Давно відомо: навіть найслушнішу ідею можна довести до абсурду. Саме це повсякчас і відбувається як в українській політиці, так незрідка й в українській журналістиці.

Протягом довгого часу чимало хто (й ваш покірний слуга також) висловлював сумніви: чи мають право (ні, не формально-юридичне - передусім моральне) вести політичні програми на українському телебаченні іноземні громадяни. Чи природною є ситуація, коли на наших телеекранах українську політичну колоду тасують люди, які в найкращому разі проштудіювали українські реалії, умовно кажучи, за ніч перед іспитом. І яких, відповідно, спритники від політики можуть «розвести, мов кошенят». Про всі аспекти діяльності телезірок-гастарбайтерів, утім, давно й неодноразово було вже сказано; неабияких зусиль до припинення практики гастарбайтерських ток-шоу докладає соратник Княжицького по парламентській фракції Микола Томенко.

І от тема набула нового звучання: судячи із зізнання звільненого ведучого ТВі Павла Шеремета, Микола Княжицький заявив йому, мовляв, громадянин іншої країни не може ставити політичні питання.

Винесімо за дужки можливий підтекст цієї заяви Княжицького, так само як і ситуацію, за якої Шеремет оприлюднив її. Винесімо за дужки й такий факт: коли Павло Шеремет тільки-но з'явився на ТВі, у багатьох глядачів каналу це викликало подив - мовляв, і цей канал підхопив загальну хворобу, й цей канал піддався стадному інстинкту, запросивши російську телезірку. Микола Княжицький, хоч і пішов у політику й припинив бути керівником каналу, радше за все, мав достатній авторитет, щоб від самого початку порадити керівникам ТВі не запрошувати гастарбайтера, якщо, на думку Княжицького, той не може ставити політичних питань. Або хоча б іще тоді оприлюднити своє ставлення до телегастарбайтерів. Чи зробив він або перше, або друге - саме тоді, на початку кар'єри Шеремета на ТВі? Не схоже. Ба більше - за словами Шеремета, перейти на ТВі його вмовляв... саме Княжицький.

Погляньмо на ситуацію як таку, в принципі. Спробуймо уявити ситуацію: той самий Павло Шеремет представляє російський телеканал, запрошує до своєї московської студії Миколу Княжицького як українського політика й бере в нього інтерв'ю - не про погоду й не про природу, а саме про політичну ситуацію. Чи відмовився б Княжицький це інтерв'ю давати? Чи й у такому разі казав би, що «громадянин іншої країни не має права»?

Тут зовсім недоречно пригадується один із випусків «Вечорів з Миколою Княжицьким», гостею якого була Ніно Бурджанадзе. Микола Княжицький ставив їй саме політичні запитання (та ще й які гострі!), хоча й досі немає жодної інформації про те, щоб він мав грузинське громадянство.

Примітним є ще й факт, який навів Мустафа Найєм на зустрічі Миколи Княжицького з колективом ТВі. Він нагадав попередньому керівникові каналу, як той вів переговори із Савіком Шустером про його прихід на ТВі...

То чи є різниця між Павлом Шереметом та Савіком Шустером? Не як між особистостями, а як між телевізійними функціями?

Савік Шустер є модератором великого ток-шоу. Його розпорядником. Він визначає теми - якусь може занадто акцентувати, а якусь не помітити. Він запрошує до студії гостей - когось може запросити, а когось ні. Він надає гостям слово - комусь надає, а комусь ні. Він має всі можливості спрямувати дискусію в те або інше річище, а чи взагалі її згорнути; може одним помахом руки влаштувати базар або перетворити розмову на класичне «дурак - сам дурак».

Він - повноправний хазяїн ефіру, тоді як гості студії - масовка, ляльки в театрі імені Шустера. Головну роль грає він і лише він. Модератор і гості за визначенням не можуть бути рівноправними, бо «вас багато, а я один». Модератор має всі можливості навіювати аудиторії свої власні погляди, власні переконання й власні кон'юнктурні інтереси. Він має змогу маніпулювати гостями, темами й самим ходом дискусії.

Павло Шеремет на ТВі грандіозних ток-шоу не вів. Він не влаштовував із гостей студії збірну солянку за принципом «солі та перцю - за вподобанням». Він вів бесіди тет-а-тет. А це вже зовсім інша річ, принципово інша ситуація. Тут ведучий і гість рівноправні. Тут ведучий не може забрати мікрофон в одного й передати його іншому - бо нема того іншого. Тут ведучий не може нав'язувати гостеві своє бачення проблем - бо в іншому разі гість просто замовкне, а то й грюкне дверима, й увесь ефір полетить під три чорти.

Інтерв'юер зобов'язаний поважати свого гостя, тоді як ведучий «стадіонних» ток-шоу може поважати лише самого себе.

Інтерв'юер не знає українських реалій, української історії, української ментальності, українського суспільства? Гість завжди має змогу поправити його, роз'яснити справжній стан речей. Може, зрештою, просто сказати, що запитання є некоректним, або безглуздим, або таким, що вимагає відповіді «від Адама».

Можна, звісно, заперечити: одна річ - в українському ефірі український ведучий та іноземний політик, зовсім інша річ - в українському ефірі іноземний ведучий та український політик.

Тільки от саме ведучим великих ток-шоу, маніпулюючи темами й правом на виступи, дуже легко приховати своє підручниково-туристичне знання України. Інтерв'юери, натомість, а) прагнуть, щоб їхні програми дивилися, й б) дуже не хочуть виглядати бовдурами безнадійними. Сховатися за масовкою вони не мають можливості.

Грандіозні ток-шоу й інтерв'ю - це різні жанри. Зовсім різні. І передусім за можливостями ведучого. Якби не це - всі інтерв'ю з іноземними політиками були б суворим табу. Якщо у грандіозних ток-шоу ведучий - одноосібний сценарист і одноосібний режисер, то інтерв'юер і його гість є співавторами.

Розуміє цю різницю Микола Княжицький чи ні - не має такого вже значення; головне - це якраз та ситуація, коли з водою вихлюпнули дитину. Хоч би як ставитися до дій Миколи Томенка, але Микола Княжицький їх дискредитував.

Фото Павла Довганя