«Номінація Time «Людина року» не є й ніколи не була почестю. Це – не підтримка. Це – не конкурс популярності. У кращому випадку це – чітко виражене визнання світу таким, яким він є, та найпотужніших особистостей і сил, що створюють світ на краще чи на гірше. Зрештою, йдеться про лідерство – лідерство, що змінює світ. Путін – не бойскаут. Він у жодному разі не демократ у західному розумінні. Він – не прихильник свободи слова. Він, передусім, за стабільність – стабільність, важливішу за свободу, стабільність, важливішу за право вибору, стабільність у країні, де її не було майже упродовж століття. Чи стане він більш схожим на людину, для якої його дід смажив “блины” (це слово в оригіналі вжито російською. – А.С.) і яку Time двічі називав людиною року, чи на Петра Великого – історичну постать, якою він найбільше захоплюється, чи виявиться він реформатором, чи самодержцем, який поверне Росію в епоху репресій? Про це ми дізнаємося тільки упродовж наступного десятиліття. Відмовившись від принципів та ідей, які цінують вільні нації, він виявив себе лідером, домігшись стабільності у державі, в якій її майже ніколи не було, і повернув Росію за стіл світових держав. Тому Time назвав Владіміра Путіна людиною року». («Вибір: порядок важливіший за свободу»)

 

«Ніхто не народжується з пильним поглядом – таким, як у Владіміра Путіна. Блакитні очі російського президента такі холодні й позбавлені емоцій, що цей пильний погляд, мабуть, вироблено задля афекту, як мімічний жест того, хто розуміє, що для досягнення влади необхідно стримуватися від звичайних потреб, наприклад, від блимання очима. Афект став незворушним, тож розмова з російським президентом не просто зморює, а часто викликає озноб. Його пильним погляд говорить: я – біля керма». («Народжується цар»)

 

«Часто говорять, що Росія потрапляє в біду, коли вона неспроможна визначитися, що обстоює. Радянська національна ідея експорту революції, підкорення космосу і здобуття олімпійських нагород була дивною сумішшю, та, принаймні, постійною. До 1995 року – востаннє, коли я там жив, Росія розпалася й перетворилася на гармидер головним чином через розгул дикої злочинності та клептократію Бориса Єльцина у Кремлі. Нині Росія відроджується, і Захід вбачає нову загрозу в усіх діях Путіна – у тому, як він глузує над Сполученими Штатами та Європою й придушує демократію у своїй країні. Та він це робить, спираючись на повну підтримку росіян. Зрозуміти їхню теперішню ментальність – значить зрозуміти, куди прямує Росія». (Н.Тернберг, «У пошуках великої ідеї для Росії»)

 

Інтерв’ю кореспондентів Time із Владіміром Путіним тривало три з половиною години. «Детектор медіа» пропонує у перекладі його короткий електронний варіант, опублікований американським тижневиком. До цієї версії додано розлоге висловлювання російського президента про Україну та його відповіді на питання щодо російських і закордонних медіа з повного транскрипту інтерв’ю.

 

– Росія і США були союзниками під час Другої і Першої світових війн. Це дозволяє нам вважати: щось об’єктивно об’єднує нас у важкі часи. Сьогодні для успіху необхідно вміння досягати згоди. Здатність до компромісів – це не дипломатична ввічливість, а радше врахування й дотримання законних інтересів партнера.

 

– Північнокорейська ядерна проблема. Ми ставилися до цієї проблеми дуже серйозно. Ми взаємно враховували інтереси кожного й країни, про яку йшлося. Зрештою, ми значною мірою вирішили проблему.

 

– Я від самого початку вважав це помилкою. Стосовно наших дій сьогодні і в найближчому майбутньому загалом я згоден із президентом Бушем, що все слід робити таким чином, щоб іракська влада могла вирішувати проблеми безпеки самостійно. Ми розходимося в думках стосовно того, що США вважають неможливим встановити часові рамки виведення (американських військ. – А.С.) На мій погляд, це підштовхнуло б іракську владу до активних дій.

 

– Чому Каспаров під час арешту розмовляв англійською, а не російською мовою? Коли політики обробляють іноземців, а не росіян, це про дещо говорить.

 

– Я вірю в те, що Сполучені Штати вже розуміють, що тільки сильна Росія відповідає справжнім американським інтересам.

