Труднощі переходу. Телеіндустрія почула попереджувальний постріл

1 Березня 2008
11026
1 Березня 2008
19:06

Труднощі переходу. Телеіндустрія почула попереджувальний постріл

11026
Труднощі переходу. Телеіндустрія почула попереджувальний постріл
Класик би посміхнувся: «Увы, не блещет стих твой новизной!» Знову за рибу гроші. І дубль — про дубляж — уже номер... Який там за ліком?..
 
Після скандалу в кінопрокаті (відгомін долетів на Банкову, й мистецтву кіно було присвячено нараду у Віктора Ющенка) в українській телеіндустрії — поки що тільки нервова напруга. І один із симптомів тривоги — рішення про попередження чотирьом найбільшим телеканалам: «Інтеру», «1+1», «Україні», НТН.
 
Мотивація Нацради. Типові порушення, «характерні для всіх телеорганізацій»: 1) порушення рекламної діяльності; 2) порушення ст. 10 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» — і тут «наше любиме» — дублювання й озвучення державною мовою.
 
Побоювання телеканалів. Два «попередження» — пряма дорога в суд, потім можливе позбавлення ліцензії. Такі радикальні каральні заходи можуть обвалити індустрію вітчизняного телевиробництва, яка тільки-но зародилася, тому що ланки цього ланцюга пов’язані з «любими» сусідами. І українське законодавство до того ж далеко не досконале.
 
За мотиваціями й побоюваннями маячить привід іншого. Справді тривожного… Мабуть, не тільки в державній мові суть питання. Адже ні в кого (крім Мінкульту й Нацради, які цю тему щоразу відкривають для себе з чистого аркуша і з новою енергією збурюють суспільство) немає сумнівів, що українська мова була, є і повинна бути. Суть у тому, що саму мову хочуть зробити виключним інструментом. А інструмент цей у руках великодосвідченого умільця — в держави. А вже якщо руки «умілі», то можна проводити найрізноманітніші уроки трудового виховання. Ставити в куток. Сідай, п’ять! Викликати на килим. Або: «Зійди з килима!» Все що завгодно.
 
Усе те, що бачимо, — як у кінопрокаті, так і в телебізнесі. Останньому певний час дозволили покуражитися, м’язами пограти. Тепер уже скінчилося ваше безтурботне життя-буття. Знову наш головний Глядач — держава. Приємного перегляду!
 
Отож залишмо за дужками різнобій диспутів про ідеологічний «диктант», про особливості свободи слова (і свободи ринку) в наш глобально-потеплілий період.
 
За тими ж дужками залишмо й обивательське, зовсім уже паранормальне, смакування: з якого кварталу Бенюк почне озвучувати на всіх телеканалах Табакова, Гафта або Михалкова? І як скоро в цьому ж «паранормальному» дусі Оксана Білозір заглушить своїм тембром Гвердцителі чи Пугачову на шоу «Дві зірки»? Доживемо — почуємо.
 
А поки що три найважливіших гравці українського телеринку розповідають «ДТ» про проблеми і перспективи. Юрій Морозов (генеральний директор каналу «1+1»), Сергій Созановський (голова правління АТЗТ «УНТК» — «Інтер») та Олександр Богуцький (генеральний директор ICTV, голова спостережної ради ММЦ «СТБ») — це керівники, яких, у принципі, непросто уявити за одним круглим столом. Та ось зустрілися.
 
Усі поточні, навідні й модеруючі питання «ДТ» у цій розмові свідомо вилучено. Цей варіант — як фрагменти «протоколу одного засідання». Може, пам’ятаєте, була колись така популярна п’єса на виробничу тематику?
* * *
 
