Екс-координатор парламентської більшості у Верховній Раді, екс-представник Віктора Януковича у Центрвиборчкомі, Степан Гавриш сьогодні, як і багато хто, переглядає свої позиції і намагається влитися в новий політичний простір у новому іміджі.

Саме Гавриш перший у команді Януковича невдовзі після легендарного рішення Верховного Суду, 4 грудня, озвучив сумніви у доцільності подальшої боротьби за президентське крісло кандидата від влади і порадив Януковичу зняти свою кандидатуру. Він дозволяв собі, перебуваючи в команді Януковича, називати Ющенка талановитим політиком.

Шостого грудня Степан Гавриш повідомив журналістам, що "не є членом штабу і ніколи не працював зі штабом", йому також не відомо, хто там працює. "Я не спілкувався ні з ким… крім Януковича". Уже сьомого грудня Гавриш в інтерв’ю „Столичным новостям” повідомляє про своє рішення не брати участі у виборчій кампанії Януковича, а також не представляти його у ЦВК, формулюючи так: „Янукович у сформованих умовах не може брати участі у виборчій кампанії”. 23 грудня указом Кучми Гавриш призначений суддею Конституційного Суду, проте вже через день у Верховній Раді Гавриша не допускають до запланованої присяги через те, що той не зняв із себе депутатських повноважень (обов’язкова процедура для рекруітерів КС). А ще через день Заслужений юрист України Степан Гавриш відмовляється від найвищої посади у юриспруденції, пояснюючи це відданістю своїм обов’язкам у парламенті.

Аналізуючи останні політичні рішення Гавриша, не важко визначити, що він у будь-який спосіб відлаштовується від влади і провладних позицій. Але навіть тоді, коли Гавриш повідомив про свою відмову від представлення Януковича в Центрвиборчкомі, з ним велися переговори щодо поновлення його на цій посаді.

Сьогодні Степан Богданович висловлює майже зовсім здорові демократичні позиції щодо медійних реформ та тенденцій в Україні. Він вважає, що в найближчому майбутньому медіа еволюціонують і не будуть представляти інтереси політичних партій. Але революція у медіа не відбулася, впевнений політик...

– Степане Богдановичу, на ваш погляд, чи відбуватиметься найближчим часом перерозподіл медіа-ринку України?

– Я думаю, що, як і перерозподіл великої власності, це буде ключовою проблемою у загальнонаціональній дискусії, оскільки всі чудово розуміють роль медіа-інструментів на час переходу еліт до нової системи влади, до нового типу державності. Але зміни до Конституції досить істотно змінять саму мозаїку і тип політичної боротьби. Думаю, що боротьба за основні телеканали буде мати ключовий характер, який би я розділив на дві частини – з одного боку, це боротьба опозиції політичного суспільства у сфері третього сектора за створення Суспільного медіа-простору, це буде визначати і політику президента. Якщо це буде Ющенко, то у нього є серйозні проблеми з дистанціюванням від політики власної команди для того, щоб мати власну політику. Друга проблема – проблема значних власників медіа-інститутів України. І це дуже важливо, що ця боротьба буде проти олігархізації медіа-інструменту, проти корпоративного, суто егоїстичного використання його у власних цілях з метою перерозподілити цей медіа-ринок. Але ця боротьба є досить складною, оскільки завершення її буде очікуватись лише в 2006 році, коли будуть сформовані нові політичні еліти після виборів до парламенту.

– Як, на ваш погляд, відбуватиметься перерозподіл?

– Стара опозиція, яка буде новою владою, має фактично обмежену кількість медіа-ринку, і продовження використання 5 каналу як особливого і спеціального інструменту для боротьби проти своїх опонентів не буде мати ніякого успіху. Не тільки громадяни стомлені політикою цього каналу, а й власне самому каналу потрібна буде внутрішня реформа. Він буде змушений явити формат конкурентної, професійної позиції на ринку. Між тим нова влада (стара опозиція) намагатиметься отримати максимально сильні сегменти медіа-ринку для боротьби за парламентські мандати, оскільки вже не викликає сумніву, що сам медіа-ресурс, особливо телевізійний 25-ий кадр, який успішно використовувався під час усієї виборчої кампанії-2004, довів ключову роль у формуванні досить серйозних позицій у громадянському суспільстві. Нарешті, інша сила, яка іменуватиме себе третьою силою, яка, без сумніву, виникне в парламенті, яка буде об’єднувати позапарламентські значні ресурси з громадянського суспільства...

