«Чому це сталося? Чому в Україні знову вбивають журналістів?» - питає кореспондент британської  Guardian  Люк Хардінг. Позитивний та трохи розгублений, він типовий Englishman in Ukraine. Як і ми, Люк приїхав у Харків через зникнення головного редактора місцевої газети «Новий стиль» Василя Климентьєва.

Більшу частину свого життя  Василь Климентьєв займався далекою від журналістики справою - музикою. Випускник Харківського інституту культури, працював викладачем, директором музичної школи, керував музичними колективами і навіть очолював Харківське об'єднання музичних ансамблів. В буремні 90-ті, виступи ансамблів вже не були надійним джерелом доходу і Климентьєв, як розповідають його колеги, піддався моді - почав займатися бізнесом. Різним бізнесом:  і роздрібною торгівлею, і закупками зерна, і, навіть, обміном валют. Конфлікти з компаньйонами та правоохоронцями - типова річ для підприємця, не оминула і Василя Климентьєва. Про це навіть в 2001-му році писала «Українська Правда» у статті «Правовой беспредел по-харьковски», де детально змальована перша сутичка Климентьєва з об'єктом майбутніх його критичних статей - Станіславом Денисюком.

Останній на той час очолював УБОЗ харківської міліції і, як йдеться в статті, посприяв тому, щоб з каси очолюваної Климентьєвим валюто-обмінної фірми «Нікіта» зникло 115 тисяч гривень.  Згодом, прокуратура так і не знайшла складу злочину в діях Денисюка і у фактах, викладених у матеріалі, але ця історія суттєво вплинула на його подальшу діяльність.

Харківські журналісти розповідають: Климентьєв фактично оголосив війну не лише Денисюкові, а й тодішньому прокурору області Володимиру Кривобоку. Спочатку Климентьєв писав викривальні матеріали для партійної газети «Народна справедливість», друкованого органу партії ВОЛ «Справедливість» Івана Чижа.

У 2002-му Василь Климентьєв балотувався до Верховної Ради. Гасло його виборчої кампанії: «Начало конца беспредела!» означало боротьбу з корупцією в правоохоронних органах і судовій системі. Втім, його не обрали.Тож за два роки, у 2004-му Климентьєв започаткував власний проект - газету «Новий стиль». Посприяв йому В'ячеслав Картавих - колишній начальник Московського районного управління міліції міста Харкова, який згодом подався в політику.

«Так, я допоміг йому цю газету зареєструвати. Заплатив щось там з двісті гривень. Я, навіть, написав для «Нового стилю» з десяток статей. Але кілька років тому він знайшов собі інших друзів, тому ми останнім часом майже не спілкувалися», розповідає Картавих.

У відповідь на запитання, чи був цим «іншим другом» тодішній обласний прокурор Василь Синчук, Картавих відповів коротко: «От бачите, ви й самі все знаєте!»

Те, що Василь Климентьєв був вхожим до кабінету обласного прокурора, відчувається  у стилістиці видання. Переважна більшість публікацій «Нового стилю» - довжелезні цитати карних справ або заяв постраждалих до міліції чи прокуратури. Нерідко - без коментарів звинувачуваної сторони, без спроб аналізу достовірності викладених фактів, що з точки зору обивателя сприймається як рішуча безкомпромісна боротьба. Хоча з журналістської точки зору є порушенням професійних стандартів.

Незбалансованість публікацій «Нового стилю» заступник Климентьєва Петро Матвієнко пояснює так: «Ми зверталися із інформаційними запитами до всіх про кого писали і від кого хотіли побачити реакцію на свавілля. Але тільки Василь Людвигович Синчук нам відповідав. Хіба ми в цьому винні?»

Колега Матвієнка - журналіст «Нового Стилю» Юрій Хомайко більш відвертий. Він не приховує, що для багатьох статей матеріали отримувалися від дружніх міліцейських та прокурорських чинів: «У Василя Петровича були тісні робочі стосунки з колишнім обласним прокурором Василем Синчуком. А з колишнім начальником московського райуправління міліції В'ячеславом Картавих - навіть теплі дружні стосунки.

