав її тоді, я би сприйняв це як антирадянський твір, написану Стругацькими історію Радянського Союзу, з Великими Батьками, з протистоянням різних структур за душу людини, із впливом телебачення і радіо на людську свідомість і т. д. Хоча я розумію той «манок», завдяки якому ця книга пройшла цензора: припускалося, що Максим прилетів на Саракш із глибоко – мінімум соціалістичного, а максимум – комуністичного міста. Там декілька раз згадується «я з Москви». Вони сказали: добре, комуніст летить на іншу планету змінити світ. І пропустили її якимось тиражем.

 

Зараз ця система координат не працює. Тому ми переробили героя, давши йому мотивацію кохання, дружби та незгоди зі світом. Але все інше лишилося. Проблема великих держав, що стосується не лише Росії, але й Америки, України, інших великих держав – у Лондоні 24 тисячі телекамер стежать за тобою, як би ти цього не хотів. Я розумію, теракти терактами, але за людьми стежать у туалетах, пабах, квартирах і т. д. Це є у нас у фільмі: постійно ввімкнений телевізор. Також – проблема вибору людини, наділеної силою: якщо ти маєш цю силу – як її використати, хто дав тобі право використовувати силу і чи потрібно це взагалі? Є розмова Максима з мутантами, коли він каже: давайте візьмемо у руки зброю і змінимо цей світ. Йому кажуть: зачекай, ми все життя жили так, і нехай нам Господь Бог відведе ще 15 років спокійного життя, і ми у спокої проведемо залишок днів своїх – і вони не йдуть за ним. Він відчуває постійне нерозуміння і несприйняття їх влаштування світу, і постійне відчуття власної сили – і через цю силу він намагається змінити світ. Чи потрібно змінювати світ за рахунок сили, що це за сила, як варто нею розпоряджатися – це ті питання, котрі я перед собою ставив. Більш того, в кінці фільму ми дозволили собі трохи відкрити те, що може статися з героями роману Стругацьких, що може статися з сьогоднішніми революціонерами в майбутньому. Не все так просто; Максим не перемагає Саракш і не рятує Раду – все набагато глибше.

 

Ф. Б.: Ми перенесли цей день. Адже 1 січня люди встануть о 2-й годині дня, доїдять салат олів’є і все, що в них було накрито за столом, вип’ють шампанського і вже п’яненькі підуть до кінотеатру, куплять там квитки, догоняться і подивляться 2 години фільму. 1 січня ввечері всі кінотеатри працюватимуть і приноситимуть нам прибуток, який нам необхідний, оскільки ми витратили не це колосальні гроші, свої в т. ч., котрі треба повернути. 1 січня буде робочим днем, а прем’єру ми перенесли на 22 грудня у Києві і 28 грудня у Москві. І проведу я цей день у зборах і нервах, сидітиму на телефоні і домовлятимуся, як провести людей, у яких немає на руках квитків. Думаю, цим буде займатися вся група фільму.

 

 

В. С.: Безпосередньо після прочитання сценарію. Не буду казати, що я ним зачитувався, ні.

 

 

 

Ф. Б.: Це специфічна історія. У «9-й роті», коли мені за два дня до початку блоку з Хохлом повідомили, що в мене відпадає Фоменко, ми почали терміново шукати зірку – а у мене тоді була така ж система, 5 акторів (аналогічно – троє у «Залюдненому острові»), до цього невідомі, а «рама» навколо них – з відомих зірок, котрі можуть виконувати маленькі ролі. Наприклад, нашого чудового актора Даниїла Співаковського ви у «Залюдненому острові», мабуть, і не помітите – він у телевізорі з’являється, як диктор телебачення. Він моментально зголосився, але його можна не помітити – тим не менш, це Даниїл Співаковський. Тут мої колеги сказали: «Ти будеш грати прокурора». Я відповів: «Добре». Я придумав собі грим, манеру ходи, мови, костюм. Я «бісером вишивав» прокурора; у нього багато сцен із моїм улюбленим актором Олексієм Серебряковим, із котрим нас доля зводить вже на другій картині – ми знову граємо двох антагоністів, як у фільмі «Лещата» («Тиски»).