– Хто буде очолювати цю третю силу?

– Я передбачаю, що одним з лідерів може бути Литвин.

Так от, ця третя сила вимагатиме максимально ефективного використання медійного ресурсу. І таким чином нова влада – стара опозиція, без сумніву, зійдеться з інтересами третьої сили. Використовуючи парламент, ми можемо отримати нові рішення у цьому напрямку. Тим більше, що ініціювання таких рішень вже відбувалося в минулому періоді, тобто у 2004 році. Думаю, що продовження такої тенденції з реформи, ну скажімо, через Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, відповідного комітету парламенту, а також інших інститутів, включаючи також встановлення інших правил гри, які не будуть сприяти монопольній політиці приватних власників каналів, може призвести до того, що медіа-ринок почне розщеплюватися. З іншого боку, у цьому є також певна небезпека, у зв’язку із входженням до ринку іноземних інвесторів, які будуть розщеплювати його на рівні диверсифікації певної національної політики, національної ідеї, наповнюючи його, відповідно, сурогатною продукцією, яку буде легше транслювати і яка буде дешевшою, скажімо так, більш вигідною. Тобто, я маю на увазі, що суперником політичних планів виступить комерціалізація ринку, причому, я думаю, в основному за рахунок російського капіталу.

– Деталізуючи питання, наприклад – чи вдасться Медведчуку зберегти для себе „Інтер”? Чи залишиться „Інтер” партійним каналом СДПУ(о)?

– Я хотів уникнути називати будь-які прізвища, оскільки всім – і моїм друзям, і опонентам, і ворогам я бажаю єдиного – залишатися відданими перш за все Україні і в цьому сенсі творити якомога більше добра. Що ж до телеканалу „Інтер” – це ключовий канал в Україні, і консолідація журналістів на цьому каналі під час виборчої кампанії була найвищою, і я не вірю, що він може різко змінити свої певні симпатії. Але з іншого боку, тенденція у самому цеху журналістів є такою, що вони будуть не тільки вимагати, а й добиватися реалізації права на професійну редакційну політику. Зважаючи на високий рівень менеджерської команди на „Інтері”, не виключаю, що вони також можуть виступити певними застережниками такої концепції, також розуміючи, що у разі перетворення цього каналу на суто партійний, вони програють не тільки ринок, а й канал, і найкращих журналістів, бо конкуренція на телеканалах – це, передусім, конкуренція нових ідей. На „Інтері” нових ідей було дуже багато. Участь каналу у політичній боротьбі, можливо, зменшила активність цього телеканалу, але він не став менш рейтинговим – він залишився таким рейтинговим, яким був раніше. Тому, при вмілій менеджерській позиції, партійні ознаки цього каналу будуть залагоджені і він буде використовуватися не для обслуговування партійних інтересів, а для відстоювання ідей. Звичайно, ці ідеї можуть бути ідеями соціал-демократії.

– Тобто, канал належатиме партії, але він перейде у більш латентний формат реалізації пропаганди?

– Думаю, що „Інтер” буде належати конкретним власникам і не буде пов’язувати себе з будь-якою партією, включаючи партію соціал-демократів. Але я абсолютно переконаний, що він буде обслуговувати ідеї, причому ідеї максимально нові, і не виключаю, що це будуть політичні ідеї тої самої соціал-демократії, які є надзвичайно витребуваними, особливо людьми найманої праці. Але це в жодному разі не завадить тому, щоб цей канал формував власну професійну позицію. Я не вірю, що сьогодні можна загнати журналістів у партійну стайню і змусити там працювати виключно на ідеї партії. Це неможливо, і на це, напевно, не ризикне піти ніхто. Я не виключаю у цьому сенсі й регіональні телеканали, які мають ліцензію на частину загального інформаційного простору.

– Чи намагатиметься нова влада впливати на редакційну політику каналу „1+1”, наприклад, погрожуючи відібрати ліцензію, як це у свій час успішно робили деякі інші політичні сили?