Климентьєв часто казав: «Мені треба порадитись із Синчуком чи доцільно давати цей матеріал, чи доцільно інший». Зрештою, я підозрюю, Климентьєва втягнули до певних апаратних ігор в прокуратурі. Синчук ніяк не міг звільнити свого заступника, тому цілком можливо, певний негатив з приводу нього він передав Климентьєву».

Згаданий заступник харківського обласного прокурора - це Сергій Хачатрян. «Новий стиль» писав про нього ледь не в кожному номері протягом останніх кількох років. Ці публікації можна прочитати, зокрема, тут і тут.

В матеріалі «Как Хачатрян по-тихому стал почётным юристом» обласний прокурор Синчук  не дуже схвально відгукується про свого заступника.

Але, навіщо прокурору області воювати зі своїм підлеглим за допомогою маловідомої газети? Чому не можна його просто взяти й звільнити?

Не все так просто - каже Сергій Єрмаков - журналіст «України Кримінальної», знавець інтриг між харківськими силовиками  -  Хачатрян набагато старший Синчука, він давно в заступниках, у нього потужні зв'язки в Києві, в Генеральній прокуратурі. Так що, звільнити його одним розчерком могло бути зовсім не легко.

Заступник Климентьєва Петро Матвієнко підтверджує: «Новий стиль» виходив нерегулярно, незначним накладом. Видання не мало стабільного фінансування і реклами, проте мало великі проблеми з розповсюдженням.

Газету можна було побачити у прокурорських приймальнях чи на столах у міліцейських високопосадовців - розносив їх собисто Климентьєв. Але тільки не в кіосках чи в передплатному каталозі.

Матвієнко, каже, що поширенню газети чинили спротив фігуранти публікацій. Тому, більшість харків'ян дізналася про існування «Нового стиля» лише після зникнення його головного редактора.

У 2007-му році у видання, за словами обох працівників газети - Матвієнка і Хомайка, з'явився спонсор. Ним був харківський бізнесмен Олександр Протас.

Публікації проти Денисюка, який на той час вже очолював обласну податкову і тодішнього мера Харкова Добкіна, за словами Хомайка, були умовою підтримки газети Олександром Протасом.

«Протас хотів, якщо не мером стати, то хоча б головою податкової, тому його інтереси і антиденисюківські інтереси Климентьєва збіглися. А ми отримали фінансову можливість таким чином писати і про негаразди простих людей. У кого там квартиру відбирають, де ЖЕК гроші розікрав, де в лікарнях з людей збиткуються», - згадує Юрій Хомайко. Матвієнко та Хомайко з ностальгією згадують ті часи газети - стабільне фінансування, великий наклад, якісний папір. Сам же Протас таку співпрацю заперечує. Втім не пройшло і року, як у газети знову почалися скрутні часи і проблеми з фінансуванням. Хомайко каже: виживали, як могли.

«До нас зверталися за допомогою люди, переважно бізнесмени, щоб ми написали матеріал  - розповідає Юрій Хомайко - Людина одразу питала: скільки коштуватимуть ваші послуги?  Їй називалася певна сума. І якщо ціна влаштовувала, а Климентьєв вважав тему цікавою  - ми починали робити статтю. Так ми домовились з власником лісу в Печенігах, який хотіли захопити рейдери. Я про це писав в передостанньому номері газети. Ліс відстояли».

Але, напевно, газета мала своїх прихильників не тільки серед бізнесменів. Як стверджує сусідка Климентьєва, вона час від часу бачила, як до головного редактора приходили жінки похилого віку і, не заставши його вдома, стукали по сусідах.  

«Приходили бабці якісь, запитували чи тут [в будинку Климентьєва - авт.] знаходиться редакція «Нового стилю», чи правильна адреса? Напевне жалітися приходили, чи допомоги шукали... Бувало, й не заставали його вдома, чи просто не пускав, не знаю» - каже сусідка.

Часом в газеті публікувалася справжня злободенна соціалка, як в номері за листопад 2009 року. Тоді вийшла стаття про начебто незаконну передачу в приватні руки недобудованої школи у Зачепилівському районі Харківської області. Але навіть, в таких матеріалах редакція намагалася боляче хвицнути за бездіяльність Денисюка чи Хачатряна.