 

Ф. Б.: Ні, Мандрівника я б не зіграв. А прокурора зіграв, і думаю, що це моя найкраща роль.

 

О. Р.: Ну, прокурор же, він такий лукавий персонаж: він мучить і сам мучиться, такий собі ніжний звір, садист абсолютний – ласкавий при цьому. Тому дуже вдало вийшов.

 

 

 

 

О. Р.: Думаю, що абсолютно всюди. У фільмі немає нічого такого специфічного, що б ускладнило прокат. Цього разу ми вчинили набагато розумніше, ніж із багатьма нашими попередніми фільмами: ми працюємо не напряму з кожною країною, у нас є сейлз-агент – дуже знаменита голлівудська агенція William Morris Agency. Раніше вони працювали виключно з творчими професіоналами, а останні років вісім вони добилися успіхів як сейлз-агент. Представники агенції бачили фільм, вони сповнені радісних очікувань, вважають, що фільм має великий потенціал. Адже головне питання з цього боку – це те, чи може хоч один повноцінний фільм – не те щоб зі Східной чи Центральної Європи, а в принципі європейський фільм – потрапити до американського прокату. Ось певний потенціал вони бачать у «Залюдненому острові». Звичайно, це не потенціал великого американського блокбастера – в силу того, що американська аудиторія, особливо провінційна, дивиться фільми лише англійською (єдиний виняток за історію США був із фільмом «Тигр підкрадається, дракон ховається» – але це такий виняток, що лише підтверджує правило). Стосовно ж Європи чи Азії у нас немає жодних сумнівів. І ми розуміємо, що скоріш за все немає жодних підстав сумніватися у кінотеатральному успіху картини. Подивимось. Я ледь не щодня отримую листи від великих дистрибуторів, агентів, і одразу ж перенаправляю їх до Лос-Анджелеса, щоб там із цим розбиралися. Наш агент Майк Сімпсон – це той, хто веде справи Тарантіно, Родрігеса, і він має великий досвід, в тому числі пов’язаний із творчою долею у Лос-Анджелесі нашого друга і колеги Тимура Бекмамбетова, котрий зробив у Universal дуже вдалу стрічку «Особливо небезпечний».

 

 

О. Р.: У нас серія прем’єр, ми возимо фільм. Він складний і, як мені здається, оманливий; ми навіть дещо побоюємося. На початку, в силу матеріалів, амбіцій і масштабів проекту, фільм викликав надзвичайно негативне, агресивне сприйняття в інтернет-середовищі – у розумної, протестної аудиторії, що веде у мережі розумні блоґи – оскільки вони припустили, що ми вирішили чотири роки свого життя витратити на атракціон. Саме у зв’язку з цим ми вирішили, що нам обов’язково треба самим показувати фільм. Ми, до речі, почали фокус-групи і покази з найбільш недоброзичливих критиків. Ми почали запрошувати тих, кого не запідозриш у симпатіях ані до нас, ані до фільму – Дмитра Бикова, котрий багаторазово висловлювався критично і про проект, і про його фігурантів, одного з найжорсткіших кінокритиків Романа Волобуєва (Афіша.ру). Запросили і... ось Бикова ви можете прочитати, він написав надзвичайно екзальтовано, компліментарно (я цього теж боюся), а Волобуєв сказав: «Два роки я їх чморив»...

 

Ф. Б.: «Два роки я чморив цю гламурну фіфу, чим тепер буду жити???».

 

 

О. Р.: Ми показуємо і в Красноярську, і в Єкатеринбурзі, й у Воронежі, і в Нижньому Новгороді, і в Києві, і в Одесі, і в Санкт-Петербурзі – у нас 9 міст, ми просто вибудували логістику. Крім того, ми дуже хочемо його і в Києві, і в Одесі показати, оскільки, як я вже сказав, величезна кількість наших товаришів працювала над фільмом, ми хочемо їх всіх обов’язково зібрати – адже ви розумієте, 200 з чимось осіб працювало над фільмом.