– Я не виключаю, що будуть мати місце окремі спроби використати ті чи інші канали виключно для політичних проектів, але це кінець для телеканалів. Зараз, на час цих президентських виборів, на час цього особливого конфлікту, який відбувся в Україні, стало зрозумілим, що повторення сюжету маніпулювання телеканалами є надзвичайно небезпечним. Навіть тоді, коли ці канали заявили, що „ми чесні і неупереджені у своїх позиціях”, суспільство все одно цю упередженість бачила, і я знаю масу прикладів, коли певні телеканали громадяни просто просили відімкнути персонально для них. Мені видається, що все ж таки зараз заґрунтована позиція для професійної, об’єктивної позиції журналістів. Я не відкидаю політичного ангажементу, якій відбудеться, і певні продюсери підуть на це. Мова про гроші, про бізнес, який на цьому роблять, у тому числі, значною мірою, і в Україні. Але я не вірю, що журналісти і далі прислуговуватимуть політикам, виходячи тільки з інтересів політиків. Усе ж таки тут відбудуться певні компроміси, і ми маємо рухатись до професійного журналістського цеху. Я в це вірю і думаю, що маніпуляції, якщо й будуть, носитимуть дуже обережний і надзвичайно закритий моніторинговий характер. Якщо канали піддаватимуться тиску, то партійно-політичні структури будуть продовжувати пресинг, якщо ні – їх не зможуть примусити займатися обслуговуванням чиїхось інтересів. Але я ще раз хочу наголосити, що я бачу цю перспективу тільки після 2006 року, бо боротьба в Україні за владу тільки розпочалася, вона ще не завершена.

– А взагалі, чи відбулась в українських медіа революція?

– Нема жодного сумніву, що революція не відбулася, навіть не відбулася серйозна еволюція, оскільки правила гри ще не виписані і журналісти не добилися їх написання. Журналісти лише показали, що вони можуть мати власну позицію, що ця позиція потенційно може бути сильнішою за позицію власників. І те, що дев’яносто відсотків журналістів перейшли на бік Ющенка, не означає, що вони стали політичними прихильниками Ющенка. Так вони протестували проти того режиму, який використовував приховані елементи тиску на них і зобов’язував бути ремісниками, а не журналістами – саме в цьому сенсі вони зробили дуже сильний крок до своєї еволюції.

А коли буде революція? Думаю, що революції не буде, журналісти перебувають у жорстких домовленостях із власниками каналів, це їхній особистий бізнес.

Революція в медіа-просторі не відбувалася практично ніде, окрім революцій на вулицях, чого не було в Україні. А потужна еволюція відбудеться 2006 року, особливо коли ми створимо конкурентне середовище, в тому числі через створення суспільної системи медіа-простору.

– Чи буде, на ваш погляд, нова влада, використовуючи набуті ресурси, позбуватися конкурентів у медіа-просторі?

– Я думаю, що бажання у багатьох представників команди Ющенка перерозподілити медіа існувало і буде існувати. У цій команді є немало радикалів, які думають критичними формулами, і це небезпечно. Але, напевно, цей шлях треба буде пройти. Імунітет до цього – тільки власна позиція журналістів. Шукати сьогодні захисту політиків нема чого – це непотрібно і небезпечно. Щоразу такий притулок обертається непростою сплатою журналістів за свою демократичну, незалежну і незаангажовану позицію.

– Чи буде стара влада намагатися саботувати медіа-проекти нової влади?

– Не думаю. Стара влада капітулювала давно, причому у всіх напрямках. Вона не змогла створити аналог каналу – досить потужній політичній лабораторії, яка ефективно працювала на команду Ющенка, на його виборчу кампанію – і засвідчила, що у влади власної ідеології, власного плану та системної позиції у медіа-просторі і не було. Були домовленості, дуже хиткі, вони були пов’язані з внутрішнім сепаратизмом не тільки на рівні керівників медіа-компаній, але й у цілому в усій системі. Декілька вад, які привели до цього, цілком очевидні. Найголовніша вада – це відсутність у владі будь-якої ідеології, яку можна було б відкрито і чесно підтримувати. По-друге, відсутність професійності у багатьох, хто працював на владу. Невміння знайти відповіді, оригінальні позиції у критичний для політичного режиму період. І по-третє, проблема якості журналістики, якості матеріалу, якій на рівні конкуренції залишався би об’єктивним та притягальним. Наприклад, коли я на початку грудня приходив в ефір до одного відомого журналіста, він всіляко намагався сприяти висловленню моєї позиції, а потім, коли я прийшов наприкінці місяця, коли перемога команди Ющенка не викликала жодних сумнівів, він підтримував іншу сторону і намагався від мене дистанціюватися, не дати мені можливості висловитися, я відчув, що мене просто дискримінують у прямому ефірі. Я про це прямо йому сказав, звертаючись до глядачів.