Зрештою, саме під час підготовки резонансного матеріалу про Станіслава Денисюка Василь Климентьєв і зник. Як каже Петро Матвієнко - від свого інформатора редактор дізнався, що головний податківець області Денисюк має шикарний маєток на березі Печенізького водосховища. Начебто, на 30 гектарах землі розташований великий будинок з розкішним парком, господарськими спорудами та власним причалом.

За словами Матвієнка, цим таємничим інформатором був колишній міліціонер Андрій Козир. В'ячеслав Картавих - екс-начальник райуправління міліції знає, хто такий Козир дуже добре:

«Він колись працював у нашому райвідділку, але почав займатися дурницями. Я його викинув, так він пішов в місто на підвищення. Здається, спочатку в УБОЗ, а потім у відділ по боротьбі з наркотиками. Ну  так його за якийсь час і «взяли» на збуті наркотиків, посадовили. Він відсидів, вийшов, відновився в органах - яким дивом - не знаю. Знову почав торгувати дурманом цим, вже більшими партіями - знову сів. Знову вийшов, здається, тепер бізнесом якимось займається».  

За словами Матвієнка, 9-го серпня Андрій Козир на своєму сріблястому BMW заїхав за ним та Климентьєвим для того, щоб відвести їх за місто. Надалі, за свідченнями багатьох джерел, події розвивалися наступним чином:

В подіях, що сталися одразу після того, як редактор «Нового стилю» щез, є кілька дивних обставин:

* Двічі після зникнення в його будинку спрацьовувала сигналізація. Служба охорони, яка приїздила на місце, твердить, що нічого підозрілого не знайшла.

* Після зникнення Климентьєва правоохоронці навідувалися до його будинку 6-7 разів, і як, стверджують рідні, виявляли цікавість скоріше до інформації, аніж до розшуку людини.

* Син Климентьєва Олег, не виключає, що міліція порушила кримінальну справу за фактом умисного вбивства «заднім числом», в неділю 15-го серпня. Адже він сам міліціонер і впевнений, що в цей день слідче управління зазвичай не працює.

Обставини знайдення речей редактора на Печенізькому водосховищі, дають можливість припустити, що човен підкинуто з метою спрямувати розслідування по хибному шляху.

Харківчанка Інна 17-го серпня з сином на березі водойми побачили порожній човен. Йшов шостий день після зникнення Климентьєва. На дні човна лежали замотані в поліетиленовий пакет ключі та мобільний телефон.

«Нас, - каже жінка -  всі близькі придурками вважають, що ми замість того, щоб забрати собі човна та телефон - почали шукати кому їх повернути. Телефон той був старий, потертий, він дуже намок. Навряд чи у того редактора такий поганий телефон був. Сім-карту вставили до телефону мого сина - а раптом, господар човна подзвонить? Пін-код не знадобився. Подзвонив племінник Климентьєва, облаяв нас, а потім приїхала міліція, всі речі вилучила і нас допитала.»  Петро Матвієнко додає, що за його даними, міліція не знайшла жодних відбитків пальців Климентьєва на човні.

Син редактора Олег, також думає, що човен з речами - свідома провокація. За його словами, у Климентьєва було два пістолети, один з них він постійно носив з собою, також в нього була сумка з документами. Олег припускає, якби з батьком щось сталося, то документи та зброя  лишилися б на місці події з ключами та телефоном. Або всі речі зникли б разом.

Заступник міністра внутрішніх справ Леонід Зима під час прес-конференції про стан розслідування зникнення головного редактора заявляв про 7 версій, які розробляються слідством. За його словами - кожна з них рівноцінна.

Підозрілі і суперечливі факти які стали під відомі під час цього журналістського розслідування дають підстави зупинитися на декількох, найбільш, на нашу думку, ймовірних.

Версія перша. Помста фігурантів

«Василь Климентьєв писав про мене нісенітниці! Повні нісенітниці! Писав понад десять років одне й те саме!» - емоційно розповідає Станіслав Денисюк, якого нарешті вдалося спіймати для коментаря.

Денисюк - начальник харківської обласної податкової інспекції - головний об'єкт критики зниклого Климентьєва. Практично жоден номер «Нового стилю» не виходив без розповіді про начебто злочинні витівки Станіслава Денисюка.

