Від початку збройного протистояння на сході України в заручниках терористів і російських військових та найманців, за даними ЗМІ та медійних організацій, побувало близько 70 працівників ЗМІ. Наразі залишається достеменно невідомою доля шістьох із них - Юрія Лелявського, Сергія Сакадинського, Дмитра Потєхіна, Романа Черемського, Єгора Воробйова, Олександра Білокобильського. При цьому більшість родичів і колег медійників нарікають на бездіяльність та безпорадність представників влади та офіційних структур України в питанні звільнення журналістів. Деякі - відкрито заявляють про намагання до останнього «відтягнути» цей процес. А тим часом у неволі перебувають шість життів, які вирушили до зони АТО, аби виконувати свої професійні обов'язки. Та, звісно, повернутися додому.

«Детектор медіа» публікує інформацію про полонених медійників і нагадує, що журналіст не є комбатантом, а отже - має перевагу при звільненні або обміні полоненими. Ми сподіваємося на сприяння української сторони в наданні своїм громадянам першочергових прав, наданих їм за законом. Ми сподіваємося на підтримку міжнародних організацій. Ми також просимо утримувачів наших колег дозволити українській стороні вести перемовини. Усі дані надані станом на 22 вересня 2014 року.

Юрій Лелявський, позаштатний кореспондент львівського телеканалу ZIK.

Два місяці з моменту позбавлення волі.

23 липня Юрій Лелявський потрапив до полону терористів вдруге. Його разом із двома особами затримали під час поїздки на Донбас зі священиками, чию місіонерську діяльність на Луганщині хотів висвітлювати журналіст. Він встиг надіслати смс-повідомлення колезі Владу Якушеву: «Везуть у Перевальськ. До Козіцина». Після чого зв'язок із паном Лелявським зник. Наприкінці липня стало відомо, що журналіст живий і знаходиться в підвалі Луганської обладержадміністрації (ОДА). Відтоді жодної інформації про стан та місцезнаходження Юрія Лелявського не поступало. Батько журналіста Микола Лелявський утримується від коментарів з приводу перебування сина в полоні. Співробітники телеканалу ZIK повідомляють, що їм також невідомо, де наразі знаходиться їхній колега.

Вперше Юрій Лелявський був затриманий бойовиками 25 квітня в Слов'янську «за підозри у провокації». Тоді журналіста утримували в полоні протягом 15 днів. Протягом останніх дев'яти місяців Юрій Лелявський готував репортажі для ZIK з «гарячих» точок Майдану у Києві, Криму та Донбасу.

Сергій Сакадинський, керівник луганської громадської організації Центр «Східна Україна», головний редактор луганського інтернет-видання «Політика 2.0».

Майже два місяці не виходить на зв'язок.

6 липня озброєні бойовики прийшли до редакції інтернет-видання «Політика 2.0» і вилучили всю комп'ютерну техніку, фото і відеоапаратуру та інше обладнання. Головного редактора Сергія Сакадинського забрали, побили, але наступного дня відпустили. «Це сталося 6 липня. Нашу журналістку, яка фотографувала на вокзалі, затримали сепаратисти. Вони звинуватили її в шпигунстві і почали допитувати. Вона налякалася і розповіла про редакцію. На підставі її інформації вони зробили висновок, що ми збираємо дані про "ополченців". Її відпустили. До нас прийшли в редакцію і забрали всю техніку: комп'ютери, фото і планшет, навіть поламані телефони. Нічого досі не повернули. Мене забрали, побили, а після того, як підключилися авторитетні люди, відпустили 7 липня. Тепер нам немає, на чому працювати», - повідомив у 16 липня «Детектор медіа» Сергій Сакадинський.

Із 28 липня пан Сакадинський перестав виходити на зв'язок, веб-сайти його громадських проектів зламані. «Його немає з 28 липня. Він не вибрався (з Луганська. - ТК) і не виходив на мобільний зв'язок ні разу. Ми думаємо, що він у підвалі ЛНР і невідомо, що робити», - пишуть у Facebook його колеги.