 

 

Ф. Б.: Світ змінюється, і мої відчуття... Я розмовляв у своїй програмі «Кіно у деталях» із Андрієм Сергійовичем Михалковим-Кончаловським, котрий на 100% переконаний, що кінематограф не здатен змінити людську душу на краще. Я з ним не згоден. Я думаю, людина, котра подивилася хороший фільм із правильним режисерським, сценарним меседжем – вона вийде з кінозалу і задумається, і, можливо, якось відкоригує свій духовний світ. Я в цьому ідеаліст. Тому я знімав усе, що мені було цікаво – від монологів Зефа і доктора про устрій світу, близьких і Росії, й іншим державам… Я зробив Імперію Стругацьких «по Бондарчуку» такою, як може виглядати згодом будь-яке інше місто.

О. Р.: Ми загалом віримо, що сьогодні приходить час для змістовного кіно. Я ще раніше казав, що після епохи 90-х, коли домінувала ідея «дискусійного майданчика», обов’язково прийде ера стабільного домінування розважального сегменту, приватне життя візьме гору. Розважальні жанри матимуть попит у різної аудиторії. Ось сьогодні, коли змінюється світ – ми умовно називаємо це кризою, але зрозуміло, що світ змінюється категорично: його картина, його устрій, система людських відносин – знову виникає потреба в обговоренні, у змістовному жанрі. Тому «Залюднений острів» – це, по-перше, змістовне висловлювання, а по-друге, зроблене воно у жанрі, котрий сприймається сьогоднішньою молодою аудиторією. Вони, ви самі розумієте, бачили і дивляться «Темного лицаря» (найуспішніший фільм минулого року), або – ви самі знаєте списки 10 найуспішніших фільмів, це в основному фільми фентезі, тобто такі, що вільно оперують часом і простором. От і «Залюднений острів» – спроба грати на цьому полі у намаганні обговорити важливі і серйозні питання без шкоди для бажання глядачів бачити та співпереживати атракціону.

 

 

 

Ф. Б.: Робота почалася 3,5 роки тому з ескізів Кирила Мурзіна. Я його знаю 15 років, він спочатку намалював весь світ, починаючи з крісел і закінчуючи цепелінами (у Стругацьких герої відлітають літаком, ми замінили його на цепелін), зовнішній вигляд гвардійців, костюми прокурора, Мандрівника... У другій частині ви побачите місто мутантів, бекґраунд його – це зруйнована, колись квітуча Імперія... Все це намалював Кирило Мурзін, а затверджували ми на передпідготовчому періоді. Потім з’явився Леонід Волосатов, «Електрофільм». Він зібрав близько 150-200 людей із різних компаній, котрі працювали над цим фільмом – одна людина не може цього зробити.

 

Розкрию ще один секрет: окрім вигнутого горизонту, усюди замінене небо – реального неба немає. Протягом усієї картини – а це близько трьох тисяч шотів – люди малювали небо з трьома світилами, як у Стругацьких, із променями, що пробивають хмари. Загалом близько 150 працівників і 10 компаній робили і роблять уже другий фільм.

 

О. Р.: 4 тисячі костюмів, індивідуально пошитих... Це Тетяна Мамедова; у неї недавно в рамках Russian Fashion Week був спеціальний показ. Величезна команда художників... 63 спеціально сконструйовані декорації.

 

 

Марина Дяченко: У Стругацьких складна історія екранізацій. Як правило, ті, хто намагався це зробити, йшли або шляхом дослівної екранізації розважального кіно, або повного відкидання тексту і реалізації своїх власних філософських концепцій. Є великий фільм «Сталкер», він дуже далекий від «Пикника на обочине».

