Рік, що минає, «Детектор медіа» вирішила завершити поглядом у майбутнє. На українському телевізійному небосхилі засвічуються нові обличчя та особистості. Сьогодні ми ще зовсім мало про них знаємо, адже в центрі уваги медіа перебувають розкручені, давно знайомі нам телезірки. Та, оскільки завтрашній день завжди за молодими, «ТК» вирішила, що пора познайомитись ближче і  з ними. Ми надіслали  декільком телеведучим  нового покоління, які, на наш погляд, найцікавіше проявили себе у 2006-му,  однакові запитання електронною поштою, запропонувавши відповісти на ті з них, які видадуться цікавими.  Серію цих інтерв’ю ми розпочинаємо сьогодні – в останній робочий день 2006-го, а завершимо вже у 2007-му, стежте за сайтом!:). 

Герой першого інтерв’ю – Інна Москвіна, ведуча ранкового блоку новин «ТСН» на каналі «1+1». Філолог за освітою, Інна почала телевізійну кар’єру наприкінці 90-х у своєму рідному Закарпатті.  Згодом із західного полюсу України переїхала на східний, до Харкова, де працювала у новинах медіа-групи «Об’єктив», і, нарешті,  опинилась посередині – в Києві. Про те, як і чому вона потрапила на телебачення, що для неї значить ця робота, і про інше Інна розповіла «Детектор медіа».

- Інно, чому ви прийшли працювати на телебачення?

- Радше телебачення прийшло до мене J. То було під час навчання в Ужгородському державному університеті. Наш викладач Михайло Рошко вирішив випускати розважальну телепрограму «Очима студентів» на обласному телебаченні. Однією з ведучих запропонував бути мені. В принципі, далі теж завжди телебачення знаходило мене, а не навпаки. Був невеличкий досвід – теж у студентські роки - ведення ще однієї програми (забула назву, теж щось розважальне) на обласному телебаченні (Ужгород), далі розважальна програма на «Край-ТБ» (Ужгород) – це 2000-ий, згодом там же почала працювати журналістом у новинах, відбула вибори-2002.  Потім за сімейними обставинами переїхала до Харкова. Отут уже в медіа-групу «Об’єктив» (нині «Медіа-Порт») попросилася сама. А у 2005-ому мене запросили до роботи на «1+1». Мимохідь задумаєшся – якщо тебе щось так переслідує (у моєму випадку - телебачення), то, може, це доля? J

- Чому ви вибрали саме телебачення? Воно для вас – професія чи покликання, місія? Як ставляться до вибору професії ваші батьки?

- Телебачення йшло за мною. А я й не уникала. J За фахом я викладач української мови та літератури. Пробувала працювати у школі - не сподобалося. І як раз у момент пошуку роботи (2000-ий рік) мені прийшло чергове запрошення спробувати себе на телебаченні. Відтоді телебаченню не зраджую.  І регулярно замислююся, ЩО ж для мене ТЕЛЕБАЧЕННЯ (часто чую це запитання) – і відповідаю: ВСЕ. Робота і відпочинок, стиль життя і засіб для існування, головний біль і найбільша радість. Мої батьки страшенно пишаються моєю професією. Це окрема, нескінченна тема для обговорення з сусідами, родичами та й просто незнайомими людьми. Попервах моя мама навіть у магазині та в таксі хвалилася: «Це моя донька. А знаєте, ким вона працює?» І далі пішло-поїхало J

- Зірковий статус вам подобається? Вас впізнають на вулиці?

- Я не в зірковому статусі. І сподіваюся, що ніколи в ньому не буду. Мені довелося бачити, як поводять себе «зірки» (здебільшого шоу-бізнесу). Я такою бути не хочу. Зрідка мене впізнають на вулиці – і це приємно (не кривитиму душею! J)

- Якою була  ваша  перша телевізійна робота?