Колеги пана Сакадинського кажуть, що їм достеменно невідомо, де перебуває пан Сакадинський і що з ним. За чутками, його разом із цивільною дружиною Марією утримує «ЛНР», і активісти, які мають контакти з керівниками ЛНР, ведуть переговори про звільнення журналіста. Однак відкрито підтвердити цю інформацію колеги пана Сакадинського, з якими спілкувалася «Детектор медіа», не змогли, оскільки отримали інформацію про долю журналіста не особисто, а через третіх осіб.

20 вересня правозахисний центр «Поступ», інформаційне агентство Informator.lg.ua, Кримський правозахисний центр «Действие», ініціатива «Восток-СОС» звернулися до представників ОБСЄ та ООН з проханням актуалізувати в ході багатосторонніх переговорів питання неприпустимості тиску на журналістів на території «ЛНР» і вимагати негайного і безумовного звільнення Сергія Сакадинського та Олександра Білокобильського.

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії, блогер інтернет-видання «Українська правда».

Півтора місяці з моменту позбавлення волі.

Дмитро Потєхін був захоплений представниками «ДНР» 7 серпня в Донецьку, за годину до відправлення його потягу до Києва. Про те, що пан Потєхін перебуває в полоні, його родичам стало відомо 12 серпня, коли на мобільний батька громадського діяча зателефонувала волонтерка з Донецька. За повідомленням дівчини, інформація про місцезнаходження Дмитра Потєхіна надійшла від її друга, якого разом із ним утримували в підвалі заводу «Ізоляція». Представники «ДНР» закидали блогеру підозри у шпигунстві. «Він вирушав до Донецька не як журналіст, його сім'я навіть не знала про цю поїздку. Невідомі зупинили його, обшукали та знайшли посвідчення... Єдиним, що могло пом'якшити їхнє ставлення до Дмитра, була його остання публікація, в якій він написав, що сходу слід відокремитися від основної частини України», - повідомила волонтерка.

За словами сестри Дмитра Потєхіна Віри Валлє, її брат позиціонує себе як пацифіст і ніколи не брав до рук зброї. «Дмитро все життя відстоює концепцію мирного спротиву. Всі його тренінги були присвячені саме мирному врегулюванню суперечок», - наголосила вона в інтерв'ю «Громадському радіо». Пізніше від друзів Дмитра стало відомо, що він вирушив у Донецьк для оцінки поточної ситуації на сході з метою пошуку шляхів врегулювання конфлікту мирним шляхом.

За словами пані Валлє, дізнавшись про взяття Дмитра Потєхіна в полон, його родина подала заяву до МВС, а також зателефонувала на гарячі лінії СБУ та штабу АТО. На останній родичам порадили звернутися до перемовників.

«Наші державні органи в подібних випадках відсилають громадян до перемовників, тим самим, як на мене, передаючи свої обов'язки організаціям, які займаються цим з доброї волі. Наступного дня, за сприяння Гельсинської спілки, ми подали заяву до Європейського суду з прав людини. Він у терміновому порядку виніс рішення направити запит до Російської Федерації з вимогою повернути Дмитра. Чому до РФ? Це було зроблено згідно з Правилом 39 Регламенту Суду... Коли полонений перебуває на території, яка, де-факто, контролюється силами, які фінансуються урядом Російської Федерації», - зазначила Віра Валлє.

За її словами, до цього часу ніхто не підходить до проблеми визволення полонених настільки професійно, як перемовники. «Але в цьому також є проблема. Існує одна або декілька ефективних груп, а держава змушена звертатися до них по допомогу. Вони, звісно, приймають звернення і від цивільних осіб, але через їх неймовірну зайнятість дізнатися інформацію по окремій людині практично неможливо», - розповідає пані Валлє.

Наразі відомо, що Дмитро Потєхін перебуває в заручниках у ДНР у підвалі донецького заводу «Ізоляція» і розпочав голодування на знак протесту проти його незаконного позбавлення волі. За даними «Детектор медіа», особи, які утримують пана Потєхіна, досі не висували українській стороні жодних вимог.