Богуцький — Законодавство України велить: мовлення в Україні здійснюється державною мовою. Але раніше було розуміння, що це зробити не завжди реально. І це розуміння перемагало. Два роки тому ми підписали з Нацрадою меморандум, у якому сказано: наша мета — створити україномовне телебачення... 75% — українська мова, 25% — російська. І ми практично підходимо до цього. Але проблема полягає в іншому (тим-таки законом це передбачено): продукти іноземного виробництва мають бути дубльовані або озвучені українською мовою... Що таке «телепродукти, вироблені за межами України»? Наприклад, шоу «Дві зірки» телеканалу «Інтер». Цей продукт повинен бути дубльований або озвучений українською? Але це неможливо виконати — хіба що взагалі не показувати програму. Медійне законодавство останнього періоду правління Леоніда Кучми багато хто називав неякісним… Але за три роки президентства Віктора Андрійовича Ющенка це законодавство взагалі не змінювалося. Завдяки попередньому неформальному розпорядженню «медіа не чіпати» багато суперечностей було ніби законсервовано...
 
Морозов — Влада найчастіше ставиться до телебачення як до засобу агітації та пропаганди. Для неї це не бізнес. Скільки разів політика показали в новинах, як висвітлювалася діяльність тієї чи іншої партії — це, на жаль, для них набагато важливіше, ніж якісь основні моменти розвитку телеринку.
 
Справді, неможливо працювати на основі нинішньої законодавчої бази. Вона недосконала. У недавньому відкритому листі ми перелічили основні спірні моменти. У тому ж таки Законі «Про телебачення» є дві норми — 75 і 100% української мови в ефірі. Візьмімо, наприклад, серіал «Серцю не накажеш» на «1+1». Дублювати його? З одного боку — це не іноземний продукт, а вітчизняний. З іншого боку — є вимога дубляжу.
 
Треба врахувати ще один чинник — неможливість якісно озвучити російський продукт із технічних причин. Технологія виробництва серіалу така, що під час зйомок записують звук і шуми одночасно. Озвучуючи серіал, ми, природно, мусимо прибрати «іноземний» голос. Але, прибираючи голос, прибираємо й шуми. А це ефірний вакуум! Ми змушені зберігати голос російських акторів на доволі високому рівні. Нам же кажуть: ви навмисне робите неякісне озвучування. Де ж вихід?
 
Є недавнє рішення Конституційного суду про кіно, в якому титри визначено як норму. У нас серіал російською мовою йде з українськими титрами. І це основа поступки.
 
Богуцький — Те, що чотири найбільших національних канали — «Інтер», «1+1», «Україна», НТН — отримали умовне попередження, вважаю серйозним прецедентом. Телебачення завжди було священною коровою. Тобто ставлення до телеканалів визначало атмосферу і свободу слова в країні. Звісно, президент і Нацрада багато уваги приділяють розвиткові державної мови. Це факт. Але, з іншого боку, очевидно: української мови в ефірі немає в такому великому обсязі, як хотілося б... Однак, перш ніж приймати рішення про попередження найбільшим каналам, треба проаналізувати ситуацію загалом на цьому ринку. Щоб зрозуміти, який показник є критичним. І вже потім прийняти хай дискусійне, але відповідальне рішення.
 
В Україні нині 880 телерадіокомпаній. Мовлення українською мовою — приблизно 40%. Але тоді всі телекомпанії, в яких цей показник ще нижчий, теж треба попередити! Або треба дати хоча б 4—5 місяців до наступного загальнонаціонального моніторингу. Чи це акція, спрямована тільки проти певних мовників?
 
Національна рада — не тільки ж контрольний орган. Це орган, який сприяє розвиткові національного телеринку, національних мовників...
 
А якщо говорити про цілісну стратегію розвитку українського ринку, то її, на мій погляд, якраз і немає. Був в Україні недовгий період, коли телебачення почали сприймати як галузь індустрії, де ідеологічна складова має бути мінімальною. І де мають діяти виключно економічні правила, однакові для всіх. Прозорість, вигода... А тепер, як мені здається, можемо опинитися в ситуації, коли ідеологія знову стане тяжіти над індустріальними законами.
 
