Репліка до дискусії про вступ Ганни Герман до Київської незалежної медіа-профспілки.

Уявіть собі маленьке містечко у Східній Німеччині. Уявили? Звісно, все залежить від багатства вашої уяви і життєво-географічного досвіду. Щодо мене, то, судячи з картинки, це могла б бути навіть Німеччина західна, бо слідів пізнього соцреалізму ніде не помітно. Не видно облуплених фасадів, забитих дошками вікон, ям на дорогах, покинутих напризволяще фабрик, звалищ іржавого брухту, неприбраного сміття і сірої від літньої пилюки трави, яка вперто проростає між перекошеними бетонними плитами. Загалом типове тихе життя у глухій провінції без якихось особливих ілюзій та перспектив. Натомість з висоти польоту європейського птаха, наприклад, якогось там buteo rufinus, добре видно відреставровану площу перед ратушею та дорожню розмітку на вулиці, на якій немає жодної машини. Така собі літня ідилія. Діти розслаблено ідуть до школи, турки приречено продають німецькі сосиски, італійські мафіозі захоплено готують смачну піцу, сонні польські сезонники ліниво збирають врожай, українські нелегали самовіддано копають канави, а пожежники весело поливають справжньою водою фіктивну пожежу і виносять на носилках задимлених і зачумлених погорільців. Йде тренування добровільної пожежної дружини. Майже як сценарій рекламно-документального фільму для екологічно свідомих туристів. Але тут сюжет круто повертає вправо.

Власне кажучи, на користь того, що події відбуваються на сході, свідчить лише те, що у цьому містечку доволі активні неонацисти. Саме вони скандально порушують безнадійно розмірений ритм провінційного життя. Молодий активіст Націонал-демократичної партії (НДП), яка вважається правоекстремістською, намагається вступити у добровільну пожежну охорону. Типовий антигерой хоче проникнути у стан ворога, так би мовити. Попіаритися, як сказали б у нас (мій не надто обізнаний з лексикою новітньої політичної журналістики комп’ютер вперто намагається замінити цей кривий неомодернізм на «попаритися»). Завербувати спільників з числа ненадійних соціальних елементів, як сказали б колись у іншій країні. А й справді – прекрасна можливість для пропаганди неонацистських ідей, адже добровільні пожежники за пивом розмовляють не лише про проблеми гасіння пожеж. І все це, до речі, прекрасно вписується у стратегію партії – провокувати, проникати, підривати, пропагувати...

Тож справа стає серйознішою. Стиль оповідання теж. Адже цей чоловік з його поглядами, як, зрештою, і партія, до якої він належить, викликають абсолютне неприйняття у переважній частині німецького суспільства, вони є для більшості людей екстремістами-маргіналами і не можуть бути інтегрованими. А чувак з НДП, за влучним висловом Юлії Мостової, є просто «нєрукоподаваємим». Але от проблема – за статутом членом добровільної пожежної дружини (вся система пожежної охорони тримається саме на добровольцях, професійних пожежних підрозділів у Німеччині відносно небагато) може стати кожен, хто виявить таке бажання. Будь-хто!!! А статут громадської організації – закон. Отже, заборонити вступ і відмовити – не можна. Прийняти – означатиме профанацію усіх моральних і ціннісних засад. Што дєлать?

Пожежники з притаманним їм почуттям гумору вихід все ж знайшли. Вони написали колективну заяву про те, що як цей товариш вступить у їхню дружину, то вони всі гуртом із неї вийдуть. Справа потрапила на розгляд у магістрат. І магістрат прийняв рішення, керуючись здоровим глуздом і правилами протипожежної безпеки. В ухвалі зазначалося, що добре налагоджена пожежна охорона для міста є набагато важливішою, ніж незаперечне право окремого індивіда стати добровільним пожежником. А оскільки вступ неонациста загрожуватиме функціонуванню усієї структури, то такий вступ є неприйнятним. Претенденту слід відмовити. Фініш.

Читачеві, може, спаде на гадку, що я звинувачую когось у неонацизмі чи прихильному ставленні до нього? Ні, не звинувачую. Чи має ця історія якесь відношення до України? Безпосередньо, здається, ніякого. Може, я намагаюся вибудувати певні паралелі? Натякаю на якусь партію? Борони боже. Чи на історію з бажанням Ганни Герман вступити у Київську незалежну медіа-профспілку? Зовсім ні. Щодо останнього питання, то це, звісно, справа смаку та інтерпретації.

На мій погляд, суть сюжету про пожежників, який нещодавно з задоволенням показав Перший канал німецького телебачення, набагато глибша. Мова йде про глибинний конфлікт між індивідуальним правом кожної людини і суспільною доцільністю. Цей конфлікт є постійним за визначенням і виникає то в одному, то в іншому місці. Згідно з модерними демократичними принципами перевага надається праву індивіда, якщо воно явно не порушує суспільних норм. Однак у багатьох випадках, і наша історія є не поодинока, цей принцип можна довести до абсурду. І все ж таки в демократичному суспільстві намагаються забезпечити баланс інтересів окремої людини і всього суспільства. У демократіях пріоритетними є індивідуальні права пересічних громадян, і обмеження цих прав для тих, хто має владні повноваження - внаслідок значної суспільної ролі, інтересу суспільства і - ще більше - внаслідок необхідності забезпечення суспільного контролю. Принагідно тут завжди виникатиме конфлікт інтересів між приватною сферою і свободою преси, але це лише похідний ефект і зовсім окрема тема. Натомість у недодемократії, як, можливо, сказала б Галина Малик, забезпечуються індивідуальні права для вибраних і баланс інтересів лише окремих груп. А закони, навіть якщо деякі з них приймалися з благородною метою, діють обмежено і вибірково. Демократія намагається керуватися здоровим глуздом  і духом закону для перемоги над формальною логікою абсурду. У недодемократії прийнято керуватися духом логіки абсурду для перемоги формального закону над здоровим глуздом. Всі слова неначе ті самі, тільки зміст інший. І поки ми не навчимося розставляти слова у правильному порядку і захищатися від тих, хто хоче їх розставити за власним бажанням, так триватиме й далі. Суспільство залишатиметься недосуспільством.