Примушені до війни
Коли вчора цю тему обговорювали у Савіка Шустера, нардеп Юрій Мирошниченко спитав в мене, що сталося. Всі присутні розуміли, що конфлікт між правоохоронцями та журналістами очевидний, Але ніхто не зрозумів, чому останні його трактують так, наче вся редакція завтра сяде у в`язницю за професійну діяльність.
Саме професійну діяльність журналістів, а не порушення ними закону, вивчають слідчі. Увага правоохоронців дійсно дивним чином прикута до абсолютно пересічного робочого моменту. Фоторепортер lb.ua в день звичайнісінького пленарного засідання Верховної Ради працював у ложі преси, куди він потрапив у дозволений час та за акредитацією, виданою парламентською прес-службою. З верхнього балкона третього поверху, де кожного пленарного дня працює акредитована преса, добре видно сесійну залу. Журналісти, що знаходяться там, мають право знімати кожен квадратний сантиметр депутатського простору, який їм видно. Депутатські телефони, ноутбуки, видання, які вони читають - все може потрапити в коло уваги.
Це називається «свобода слова» і є ознакою демократії. Це гарантує закон і Конституція України, а також - Регламент Верховної Ради. Про це добре знають і журналісти, і депутати. Дехто з них - з власного досвіду.
Я працюю в українському парламенті 10 років, і завжди прошу оператора знімати не лише те, що говорять політики, а й те, що вони роблять. Це яскраво ілюструє їхнє ставлення і одне до одного...
... і до обговорюваної теми.
Ці фото зроблені з відео телеканалу СТБ. Одним з перших невдоволених оприлюдненням картинки про себе колись був Віктор Янукович-молодший. В липні 2006 року, коли Партія Регіонів, КПУ і СПУ прийшли до влади, створивши антикризову коаліцію, в сесійній залі буквально здіймалася стеля від криків помаранчевих про парламентський переворот. Юлія Тимошенко закликала своїх депутатів скласти мандати і домогтися розпуску парламенту. А син найвпливовішої людини коаліції в цей час спокійно в усих на очах розгадував кросворд на робочому місці в робочий час.
У відповідь на його праведний гнів оприлюдненням цієї картинки я пояснила, що журналіст в ложі преси знаходиться з метою розповідати і показувати громадянам, чим займаються їхні обранці за державні гроші. І чи якісно вони працюють. П»яте скликання парламенту проіснувало близько року. На початку шостого висновки були зроблені: коли фракція розподіляла місця, де хто сидітиме у сесійній залі, молодшого сина біло-блакитного лідера посадили під парламентський прес-балкон. Так, аби він був взагалі недосяжним для жодної телевізійної оптики. Поруч з ним, подалі від журналістських очей, опинились супер-непублічні, але найвпливовіші партійні старожили - Микола Азаров і Володимир Рибак. Їх не видно нікому, а їм видно все. Ці місця і досі жартома називають «парламентською віп-ложею».
А ще був вже згаданий Юрій Мирошниченко. В буремний липень 2006-го він був одним із тих, хто тиждень блокував парламентську трибуну. Тоді регіонали вимагали не пакетного, а окремого голосування за спікера, трохи пізніше епопея скінчилася політичною зрадою Мороза. Після чергового нічного блокування ми побачили з ложі преси трохи пом»ятих регіоналів. А в об`єктив нашої телекамери потрапив пан Мирошниченко, який ниткою примотував до піджака ґудзика, що постраждав у політичній боротьбі.
У вечірніх новинах золотий ґудзик Мирошниченка став зіркою, а наступного ранку сам розгніваний власник зупинив мене в кулуарах з претензією:
- Як ви могли показати мене з цим ґудзиком? Це моє приватне життя! - обурювався депутат.
- Приватне життя у вас вдома. А з 10 ранку до 6 вечора в пленарний день ви - публічна особа, яка знаходиться в громадському місці.
- А де ж мені примотати ґудзика, якщо він відірвався, - не вгамовувався нардеп.
- У вбиральні. Ви знали, що телекамери працюють в ложі преси?
- Так.
- То чого ви дивуєтесь, що вони вас знімали?
Більше питань в нього не було.
Відтоді всі депутати, що мають клепку в голові, задля запобігання конфузу, перш ніж відволіктися від робочого матеріалу, озираються назад на ложу преси - чи не направлений на них об`єктив телекамери. Перша справа - журналісти, «ну а дєвушки - потом».
Той, хто досі не опанував такий непересічний медіарілейшенз, зрештою опиняється в ситуації, зафіксованій репортерами інтернет-видання «Українська правда» під час ухвалення нового КПК. Цьогоріч, нещасливого 13-го квітня, нардеп-регіонал Олексій Кунченко прокинувся знаменитим, діставши прізвисько «котик» через пікантне смс-лисування на робочому місці під самісінькими фотооб»єктивами (фото «УП»).