 

Цей фільм ввижається нам знаковим, тому що у ньому, на наш погляд, об’єднано два підходи. Це практично дослівна екранізація, це сенс Стругацьких, замкнений в оболонку видовища для сучасного молодого глядача. Власне, це завдання і стояло, і його було реалізовано.

 

 

Ф. Б.: Оскільки він не виходить з дому, але чудово знає, що відбувається в інтернеті, оскільки одним із перших зайшов у Мережу – він чудово знає, що відбувається у блоґах навколо «Залюдненого острова». Ми маємо найбільшу кількість посилань у мережі – 15 тисяч було близько півроку тому, зараз набагато більше, ми лідери по згадках у мережі, і він це напевне знає. Напевне, він також бачив трейлери, читав Дмитра Бикова і Дмитра Волобуєва... Листування з ним у мережі веде Олександр Юхимович (Роднянський. – «ТК»), і вектор взаємовідносин змінюється. Наразі він чекає на картину – з інтересом і не можу сказати, що з добротою, але чекає. Як тільки буде готове все, до останнього титру, і ми зробимо DVD – ми відішлемо йому два фільми, або лише один.

 

О. Р.: Ми домовилися відіслати йому перший до кінця цього тижня. Не лише йому – Борису Натановичу, звичайно, в першу чергу, але там є і досить великий фендім його, є Марія Аркадіївна, дочка Аркадія Натановича (і дружина Гайдара, до речі). Ми їх запросимо і можливо, навіть на цьому тижні покажемо. У нас ще не все доведено, але я думаю, що вже можна показувати, оскільки в будь-якому випадку є відчуття, що це потрібно.

 

 

Ф. Б.: Питання і не питання. Багато є хороших артистів. Але я завжди люблю працювати з молодими, нікому не відомими артистами. У «9-й роті» був один Льоша Чадов, за плечима якого була «Війна» Балабанова, і Артур Смолянінов та Ваня Кокорін, за плечима яких був фільм Бахтіяра Худойназарова «Шик», який галасу не наробив. Племінник мій, Костя Крюков, був як Василь (Степанов. – ТК) зараз, він вперше став перед камерою. Я люблю працювати з дебютантами, а все, що навколо дебютантів – це актори, котрих багато... Благо, після «9-ї роти» ситуація змінилася; будь-які актори, яких я запрошував на «Залюднений острів» – вони були згодні грати голованів, птахів, собак, монстрів, кого завгодно, тільки щоб зіграти у «Залюдненому острові».

 

 

Ф. Б.: Бог милував.

 

 

Василь Степанов: Я з великою повагою ставлюся до Сергія Леонідовича, до його творчості і до нього як до людини. Доводилось, звичайно, отримувати і запотиличники, і якісь ляпаси – не в прямому сенсі цього слова, а у вигляді якихось жартів. Коли він влаштовував, наприклад, таке: виїхали ми на знімальний майданчик, спустилися вниз, стоїмо чекаємо. Спускається Сергій Леонідович із портфелем і каже: «Значить так, Васю! Значить, зараз я даю тобі портфеля, зараз ідемо на майданчик, а далі ти ось будеш ходити з моїм портфелем, і щоб усі бачили, що ти ходиш і носиш мого портфеля». Я питаю: «А що далі буде? Сергій Леонідович, а ви візьмете мене потім у "Современник", поговорите, так би мовити, за знайомством». Він каже: «Та я все зроблю, так, так!». У підсумку з цим портфелем все якось забулося...

 

Сергій Леонідович дуже професійна людина, і якихось похвал від нього я, чесно кажучи, не чекав. Був єдиний момент, коли він мені сказав щось приємне – це момент, коли Максим від’їжджає на танку до мутантів. Тоді він сказав: «Молодець, ось, мабуть, десь у цьому напрямку пробуй». Сергій Леонідович – чудова людина, було чудово, для мене це велика школа і великий досвід, і не лише в плані акторського, але й у плані людського досвіду.