Созановський — Телеба­чення в Україні справді стало перетворюватися на бізнес. Наприклад, сукупні медійні активи трьох наших груп, а ми говоритимемо не про канали, а саме про групи, — понад п’ять-сім мільярдів доларів. Це великий бізнес! Він розвивається. І ринок успішно зростає. Але в тому ж таки законі є взаємовиключні речі, які «регулюють» нашу діяльність. І хоч би як ми вчинили, хоч би як маневрували, завжди буде загроза винесення попередження. Ось тільки боротися з «порушеннями» можна по-різному. Коли взяв гору здоровий глузд, між контрольним органом, Індустріальним телевізійним комітетом і провідними телеканалами було підписано меморандум: ми рухаємося до певної мети поетапно...
 
Проблема ж насправді не в «попередженні». А у виробництві. Ми недавно прикинули: в національне виробництво вкладаємо приблизно 100 мільйонів доларів на рік. І це лише наші канали. Умовно кажучи, перші п’ять-сім каналів країни можуть собі дозволити такі вкладення в національне телевиробництво, яке тривалий період було повністю зруйноване. Тоді утворився катастрофічний розрив між старою радянською телешколою та тими хлопцями, котрі тільки-но починали пізнавати ази телевізійної професії.
 
Тепер-то ми говоримо в основному про продакшн... Справді, поставити західний чи російський телепродукт в ефір — просто. Знайшов, купив, домовився, поставив! А школи сценаристів у нас немає, режисерських шкіл майже немає. І слава Богу, що без підтримки держави кожен із провідних українських каналів починає потроху набувати власного виробничого досвіду. Так, ми інколи вимушені в наших серіалах вдягати міліцію в російську форму... Так, інколи вимушені вішати й російські номери на машини... Бо існують закони бізнесу. Якщо цього не враховуватимемо, виробництво на території України перестане бути цікавим партнерові й сусіду, близькому нам за ментальністю. Відповідно, українські актори й режисери перестануть отримувати зарплату. Відповідно, сам український виробничий ринок може впасти відразу.
 
Морозов — Якщо наш кінопрокат, за деякими оцінками, втратив 50% глядачів, то ми втратимо, припустімо, 30% прибутку за рік. Це означає — не стало рекламодавців, упали прибутки. Ми вимушені згортати виробництво, яке щойно розпочали. Це наче проста арифметика. Але досить серйозна проблема.
 
Богуцький — Мені здається, тут конфлікт ситуативного зі стратегічним. Економіка має певну інерцію. Це як довженківський сад: можна посадити яблуні, але вони не відразу почнуть плодоносити. «1+1», «Інтер» — лідери, які заробили перші гроші й змогли інвестувати їх у якийсь більш-менш пристойний продукт власного виробництва. Наприклад, ті ж таки новорічні проекти з’явилися п’ять років тому. Так, були дискусії про те, чи ці «вогники» — українські. Але сім років тому на українських телеканалах взагалі не було жодного «Вогника», зробленого в Україні.
 
Созановський — На мій погляд, тут справді важать конкретні приклади. На «1+1» демонструється серіал «Серцю не накажеш». Одну з головних ролей грає український актор Анатолій Хостікоєв із Національного театру імені Івана Франка. Робота в цьому фільмі або в інших серіалах допомагає вижити не лише йому, а й цілому поколінню вітчизняних акторів.
У нас на «Інтері» стартувала прем’єра фільму, який позиціюємо як перший український серіал 2008-го, — «Зачароване кохання». Там також знімаються українські актори. Знімальні павільйони — під Києвом. Музику до серіалу пишуть «Брати Гадюкіни». Хіба це не український продукт?
 
Морозов — Припустімо, виробництво одного епізоду серіалу такого рівня — 85 тисяч доларів. Але наш ринок сьогодні дозволяє дати лише 30 тисяч. А 55 потрібно повернути. Зробити це можна лише після продажу серіалу в Росію. Інакше неможливо. Ми, звісно, купимо не цей, то інший іноземний серіал. Але тоді в Україні не буде власного виробництва. Ось у чому річ. Гроші ж треба повертати. А для того, щоб гроші «не повертати», треба чекати, поки український рекламний ринок виросте. У наших сусідів у Польщі він уп’ятеро більший, а в Росії — вдев’ятеро.
 