В пана Кунченка було набагато більше підстав говорити про порушення приватності життя та бігти в прокуратуру. Оскільки соціальну значущість мав не зміст, а лише сам факт його не дуже ділового листування в робочий час. Але в нього вистачило розуму не скиглити правоохоронцям, а вчасно зрозуміти, що сам винний. Натомість, його колезі пану Ландику - забракло. Або того таки розуму, або адекватності, або елементарного знання законів. Якби діяльність журналіста в ложі преси хоч трохи суперечила чинному законодавству, з огляду на наведені вище факти та фотографії, я би ходила в прокуратуру частіше, ніж на роботу. І те саме робив би мій оператор, головний редактор і начальник юрвідділу.
Отже, що далі буде з фігурантами скандалу навкого lb.ua?
Прокуратура. Перше, що зробить будь-який слідчий, до якого звернулись з такою заявою, - з»ясує, чи мав право журналіст фотографувати в сесійній залі. В прес-службі ВР пояснять, що мав, та ще й продемонструють положення про акредитацію. Далі постане питання, чи мало право видання оприлюднювати ці світлтини. І теж стане зрозуміло, що мало, оскільки інформація отримана законним шляхом, не становить державної таємниці і не призведе до незворотних негативних наслідків для громадян України. А навпаки - призведе до їхнього всебічного інформування про стан справ у депутатському корпусі. Єдине, що залишається - питання, чи не порушили журналісти lb.ua етичних норм. Але й тут у бідолашного нардепа Ландика нема шансів, оскільки соціальна значущість оприлюдненої інформації абсолютно очевидно важить більше, ніж особистий інтерес парламентаря. Тож, порушення чи то закону, чи то норм моралі журналістами довести неможливо. На відміну від самого депутата.
Соня Кошкіна і її команда. За таких обставин видання lb.ua яскраво перемагає прокурорського монстра, при чому, навіть не докладаючи для цього особливих зусиль. У разі порушення кримінальної справи постанова слідчого оскаржується в суді. Будь-який юрист спрогнозує рішення на користь журналістів. Особливо в умовах, коли на їхньому боці - громадська думка, закон і практика Європейського Суду. Підтвердженням цьому є те, що кримінальна справа досі не порушена. Якби дійсно було за що, вона була б вже наступного дня.
Володимир Ландик. Думаю, йому ліпше відкликати заяву, а заодно - припинити писати закони і зайнятися розплутуванням власних фобій політичного переслідування. Та піти геть з політики, оскільки бути публічною особою він - абсолютно очевидно - не готовий.
Демонізовані винуватці. Словом «кошмарять» Соня визначила те, як до неї ставляться слідчі прокуратури. За її словами, роблять це «за вказівкою» вищих посадових осіб. Ця заява трохи здивувала і мене і моїх колег, оскільки всі ми знаємо Соню як професійного журналіста, який має давні міцні стосунки без виключення з усіма ключовими політичними гравцями і представниками владних еліт. Очевидно, що Соню готові підтримати і колеги, і політики. Припустити протилежне - суто божевілля.
Я готова першою стати на захист Соні, але поки не розумію, від чого захищати. Оскільки емоційних заяв поки більше, ніж подій. Сценарій про 7 років ув`язнення, які, начебто, загрожують головному редакторові видання, виглядає нереалістичним, оскільки за ним можна пересаджати всіх журналістів, які багато років робили те саме. Це - одна з оскаржуваних Ландиком фотографій, оприлюднених виданням. Хто скаже мені, чим, крім прізвища депутата, вона відрізняється від всіх попередніх?
Чому за те, що багато років робили всі журналісти, раптом виникає проблема в одного інтернет-видання? Чи справді це проблема, якщо постанови про порушення кримінальної справи нема? Що це - казус виконавця чи багатоходова політична інтрига?
Якщо казус - його спробують недолуго виправити, щоправда, не вибачившись, але на це вже ніхто й не розраховує. Якщо інтрига, то занадто незграбна, а відтак - складна для реалізації. Але очевидно одне: навмисно чи ні, журналістів таки втягнули у політичну боротьбу, змусили виголошувати політичні промови і перетворитися з холоднокровних спостерігачів на учасників скандалів. Отже, наступний крок - вже не правові, а суто політичні спекуляції. Тепер всі фігуранти цієї історії - набагато вразливіші.
Ольга Червакова, парламентський кореспондент телеканалу СТБ, блог Korrespondent.net