Після зникнення редактора Денисюк в очах громадськості став підозрюваним №1. Додала підозр і його відпустка, яка в часі збіглася зі зникненням Климентьєва, а також рішуча відмова надавати будь-які коментарі. Щоправда для УП Денисюк зробив виняток:

- У Вас були конфлікти з Климентьєвим?

- Ніколи не було. Я його бачив взагалі раз в житті. Він в 90-тих роках вклав 200 тисяч доларів в якусь комерційну структуру, а потім приходив до мене на прийом як до начальника обласного управління міліції.

Останні роки йому платили гроші, щоб він про мене писав! Є люди, які це робили, думаєте, я їх не знаю?

- А що це за люди? Назвіть їх.

- Всі питання до слідства, нехай вони вам розкажуть, хто йому платив за те щоб писати ці дурниці.

- Хіба дурниці? У Вас є дача на Печенізькому водосховищі?

- Дача? Є. Але не така як писав Климентьєв про 32 гектари!

Це абсурд! Мені 53 роки, як ви думаєте, в такому віці у людини може бути дача? До того ж вона оформлена абсолютно законно і прозоро.

- А Ви особисто з чим пов'язуєте зникнення Климентьєва?

- Є для цього правоохоронні органи. Я ж не проводжу розслідування. Те, чим він займався мене ніколи не цікавило і газета його дворова теж не цікавила ніколи. Я не звертав на їхню писанину ніякої уваги - це нижче моєї гідності.

- А за даними харківських журналістів Ви судилися з Климентьєвим. Ваші інтереси представляв адвокат В'ячеслав Стовба. Це правда?

- Всі суди я виграв. Я ж був начальником управління по боротьбі з організованою злочинністю. Думаєте у мене ворогів немає? Їх досить. Вони і платили Климентьєву.

- Ви знайомі з працівниками міліції Козирем та Жиліним, які можуть бути причетними до зникнення Климентьєва?

- Послухайте, я багато років пропрацював в правоохоронних органах Харківщини. Зрозуміло, я всіх знаю. Але оцінку тим чи іншим працівникам міліції нехай дають ті, хто розслідує цю справу».Вороги, про яких розповідає Денисюк, справді могли бути зацікавлені в тому, щоб дискредитувати його через зникнення Климентьєва.

Але, так само і сам Денисюк міг бути зацікавлений у тому, щоб Климентьєв зник. Юрій Хомайко - журналіст «Нового стилю» пояснює це так: «Ну, терпець людині урвався. Писали про нього десять років - він мовчав, а на одинадцятий вирішив нарешті усунути того, хто його критикував. Можливо, Климентьєв накопав щось таке дуже резонансне, публікації чого, Денисюк вже не хотів допустити».

В іншого фігуранта публікацій «Нового стилю» - заступника обласного прокурора Харківщини Сергія Хачатряна - міг бути аналогічний мотив. Усунути Климентьєва - означало паралізувати «Новий стиль» і ліквідувати джерело регулярної критики. Але кого могла злякати газета з накладом в кілька тисяч примірників, яка навіть не продавалася в кіосках та на розкладках?

Петро Матвієнко - заступник головного редактора «Нового стилю» - впливовість свого видання пояснює так: «Наклад у нас був і справді невеликий. Але по кожній публікації нами обов'язково писалися запити до всіх обласних та київських правоохоронних структур. А кожний свіжий номер газети направлявся поштою в Кабмін, Адміністрацію президента, комітети Верховної Ради, та і в Харкові розносився по високих кабінетах».

Як доказ, Матвієнко демонструє серпневий номер «Нового стилю». В ньому - стаття «Гримуча суміш» за підписом Климентьєва, її головний «герой» - заступник прокурора області Сергій Хачатрян.

В статті Климентьєв звинувачує Хачатряна у зв'язках з кримінальним світом і в замовленні вбивства пасинка редактора.

На сайті «Нового стилю» є навіть записи інтерв'ю з людьми, яких Климентьєв називає найманим вбивцею Юрієм Чикатілом (начебто син відомого маніяка) та посередником Євгеном Жиліним.

На плівці ці люди зізнаються, що планували вбивство.

Що думає з цього приводу сам Хачатрян дізнатися не вдалося - він категорично відмовився від спілкування.

Прокурор Харківської області Євген Тюрін повідомив, що інформація, наведена про Хачатряна в «Новому стилі» та у запитах Климентьєва не підтвердилася.