Не дублювати треба, а знімати власні українські серіали .
 
Канал «1+1» з’явився в 1997-му, коли радянське кіно «закінчилося», а російського ще не було. І ми дублювали й демонстрували американський продукт. Через три роки телеглядачеві він набрид. А тим часом російська влада створила умови для бурхливого розвитку власного теле- та кіноринку. На три роки вони звільнили виробників від податків. За цей час і підняли кіновиробництво, відродили кіношколу. Отож: хіба тоді в нас були якісь протекціоністські закони, які б допомогли піднятися українському кіно? Ні! Допомогли хоч копійкою чи будь-чим іншим телевізійним каналам? Ні! А в Росії за три роки телеринок зміцнів настільки, що він нас просто задушив. Тому «1+1» вже не може існувати в тому вигляді, в якому задумувався. Сьогодні економічна ситуація інша. І не з нашої вини. А з вини тих, хто мав вибудувати адекватну законодавчу систему.
 
Созановський — Наприклад, ми купуємо в пакеті шоу Едді Мерфі. Напевно, за океаном це смішно. Тільки в нас це в ефір навряд чи поставиш... Є певна інерція глядацьких запитів. І мають рацію колеги. Перша прикрість, яка спіткає нас і державу в цілому, — втрата доходів. Деякі телеканали стануть дивитися менше. А що дивитимуться? Супутникові телеканали. Частка перших трьох російських каналів — РТР, ОРТ та НТВ-світ на сьогодні й так приблизно 6—6,5% (це в 6,5 разу більше, ніж у Першого національного каналу, або відповідає частці СТБ). А в разі абсолютного переходу на стовідсоткову трансляцію дер­жавною мовою ця частка зросте до 10—12%.
 
Ще одна історія... Десь через шість-вісім місяців, чого доброго, не доберемо грошей і вже не зможемо виконувати зобов’язання перед нашими західними партнерами. Швидше за все, це призведе до того, що багато прав на території пострадянського простору викуповуватимуть саме московські компанії. Як це й було раніше. Адже ми заледве прорвалися через це, перш ніж стали підписувати контракти напряму.
 
Звісно, можна заборонити паркуватися в місті у певних місцях. Але якщо немає паркувань, проблему ж не вирішиш. Канали намагаються щось вибудувати, щось створити. А їм кажуть: ні, ви мусите перебувати у певних рамках!
 
Морозов — Багато хто вважає, що в телеканалів достатньо грошей, аби робити свій продукт і не купувати закордонний. Але навіть якщо уявити, що в нас є на всі українські канали 500 мільйонів від реклами, все одно закрити ефір вітчизняним продуктом — грошей не вистачить.
 
Богуцький — Хочу повернутися до розмови про ситуативне і стратегічне в цій проблемі. Мені здається, що з президентством Віктора Ющенка в нашу країну прийшло розуміння того, що носії свободи слова мають бути захищені від будь-якого адміністративного тиску... Медіа не повинні почуватися «затиснутими». Але боюся, що історія з каналами — лідерами ринку, — швидше за все, сигнал Нацради про те, що 75% української мови — це «вхідний квиток» для трансляції. Якщо ж на ринку 880 каналів, а ми покараємо лише «Інтер» за те, що в нього якогось дня не було 75% української мови, то наступного дня в країні мають бути й інші рішення, які покажуть: рішення щодо «Інтеру» — не тенденційне. І зовсім не ознака того, що Валерій Іванович став публічною людиною: дає інтерв’ю, розповідаючи про капіталізацію каналу в 1,5—2 млрд. дол.
 
Созановський — Втративши рейтинг, а отже, гроші, справді можна повернутися до старої проблеми — дивні податкові ігри, зниження заробітної плати... Велике досягнення останнього часу в медіа — саме прозорість у цих питаннях. А це теж певна гарантія свободи слова.
 