 

– Я б назвав НАТО не гнилим трупом холодної війни, а пережитком минулого. Як може НАТО ефективно боротися з тероризмом? Вона зупинила терористів 11 вересня? Де була тоді НАТО? Росія не має наміру приєднуватися до військово-політичних блоків, бо це було б рівнозначно обмеженню суверенітету.

 

– Погано. Повинен сказати, що в перехідній економіці важко братися за такі проблеми. Та я глибоко переконаний, що поступово вони вирішуватимуться ефективніше.

 

– Передусім нам слід керуватися здоровим глуздом. Але здоровий глузд має спиратися на моральні принципи. Сьогодні існування моралі неможливе окремо від релігійних цінностей.

 

– Не треба бути надто розумним, щоб збагнути очевидне: ринкова економіка має велику перевагу над адміністративною системою. Упродовж минулих семи-восьми років зростання ВВП становило у нас пересічно близько 7 відсотків щороку. Ми сплатили увесь свій борг. Реальне зростання доходів населення становить приблизно 12 відсотків. Для мене це – головне досягнення.

 

– Щасливі дурні. Ми ж працюємо день і ніч!

 

– «Не вкради». Зі мною у них не було труднощів. У них були труднощі з народом цієї країни і з законом.

 

– Це брехня. Звісно, дещо з того досвіду може прислужитися. Мене вчили самостійно мислити. Мене вчили, передусім, збирати об’єктивну інформацію. У розвідці вчили ще й мистецтву працювати з людьми. Передусім поважати людей, з якими маєш справу.

 

– Я не думаю, що це хибні уявлення. Я вважаю, що дехто навмисно чинить спробу створити імідж Росії з розрахунку на те, щоб можна було впливати на нашу внутрішню і зовнішню політику. Тому кожного змушують повірити, скажімо, в те, що добре було б трохи ущипнути росіян. Представити, що вони ще дикуваті, щойно злізли з дерева й, можливо, їм треба розчесатися й підстригти бороду.

 

– Вони сприяли знищенню системи, яка вже не могла забезпечити життя радянських людей. Я не впевнений, що мені особисто вистачило б на це рішучості. Це дуже важлива зміна. Вона принесла Росії свободу.

 

– Що Ви можете сказати про Ваші конфлікти з радянськими республіками щодо цін на газ?

– Які конфлікти? Існують світові ціни на газ. Чому ми повинні продавати його комусь нижче за рівень цін на світовому ринку? Американці продавали б? Ви могли б прийти в (американський. – А.С.) автосалон і запитати: «Я – з Канади. Ми, канадці, близькі сусіди. Продайте мені того “Крайслера” за півціни». Що б Ви почули від ділера? «Йди геть!»

 

– Я вважаю його дуже надійним партнером, людиною честі. Так, Ірак був помилкою, але він – порядна і чесна людина.

 

– Ми могли б діяти скоординованіше, отже, й ефективніше. Це – правда. Та співпраця між нашими секретними службами діє й приносить результати.

 

– Так, так звані партнерські канали. Останнім часом робота була доволі успішною, зокрема, співпраця з запобігання терористичним актам проти громадян Російської Федерації й США. Нещодавно я обговорював цю тему з президентом Бушем телефоном.

 

– Так, читав. Біблія є в моєму літаку.

 

– Це велика ганьба – я не користуюся цими технологіями. Не користуюся навіть телефоном. За мене це роблять мої співробітники. І роблять це чудово.

 

Путін: По-перше, хотілося б сказати про закордонних журналістів: мені завжди подобалося в них те, що як правило вони дуже професійні. Багато хто з них – експерти з проблем, які вони досліджують, і це викликає повагу. Завжди цікаво мати справу з людьми, які у деталях знаються на справах. Вони вникають у суть, це цікаво. Та мені хотілося б бути з вами відвертим. Не знаю, чи схочете ви це опублікувати, чи ні, та я поділюся з вами думками. Дехто у західній чи американській пресі працює просто за гроші, які їм платять. Вони не хочуть сваритися зі своїми босами.

