Після переходу Савіка Шустера на «Інтер» перед ICTV постала серйозна проблема: як знайти «зірці №1 політичного телебачення України» повноцінну заміну, що органічно впишеться у формат «Свободи слова»? Як подолати неминучу упередженість частини глядачів, які не уявляють це ток-шоу з іншим ведучим? Скептики казали, що «українського еквівалента» Савіка немає й бути не може. Але така людину знайшлась. Це Андрій Куликов, продюсер Української служби Бі-Бі-Сі, експерт освітнього проекту «ЖОРНА». Понад чверть століття із п’ятдесяти років свого життя він працює в журналістиці, і шанобливий тон, у якому про нього завжди говорять колеги, засвідчує неабиякий авторитет у професійних колах. Андрія Куликова можна сміливо називати українським уособленням західних стандартів журналістики (яких, за його словами, не існує). Минулого літа читачів «ТК» уже знайомила з Андрієм невгамовна Зіна Підалькіна.

Розмова, що відбулась у нас з Андрієм недільного ранку в малолюдному Гідропарку, велася, перш за все, про «Свободу слова». За кілька тижнів до початку заочного (адже програми мають виходити в той самий день тижня і, можливо, в одному слоті) змагання з новим ток-шоу Савіка Шустера на «головному каналі країни» Андрій Куликов випромінює спокій і впевненість у собі. Виявилось, шляху назад немає: Андрій уже подав заяву про звільнення лондонському начальству, і лише сподівається, що розлучення з Бі-Бі-Сі пройде без скандалів.

- Місяць тому, 27 червня, я попросив на Бі-Бі-Сі відпустку за власний рахунок, що для мене було б найвигіднішим варіантом, бо я мав би майданчик для відступу в разі, якщо щось не складеться. А я припускаю, що щось може не скластися, хоча робитиму все, щоб склалось. Відпустки мені не надали, причому розгляд питання тривав місяць. Весь цей час канал чекав, і я дуже їм за це вдячний. Я навмисно хотів спочатку подати заяву про звільнення з Бі-Бі-Сі, а потім підписати контракт із ICTV. Але там усе обговорено, тож документ буде підписано найближчим часом, щойно Олександр Богуцький повернеться з відпочинку.

- Андрію, «Свобода слова» повернеться в ефір 10 серпня вже в новому вигляді?

- З новим ведучим, відформатована за часом. Ми з головним продюсером «Свободи слова» Михайлом Павловим і режисером Вірою Кричевською хотіли б, аби програма мала хронометражні рамки. Поки що думаємо про дві з половиною години.

- Про якісь ще зміни ви можете говорити?

- Хронометраж передбачає певні зміни у стилі ведення. Ведучий має бути жорсткіший і давати всім більш-менш рівні можливості висловитись. Бо «свобода», як усвідомлена необхідність, має бути такою, щоб не обмежувались нічиї права. А якщо хтось бере на себе забагато, цим він навмисно чи ненавмисно обмежує свободу інших.

- Яким чином ви збираєтесь забезпечувати справедливість для всіх учасників програми?

- Всім надаватиметься більш-менш однаковий час для висловлювання. Я вірю, що люди можуть не тільки говорити, але й слухати.

- Ви казали, що маєте певні ідеї щодо вдосконалення програми. Що це за ідеї, і чи будуть вони втілюватись уже з 10 серпня?

- Я гадаю, з 10 серпня їх зарано втілювати. Спершу треба познайомити глядачів із новим ведучим. Для когось це може бути шоком, хтось не сприйме, хтось – навпаки. Думаю, що нововпровадження треба робити з урахуванням кон’юнктури, поступово. Так само, як ті дві програми, які провів Олександр Богуцький. На відміну від декого, в мене не викликала несприйняття його манера ведення. Крім того, я вважаю, що він свідомо грав на заниження: йому не треба було перебивати нового ведучого, тому Сашко працював упівсили або навіть у чверть сили, можливо, навмисно припускаючись якихось помилок. Так само і тут викладати відразу всі козирі, думаю, не буде правильно. Переформатування програми відбуватиметься поступово. Що ж до ідей, то вони зараз на стадії обговорення. Можливо, готуватимуться відеосюжети, яких не було раніше; може змінитись система голосування.

- Кого ви хочете бачити гостями студії?  

- Усіх, хто цікавий глядачам.

- Але ж не раз говорилося, що глядачам цікаві одні й ті ж самі кількадесят людей, можливо, не найцінніші і не найцікавіші об’єктивно…

- Я згоден, і сам писав у якійсь публікації в «Детектор медіа», що є дуже багато людей, недовідомих публіці. Ми їх знаємо, але йдемо часто-густо за інерцією, знаючи, що певна відома особа дасть рейтинг напевно. А деякі дуже цікаві люди іноді навмисно не виходять на публіку, і наше завдання – не тільки знайти їх, але й привести в ефір і спробувати подати в такому вигляді, щоб вони зацікавили людей.

- Не секрет, що перед минулими виборами Інна Богословська, чий проект «Віче» підтримував власник ICTV Віктор Пінчук, була майже в кожній «Свободі слова». Що не відповідало її політичній вазі…

- … Можливо, це відповідало її телегенічності?

- Можна й так сказати, але ми все ж не можемо не підозрювати канал і творчу групу програми в тому, що їм «спустили згори» якесь розпорядження. З неофіційних джерел траплялося чути: «Ну, попросили попіарити Інну, то що ж тут такого…». Що ви будете робити, якщо вас попросять когось попіарити?

- Я думаю, що мені не скажуть когось піарити…

- Гаразд: запрошувати когось частіше, ніж вам би хотілось.

- Є така штука, як розтягнутий чи відкладений баланс. Якщо хтось переважає в конкретний період часу, то в наступний період ця людина не переважає. Головне, щоб цей період не тривав занадто довго. Цей принцип використовується в дуже багатьох телеорганізаціях та інформаційних службах. Зараз я можу легко давати всілякі обіцянки. Наобіцяю, а потім виявиться, що щось не так – чогось не зробив, або навпаки, щось вийшло краще, ніж я обіцяв. Подивимось, як буде. Я відкритий до критики і залюбки її сприйму. Поки що маю намір працювати в програмі так, щоб не було чого закинути.

- Розкажіть про свій досвід телеведучого.

- У 98-99-х я вів студію на Новому каналі, коли ним керував Михайло Павлов. Потім, на початку 2000 року, у мене була невеличка улюблена програма «Нічна драматургія» на СТБ. Ми запрошували туди цікавих людей, писали заготовку п’єси: там були експозиція, зав’язка, кульмінація і принаймні два варіанти розв’язки. Тоді інтерактив ще не був такий поширений, як зараз, хоча ми думали в цьому напрямку. В програмі ми пропонували на суд нашого гостя варіанти, які в нас були. Я провів сім випусків цієї програми перед тим, як поїхав на Бі-Бі-Сі. «Нічну драматургію» після мене ще довго вів Сергій Куций – один із найяскравіших ведучих того часу. До того він вів на ММЦ «Інтерньюз» програму «Параграф». Зараз працює у прес-службі.

- Крім вас, на роль ведучого «Свободи слова» трактувались Марина Остапенко, Сергій Рахманін і Олександр Богуцький. На вашу думку, хто підійшов би найкраще, якби не вибрали вас?

- Власне, Сергій Куций, якби він трактувався. Ми нещодавно говорили з ним приватно, і я сказав, що є дві людини, які, на мою думку, могли би вписатись у цю програму повністю – він і Віталій Портников.

- А Портникову пропонували?

- Я не знаю, чи пропонували, але така ідея виникала. А з тих, хто трактувався, найкращою ведучою могла б бути Марина Остапенко.

- Що вам не подобалось у «Свободі слова» Савіка Шустера?

- Не подобалось те, що вона була дуже-дуже-дуже довга. Та все ж кілька програм я додивлявся до кінця, і мені було цікаво – хоча це була друга година ночі. Але я – глядач специфічний, бо я дивився не лише заради програми як такої, але й заради того, щоб побачити, як вона поставлена, як поводиться ведучий тощо. Я думаю, що в цьому випадку менше – краще:  програму можна зробити цікавішою і динамічнішою. Крім того, я довго не міг зрозуміти ці криві. Мені здавалося, що це ускладнює програму. Є люди, вони висловлюються – то слухай їх і роби висновки. Згодом я оцінив їхнє значення, бо вони дають реакцію аудиторії.

Ще в мене завжди викликав запитання ступінь причетності Савіка Шустера до того, що відбувається в програмі і в країні взагалі. Мені було дуже цікаво спостерігати за його еволюцією. На певному етапі, десь у середині життя програми, мені стало здаватися, що Савіку самому стало цікаво працювати з цими людьми, розбиратися в обстановці в країні, її розвиткові. Тоді дивитися «Свободу слова» стало набагато зручніше. Ще мене завжди бентежила велика кількість гостей із Росії. Я усвідомлюю важливість Росії та її політиків для України, але, можливо, не завжди варто підкреслювати, що ми не можемо самі дати собі ради.

- А що найбільше імпонувало в програмі?

- По-перше, те, що в ній справді є свобода слова. По-друге, те, як виважено поводився Савік.

- Ви знайомі з ним особисто?

- Ні. Навіть ніколи не бачились.

- Уже відомо, що політичне ток-шоу на «Інтері» виходитиме в той самий день, що «Свобода слова»…

- (Дивується) І в той самий час?

- Принаймні, за попередньою інформацією, воно вийде у п'ятницю, 24 серпня. Можливо, в тому самому слоті. Ви будете щось із цим робити?

- А що з цим робити?

- Наприклад, міняти день.

- Міняти день я не збираюсь, і не чув, щоб керівництво каналу збиралося. Якщо ток-шоу Савіка вийде 24 серпня, в нас є два тижні фори. Ми маємо час познайомитися з глядачами.

- Отже, ви категорично проти того, щоб міняти п’ятницю на інший день?

- Ні, я не категорично проти – я поки що проти, тому що є звички аудиторії, і зразу ламати ці звички не хочеться. Знов-таки, два тижні, які ми працюватимемо до їхнього виходу – це перевага. До того ж, є такий чинник, як відомість і невідомість. Савік Шустер – величина, але це відома величина, а я – невідома. Можливо, в цьому є перевага (Усміхається.)

- Про ведучого одного політичного ток-шоу казали, що він працює один день на тиждень, у день виходу програми, а шість днів – відпочиває. Скільки часу ви присвячуватимете підготовці кожного випуску?

- Я певен, що щільна підготовка триватиме три дні. В середу зранку має бути визначена тема і люди, яких ми хочемо запросити. Можливо, й раніше. Вже з середи треба думати над сценарієм: запитання, які будуть поставлені, підтеми, які розвиватимуться… Але, знаючи, як у нас розвиваються події, не можна виключити, що в останній день усе зміниться. Таке бувало і, звичайно, ще буде. Це природа таких програм. Крім того, звісно ж, треба аналізувати ті програми, які вийшли до ефіру – на це потрібен день. Передивитися ці дві з половиною години, обговорити… Тож реально я дивлюся на п’ятиденний робочий тиждень. Думаю, це нормально: треба тренуватись, навчатись, відпрацьовувати рух і мову.

- Отже, вільного часу на якісь інші проекти не буде?

- Сподіваюся, що буде. Принаймні, я планую викладати в Київському Інституті журналістики. Я читав курс «Вступ до спеціальності» в Київському інституті масових комунікацій і курс «Радіосправа» в Інституті журналістики, і в майбутньому хотів  би це продовжити.

- А що з вашим проектом «ЖОРНА»?

- Він успішно наближається до завершення. У мене там зобов’язання до 19 вересня; далі проект триватиме до 6 грудня, але моя подальша участь у ньому не передбачена.

- Чи запрошуватимете ви на «Свободу слова» нових журналістів чи редакторів?

- Там залишився кістяк старої команди: дуже досвідчені редактор Світлана Соколова та Юрій Литвиненко. Зараз ми шукаємо шеф-редактора і ще двох молодших редакторів.

- Хто визначає тему програми – шеф-редактор чи ведучий?

- Насправді визначає ведучий, але шеф-редактор може запропонувати свій варіант, і ми це обговоримо.

- Чи матиме Олександр Богуцький право голосу у визначенні теми?

- Генеральний директор повинен мати право голосу.

- А що робитимете, якщо будуть якісь суперечності?

- Подивимось. Суперечності неминучі, але так само неминуче вони розв’язуються. Я вірю в те, що розумні люди можуть знайти компроміс. Ні новини, ні будь-яка програма на телебаченні не є автономним організмом. Вона існує як частина великого цілого, тому враховувати думку найвищого керівництва каналу необхідно.

- Чи належить до «найвищого керівництва» Віктор Пінчук?

- Він не керівник каналу.

- А якщо він зателефонує і висловить свої міркування щодо програми? Кажуть, він спілкувався із Савіком по телефону…

- Досі він мені не дзвонив.

- Але ви з ним зустрічалися. Про що ви говорили?

- Про бачення програми і про те, якою мовою вона має виходити. Після двох років ведення програми російською не так просто прийняти рішення про зміну мови. Сформувалися звички аудиторії, образ програми. Коли мені зробили пропозицію, я передчував, що це питання може постати. Зробив пошук по Інтернету і знайшов інтерв’ю Савіка Шустера, в якому він казав, що така програма, як «Свобода слова», має виходити саме російською.

- Чому?

- Дивімося реально на речі. За соціологічними опитуваннями більшість населення України надає перевагу російській мові. І це зручність для багатьох людей. Ще одне міркування, якого я, щоправда, не поділяю, - те, що іноземним учасникам, перш за все росіянам, суто технологічно зручніше, щоб програма виходила російською. Я вважаю, що логічно, щоб ця програма виходила українською, як і більшість програм на українському телебаченні.

- Зійшлись на українській?

- Так. Ми вестимемо програму українською мовою, а російською розмовлятимемо з тими, хто віддає перевагу російській, англійською – з тими, хто розмовляє англійською. Польською і білоруською теж можемо.

- Ви казали своїм студентам, що західних стандартів журналістики не існує. А які, на вашу думку, стандарти діють сьогодні в українській журналістиці?

- Діє бажання дуже багатьох журналістів і редакторів працювати за якщо не найвищою, то високою міркою. І багато людей, про яких ми навіть не знаємо, бо вони працюють у провінції, працюють саме так. Мені пощастило, проводячи семінари в регіонах, познайомитися з такими людьми. Назву декількох: головний редактор черкаської газети «Нова доба» Сергій Томіленко, Лариса Артеменко з газети «Кременчуцький телеграф», Ольга Прядко, яка працювала на радіо «Вісма» в Кременчуці, Євген Білий та інші з херсонської газети «Горожанин и горожанка», журналісти з Одеси… Але, оскільки їхнє поле впливу обмежене, ми переважно про них не знаємо. Але і в Києві, звичайно, є багато людей, які дуже хочуть, і яким часто вдається працювати за найвищими вимогами.

Мені здається, що ми трохи губимося в тій величезній кількості засобів масової інформації, яка в нас є. На мою думку, це нам тільки шкодить. Ця кількість нібито є позірним доказом свободи слова, але насправді свободу слова варто плекати і культивувати в кожному ЗМІ, а не розкидати по шматочках по всіх восьми тисячах періодичних видань чи п’ятнадцяти загальнонаціональних телеканалах.

- Можливо, ця проблема зникне, коли на медіаринку з’явиться здорова вільна конкуренція?

- Не думаю, що все так просто. Якщо газета може не виходити два-три роки, потім вийти кілька разів під вибори, заробити купу грошей і залягти у сплячку знову, ми цього ніколи не позбудемось. Або якщо телеканал може з року в рік давати лише збитки, але все одно відтягувати на себе робочу силу і бодай якийсь сегмент глядачів. Механізм втручання держави в індустрію не розроблений, і позірно це обмеження демократії. Але, як на мене, коли вже держава втручається в інші галузі економіки, то медіа також слід розглядати як ринок, у який так само можна втручатись. Я за монополізацію і вертикальну структуризацію ринку. Не за монополізацію, після якої залишаться двоє-троє гравців, звісно ж. Але, умовно кажучи, мають існувати шість-сім, щонайбільше десять, загальнонаціональних каналів і їхні обласні відділення. А не те, що є зараз, коли в Одесі, наприклад, існує кільканадцять квазінезалежних телекомпаній, які місцевий рекламний ринок прогодувати не може, а національний рекламодавець не зацікавлений. За рахунок чого вони виживатимуть? Відповідь проста: за рахунок продажу новин. Якщо ж туди прийде національний гравець, то, принаймні, від місцевих впливів він буде захищеним. Його не злякає який-небудь депутат місцевої ради…

- Коли вже ви згадали про новини, скажіть, як ви оцінюєте якість інформаційного продукту ICTV?

- Скажу чесно: давно не дивився. Річ у тім, що мої глядацькі вподобання зараз великою мірою формує моя тітонька, з якою я живу. А вона дивиться переважно «Інтер». По-перше, тому, що вона російськомовна, по-друге, до певного часу стилістика новин «Інтера» набагато більше відповідала її вподобанням, ніж будь-що інше.

- «До певного часу» - це...

- До змін, які відбулись у травні. Зараз ми з тітонькою болісно вирішуємо, чи дивитися нам далі новини «Інтера», чи ні.

- А як вам теперішні новини «1+1»? Адже ви є одним із засновників «ТСН».

- Можна й так сказати. Але моя роль завжди була другою, бо першим був Сашко Ткаченко, який узяв мене на роботу, і в якого я багато чого навчився. Якщо він був бойовим командиром, то я – начальником штабу, який виконував усе, що він скаже. «ТСН» зараз за рахунок того, що там зійшлися принаймні дві команди, демонструє різностильність. Не знаю, як там відбувається планування. Щодо картинки, операторської та режисерської подачі відеоматеріалів вони досі тримають вельми високу планку.

З українських теленовин мені до вподоби «Репортер» на Новому. У лютому чи березні я дивився їх цілий тиждень, і вважаю Андрія Макаренка дуже пристойним ведучим. «Вікон» СТБ давно не дивився, хоча чув багато відгуків.

- «Свобода слова» не може існувати окремо від комплексу інформаційно-аналітичного мовлення каналу. Савік Шустер казав, що ця програма повинна йти у зв’язці з новинами і аналітичним тижневиком. Чи будете ви координуватися?

- Я поділяю цю думку. Можливо, не «у зв’язці», але повинне бути певне узгодження та врахування того, що роблять новини та аналітичний тижневик. Я не бачив новин, але кілька разів дивився «Факти тижня з Оксаною Соколовою». На мою думку, як тижневий продукт це зараз найкраще з того, що я бачив. Все дуже ретельно відпрацьовано і сплановано. Бракує ризикованості, за рахунок якої зараз беруть «Подробиці тижня» на «Інтері». В них з’являються несподівані теми: наприклад, я був дуже заскочений тим, що вони показали репортаж про «кравчучки», а потім - репортаж про зйомки продовження «Трьох мушкетерів». Це цікаво! Що ж до Оксани Соколової, то мені дуже подобається, як вона веде програму, але цієї легкої «божеволинки» не вистачає.