Богуцький — Важливо ще раз визначити: телебачення — це або ідеологія, або індустрія. Коли це індустрія, то чим вона різниться, скажімо, від харчової промисловості? Держава має подбати тільки про те, щоб ми не робили відвертої «отрути». Решта регулюється ринком. Це не може бути навіть предметом дискусії — із будь-яким державним органом.
Звісно ж, скажуть: телебачення — ідеологія! Так, але не у вільному демократичному суспільстві.
 
Колеги кажуть про інвестиції... Наприклад, студія Film.UA — це 15—20 млн. дол. Це ті ж павільйони, що були побудовані за півтора року. Сьогодні там можна багато чого робити. Але внутрішній ринок у нашій країні у вісім-дев’ять разів менший за російський. Як взагалі це можна порівнювати? І парадокс от у чому: щоб зробити серіал в Україні, треба витратити такі ж гроші, як і на серіал в Росії. Тільки перший прокат російського серіалу приносить у вісім-дев’ять разів більше грошей, аніж такий же прокат в Україні.
 
Це значить: будь-який російський телепродукт після першого ж прокату економічно вигідний. А будь-який продукт, прокатаний тільки на українському ринку, матиме дефіцит мінімум у 50 тис. дол. (за годину).
 
Ще кілька років тому в Росії справді не було свого кіно. Нині там виробляють 400 фільмів на рік. В Україні серйозного прокатного кіно взагалі не знімають. Гроші на нього виділяють мізерні. Немає жодного презентаційного фільму.
 
Якщо держава має намір цю індустрію розвивати, то вона мусить їй і допомагати. Зокрема створювати комфортний законодавчий режим.
 
Так, згоден: законодавство заплутане. Немає пільг. Бюджет лідерів українського ринку — телеканалів «Інтер» чи «1+1» — удев’ятеро менший, аніж бюджет російського телеканалу «Первый». До того ж про яку «конкуренцію» можна казати в умовах, коли російська мова є в Україні загальнозрозумілою?
 
Мені здається, потрібно зробити крок від «карального мислення» до «мислення підтримки». Наприклад, оголошується черговий конкурс на якісь частоти. Перевагу матиме той канал, у якого більше національного виробництва? Чи той, у кого більше української мови? І того ж дня акціонери «1+1» чи «Інтеру» думатимуть: яка бізнес-модель більш приваблива? Модель, за якої 75% українського і 25% російського, транслюючи в праймі російський серіал? Чи бізнес-модель, за якої ми ведемо мовлення на 90% українською мовою, не відраховуючи 20% ПДВ, що миттєво збільшить доходи компанії на 20%. Тоді це буде державна політика підтримки мови.
 
Є версія, що телеканали злякаються попереджень, упаде їхня капіталізація, самі вони миттєво стануть більше вести мовлення українською. Але не це вирішує проблеми. Адже якщо впаде частка теледивлення або частка українського ринку, то не з’являться гроші, які можна пустити на українське виробництво.
 
Созановський — Я, наприклад, пишаюся тим, що продукт, створений у нас, виходить і на російських каналах. І нам за це платять гроші. Це не що інше, як експорт нематеріальних активів. І цим справді потрібно пишатися. Або приклад: «Інтер» і «1+1» мають міжнародну інтернаціональну версію. «Інтер+» присутній у 30 країнах, які нам за це платять. Нормальна бізнес-модель. Діаспора і люди, котрі працюють за кордоном, дивляться новини своєї країни по українському каналу.
 
Богуцький — Чому всіх так насторожили попередження? Бо два попередження — можливість подати в суд щодо позбавлення ліцензії. А коли ми кажемо, що судова система в Україні не завжди захищає здоровий глузд (всі це визнають, про суди каже сам президент), то зрозуміло, чого телеканали побоюються. Хоч би у кого з’явиться можливість подати в суд і просити про формальне позбавлення ліцензії. Чому для початку не винести попередження керівникові? Накласти штраф, який піде, до речі, у державну скарбницю?
 
Созановський — Чим п’ять років тому був канал «Россия»? Розібраний на частини, регіональні сегменти канал із шармом естрадних дикторів і лубочністю. Майже той же стан, у якому перебуває сьогодні наш Перший національний — із найбільшим покриттям. Але держава не побоялася зробити канал «Россия» комерційним і показувати там праймовий високобюджетний продукт. Потім побудувати величезний медіахолдинг, до якого входять «Культура», «Спорт», цілодобовий канал новинарного мовлення. Там розгорнулося найактивніше виробництво. Чимало серіалів знято за державні гроші. Може, колись і наша держава вирішить: ми готові вступити в конкурентну боротьбу з комерційними мовцями.
 
Морозов — Поки є високими рейтинги серіалів, дивляться й новини. Згадайте історію «Інтеру». Тривалий час українське населення дивилося російськомовні новини з Москви. Коли згадати, перше, що було зроблене свого часу на «Інтері», це зміна російських новин на новини українські — російськомовні.
 
Созановський — Навіть не зовсім так. Усе йшло поступово. Трихвилинний випуск новин. Все! Решта — ОРТ. За десять років збільшували частку свого продукту і зрештою виключили субтрансляцію як таку.
 
Богуцький — Ця розмова — спроба розпочати дискусію про те, як побудувати внутрішній медійний ринок. Правила на ньому мають бути прості й ясні. І дотримуватися їх повинні всі. Сам цей перехід, на мою думку, має супроводжуватися не репресивними методами, а шляхом підтримки тих, хто хоче дотримуватися певних правил. Шляхом підтримки державної мови і вітчизняного виробництва. Причому українського виробництва. І не обов’язково україномовного...
 
Польський ринок більший за український уп’ятеро. При тому, що в Польщі національних мовців — шість, а всього телерадіокомпаній менш як 100. В Україні національних мовців 15, а всього — 880. У Росії національних мовців із федеральним покриттям 12, а всього — менш як 200. Виявилося, що у нас суб’єктів значно більше, аніж у сусідів. Тому саме цей ринок потребує радше захисту й підтримки, аніж каральних методів.
 
Созановський — Сьогодні систему моніторингу придбали всі провідні телеканали. Адже ми припускали, що ця система поширюватиметься на весь ринок. Але влітку я поїхав до Криму і став вивчати програму передач на місцевих телеканалах. І виявив величезну кількість кіно піратського походження. Виявив телеканали, які ведуть мовлення виключно російською мовою. На них зовсім не поширюються жодні правила.
 
Богуцький — Говорячи про пріоритети, які могли б об’єднати найбільших мовців і Нацраду, вважаю, що найважливішим пріоритетом є саме розвиток українського ринку. Зокрема й боротьба з піратством. І тоді цілі, що їх ставить перед собою Нацрада, будуть реалізовані природним шляхом. Багатьом відомий випадок, коли в Одесі новорічної ночі показали по місцевому телебаченню фільм «Іронія долі-2». Фільм був знятий на відеокамеру в кінотеатрі і показаний на одному з місцевих каналів. Надворі березень. Хтось покараний?
 
Морозов — До речі, «порушення» каналу «1+1», наприклад, полягає в тому, що в нас у січні було 63% української мови. Та це старий Новий рік. Ми показали гумористичні програми, «Найкращі пісні», «Алі-бабу». За всього бажання це складно дублювати. У меморандумі, який ми підписували, один із пунктів виносив за дужки розважальну продукцію та концерти. Однак дія меморандуму закінчилася 31 грудня 2007 року. Він уже недійсний. Але це не змінює суті справи.
 
Созановський — Як люди креативні, ми, звичайно, могли б вдатися до трюкацтва і цирку. Приміром, повтор ранкового серіалу не повністю дублювати державною мовою, а тільки текст одного персонажа. Умовно, в серіалі «Штрафбат», ми узяли б рядового й тільки його репліки дублювали б. У законі ж не сказано, що потрібно дублювати весь фільм? Будь ласка, дублювали! Хочу згадати й про давній юридичний диспут: 10% людей ніколи не виконуватимуть законів, хоч би які добрі вони були. 10% людей виконуватимуть закони завжди, незалежно від того, добрий він чи поганий. І 80% людей схиляються в один чи інший бік залежно від того, наскільки закон добрий чи поганий. У тому стані, в якому нині перебуває законодавство, взагалі важко про щось говорити. Його просто неможливо виконати через безліч різночитань.
 