Втім, за офіційною інформацією слідства, Хачатрян був допитаний, але його не підозрюють, бо доказів його причетності до зникнення Климентьєва не знайшли.

Версія друга. Боротьба за владу

В Харкові середовище місцевої владної еліти не є монолітним. Тут лише в одній Партії регіонів є кілька кланів, що суперничають між собою. Тому боротьба за посади - владний ресурс - майже ніколи не закінчується.Зникнення Василя Климентьєва могло стати одним з кроків в багатоходовій шаховій партії, в яку грають між собою місцеві «господарі життя».

В тому, що редактор «Нового стилю» став жертвою боротьби саме за посаду начальника обласної міліції переконаний народний депутат Геннадій Москаль:

«Влітку пішли чутки, що будуть міняти начальника харківської обласної міліції Мартинова, бо він, такий, прямо скажу, ніякий. І, начебто, на цю посаду мали призначити Денисюка. Але інша група хотіла Мельниченка - начальника лінійного управління міліції на Південній залізниці.

Вони і найняли Климентьєва, щоб він компроментував Денисюка. До цієї групи входили ще двоє колишніх міліціонерів: на чолі був такий собі Черьомухін, а допомагав йому Жилін. Вони дали завдання іншому «перевертню» - Козиру вийти на Климентьєва і зацікавити його компроматом на Денисюка.

- Яким чином?

- Козир розповів Климентьєву що він, мовляв, знає, де у Денисюка дача і запропонував її сфотографувати. Климентьєв погодився. В перший день вони нічого там не змогли сфотографувати через паркан і вирішили поїхати через день сфотографувати з води, з човна. Ну, і наступного дня Климентьєва і прибрали.

А щоб всі подумали що це зробив Денисюк, то підкинули човна з телефоном Климентьєва на водосховище, мовляв він тут плавав і фотографував.Та якби Климентьєв потонув в озері, то або човен був би перевернутий, або тіло знайшлося б. А так, просто схоже на те, що це підлаштовано навмисно. І вийти на цей ланцюжок замовників та виконавців - не так вже й складно.

От тільки об'єктивне розслідування цієї справи не вигідно пану Могильову. Оскільки якщо з'ясується, що до зникнення Климентьєва причетні діючі високопоставлені працівники міліції, то йому доведеться збирати валізи і йти у відставку. Тому, цю справу забрали в київський главк, коли побачили, що йде витік інформації до мене».

Підозрюваний Москалем генерал-майор Андрій Мельниченко навесні був призначений начальником управління міліції на Південній залізниці, керівництво якої розташоване в Харкові.

До цього Мельниченко обіймав різні керівні посади в органах внутрішніх справ. Досить рано, за мірками МВС, отримав звання генерал-майора міліції (в сорок років). Після Майдану був відправлений на пенсію. Незабаром був обраний депутатом Харківської обласної ради від Партії регіонів і жорстко критикував тодішніх помаранчевих керівників області.

Андрій Мельниченко - начальник УВС на Південній залізниці

Свою причетність до зникнення редактора рішуче відкидає: « Я ніколи не був ні героєм публікацій, ні об'єктом критики Климентьєва. Більше того, я його ніколи навіть не знав. Про його зникнення дізнався лише із засобів масової інформації».

Андрій Мельниченко також заявив, що збирається подати в суд на Геннадія Москаля за поширення недостовірної інформації. Натомість він підтвердив деякі факти викладені Москалем. Наприклад, Мельниченко погодився з тим, що влітку активно обговорювалась тема зміни міліцейського керівництва в області і можливе призначення його на посаду начальника обласного УВС. Але на рівні чуток.

Андрій Мельниченко каже, що зовсім не ображається на керівництво МВСза те, що не став начальником обласної міліції. В його впевненій аргументації є лише один момент, який насторожує. Мельниченко наголошує, що Климентьєв його ніколи не критикував в своїх статтях.

Звідки він про це знає? Адже «Новий стиль» був маловідомою газетою, а про Климентьєва Мельниченко дослівно: «чув лише, що є такий журналіст».