- Перша телевізійна робота – розважальна програма для студентів. Я, якщо чесно, не дуже пам’ятаю її зміст, то був короткий досвід. Перша справжня телевізійна робота – то програма «Барометр». Треба було йти на вулиці і опитувати людей на якусь тему (домашні тварини, ваш сьогоднішній сніданок тощо). Тему треба було придумати, розповісти на початку програми історію, чому ця тема на порядку денному, далі йшли найкращі відповіді людей з вулиць і підсумок ведучого. «Барометр» з моїх ужгородських колег ніхто не любив знімати. Крім мене. Мені було до вподоби розмовляти з людьми. Тай весело було частенько. Режисер програми - Галина Ларіонова, дуже інтелігента дама, любить бачити в кадрі тільки гарні обличчя. А в мене поганий зір… І от я вчергове мчу на зустріч людині: «Доброго дня! Це програма Барометр!!!»... І чую за спиною Галоччине сичання. Дивлюся ближче – а чоловік не просто напідпитку, а ледве тримається. Подібні «проколи» були в кожній другій зйjмці.  Я почала носити окуляри.

- Чи подобається вам те, як ви виглядаєте  на ТБ і те, що ви робите на ТБ?

- Відповідь «так» на обидва запитання. І як виглядаю подобається, і що роблю. І знаю, що можу робити більше.

- Чи задоволені ви рівнем своєї матеріальної забезпеченості?

- Грошей ніколи не буває багато J. Але, коли виплачу банкові два кредити – буду дуже задоволена. Зараз доводиться себе дещо обмежувати. Найбільше шкодую, що не можу своїм рідним подарувати те, чого вони хочуть. Тому стараюся якомога швидше виплатити кредити і стати «чарівницею» для них.

- Чи у вас є  стиліст?  Чи ви самі вирішуєте, як вам виглядати у кадрі?

- Стиліст є. Це найкращий стиліст у світі - Надя Кудрявцева. Я б її ні на кого не проміняла. У неї прекрасний смак, бездоганне відчуття стилю, дуже добрий характер, вона завжди привітна і завжди знаходить час для усіх наших ведучих аби ми виглядали на всі 100. Через те, мабуть, вже багато років Надічка без відпустки J. Я абсолютно покладаюся на неї у виборі одягу як ефірного, так і для іншого життя. Вона Фахівець із великої букви. В принципі, в цьому можна переконатися – поглянувши на будь-кого з ведучих каналу!

- Чи  фіксуєте ви різницю у роботі операторів, які вас показують? Як їх звати?

- Не бачу особливої різниці. І Марат, і Олександр, і Дмитро (це оператори, які працюють зранку на «Сніданку») – добре знають свою справу. Від роботи оператора багато чого залежить. Знаєте анекдот? Одружився оператор. У нього запитують: «А дружина в тебе гарна?» - «Це залежить від того, як світло виставиш».

Так що є правило – якщо хочеш гарно виглядати, треба завчасно приходити у студію, слухатися і добре ставитися  до оператора. В принципі, добре ставитися треба до кожного, хто працює з тобою. І від цього правила я не відступаю. Гарний ефір – то робота величезної групи людей. А ведучий у кадрі – лише один з них. Вам здається, що я задовго говорю про такі, здавалося б, очевидні речі? Повірте, є люди, які приходять на телебачення і думають, що цим уже вхопили Бога за бороду. Ми називаємо їх «звйозди». Це люди, які думають, що все обертається навколо них.  

- Серед телевізійників – найвищий серед людей творчих професій відсоток розлучених і неодружених.  Що це – наслідок надмірної концентрації на кар’єрі чи завищеної самооцінки?

- Ніколи цього не знала. В принципі причини розлучень та самотності – у кожного особисті. А я от помітила, що на телебаченні працює багато пар (чоловік і дружина). Я цьому маю своє пояснення. Телебачення – це окремий великий світ. Говорити про нього можна щодня, і щодня щось нове. Якщо тобі говорити ні з ким – відповідно ти самотній (самотній у квартирі, чи у родині – не має значення). Тому ти шукаєш людину, яка буде твоїм співрозмовником і однодумцем. Я думаю, саме  тому розпадаються і утворюються пари. Крім того, телебачення – це ненормований робочий день, несподівані відрядження і затримки. Я інколи кілька днів підряд бачу чоловіка  лише на роботі. Він приходить додому – я вже сплю (бо вставати о 4-ій ранку), я йду на роботу – він спить, а приходжу додому десь об 11-тій дня – він уже на роботі. Але оскільки ми обоє тим телебаченням живемо – які можуть бути нарікання?