Ще мені здається, що зараз в українській журналістиці превалює увага до відомих людей, і хоча є спроби привернути увагу до людей пересічних, вони не завжди спрацьовують.

-  Але ж «лайф», який ми часто бачимо в новинах провідних каналів, далеко не завжди вартий уваги. То як треба привертати увагу до пересічних людей, щоб результат був успішним?

- Наполегливістю. Не кидати цю справу за місяць чи два після того, як здалося, що рейтинги впали. А головне – якістю виконання. Можливо, в процесі підготовки таких матеріалів треба більше подумати, познімати, краще змонтувати, ніж готуючи репортаж із Верховної Ради, який привертає увагу за рахунок знайомих облич. Я думаю, що настала пора показувати не те, що нам сказали, і не те, що хочуть зробити політики, а те, як воно робиться або не робиться на місці. А показати це можна лише через мою тітку Валентину Михайлівну, якій 83 роки, або через чиюсь дочку, яка вступає в університет, та інші подібні приклади.

- Чи будете ви привертати увагу до пересічних людей у «Свободі слова»?

- Гадаю, так. По-перше, є вільний мікрофон. По-друге, за рахунок розширення кола учасників, а також обговорення не лише гасел, але й їх виконання.

- Але ж люди перед «вільним мікрофоном» зазвичай говорять стандартні й банальні речі – «геть такого-то», «слава такому-то», «досить сваритися» - відтак їх ніхто не слухає. Як стимулювати людей говорити щось свіже, що зацікавить глядача?

- Для цього їх треба лише закликати. Вони, напевно, діють на підставі того, що вони бачили. Якщо їм дати зрозуміти що цікавіше було б почути від них дещо інше – вони скажуть. У людей величезний запас того, що вони хочуть і можуть сказати.

- Чому, на вашу думку, так в Україні довго немає суспільного мовлення? Нема політичної волі, чи суспільство не доросло?

- Суспільство наше давно доросло. Річ навіть не в тому, що нема політичної волі, а в тому, що є політична воля на інше. Є величезна спокуса використовувати наявні державні ресурси для того, щоб забезпечувати перевагу тих, хто при владі. Це ілюзія, тому що державні ЗМІ настільки слабкі, що часто є контрпродуктивними, та й виборці дуже багато чого розуміють і бачать, що державні чи комунальні медіа хвалять тих, хто ними володіє. Те, що Перший канал так і не перетворений на суспільне мовлення, свідчить про те, що «помаранчева» команда сподівалась використати його як медіаресурс під час парламентської кампанії. Тепер – знову. 

-   Наскільки продуктивною є «джинса» в тому вигляді, в якому вона існує в новинах зараз?

На мій погляд, вона є абсолютно непродуктивною, враховуючи ті витрати, які на неї ідуть. Зокрема, я переконався в цьому в Одесі в 2004 році. Мій улюблений приклад: у 20-хвилинному випуску новин місцевого телеканалу був 8,5-хвилинний сюжет про здачу одного житлового будинку,  в якому 17 разів з’явилася назва компанії, яка цей будинок збудувала. Мені здається, що будь-хто зразу розпізнає це. Яка ж може бути довіра, по-перше, до цього матеріалу, по-друге, до програми, по-третє, до каналу, який дає це в ефір? Але донести це до тих, хто замовляє «джинсу», дуже важко.  Напевно, це все ж таки дешевше, ніж замовляти справжню рекламу. По-друге, в багатьох людей, які замовляють сюжети, існує глибоко хибне переконання, що новинам люди довіряють, а рекламі – ні. Насправді ж рекламі ми не довіряємо лише на рівні свідомості, а на рівні підсвідомості вона змушує нас купувати товар.