Версія третя. Борги

Непогані статки, як для редактора не дуже популярної газети, завжди викликали подив у колег Василя Климентьєва. Мовляв, і будинок на Шатилівці (престижний район Харкова), й машина-іномарка, і серйозна система охорони садиби - все це не дуже звичні атрибути журналіста-правдошукача.

Родичі редактора пояснюють його статки минулими заробітками Климентьєва в бізнесі.

Через багаторічне з'ясування стосунків з компаньйонами в газеті «Слобідський край» 17-го липня - за три тижні до зникнення Климентьєва - з'явилося ось це оголошення:

В ньому повідомляється: панам Мережку, Сєргєєву та Ситнікову 15-го вересня треба прийти до Дзержинського райсуду Харкова, щоб давати пояснення у справі про стягнення боргів на користь Климентьєва.

Колишня дружина Климентьєва - Людмила - підтвердила давній конфлікт редактора зі своїми партнерами по бізнесу. Ті, начебто, багато років не повертають велику суму грошей. Але, за її словами, справа настільки стара, що вона сама здивована, як згадка про неї могла виплисти.

«Це оголошення сфабриковано! Не вірте, не пишіть про це!» - переконує Людмила. (до речі, оголошення є справжнім, оскільки його давав працівник «Нового Стилю» Юрій Хомайко на прохання самого Климентьєва).

Тим часом вже з'являються повідомлення, що при обшуку в будинку редактора знайшли 37 тисяч євро готівкою та боргові розписки на сотні тисяч доларів.Навряд чи Климентьєва можна вважати підпільним мільярдером. Тим не менше, версія про те, що боржники могли бути зацікавлені в усуненні редактора, прозвучала з вуст заступника міністра внутрішніх справ Леоніда Зими.

Версія четверта. Інсценування

«Тут два варіанти: або Климентьєв відчув якусь небезпеку і сам сховався. Або його хтось сховав, - ділиться своїми міркуваннями харківський кореспондент «України Кримінальної» Сергій Єрмаков - Вбивство відпадає, бо складно уявити кому це може бути вигідно.

Вбивство породжує багато непотрібних проблем. А Денисюк з Хачатряном - при їхніх-то доходах! Хто-хто, а вони найкраще розуміють, що гроші люблять тишу. Якщо захочуть закрити рота журналісту - подадуть до суду, що вони й робили».

- Кому ж тоді може бути вигідне зникнення Климентьєва?

- Виходить, що тільки йому самому. Зникнути, щоб підставити Денисюка та Хачатряна. Або його покровителям. Тим, хто йому допомагав в правоохоронних органах.

- Можна зникнути, пересидіти якийсь час. А як же потім повернутись до життя?

- Запросто! Струсити пилюку з піджаку, сказати: якісь негідники мене викрали, тримали в підвалі, але я від них вирвався. Ось і все.

На користь версії інсценованого зникнення говорить дивна поведінка цивільної дружини Климентьєва - Валентини та його заступника Петра Матвієнка. Вони не схожі на людей, задавлених горем від пропажі близької людини.

Матвієнко не вимагає собі охорону і говорить про смерть Климентьєва без особливого смутку - як про рядову буденну подію. Можливо, він знає, що насправді для хвилювання за редактора підстав немає?

Петро Матвієнко - заступник Василя Климентьєва

В тому, що Василь Климентьєв - живий і здоровий, впевнений харківський губернатор Михайло Добкін. Але навіть, якщо б зникнення редактора «Нового стилю» було б зрежисоване, Климентьєв би мав зрозуміти - справа зайшла надто далеко, і час виставу закінчувати. А щодо Михайла Добкіна, то у нього «на носі» місцеві вибори - йому людей треба якось заспокоювати.

Підсумки

Зникнення Василя Климентьєва збіглося в часі з тотальним наступом на свободу слова в Україні. Саме тому, подія викликала міжнародний резонанс. Стурбованість зникненням редактора «Нового Стилю» вже висловила навіть ОБСЄ. А потрійний контроль Януковича, Могильова та Добкіна за розслідуванням має гарантувати встановлення істини.

Олена Львова, Олександр Акименко (Інститут Масової Інформації), Дмитро Гнап. Даний матеріал підготовлено за сприяння SCOOP - міжнародної програми підтримки журналістських розслідувань

«Українська правда»

Фото - «Українська правда»