- Якими вам бачаться особисті перспективи на українському ТБ?

- Розмитими.

- Як ви оцінюєте політичну ситуацію в країні?

- Оцінюю, виходячи з власних уявлень про людські якості, які повинні мати політики. Оскільки у них, як на мене,  людських якостей немає – мені не подобається політична ситуація в країні.

- Як ви оцінюєте політичну атмосферу на вашому телеканалі?

- А що таке політична атмосфера на каналі? Чи диктують мені, кого показувати з політиків, а кого ні? Такого нема. Якщо ви про зовнішні атрибути – наприклад, чи можна тримати на робочому столі помаранчеві-криваво-сердечні чи синьо-білі прапорці? – Та хоч сіро-буро-малинові.

- Яких політичних переконань ви  самі?

- Людських. Мені не хочеться нічого мати спільного з політикою. Дивлюся на те, що відбувається нині у «владній Україні», і мені здається, там іде якась гра, правила якої розробили і знають окремі люди, а решта грає як уміє. Більшість людей довкола мене кажуть: «Ми не розуміємо, що відбувається». Можливо, моє оточення не аж занадто великого розуму. Але – оце помічаю – навіть фахівці – політологи – і то раз-по-раз ох як помиляються. Вам цікаво грати у таку гру? Мені ні. Бо, може, на початку воно й цікавий тоталізатор, але ігри без кінця-краю мене не приваблюють.

- За  яку політичну силу ви голосували у минулих парламентських виборах?

- Таємниця мого вибору охороняється законом. J Але вам по секрету скажу - за «Нашу Україну». З двох лих обирала найменше. Хоча дуже люблю англійську приказку: «З двох лих (російською - зол) обирати не слід» J

- Чим була для вас помаранчева революція?

- Чимось дуже особистим. А особисте я зазвичай не виношу на люди.

- Чим є для вас свобода слова?

- «Свободою слова» з Савіком Шустером J. Чудесний формат, де політики можуть не обмежувати себе ні в чому. І подеколи стільки бруду виливається на тій «Свободі слова», що якось подумала саме у політиків слід спитати, чи не плутають вони свободу слова з помийною ямою.

- Якою мірою політичні переконання власника каналу, де ви працюєте, політичні переконання менеджменту, політичні переконання вашого редактора поділяються вами? Впливають на зміст того, що ви говорите в ефірі?

- Знов-таки, якщо ви маєте на увазі, що хтось до мене приходить і каже – того показуємо так, а цього так, то ви помиляєтеся. Ніхто не приходить і ніхто нічого подібного не говорить. Про політичні переконання власника каналу знаю мало, бо цю тему з ним ніколи не обговорювала. Так само, як і політичні переконання менеджменту. Але якщо працюю з цими людьми, мабуть, наші політичні переконання не дуже розбіжні. Якщо розбігатимуться у майбутньому – робитиму передачі про тварин або дітей.

- Як ви вважаєте, чи має право телеведучий на реалізацію в ефірі своєї телекомпанії власних політичних переконань? Наприклад, у виборі інформації? У виборі тональності, якою та чи інша інформація прочитана? У виборі тональності, якою ставляться запитання до гостя-учасника в студії?