- Чи є способи боротьби із «джинсою»?

- Є, і я бачив такі приклади. В Одесі один із каналів чітко виводить замовні матеріали за межі випуску новин. Колись так робили на СТБ…. Є ще кілька прикладів. Принаймні, «бізнес-новини», якщо ще й не є насправді бізнес-новинами, але вже не подаються як новини в чистому вигляді. Тут має бути двосторонній рух. З одного боку, керівники каналів і редактори мають усвідомлювати, що «джинса» страшенно їм шкодить: хоча й дає негайний позитивний ефект у вигляді грошей, але в цілому псує їхню репутацію. З іншого, вони мають наполегливо доводити тим, хто намагається замовити «джинсу», що це марнування грошей.

-  Чи поставив вам канал якусь рейтингову планку, як зараз заведено? Савіку Шустеру, наприклад, дали завдання – частка 35%.

- Завдання переді мною не ставили, але ми орієнтуємось на те, щоб повторювати середні рейтинги програми «Свобода слова» в сезоні 2006/2007.

- Що спонукало вас прийняти рішення стати ведучим «Свободи слова»?

- Я дуже давно хотів працювати в Україні. «Свобода слова» для мене – один із дуже привабливих варіантів здійснення цього бажання. Я думаю, що в Україні дуже багато роботи. І пропозиція ICTV – не єдина, яка в мене була, просто вона надійшла першою. Було ще дві пропозиції з телебачення, одна – робота в інформаційному мовленні, інша – робота ведучого.

Звичайно, для мене почесно, що мені запропонували вести саме флагманську програму. Крім того, є елемент змагальності. Сама пропозиція взяти участь у трактах була для мене повною несподіванкою, та коли тракти почалися, захотілося перемогти. Змагання на цьому не закінчилося – доведеться ще змагатися з конкурентами, і не лише з програмою Савіка Шустера.

- Ви підписуєте контракт на певний період, чи він безстроковий?

- Ні, він не безстроковий.

- А чи готові ви, що врешті-решт вам скажуть: «sorry, але ви не виправдали сподівань…»?

- Ну, звичайно!

- І що тоді? Повернетесь на Бі-Бі-Сі?

- Та ні. На Бі-Бі-Сі ні я не вертатимусь, ні мене вже не візьмуть. Я раз повернувся, але вдруге вже не зможу. Тричі в одну річку не ввійдеш, та й річка насправді вже вдруге була не та сама. Мені там не настільки цікаво в порівнянні з тим, що можна і треба робити в Україні. До того, що мені скажуть «sorry…», я готовий. Вже кілька разів казали – з різних причин. У мене був дуже сумний досвід, коли я прийшов на ММЦ «Інтерньюз» 96-го року, абсолютно не підготовлений до роботи на телебаченні. Я дуже добре знався на новинах та інших аспектах журналістики, але про тележурналістику не мав жодного уявлення. Вважав, що, аби скоротити телевізійний матеріал, достатньо вирізати з нього, як на радіо, якийсь шмат плівки…

- А зараз ви тренуєтесь?

- Беру уроки сценічної мови. І в нас ще будуть тракти.

- У грудні минулого року на майстер-класі «Мистецтво інтерв’ю» Савік Шустер казав, що був готовий зайнятись реорганізацією інформаційного мовлення ICTV і навіть робив таку пропозицію керівництву, але воно не побачило в цьому потреби. Як би ви поставились до такої ідеї?

-  Я не хотів би вести мову про реорганізацію. Знаю дуже добре Олександра Бєлова, який очолює новини на ICTV, і вважаю, що це людина професійна, освічена і з великим потенціалом. Якщо йому буде потрібна моя допомога – так, будь ласка. 

<P style="