Роман Черемський, журналіст харківського часопису «Український простір».

Понад місяць із моменту позбавлення волі.

15 серпня харківський журналіст Роман Черемський разом зі знімальною групою телеканалу «112 Україна» - кореспонденткою Ганною Іваненко та оператором Назаром Зоценком - були затримані представниками «ЛНР» на блокпосту в зоні АТО. Разом з ними також був затриманий Валерій Макеєв, якого зі слів брата Романа Черемського Костянтина в ЗМІ назвали харківським журналістом. Паралельно в черкаських ЗМІ з'явилася інформація про захоплення в полон черкаського письменника, волонтера та адвоката Валерія Макеєва. Регіональний кореспондент Інституту масової інформації в Харкові Анна Прокаєва каже, що в Харкові невідомий журналіст Валерій Макеєв. Натомість вона спілкувалася із черкаськими колегами, які підтвердили зникнення тамтешнього активіста. «Вони не підтвердили, що він раніше займався журналістською діяльністю, та їм невідомо, чи поїхав він на схід як журналіст», - розповіла пані Прокаєва. Таким чином, йдеться про затримання в зоні АТО разом з Романом Черемським черкаського волонтера, а не журналіста.

3 вересня Ганну Іваненко та Назара Зоценка було звільнено за підтримки російського телеканалу LifeNews. Роман Черемський і Валерій Макеєв залишилися в полоні. За останньою інформацією, вони перебувають в місті Ровеньки Луганської області, у в'язниці так званої Військової комендатури «ЛНР», яка підпорядковується Павлу Резнікову. Останній раз Роман Черемський виходив на зв'язок у ніч із 30 на 31 серпня, коли надіслав повідомлення своєму братові Костянтину. «Він писав не зі свого телефону. Потім я дзвонив на ті номери, вийшов на так званих ополченців, вони сказали, що з Романом усе гаразд, мовляв, нічого переживати», - повідомив Костянтин Черемський.

Остання інформація надходила родини журналіста 5 вересня від небайдужих луганчан, які спеціально їздили в Ровеньки. Вони повідомили, що Роман Черемський і Валерій Макеєв живі та здорові, але досі перебувають у в'язниці. «Нам також сказали, що їм нібито загрожує транспортування до Російської Федерації, оскільки їх підозрюють у шпигунстві», - розповів Костянтин Черемський. Він повідомив, що хоча його брат є журналістом харківського часопису «Український простір», він також співпрацював з іншими ЗМІ як фрілансер. До зони АТО Роман вирушив без акредитації. «При цьому відомо, що він, як і знімальна група телеканалу «112 Україна», поїхав туди на прохання представників Міністерства оборони України. Про місце роботи Валерія Макеєва мені не відомо, як і про те, чи клопоче хто-небудь про його звільнення», - зазначив Костянтин Черемський.

Єгор Воробйов, репортер телеканалу «Еспресо TV».

Майже місяць із моменту позбавлення волі.

25 серпня журналіст «Еспресо TV» Єгор Воробйов разом з оператором Тарасом Чканом і журналістом «Дорожнього контролю» Ростиславом Шапошніковим потрапили в оточення поблизу селища Многопілля поряд з Іловайськом Донецької області. Там їх захопили в полон військові Російської Федерації, які підозрювали, що журналісти є диверсантами-коригувальниками вогню та навідниками. 31 серпня Ростислава Шапошнікова та Тараса Чкана було передано Червоному Хресту, Єгора Воробйова ж залишили в полоні.

За припущенням колег, це було зроблено тому, що пан Воробйов єдиним з усіх трьох представився журналістом. «Шапошніков був за кермом, Чкан, зрозуміло, оператор», - повідомила дружина Єгора Воробйова, журналістка Олена Солодовнікова, яка чи не щодня з моменту зникнення чоловіка закликала обидві сторони російсько-українського збройного конфлікту посприяти його звільненню.