 

Путін: Моя відповідь буде дуже відвертою. Я не намагатимуся її політизувати. Я також дуже стурбований, хоч не говоритиму про це зараз, тим, що відбувається з журналістами в інших країнах, тим, що вони гинуть також в Іраку, там загинуло навіть більше журналістів. Та не в цьому суть питання. Я не хочу перекладати відповідальність на інших. Поговоримо про Росію. У цій справі багато складових. По-перше, журналістська громада – частка російською суспільства. Є такі, що хочуть залишити Росію, заробити більше грошей тощо. Вони хочуть користуватися усіма перевагами цивілізації й за умов, коли тут відбувається первісне накопичення капіталу, у багатьох, зокрема, у журналістів, є спокуса то тут, то там трохи підробити грошей. Це означає, що вони зв’язані з підприємцями, іноді з кримінальними бізнесменами. Вони причетні до справ, починають захищати інтереси певних кіл проти інтересів інших груп. Це – одна категорія.

 

Крім того, є чесні борці проти корупції, проти кримінальних елементів. На це держава повинна звертати посилену увагу, і якщо вони гинуть, я сприймаю це як особисту втрату. Такі люди борються за інтереси консолідації Росії. Ми робимо усе можливе, щоб захистити їх, гарантувати їхню безпеку і можливість працювати професійно як їм належить.

 

Путін: Ви знаєте, що кожна ситуація унікальна. Справа Політковської мала той підтекст, що вона становила небезпеку для держави. Знаєте, це нісенітниця. Експерту з російських питань відомо, що міс Політковська не відігравала жодної помітної ролі у політичному житті Росії. Вона не становила жодної загрози. Я вважаю, що її вбивство було провокацією проти влади. Ніхто ніколи так не згадував про неї, допоки її не вбили. Про її діяльність знало обмежене коло людей. Ви могли б порахувати усіх їх на пальцях однієї руки, а зараз про неї говорять уся країна і весь світ. Я вбачаю в цьому навмисну провокацію: вони вибрали жертву і знищили жінку. Та ми зробимо усе можливе, щоб успішно завершити розслідування.

 

 

 

Сполучені Штати чомусь вирішили, що частина політичної еліти в Україні проамериканська, а частина – проросійська, й вирішили підтримувати тих, хто, на їхню думку, налаштований по-проамериканському – так звану помаранчеву коаліцію. Окей, ви вирішили підтримувати їх. Робіть як вам подобається, хоч ми не вважаємо, що це правильно. Звісно, там є люди з різними поглядами, з різними політичними смаками. Та, як я вже згадував, якщо політик хоче бути популярним, він повинен захищати, передусім, національні інтереси, бути українським націоналістом у гарному розумінні цього слова. Такими вони й є. Вони не проросійські. Вони не проєвропейські. Вони не проамериканські. Усі вони проукраїнські, та чомусь американці поділили їх усіх на тих, хто за це, і на тих, хто за те. Ми вважаємо це помилкою. Нехай вони владнають проблеми між собою. Усе, що там (в Україні. – А.С.) вчинено, – антиконституційне. Це створило недовіру серед різних політичних груп і громадян, підриваючи таким чином суверенітет, територіальну цілісність та економіку України. Ось що Сполучені Штати зробили і роблять в Україні та в Грузії. Ми лише говоримо: залиште їх у спокої, не стаючи на той чи інший бік. Коли усі бачили, як дестабілізувалося становище в Україні, було очевидно, що вони намагалися змусити Росію субсидувати за наш рахунок українську економіку. Чому? Якщо ви хочете когось підтримувати, платіть за це. Ніхто не хоче платити. Колись у цій кімнаті я обговорював це питання з одним європейським політиком. Я сказав: «Платіть за це». Він відповів: «Що, я ідіот?» Я теж не ідіот.

 

Потрібно глянути на реальну проблему. Нам не слід керуватися загальниками, на мій погляд, становище, що склалося там (в Україні. – А.С.), дуже небезпечне. Потрібно зробити все для консолідації суспільства, консолідації країни. Зі стратегічного погляду було б правильно, якби проросійські й прозахідні групи об’єдналися й подумали про майбутнє своєї власної країни, створили таку структуру влади, яка би сприяла радше консолідації нації, ніж поділяла б її на західників, східняків і південних чи ще якось. Нині події розвиваються у бік подальшої руйнації. Шкода, адже Україна розташована дуже близько до нас, і майже половина її населення має або друзів, або родичів у Росії. Офіційно там налічується 17 мільйонів етнічних росіян. Майже 100% населення вважають російську мову своєю рідною.