- Складне запитання. Сама собі ставила його багато разів. Давайте насамперед спитаємо - де грань між політичними і людськими переконаннями? Наприклад, підвищення тарифів у Києві в 3,5 рази.  Я розумію - вода не може коштувати три гривні з копійками. Але я також розумію, що вона не може коштувати і десять гривень! І прекрасно розумію, що десь, хтось мене намагається обдурити. І не тільки мене. І навіть не стільки мене. Я-то заробляю так, що зможу платити і 10 гривень за воду. На відміну від мого сусіда, наприклад, чи мами-пенсіонерки. Де тут закінчується людське і починається політика? Адже на темі тарифів багато хто сьогодні робить собі саме політичний ПіАр? І якщо я з якоюсь нерівною інтонацією прочитаю повідомлення про це – чи буду я прихильницею тих політичних сил, які проти підвищення тарифів? Чи я буду одним з тих мільйонів громадян, які не розуміють, чому у рази підвищуються тарифи?

А помаранчеві светри на телеведучих напередодні Помаранчевої революції – були, цитую частину Вашого запитання, - «реалізацією в ефірі своєї телекомпанії власних політичних переконань»? Чи протестом проти цензури та утисків ЗМІ? Де грань?

З одного боку – так, ведучий новин не повинен в ефірі виказувати свого ставлення до тієї чи іншої проблеми. З іншого, ведучий – не лялька, не манекен. Як будь-яка жива людина, він може відреагувати на сюжет чи відповідь гостя. Тонка грань. Я інколи дозволяю собі інтонаційно висловити своє ставлення.    

- Чи бували у вас конфлікти із власником вашого каналу, менеджментом вашого каналу, вашим редактором щодо реалізації політичних переконань і політичних завдань – ваших та їхніх?  Якщо так – то як конфлікти вирішувалися? Наведіть приклади.

- На щастя, не було.

- Чи були приклади, коли власники, навпаки, допомагали вам у чомусь? Або топ-менеджери?

Чи відчували ви після цього необхідність бути вдячними їм – морально?

- Теж не було. Але у будь-якому  випадку, моя вдячність – то моя максимально добре виконана робота. Не більше.

- Як ви вважаєте, чи є у вітчизняній телевізійній тусовці конфлікт між корпоративною та загальнолюдською етикою? Як його ви вирішуєте особисто – якщо він є?

- Про телевізійну тусовку – то не до мене. Я до неї не належу.

- Що ви думаєте про того глядача, який дивиться ваші програми? Яким ви собі його уявляєте? Ви шукаєте у глядачі партнера, друга – або, навпаки, намагаєтеся опонувати можливим недоброзичливцям?

- Я поважаю свого  глядача. Це видно з того, що я намагаюся дати у випусках якнайбільше різної інформації, подати її всебічно і максимально простими словами. Головне правило – не загравати ані з глядачем, ані з гостем у студії. Оце загравання, оті інтонації (аж із завиванням у деяких ведучих) принижують глядача, роблять його дурнішим, ніж він є насправді. А ще дуже добре з екрана читається нещирість ведучого. Глядач – то партнер. З однією відмінністю – ти говориш до нього, але він тобі відповісти не може. Тому твоє повідомлення має бути максимально зрозумілим, об’єктивним, повним і в ідеалі – цікавим. J

- Що ви вважаєте за потрібне покращити у своїй роботі? У роботі колег? Чого, на вашу думку, ви могли б навчитися у своїх старших колег?

- Мені зараз бракує якогось спеціального фахового навчання. Не вишу – Боже збав! Краще майстер-класу доброго ведучого або якогось стажування. Я переглядаю свої випуски після ефіру – намагаюся зрозуміти, що було не так. Час від часу вже після ефіру ловлю себе на думці: «А краще було б оте речення написати отак».  Я розумію, що маю якісь хиби у роботі, але не знаю як їх виправити. Все, чого я могла досягти власним розумом, інтуїцією, дивлячись на роботу колег – я досягла. Але зупинятися – то не в моєму характері. І тицятися, наче сліпе кошеня, шукаючи,  де і що я не так роблю, теж не по мені.  Так що здорова фахова критика і мудрі поради вітаються!

- Як би ви продовжили кількома реченнями фразу: «українське телебачення – це…»?

- Українське телебачення - це ми. Ваші («Детектор медіа», себто) співрозмовники J