Ми з колегами, наприклад, сперечалися про шоу Савіка Шустера. Це проект якою мовою? Російською? Тому що ведучий розмовляє російською? А те, що політики розмовляють українською, не має значення? Чи шоу «Вечірній квартал» — що з ним робити? Зеленського змусити розмовляти державною? Чи озвучувати його?
 
Богуцький — Мені здається, важливо зрозуміти головне: що далі? А далі начебто є розуміння того, що потрібно будувати індустрію навіть за цих непростих умов. За моїми оцінками, у цій індустрії нині працює близько 20 тисяч людей. Це хороша високооплачувана й престижна робота. Якщо повернутися до її складових, то «Інтер» навчає у своїй школі людей, інвестує в цю індустрію гроші. Багато хто хоче йти працювати саме на ТБ. І якщо ми говоримо про індустрію, то треба не забувати, що й сама індустрія є основою демократичного розвитку України.
 
А тепер уявімо гіпотетично: «1+1» — це мільярд доларів — позбавляють ліцензії та частоти, на яких він веде мовлення, оголошують конкурс... І гіпотетично нова компанія в силу різних обставин перемагає в цьому конкурсі.
 
Миттєво на рівному місці виникає «структура», вартість якої 300 гривень (за реєстрацію), і вона стане нарівні з компанією, яка коштує мільйони…
 
Созановський — Повертаючись до «деталей»…Чи всі усвідомлюють різницю між дубляжем і озвученням? Термінологію ніде не прописано. Багато чиновників і виробників цього не розуміють у принципі. Ми кажемо: усуньте колізію, і ми готові виконувати закон, хоч би яким суворим він був. Другий посил: ми готові задекларувати, що найближчим часом — цього року чи наступного — кожний з телеканалів на національний продукт, зокрема на україномовний, готовий витратити стільки-то грошей. Ми готові створити грантову систему, готові витратити 3—4 млн. дол., які йтимуть на те, щоб молоді українські режисери знімали кіно й у них був би гарантований ефір на телеканалі. Гадаю, колеги теж зможуть підтримати цю ініціативу. Це чіткі, предметні кроки — саме на користь відродження національного виробництва дер­жавною мовою. Але чути цього поки не хочуть.
 
Богуцький — У яких випадках могло б бути «попередження»? За розпалювання національної ворожнечі? За прямі заклики до повалення існуючого ладу? І що означає — «телекомпанія не виконала квоти щодо української мови»? Одного дня, наприклад, у «1+1» може бути 60% української мови, а іншого — 80%. Який проміжок прийнятний для моніторингу, щоб виносити таке рішення? Адже законодавчо цього не сформульовано.
 
Отже, може йтися про поправки до Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Наприклад, невиконання квоти в межах 10% — штраф у розмірі... Якщо 20% — інший штраф. Якщо порушення рекламної квоти — штраф у розмірі 20% від усіх зароблених рекламних грошей.
 
А штрафу взагалі законом не передбачено... Як на мене, попередження — це надзвичайне покарання в цій «шкалі». Нацрада, повторюю, не тільки контролюючий орган. Вона, зокрема, має допомагати теле- і радіомовникам. Чим — у тому самому законі.
 
Думаю, цю тему буде продовжено на зустрічі з президентом. І нормальним її результатом може бути підписання нового меморандуму з Нацрадою в інтересах розвитку індустрії. А саме: збільшення часу звучання української мови, збільшення обсягів українського виробництва, боротьба з контрабандною продукцією, із прямим піратством…
 
P.S. «ДТ» — «Кінець першої серії»
 
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«Дзеркало тижня»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
11026
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду