Олександр Бригинець: „Українських виконавців кинули у двобій з Майклом Джексоном і Мадонною. Без жодних пільг...”

7 Жовтня 2005
2409
7 Жовтня 2005
16:03

Олександр Бригинець: „Українських виконавців кинули у двобій з Майклом Джексоном і Мадонною. Без жодних пільг...”

2409
Музичному телевізійному проекту „Територія А” цієї осені виповнюється десять років. Перший в Україні хіт-парад кліпів, який придумав і започаткував на телебаченні продюсер Олександр Бригинець, донині залишається в Україні єдиним таким проектом. Хоча знайти свою нішу, утриматися в телевізійному просторі „Території А” було не завжди просто. Влітку 2005 року після чотирирічної перерви хіт-парад „Територія А” з’явився в сітці мовлення Першого каналу.
Олександр Бригинець: „Українських виконавців кинули у двобій з Майклом Джексоном і Мадонною. Без жодних пільг...”
Чому саме на Першому каналi, а не на ICTV, скажімо, в ефірі якого „Територія А” була до 2001 року, - з цим та багатьма іншими питаннями ми й звернулися до телепродюсера Олександра Бригинця.

- У квітні Анжеліка Рудницька, автор і ведуча „Території А” прийшла на Перший канал з кількома ідеями власних проектів. Але їй запропонували: „А ви не хочете відродити „Територію А”? Так і відбулося наше поверенення у телеефір. Чому саме це відбулося на Першому каналі? Тому, мабуть, наша програма, яка популяризує українську сучасну музику, вписується в концепцію відродження української культури Першого каналу. На ICTV зараз взагалі музичних програм немає. Після того, як нас закрили, вони самі спробували випускати свою „Гарячу сімку”, але проект скоро закрився з невідомих мені причин.

- З чого почалося телевізійне відродження „Території А”? Чи змінили ви формат своєї програми, чи дієте за принципом "все нове – це добре забуте старе"?

- Коли „Територія А” відродилася – це було на початку літа – ми почали з того, що запросили в хіт-парад усіх відомих зірок. Ми не могли починати не з зірок, бо це були ті артисти, яких ми 5 років тому самі підтримали й допомогли їм встати на ноги. Сьогодні ми потроху даємо можливість розкручуватися й новим іменам. У нас є рубрика „Нове ім'я”, в якій ми ставимо новий кліп нового виконавця. Коли новий кліп з'являється у цій рубриці, ми дивимося, якою є на нього реакція глядачів. Якщо реакція на нього є однобокою – або тільки листи на сайт, або тільки sms, одразу видно, що це – організована продюсерами хвиля. Але якщо реакція йде зусібіч, ми даємо цьому проекту можливість позмагатися, навіть якщо, на нашу думку, він не зовсім вдалий. Непоганий старт свого часу був у групи „Sбей пепел’s”. На минулому тижні ми поставили три нових проекти, зокрема Алю Березюк і „Бумбокс”. Не всі з них утримаються, але хтось - точно.

З одного боку, нам хочеться показати все найкраще, що в нас є, а з іншого – ми хочемо дати можливість і новим іменам теж засвітитися. Для абсолютно нових виконавців ми зробили новий конкурс, який називається „Нова Територія”. Кожен виконавець, у якого немає кліпа, може надіслати нам свої записи – ми їх відслуховуємо. Цього року ми відібрали 5 найкращих виконавців, ці люди виступили на Майдані Незалежності, де відбулося попереднє голосування. Тепер телеверсія має з'явитися в ефірі Першого каналу (можливо, 15 жовтня), де й відбудеться остаточне голосування. Ці голоси будуть складені, і переможцеві ми знімемо кліп, і, безумовно, поставимо його в хіт-парад. Ми не боїмося, що він загубиться в хіт-параді, оскільки його фактично підтримали телеглядачі. Таким чином, ми самі допомагаємо артистові „стати на ноги”, адже зрозуміло, наскільки дорого й складно зараз зняти кліп.

На щастя, ми не є на сьогодні єдиним продюсерським центром, їх зараз дуже багато, і нам не треба, як раніше, все робити за всіх.

- На каналі М1 є схожий проект - „Свіжа кров”...

- Зовсім несхожий. Вони не знімають кліпів, глядачі ні на що не впливають, це зовсім інша структура. Хоча до нас подавали заявки багато колективів, які брали участь у „Свіжій крові”. Але насправді – що більше різних проектів – то краще.

- Отже, ви не вважаєте, скажімо, М1 або OTV своїми конкурентами?

- Як це можливо? OTV чи М1 – це музичні канали, у них вузька аудиторія, значно менше поле покриття. Конкуренція музичної програми на загальнонаціональному каналі й музичного каналу неможлива, у них зовсім різні напрямки діяльності.

Наявність двох різнопрофільних каналів, які відрізняються своєю специфікою – це дуже добре. Але варто зауважити, що на жодному з цих каналів немає (і не було - до появи „Території А”) жодного хіт-параду української музики. Є що завгодно, але не рейтингування саме української музики.

- Ви вже багато років займаєтеся музичними телевізійними проектами. Що, на вашу думку, змінилося за цей час у шоу-бізнесі?

- Перший період розвитку українського шоу-бізнесу припадає на 1989-1991 роки. Це був період відродження національної свідомості, коли з'явилася „Червона рута” і почався своєрідний „український бум”. Я б сказав, що цей період носив бурлескно-альтернативно-комічний характер. Це були такі виконавці, як Сестричка Віка, „Брати Гадюкіни”, Андрій Миколайчук. Умовно кажучи, це була цілісна музика переломного періоду. У ній було більше іронії, ніж філософії. Через кілька років, коли цей період закінчився, і здавалося, що в української музики вже немає жодних перспектив, з'явилася „Територія А”. Це був 1995 рік. Ми від самого початку прагнули підняти на поверхню зовсім іншу українську музику, яка не є традиційною естрадою, і знайти в Україні якомога більше українських і україномовних поп- і рок-виконавців, тобто те, що називається в усьому світі „поп-культура”.

- Отже, ви вирішили поєднати дві різні течії сучасної музики - поп і рок - в одну? Що ж із того вийшло?

- Багато хто думає так, як і ви, що поп-культура й рок-культура – це дві різних культури, а насправді це – одне й те саме; рок-культура входить до складу поп-культури, це один iз її фрагментів. Нашим завданням було знайти виконавців, чия музика відрізнялася б від фольклорної, від традиційної естради. Ми намагалися знайти в Україні музику, яка була б новаторською для самої України; хоча це й не означало, що вона мала бути новаторською в принципі. На той час в Україні не було зірок. Такі виконавці, як Софія Ротару, працювали в Росії, всі інші, як, скажімо, Іво Бобул, Іван Попович або Василь Зінкевич, виконували традиційні естрадні пісні, в яких був значний елемент фолку. Існувала весільна музика, яку купували з великим задоволенням, а сучасної поп-культури не було. „Територія А” взялася за те, щоб таку музику відшукати й „поставити на ноги”. Ми звернулися до всіх артистів, які годилися до поп-культури, із пропозицією створювати не тільки пісні, але й кліпи, бо до цього українського кліпу як такого не існувало. Були такі своєрідні „легкі фільми”, в яких, скажімо, Іван Попович ходив по горах і співав пісню. Отже, ми шукали артистів, допомагали їм, багато кому самі знімали кліпи. Десь у 1996 році, тобто, за рік після виходу „Території А”, в Україні почався реальний бум, тобто вперше з'явилися поп-зірки, які стали кумирами молоді: Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Юрко Юрченко, „Табула раса”, „Скрябін”. Після цього Україна почала розвиватися, як годиться нормальній державі зі своєю власною національною культурою – масовою культурою в тому числі, тому що не можна говорити, що поп-музика є мистецтвом. Коли люди підходять до маскультури чи до поп-культури з вимогами мистецтва, вони помиляються. Вокальне, музичне мистецтво – це оперний спів і симфонічна музика.

Так почався бум, у тому числі - й на телевізійні проекти. Услід за „Територією А” виникають і інші телевізійні проекти – на Першому каналі, на СТБ, починають виходити „Золоті ворота”, що підтримують українську музику. Так, до 1998-99 року сформувалася ціла система засобів масової інформації, продюсерських центрів та інших структур, які, як і „Територія А”, працювали на розвиток української музики.

- Отже, ваш проект влучив точно в ціль. Чому ж тоді після такого вдалого початку ви опинилися у кризі? Наскільки мені відомо, зараз ви, по суті, відтворюєте свій проект заново.

- 1998 року відбувся обвал місцевих валют – гривні в Україні, рубля в Росії. Україну цей обвал зачепив менше, ніж Росію. У цій ситуації російські виконавці, які опинилися без роботи на російському ринку, почали демпінгувати й виступати в Україні за менші гонорари, ніж українські артисти, і, оскільки їх було більше, почалася реальна боротьба на цьому ринку. Коли 1999 року відбулися вибори Президента, Кучма, який тоді переміг, дуже багато під час передвиборчої кампанії використовував іноземних артистів – українські його не підтримували. І тоді, як я розумію, влада в дуже короткий час прийняла для себе рішення знищити всі проекти, що підтримують українську музику й народжують нових зірок. Буквально за один рік усі подібні телевізійні проекти – „Золоті ворота”, „Хіт року”, BIZ-TV - зникли. Так само зникла й „Територія А”. Чому це було вигідно владі? Тому що зірки, яких немає, не зможуть проти неї виступити. А іноземні зірки, які приїжджають сюди, говоритимуть те, за що їм платять. Це й показали останні президентські вибори – усі українські зірки, за невеликим винятком, виступали за Ющенка, а всі російські артисти виступали тільки за Януковича. Хто платить – той і замовляє.

Отже, станом на 2000 рік усі українські медійні проекти, які підтримували українську музику, були повністю знищені, в тому числі - й „Територія А”, якої не було в ефірі до 2005 року. Цього року, коли значно зріс рівень довіри до українських зірок, почали народжуватися нові проекти.

Усі артисти, що є зараз популярними – Руслана, „Океан Ельзи” багато інших – народилися 5-10 років тому. Вони стали на сьогоднішній день дуже потужними. Проблемою є те, що ті проекти, що були ніби на другому плані, на сьогодні всі зникли, не змогли витримати конкуренції. Зараз час народжувати нову хвилю.

- Шоу-бізнес і виборчі кампанії. Як ви вважаєте, чи є нормальним явище, коли зірки, виявляючи свою громадянську позицію, апелюють до своїх прихильників саме як зірки, як відомі люди?

- Звісно, це абсолютно нормально. Якщо будь-яка людина – космонавт, політик, кухар чи співак – має свої політичні погляди і пропагує ці погляди – в цьому нема нічого поганого. Навпаки, це позитивно. Найгірше – це коли в момент, важливий для країни, впливові люди відмовчуються. Пригадаймо „помаранчеву революцію” – люди запитували – а чому мовчить цей артист? а чому цей артист зник? Жоден із нас не робить вибір за вказівкою тієї чи іншої зірки, але, коли ми чуємо думки людей, яким ми довіряємо, ми можемо на них зважити. Деякі зірки заявляють зараз про те, що відмовляються брати участь у цьогорічній виборчій кампанії. Це неправда – вони будуть брати в ній участь, просто потім вони „змінять” свою точку зору. Інша річ, коли людина ще сама не визначилася. В такій ситуації чесніше відмовитися від грошей і не виступати в підтримку того чи іншого кандидата, а сказати: я вагаюся.

Єдиною небезпекою є участь іноземних артистів (до речі, згідно з новим законодавством, вони не матимуть права брати участь у передвиборчих акціях). Їм байдуже, хто переможе, навіть тим російським зіркам, які мають українське громадянство. Вони працюють на того, хто заплатить. Ми пам’ятаємо ці цинічні кадри з Бедросом Кіркоровим, який переплутав ім’я й по-батькові двох кандидатів у Президенти. Такі люди - як найманці на війні – приїздять і цинічно відпрацьовують свої гроші.

Інша річ, якщо ти живеш в Україні – за свої дії мусиш відповідати. Саме так сталося з тими українськими артистами, які підтримували на виборах Януковича – їхній рейтинг істотно впав, до них почали ставитися з певною зневагою. Коли ми, проводячи на Майдані Незалежності акцію „Українська хвиля”, запросили виступити на одній сцені артистів, які підтримували на виборах різних кандидатів – спеціально для того, щоб показати – політика й культура – це різні речі. Але, безумовно, мине місяць – і політичні погляди знов розділяться.

- Що ви можете сказати про цьогорічне протистояння двох основних кандидатів на виступ на „Євробаченні”? Політичне протистояння, як багато хто вважає...

- Я думаю, що жодного протистояння насправді не було. Кожна телекомпанія-учасниця Евробачення має право запропонувати того виконавця, якого вона хоче. Яким чином відбирався той чи інший виконавець – це не має жодного значення. До цього Україна не проводила конкурсного відбору. І, можливо, у нової влади, коли вона прийшла, було бажання зробити цей конкурс більш демократичним. Тому, напевно, й були додані артисти до тих, хто пройшов у фінал, і вони, безперечно, були набагато сильніші й потужніші. Це й показало голосування – здається, усі 4 доданих артисти попали в першу шістку за підсумками голосування.

Те, що в підсумку голосування переміг той чи інший артист, не звертає на себе такої уваги, як те, що кількість людей, які тоді взагалі проголосували, була дуже низькою. Саме через це, можливо, й відбулися якісь певні неточності – через низький рівень уваги до цього конкурсу. Прикро, звісно, що подальший розвиток подій вирішує різниця в кілька десятків голосів. Ніхто не знає, чи мав би інший виконавець більший успіх.

Ми не можемо чітко відчувати, які зараз є смаки в Європі, тому що ми, хоча й є Європою, як ми вважаємо, але українська музика більше відрізняється від європейської. Європа не розуміє того, що є популярним у нас. Тим паче, якщо це робиться не щиро, а на догоду європейським стандартам. Минулого року Руслана перемогла з піснею, яка відповідала самій Руслані – і це було приємно. Головне – це відповідальність перед самим собою. „Ґринджоли” зробили все, що могли. Я давав їхні пісні на різні радіостанції в різних країнах – усі говорили, що це цікава музика. Але цілком можливо, до речі, що Європу певною мірою злякала й революційність цієї пісні. Але яка нам різниця, що думає з цього приводу Європа?

- „Євробачення” – це конкурс європейський, для європейських виконавців...

- Ні. „Євробачення” – це конкурс, де кожен повинен себе показати, показати свою культуру, певний зріз життя воласної країни. І не має значення, як на це подивляться інші. Ми повинні робити те, що ми самі хочемо, а не те, чого від нас хочуть інші. Сподобалося іноземцям – дякуємо, не сподобалося – слухайте те, що є, або не слухайте. Треба зважати на світові стандарти, але не треба в них вписуватися на всі 100%. Не треба бути середньостатистичними европейцями, треба бути українцями.

- Які проблеми наразі існують в українському шоу-бізнесі?

- Найважливішу проблема сьогодні (щоправда, вона є менш помітною останнім часом) можна сформулювати так: Україна не захищає свій внутрішній ринок.

Сфера шоу-бізнесу в Україні – єдина, яка так чи інакше напряму конкурує з цілим світом, крім, хіба що, спорту. Будь-яке нове ім'я, що з'являється в Україні, кидають у двобій, скажімо, з Майклом Джексоном або з Мадонною...

- У чому це виявляється?

- У тому, що в них не існує жодних пільг у порівнянні (умовно) з Мадонною чи Майклом Джексоном. Щоби ввезти, скажімо, автомобіль „Мерседес” до України, треба заплатити податок. Саме через це люди й купують „Таврії” українського виробництва за меншу ціну. Українських артистів у цьому плані ніхто не захищає. Якби існував податок на імпорт, припустімо, російської музики або на організацію концертів іноземних виконавців, який би вирівнював реальну ситуацію й підтримував українську музику – тоді можна було б говорити про захист ринку. В інших галузях це є.

Держава повинна захищати будь-яку свою індустрію, і шоу-індустрію в тому числі. Як може українська шоу-індустрія сьогодні конкурувати з шоу-індустрією тих країн, які потужно розвиваються? Собівартість будь-якого українського диска, який вийшов меншим накладом, більша, ніж собівартість такого самого диска, але російського, який має більший наклад. Таким чином українські артисти приречені отримувати за свою працю менші гроші. Виходить, що рентабельність українського шоу-бізнесу в Україні дуже низька: кліпи дорогі, а наклади, якими виходять диски, малі. І в той самий час іноземні артисти можуть в Україні знімати кліпи за такі ж гроші, але працюючи на більших і багатших ринках, отримувати більші прибутки. Яким чином можна захистити цей ринок? Тільки вводити певні обмеження на закордонне втручання, як і в будь-якій промисловості. Як і в багатьох цивілізованих країнах.

Сьогодні Україна не захищає свою культуру – ні театри, ні музику, ні літературу. І це найгірше. В кожній країні є свої лобістські закони, які підтримують свою культуру. В Канаді, наприклад, кожна п’ята пісня в радіоефірі має звучати канадського виробництва. У Франції – чітка кількість французького виробництва обов’язкова. Та навіть у проросійській Білорусі 75 відсотків музики, яка є в ефірі, має бути білоруського виробництва.

- Чому в українському шоу-бізнесі так рідко відбувається відкриття нових імен?

- Тому що ми не маємо механізмів створення популярного виконавця. Принаймні, до повернення „Території А” в ефір. За останні 5 років жодного популярного виконавця не з'явилося. Ми провели опитування в різних країнах – попросили назвати 20 найпопулярніших виконавців - в Україні, Росії й Латвії. В Росії з цих 20 виконавців 12 чи 13 виникло протягом останніх 2 років. Ще кілька виконавців з'явилося протягом останніх 5 років, і 2 чи 3 існують більше 5 років. В Латвії за 2 останніх роки з’явилося 5 виконавців, за останні 5 років – десь 12 виконавців, а інші 8 виконавців з’явилися раніше, ніж за 5 років. В Україні в двадцятку не потрапив жоден виконавець, який би почав свою діяльність протягом останніх 5 років. Це говорить про те, що останні кілька років український шоу-бізнес буксував.

- Що потрібно для успішної реалізації музичного проекту?

- Три фактори. Перший – це зробити ставку на правильного артиста, другий – зробити правильний саунд-продюсинг і третій - зробити правильний менеджмент. Але все це може існувати тільки тоді, коли існує механізм запуску – знання того, де можливо її поставити, цільової аудиторії тощо. Коли його нема, зробити це неможливо. Тому повинна існувати певна система домовленостей, яка повинна працювати, як машина. Я звернувся до телеканалів OTV та М1 із пропозицією зробити певну схему популяризації українськіх артистів, коли б ми об’еднаними зусиллями розвивали український музичний ринок. Сподіваюсь, скоро це станеться. Тому що будь-який артист, навіть молодий, для успішної конкуренції повинен мати своє глядацьке лоббі, інакше його просто не сприймуть.

- Які Ваші прогнози відносно подальшого впливу музичного телебачення на розвиток шоу-бізнесу, на становлення тих чи інших проектів?

- Музичне телебачення – це частина шоу-бізнесу. Що ж до проектів, то загальноприйнятий механізм: створення пісні - прокрутка її на радіостанціях - зйомки кліпа - поява його в телеефірі - в Україні поки що не спрацьовує. Це відбувається через те, що різних артистів і різні проекти підтримують різні канали.

Читайте також:

Запитання „Детектор медіа”: Як ви вважаєте, чи можлива розкрутка естрадного виконавця без телебачення? І скільки коштуватиме розкрутка молодому артисту, якщо брати до уваги запис альбому, зйомки кліпів, їхню ротацію в телеефірі?

„Територія А” вийде в ефір на Першому Національному
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для „Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2409
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду