Масові протести на євромайданах та антимайданх, активними учасниками яких часто виступають журналісти, актуалізували одну з найскладніших професійних дилем медійників: баланс між громадянською активністю та журналістською неупередженістю. Адже деякі наші колеги починають не просто висвітлювати інформаційні приводи, а й брати в них участь або навіть створювати.

Сам Євромайдан, за інформацією, поширеною в ЗМІ та у «Вікіпедії», розпочали журналісти. Ввечері 21 листопада заклик виходити на майдан оприлюднив на своїй сторінці у Facebook Мустафа Найєм, який має в цій соцмережі понад 50 тисяч підписників і є одним із найпопулярніших українських юзерів. Першою на Майдан Незалежності на знак протесту проти призупинення урядом підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС вийшла журналіст 5-го каналу Інна Неродик з подругою Ольгою Іжик, про що повідомила у Facebook. Згодом приєдналися інші журналісти.

Отож, ми вирішили поцікавитися в журналістів-практиків, як вони для себе вирішують проблему своєї громадянської активності та журналістської неупередженості, якими аргументами користуються, якими міркуваннями, на чий досвід орієнтуються?

Відповідають Сергій Сидоренко з «Коммерсантъ-Украина», Володимир Горковенко з ICTV, Марічка Падалко з «1+1», Олександр Михельсон з «Українського тижня», Анастасія Станко з «Громадського ТБ», Євген Кузьменко з «Цензор.нет», Марія Васильєва з «1+1», Едуард Ганишевський з «України» та Наталія Лигачова з «Детектор медіа».

Сергій Сидоренко, «Коммерсантъ-Украина»:

- Як ви для себе вирішуєте проблему своєї громадянської активності та журналістської неупередженості?

- Я намагаюся дуже чітко розрізняти. Тому що межа досить-таки розмита, в кожного вона своя. Для мене ця межа знаходиться низько. І я вважаю, що дуже багато журналістів, які є загальновизнаними, насправді є громадськими активістами. Хтось, можливо, це бачить по-іншому.

Для себе ж, по-перше, я не бачу взагалі можливим за будь-яких обставин виходити на сцену будь-якого мітингу. Крім варіанту, коли йдеться про мітинг, самоорганізований лише журналістами з приводу професійних проблем - лише тоді це можливо. По-друге, якщо я, припустімо, пишу про якусь акцію, я маю повністю абстрагуватися від будь-якої сторони. Але, звісно, всі ми люди, тож абсолютної абстракції досягти неможливо.

- Але все-таки, коли у вас виникають якісь сумніви з приводу внутрішньої боротьби вашої громадянської та журналістської позицій, однозначно перемагає журналістська?

- Якщо я пишу текст, у мене має бути журналістська позиція. Якщо я виходжу з редакції і йду у своїх справах, то, умовно кажучи, на кухні в мене не конче повинна бути лише журналістська позиція. Колись може перемогти й громадянська позиція. Але ж якщо йдеться про речі, в яких навіть одноразова активність ставить під сумнів мою журналістську неупередженість, я вважаю для себе це неприйнятним.

Володимир Горковенко, ICTV:

- Як ви для себе вирішуєте проблему своєї громадянської активності та журналістської неупередженості?

- Це досить складе питання, і його треба диференціювати. Звісно, я вважаю правильним, коли журналіст розділяє свою професійну діяльність та громадянську позицію. Якщо я приходжу на майдан просто як громадянин - це одна справа, а коли я перебуваю там як журналіст - зовсім інша. Часто трапляється, що громадські активісти спочатку висловлюються і роблять зухвалі речі, а потім прикриваються посвідченням журналіста. Це неправильно.

- Як ви вважаєте: чи можуть журналісти висвітлювати свою громадянську позицію в журналістському матеріалі?

- Категорично ні. Журналістський матеріал повинен бути незаангажованим та об'єктивним, якщо ми говоримо про чесну журналістику. До того ж, сьогодні існує безліч соціальних мереж, де будь-хто може висловити свою громадянську позицію. Зараз так роблять безліч журналістів: удень ти виклав події в журналістському матеріалі, як вони насправді відбувалися, а ввечері у своєму блозі ти висловився вже як громадянин, якому не байдужі події твоєї країни.

Нещодавно я дивився сюжет про події біля Києво-Святошинського районного суду, й там ішлося, що «Беркут» нападає на людей. Але картинка показує зовсім інше: самі люди відтісняють силовиків до автобуса. Тут важливо стежити за тим, щоб картинка відповідала тексту.

- Чи траплялися випадки, що вам треба було написати журналістський матеріал, який суперечив вашій громадянській позиції? Як узагалі потрібно чинити в такій ситуації?

- Так, траплялися. В такому випадку я кажу, що через певні власні переконання не можу взятися за той матеріал. Тобто, в мене вже є власна суб'єктивна думка про той чи інший факт, і я не зможу об'єктивно подати його. Взагалі, якщо ти погоджуєшся працювати на тому чи іншому каналі, ти погоджуєшся і з їхньою редакційною політикою. Не погоджуєшся - пиши заяву на звільнення і працюй в іншому місці. Дратує те, що спочатку журналіст усе підтримує, а потім скаржиться на те, що йому не дають висловлюватися.

- Що для вас є найбільшим аргументом у дотриманні журналістської неупередженості?

- Людям треба знати правду. Про це важливо пам'ятати, коли створюєш матеріал.

Марічка Падалко, ведуча «1+1»:

- Як ви для себе вирішуєте проблему своєї громадянської активності та журналістської неупередженості?

- Я намагаюся не плутати перше з другим.

Іноді доводиться обирати між журналістикою, журналістськими стандартами і громадянською позицією з точки зору того, що в мене там (на майдані. - ТК) чоловік - громадський активіст, і для мене необхідність дотримуватися журналістських стандартів тим більше найважливіша.

- Якщо ви йдете на майдан, робите це радше як дружина свого чоловіка чи все таки як журналістка і ведуча?

- Скажімо так: як громадянин. От, наприклад, був такий момент. У новорічну ніч ми пішли на майдан більше як подружжя. Але там планували, що ГНОМ (Громадське народне об'єднання «Майдан». - ТК) вийде на сцену заспівати гімн якраз перед дванадцятою. Фактично так виходило, що Єгор мав бути на сцені під час того, коли настане Новий рік. Для мене був вибір: або йти з Єгором на сцену, або зустрічати Новий рік не з ним. Я вибрала просто зустрічати Новий рік під сценою. Я вважаю, що я все одно мушу публічно залишатися в першу чергу журналістом «1+1» і не можу брати дуже активну участь у якихось політичних і громадських акціях.

Олександр Михельсон, «Український тиждень»:

- Як ви для себе вирішуєте проблему своєї громадянської активності та журналістської неупередженості?

- Досить складно це вирішувати зазвичай. Зрештою, навіть коли ти просто пишеш текст, навіть якщо це текст суто інформаційний, навіть якщо це новина для стрічки новин, ти цим текстом когось до чогось сподвигаєш або, навпаки, відбиваєш бажання щось робити. Тобто це теж свого роду громадянська активність. Водночас, прийоми і техніки, так би мовити, об'єктивної журналістики, наскільки це можливо, відомі, й доводиться покладатися лише на них.

Стосовно конкретно активності, починаючи від того, щоб піднести мішок зі снігом до барикад і завершуючи тим, що, можливо, постояти в очепленні якомусь, то це вирішується дуже просто: якщо ти зараз не при виконанні службових обов'язків, ти залишаєшся громадянином усе одно, і ти можеш діяти як завгодно, відповідно до своїх поглядів.

Тобто, коли ти працюєш, коли ти видобуваєш інформацію, коли ти формулюєш інформацію, коли ти її публікуєш, ти повинен у першу чергу дотримуватися звичайних елементарних журналістських стандартів, якою б твоя громадянська позиція не була. Коли ти в даний конкретний момент не працюєш, не при виконанні, як я сказав, то, звісно, ти маєш право займатися тим, що ти вважаєш за потрібне.

- Якщо ви йдете на євромайдан, то все таки що вас більше кличе туди - ваша громадянська чи все-таки журналістська праця?

- А це той унікальний момент, коли неможливо розділити, тому що справді, йдучи на майдан, ти не знаєш, кого ти там зустрінеш. Я маю на увазі - йдучи на майдан сам по собі, а не з редакційним відрядженням. Навіть ідучи сам по собі, ти не знаєш, кого ти там зустрінеш, ти не знаєш, що там відбудеться, ти не знаєш, чи не трапиться тема для тексту або для сенсаційної новини, правильно? Ти йдеш туди як громадянин, але не знаєш, чи не доведеться тобі там знову стати журналістом на якийсь час. І просто в потрібний момент ти переключаєшся і стаєш журналістом.

- А на власному досвіді траплялися моменти, приклади, коли доводилося розриватися між тим і іншим, обирати щось одне?

- Так, це буває. Не те щоб дуже часто, але й не те щоб дуже рідко. Наприклад, коли ти здобуваєш інформацію, публікація якої може зашкодити тому, що ти вважаєш правильним зі своєї громадянської точки зору. Скажімо, ти дізнаєшся, що людина, про яку сказали, що її побила міліція, жива-здорова, п'є каву в тебе на очах, і що інформація про її побиття була свідомою брехнею. Я в такому випадку опублікую цю інформацію, хоча буду дуже злий, сумний, як то кажуть, «скрипя серцем». Але завжди це дуже складно і неприємно.

