Англомовну пресу в Україні можна умовно поділити на «серйозні» (суспільно-політичні, ділові) та розважальні видання. Втім, цільова аудиторія цих різних груп майже однакова: це передусім іноземні професіонали та молодий (25-35 років) освічений середній клас. Коло питань, які висвітлює англомовна преса, досить широке, воно виходить за межі суто «туристичної» цікавості: це політика, суспільство, культура, бізнес, спорт.

 

Англомовні видання намагаються виконувати подвійну функцію. З одного боку, ці газети та журнали репрезентують країну, намагаючись у знайомих іноземцям термінах пояснити реалії українського повсякденного життя, «привести гору до Магомета». З іншого боку, вони хочуть виступати в якості неупередженого спостерігача, незаангажованого місцевим політичним процесом. Так, сербський інженер телекомунікацій Мілош Маркович, який протягом року працював у Києві, зазначає: «Метод подання інформації в англомовних виданнях, які я читав, сильно відрізнявся від того, що викладалося в україно- та російськомовній пресі». На його думку, справа не лише у фактах, а й у тому, що до іноземця звертаються як до стороннього свідка. «Його ні в чому не намагаються переконати, а тільки надати йому якісь відомості», – каже він.

 

Та все ж, преференції аудиторії не могли не позначитися на редакційній політиці. Більшість видань мають чітко виражену орієнтацію на бізнес і бізнесменів як на рівні контенту (ґрунтовність викладу інформації в рубриках бізнес, економіка, фінанси), так і в рекламі та оголошеннях. Київський бізнесмен з британським громадянством Пол Вотерс каже, що політичні й економічні публікації в газетах та журналах допомагають йому в прийнятті стратегічних бізнес-рішень, а також в вирішенні технічних питань, як-то пошук персоналу.

 

Англомовна преса часто розповсюджується безкоштовно – в мережах ресторанів, у готелях, бізнес-центрах, на авіалініях тощо. Ареал розповсюдження обмежується столицею. У травні цього року відбулася презентація львівського тижневика Lviv today – першого англомовного видання у країні за межами Києва. Однак видання ще не набуло популярності, на яку розраховували його видавці. Принаймні, громадянин Австралії та Швейцарії Ед Бьорн, який заснував і керує хостелом «Космонавт» у Львові, каже, що нічого не чув про видання Lviv today. Але відсутність англомовної преси у Львові його не турбує: «Я читаю онлайн-видання KyivPost, Unian, Redtram». Пол Вотерс також не відчуває браку англомовних інформаційних ресурсів, але лише за умови, якщо включати до них інтернет-видання. Інакше кажучи, навіть на прикладі такого специфічного сегменту українського медіаринку, як англомовна преса, підтверджується глобальна тенденція витіснення паперових видань віртуальними.

 

Тоді як світові та українські інтернет-видання входять до «щоденного раціону» іноземних бізнесменів та ділових людей, англомовна преса з найбільшою періодичністю – це тижневики (Business Ukraine, What’s On?, The Day, KyivWeekly, KyivPost).Решта англомовних видань України виходить з іще меншою періодичністю – раз на місяць чи раз на квартал.

 

 

 

 

 

KyivPost видається з 1995 року. У часи правління Кучми, коли інші видання працювали в умовах цензури і тиску на свободу слова, газеті вдалося зберегти свою незалежність завдяки англомовності та політичній незаангажованості власника. KyivPost позиціонує себе перш за все як видання для іноземців, які живуть і працюють у Києві: тих, хто має в Україні свій бізнес або приїжджає на довгий чи короткий час у ділових справах, іноземних викладачів, експертів тощо. А також тих українців, які користуються англійською мовою на роботі, чи студентів, які її вивчають. Ключові теми видання – українська та міжнародна політика з акцентом на «Україна і світ», а також бізнес та фінанси. Рубрики: «Нація», «Бізнес», «Точки зору», «Гід». Остання присвячена розвагам, анонсам культурно-мистецьких подій та практичним порадам для іноземців – від оренди житла до вакцини від грипу. Газета розповсюджується у місцях роздрібної торгівлі, за передплатою, а також у ресторанах, іноземних представництвах, офісах міжнародних компаній, на авіалініях.

 

 

Двомовна (українсько-англійська та російсько-англійська версії) газета започаткована на початку 2002 року. Своїми читачами KyivWeekly називає менеджерів міжнародних компаній, бізнесменів, міжнародні урядові та неурядові організації, іноземні представництва та посольства, моніторингові та аналітичні організації в Україні та за кордоном – у Бельгії, Великобританії, Німеччині, Польщі, Франції та Угорщині. Основні теми: політичні, економічні, соціальні події України, моніторинг демократичних та державно-правових процесів. Рубрики: «Пульс тижня», «Правила гри», «Гроші», «Мегаполіс», «Національний інтерес», «Мистецтво жити», «Топ-афіша», «Спорт», Топ-фото тижня». Газета розповсюджується за передплатою, за адресною розсилкою по власній базі даних в Україні та шести європейських країнах, у місцях роздрібної торгівлі, а також у готелях, ресторанах, бізнес-центрах, на авіалініях.

 

 

The Day – щотижневий англомовний дайджест однойменної двомовної (українська та російська) газети, видається з 1998 року. Редакція обирає найважливіші зі щоденних публікацій і перекладає їх англійською мовою. Основною аудиторією газети є студенти, а також іноземці, які живуть в Україні. Особливу увагу газета приділяє соціальним, історичним та історико-культурним питанням. Рубрики: «День за днем», «Крупний план», «Суспільство/Економіка», «Історія та я», «Культура», «Тайм-аут». Розповсюджується за передплатою, в місцях роздрібної торгівлі, а також у готелях, на авіалініях.