Родичі та колеги Єгора Воробйова зверталися по допомогу до Президента України Петра Порошенка, міністра оборони Валерія Гелетея, глави СБУ Валентина Наливайченка, очільника МВС Арсена Авакова, його радника Антона Геращенка та керівника Центру звільнення полонених Володимира Рубана. Останній, за словами дружини пана Воробйова, повідомив їй, що вважає першочерговим звільнення військовополонених, а не журналістів, які їдуть до зони АТО, щоб заробляти гроші. Олена Солодовнікова припускає, що це робиться, тому що владі не вигідно турбуватися про звільнення журналіста, який бачив результат помилок українських командувачів в іловайському «котлі».

«Я вважаю, що нам треба замислитися над підготовкою окремого переговорного центру для журналістів, які їдуть в АТО. По-перше, надії на великі центри не справджуються. По-друге, ці державні перемовники розпіарені. У мене вже немає надії на українських перемовників, але ще є надія на перемовників з іншого боку, з Росії... Я не беруся судити людей, які його утримують - може, вони мають свої на це причини, але, будь ласка, звільніть мого чоловіка Єгора», - сказала пані Солодовнікова в ефірі «Еспресо TV».

Місце перебування Єгора Воробйова з міркувань безпеки не розголошується.

Олександр Білокобильський, журналіст луганських видань і власкор «Комсомольской правды в Украине», дописувач РИА «Новости» та «Обозревателя».

Більше тижня з моменту позбавлення волі.

Зв'язок із луганським журналістом Олександром Білокобильським, який останнім часом проживав у Харкові, було втрачено 13 вересня. У цей день він вирушив з Харкова до рідного Луганська, аби передати ліки та продукти тяжкохворим близьким - сестрі його дружини, яка хворіє на астму, та подрузі, чия дитина страждає на епілепсію. Вночі 16 вересня на номер дружини пана Білокобильського, Ксенії Третьякової, надійшло sms-повідомлення з незнайомого номера, підписане ім'ям її чоловіка. «Загальний зміст був такий: "Я живий, здоровий. Приїхати не можу"», - розповіла пані Третьякова. По допомогу знайти чоловіка вона зверталася до Міжвідомчого центру допомоги громадянам у питаннях звільнення полонених та заручників при СБУ, харківського осередку НСЖУ, який проявив ініціативу по підготуванню заяви про зникнення журналіста до головного управління Харківської обласного МВС та самого МВС, де їй спочатку відмовили.

«У відділку міліції за місцем проживання, куди я звернулася, заявили, що заяву за фактом зникнення людини можуть прийняти лише безпосередньо за місцем зникнення. Лише після того, як я звернулася до місцевих волонтерів, мені дали змогу написати заяву. Але, натомість, відмовилися пояснити, як правильно її складати, на всі уточнюючі запитання відповідали в грубій формі. За фактом, мені так і не вдалося зареєструвати звернення. Після цього мені дзвонили з міліції і говорили, що приїдуть на мою адресу, аби офіційно оформити виклик. Але цього досі не було зроблено», - розказала дружина Олександра Білокобильського.

За попередніми даними колег журналіста, які вони одержали від начальника відділу зв'язків з громадськістю Луганського управління МВС Тетяни Погукай, Олександр Білокобильський може перебувати в полоні представників терористичної організації «ЛНР». У Харкові в нього залишилися дружина та 10-місячний син.

20 вересня правозахисний центр «Поступ», інформаційне агентство Informator.lg.ua, Кримський правозахисний центр «Действие», ініціатива «Восток-СОС» звернулися до представників ОБСЄ та ООН з проханням актуалізувати в ході багатосторонніх переговорів питання неприпустимості тиску на журналістів на території «ЛНР» і вимагати негайного і безумовного звільнення Сергія Сакадинського та Олександра Білокобильського.

Фото - cnlnews.tv, zik.ua, facebook.com, dennot.com, atn.ua, obozrevatel.com