Анастасія Станко, «Громадське ТБ»:

- Коли ви приходите на майдан, ким ви є в першу чергу: журналістом чи людиною з активною громадянською позицією? Чи розділяєте ви ці ролі?

- Коли редакція дає мені завдання зробити матеріал про майдан, тоді я, звісно, працюю як журналіст. А коли я маю вільний час, я приходжу на майдан із родиною, і таким чином проявляю свою громадянську активність.

- Як ви вважаєте: чи можуть журналісти висвітлювати свою громадянську позицію в журналістському матеріалі?

- Ні. Журналістський матеріал повинен бути суто об'єктивним та неупередженим.

- Чи траплялися випадки, що вам треба було підготувати журналістський матеріал, який суперечив вашій громадянській позиції? Як узагалі потрібно чинити в такій ситуації?

- Так, були такі матеріали. Наприклад, мені треба було зробити матеріал про законопроект, що забороняє робити аборти. До того ж, потрібен був коментар від церкви. Я тоді не поділяла тих думок, які звучали в коментарі. Але разом із тим ми зробили збалансований матеріал, де кожне слово було враховано. Мені можуть не подобатися якісь моменти як громадянину, але як журналіст я повинна об'єктивно подавати інформацію, а не викладати свою власну думку.

От учора (12 січня. - ТК), наприклад, у нас у студії були представники ЛГБТ, і ми говорили про ці псевдо-акції, які проводилися на майдані. Ніхто ні до чого не агітував. І головною думкою було те, що права людини є основоположними і вищими за всі інші теми.

- Що для вас є найбільшим аргументом у дотриманні журналістської неупередженості?

- Для мене найбільшим аргументом є факт того, що людям треба знати правду, знати, що на даному каналі даний журналіст не перекрутить ніякої інформації. Бо якщо я сьогодні висвітлюю це явище так, а завтра - інакше, то де правда? Я впевнена, що глядачі «Громадського ТБ» - розумні люди, здатні самі робити висновки з того, що вони чують. А ми тільки намагаємося показати всі події якнайширше.

Євген Кузьменко , «Цензор.нет»:

- Як ви для себе вирішуєте проблему своєї громадянської активності та журналістської неупередженості? Наскільки активно ви проявляєте свою громадянську позицію?

- Я решаю это в зависимости от ситуации. Бывает так, что присутствие на некоторых акциях совпадает с моим журналистским материалом. Поэтому в статье будет ограничено мое проявление гражданской позиции. В других случаях я каким-то образом могу что-то сделать, но чаще всего это выражается в постах в блоге. В первую очередь я журналист, а бежать за «Беркутом» или драться с ним, помогать машинам доехать до майдана я не могу: у меня есть свои задачи.

- Коли ви приходите на майдан, ким ви є в першу чергу: журналістом чи людиною з активною громадянською позицією? Чи розділяєте ви ці ролі?

- Конечно, я журналист, прежде всего. В противном случае журналистский элемент в моих публикациях будет сведен к нулю, и это станет неким выражением моих взглядов.

- То ви вважаєте, що журналісти не мають висвітлювати свою громадянську позицію в матеріалі?

- Отчасти могут, но когда ситуация настолько однозначна и касается каких-то элементарных правил общежития, что оценка любого журналиста совпадет с оценкой каждого. А в других случаях журналист должен дистанцироваться. Его работа в том и состоит, чтобы нести читателю незаангажированную точку зрения.

- Що ви розумієте під поняттям журналістської неупередженості?

- Не решать для себя, кто прав, пока не будут выяснены все обстоятельства.

- Чи траплялися випадки, що вам треба було написати журналістський матеріал, який суперечив вашій громадянській позиції?

- Ситуации были разные, но я всегда отстаивал свою позицию. Возможно, мне просто повезло работать в таких редакциях.

Марія Васильєва, «1+1»:

- Як ви для себе вирішуєте проблему своєї громадянської активності та журналістської неупередженості? Цікавим є саме особистий досвід: якими аргументами ви користуєтьсь, якими міркуваннями, на чий, можливо, досвід орієнтуєтеся?

- Це справді непросте питання. Проте, якщо закон і справедливість часто не одне й те саме, то журналістський професіоналізм і людське сумління практично ніколи не суперечать одне одному. Треба просто казати правду. Якщо є факт і картинка, як когось били, треба не стільки збирати думки довкола цього і мудрувати із тим, як це подати, а передусім просто чітко пояснити, хто кого побив, і показати, як це виглядало.

От якраз проблеми із совістю часто призводять до порушень професійних стандартів, головний із яких - чесність. Ніяких писаних правил і готових рецептів для таких випадків не існує.

Під час нинішніх подій життя чи не щодня підкидає ситуації, коли мусиш робити непростий вибір, а нерви на межі та часу на роздуми немає. Що робити? Те саме, що й завжди: слухати голос розуму і голос совісті. Якщо я побачу людину, що падає під ударами кийків, що я мушу робити? Кидатися до неї з мікрофоном і питаннями чи намагатися допомогти? Звісно, намагатимусь допомогти. Чи є це професійним? Мабуть, ні. Але краще, коли загальнолюдські цінності домінують над професійними, аніж навпаки.

Едуард Ганишевський, «Україна»:

- Як ви для себе вирішуєте проблему своєї громадянської активності та журналістської неупередженості? Цікавим є саме особистий досвід: якими аргументами ви користуєтесь, якими міркуваннями, на чий, можливо, досвід орієнтуєтеся?

- Буду лаконічним. Колись я почув вислів: «Можна бути або журналістом, або громадським діячем/активістом. Але суміщати ці дві іпостасі - неможливо». І я з ним погоджуюся, оскільки певен - професійний нейтралітет є запорукою хорошого результату. А емоції та вподобання - це тема для домашніх бесід ввечері на кухні.

Наталія Лигачова, шеф-редактор порталу «Детектор медіа»:

- Як ви для себе вирішуєте проблему своєї громадянської активності та журналістської неупередженості? Цікавим є саме особистий досвід: якими аргументами ви користуєтесь, якими міркуваннями, на чий, можливо, досвід орієнтуєтеся?

- Это очень непростой вопрос, на который нет однозначного ответа ни у кого. Даже когда речь идет о новостной журналистике, а не о публицистике, в которой высказывание позиции, в том числе и политической, с целью воздействия на общественное мнение - это, собственно, и есть суть данного журналистского жанра. Но даже в информационной западной журналистике, как известно, существует две основные традиции: американская, предполагающая стремление к максимальной отстраненности журналиста и непредубежденности, вплоть до запрета сотрудникам некоторых издания даже в нерабочее время быть участниками, скажем, демонстраций за или против абортов. И европейская модель, дающая возможность большей позиционности в информационных материалах. Но для той и иной модели, и для вообще любой журналистики незыблемым должно быть одно: главная ценность - это факты, освещая их, вы не должны подверстывать их под ту или иную версию событий, в том числе и такую, которая соответствует вашей гражданской позиции, выгодна с точки зрения поддерживаемых вами сил, процессов. «Не делай выводов, пока не выяснишь все факты. Иначе факты будут подогнаны под выводы», - одна из интерпретаций этого важного принципа журналистики, прочитанная мною недавно в одном известном сборнике цитат :) То есть если факт не вписывается в версию - откажись от версии, а не факта!

Во всем остальном - разброс мнений самых великих журналистов очень высок. Кто-то, скажем, из них писал, что журналист обязан демонстрировать людям, что есть добро, а что есть зло, а не полагаться, что те сами рассудят. А если исходить из популярной концепции об ответственности элит за развитие общества, - а журналисты, безусловно, принадлежат к национальным элитам, прежде всего исходя из того колоссального влияния на сознание и выбор людей, который они и СМИ имеют, - то и тем более от роли «толкователей» нам не уйти.

Поэтому для себя я стараюсь придерживаться таких «правил» (именно стараюсь, поскольку это процесс, и ошибок и в моей жизни было тоже достаточно, но опыт, так сказать, учит):

- в новостях - как можно большая отстраненность,

- в публицистике - любая самая яркая субъективность, позиционность, упрежденность, но - аргументированная, искренняя и честная. К любому аргументу читатель-зритель-слушатель может привести контраргумент, но если отвечать он будет именно на аргументы - то есть логически правильно выстроенные версии, не противоречащие известным фактам, не искажающие их,

- в конкретном издании - если позиционность, вплоть до партийной - то открытая. И, опять-таки, честное отношение к фактам,

- в личной гражданской активности считаю возможным высказывать свою позицию, хотя для политической предпочитаю делать это всё же в соцсетях, а не в «Детектор медіа». Не считаю для себя возможным быть организатором акций, не связанных с журналистскими профессиональными проблемами. Не считаю возможным быть членом какой-либо политической силы и пропагандистом именно ее партийных позиций, целей, задач. На майдан хожу как гражданин, не отделяя себя при этом от журналистского цеха, но не рассчитывая на особое отношение к себе, поскольку не выполняю там профессиональных обязанностей,

- не осуждаю известных публицистов, открыто заявляющих о своей политической позиции, ведущих в том числе и активную гражданскую деятельность. Публицистика - это страсть, это взгляд, это позиция общественного деятеля, прежде всего. И если она искренняя и честная - в таких авторитетных журналистах - гражданских активистах наше общество остро нуждается.

Софія Мельнікова, Лада Голубєва, Ірина Щепіна, для «Детектор медіа»

Фото - facebook.com, з особистого архіву, «Дня»