 

 

Щотижневий журнал What’s On видається з 2000 року. Видання зосереджується на розвагах та афіші культурно-мистецьких подій Києва. Крім власне анонсів та пропозицій того, як провести свій вільний час, What’s On пропонує читачам практичні поради соціального характеру, висвітлює історичні та політичні події, розповідає про життя відомих людей. На сторінках видання інколи з’являються ексклюзивні коментарі відомих людей із приводу анонсованих подій. Журнал адресований чоловікам та жінкам віком 20-30 років із високим та середнім рівнем доходів. 70% постійних читачів – українці, 30% – іноземці, які мешкають в Україні із сім’ями. Розповсюджується безкоштовно у 600 точках по всьому місту. Переважно це готелі та ресторани, а також офісні центри, посольства, авіалінії.

 

Журнал виходить чотири рази на рік із 1994 року. Задуманий з метою пожвавлення іноземного туризму в Україні та «вписування» країни у європейську туристичну карту. Найбільше уваги, відповідно, приділяється історичним та культурним пам’яткам, які можуть зацікавити гостей. Пріоритет надається особливостям місцевої архітектури. Видання також подає детальну інформацію про найцікавіші туристичні маршрути, готелі, транспорт, бронювання квитків та ін. Особливість видання – великий обсяг фотоматеріалів в етнографічному стилі. Розрахований на погляд зовні, журнал намагається також ввести іноземців в «курс справи» щодо політичних та економічних реалій українського повсякдення. Розповсюджується передусім на міжнародних туристичних виставках, а також у посольствах.

 

 

Проект започаткований 2007 року. Розрахований на іноземних читачів, які мають гіпотетичні бізнес-інтереси в Україні, «перспективній країні, розташованій між Європейським союзом та Росією». Редакція журналу намагається висвітлювати ділове життя поза межами столиці, подаючи регіональні новини з Донецька, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Одеси та ін. Основний фокус журналістів та залучених експертів – банківська справа та фінансовий ринок, телекомунікації, інформаційні технології, ринок нерухомості, металургія та машинобудування, меншою мірою рекреаційний потенціал країни. Журнал також бере на себе функцію посередника між іноземним та українським капіталом, представляючи на своїх сторінках діяльність різних компаній та окремих професіоналів. Розповсюджується за передплатою.

 

 

Довідник для ділових людей, існує з 1996 року. Має двомовний формат – публікується одночасно українською та англійською. Розрахований передусім на бізнесменів, вітчизняних та іноземних, які мають власну справу у Києві. Окрім іншого, їм пропонується розгалужена секція «Путівник по Києву», в якій зібрано інформацію про широке коло об’єктів – все, що теоретично може викликати інтерес ділової людини (від фітнес-центрів до конференц-залів). Окрім путівника редакція довідника щокварталу готує оновлену інформацію про провідні українські компанії, а також на жовтих сторінках публікує координати компаній меншим калібром. В Kyiv Business Directory сформувалася розгалужена дистрибуторська мережа – 10 тисяч офісів, виставкові центри, готелі, посольства та іноземні представництва компанії. Можливий також варіант передплати.

 

 

 

Незважаючи на компактність цього сегменту ринку, в історії англомовної української преси є й невдалі проекти. Принаймні, у Мартіна Нанна – одного з генеральних директорів піар-агенції Whites Communications, який живе в Україні ще з 1992 року, не найкращі враження про видання Kyiv Times. «Воно було настільки поганим, що ми радили нашим клієнтам не фігурувати в ньому і не давати там реклами чи оголошень», – каже Нанн. Він також нагадує виданням типу Kyiv TimeіSalt and Pepperпро відповідальність за порушення копірайту і плагіат, передбачену міжнародним законодавством.

 

Серед ніш, які поки що не висвітлюються англомовною пресою, найпомітніша – мистецтво. Зважаючи на те, що успішні комерційні галереї, мистецькі фонди і самі українські художники так чи інакше мають справу з іноземцями, сучасний стан висвітлення арт-тематики дуже бідний. Це поверхові публікації новинно-репортажного чи світського характеру. Максимум, на що можуть розраховувати колекціонери чи інвестори – це перекладені англійською анотації у виданнях про мистецтво. Та останнім часом у суспільно-політичних виданнях відбулися певні трансформації: What’s On та KyivWeekly поступово заміняють поверхові публікації більш глибокими (KyivPost від початку позиціонує себе як серйозне видання). Це може свідчити про те, що видання почали усвідомлювати безперспективність «лайтового» контенту та намагання догодити всім і натомість намагаються задовольнити порівняно високі вимоги читача, виробити власний стиль і обличчя.

 

Англомовну пресу, як і переважну більшість україно- та російськомовної, «годує» реклама. Та на відміну від решти, у випадку англомовних видань прийняття рішень щодо розміщення реклами не пов’язане з маркетинговими дослідженнями, які вимірюють аудиторію. Адже таких всеохопних досліджень, у яких би фігурували всі чи бодай половина видань, поки що нема. Натомість, за словами джерел «ТК», вирішальними факторами стають особисті зв’язки та домовленості. На думку Мартіна Нанна, український ринок реклами сьогодні настільки корумпований, що при такому статус-кво дуже складно видавати «чисте» видання. Та якщо рано чи пізно ситуація з рекламою зміниться, на англомовну пресу чекає розширення аудиторії, а також кількісне і якісне покращення контенту.