– Хто був той ведучий?

– Це не має жодного значення, вважайте, що це був збірний образ.

– Як буде функціонувати телеканал „Україна” за нових можливих змін в загальноукраїнському медіа-просторі?

– Це також канал, який має своїх власників, і його редакційна політика буде залежати від їхньої позиції. Але судячи з того, що він далеко дистанціювався від кампанії Януковича, він зберігає маневр для того, щоб...

– Взагалі-то ТРК „Україна” весь час свого існування відкрито піарила Януковича. Наприклад, за даними моніторингу Академії української преси, цей канал є абсолютним лідером у подачах синхронів Януковича.

– Ну, якщо порівнювати з 5 каналом, який в режимі майже цілої доби працював на помаранчеву революцію, цей канал досить помірковано боровся за Януковича, залишаючи люфт для широкого маневру, для будь-якого іншого діалогу, і я не бачу тут ніяких проблем. Хоча дійсно, треба віддати належне, що він підтримував в значній частині кампанію Януковича.

Я не вірю, що канал надалі залишатиметься політичною лабораторією Януковича. Думаю, що він буде виконувати певну функцію, але це не проста проблема, і все залежатиме від того, якою буде редакційна політика і хто залишиться власником цього телеканалу.

– Згадуючи про власника ТРК „Україна”, чи зможуть власники у минулому провладних каналів домовитися з новою владою?

– Ми живемо з вами в час продовження візантійської моделі політики України, і нічого нового не станеться, оскільки зміни політичних еліт в Україні не відбулося. Як сказав один мій колега, потрібна банальна зміна облич, і вона, просто зміна облич, і відбудеться. Тому домовленості з новою владою у цих телеканалів матимуть місце. Усе буде залежати від того, чи матиме Віктор Ющенко, Президент України, власну політику, чи він бути коригуватись політикою своєї політичної команди.

– Чи буде влаштовано новою владою полювання на відьм?

– Знову ж таки, все залежатиме від того, хто буде реально керувати державою. Якщо Президент – то таке полювання не відбудеться, якщо державою буде керувати його оточення – то відбудеться, тому що декілька згубних спокус домінуватимуть. Це спокуса перерозподілити найсолодші частки приватної власності, добитися приватизації того, що ще не приватизовано, наприклад, Припортового одеського заводу, який є дуже багато бажаючих приватизувати, і не тільки його, наприклад, Укртатнафту. Також спокуса перерозподілити медіа-ринок, один з найчутливіших інструментів не тільки політики, а й бізнесу. І спокуса унеможливити конкуренцію для банально оновлених облич.

Тому я думаю, що якщо над цим процесом буде втрачено контроль Президента – це може статися. Якщо цього не станеться до осені цього року, ми спокійно перейдемо до еволюції змін політичних еліт. Бо змінені закони про вибори до представницьких органів влади, і перш за все парламенту, перейдуть до того, що буде розірваний ланцюг, який тримає у своїй руці українську демократію, це те, що називається корупцією, – злиття політики з бізнесом.

Взагалі, це чутливі позиції з погляду полювання на відьом, з погляду політичних зачисток, по всій території України всіх тих, хто так чи інакше заходив до кабінету Кучми чи дружив з Януковичем, тим більше, що революцію робили багато людей і всім потрібні якісь хлібні місця.

– Ющенко зможе втримати владу і відлаштуватись від інтересів своєї команди?

– Судячи з політичної історії самого Ющенка, він унікальний за своєю природою, і передбачити логіку його дій як Президента дуже складно. Але не викликає сумніву, що він не може вийти за межі форм ліберальної демократії, а це застерігає його від жорстких кроків. Тим більше, що у нього є серйозна проблема – загоєння розколу в українському суспільстві, де ментальний конфлікт, який відбувся між сходом, півднем, центром і заходом, може призвести до поглиблення розколу української унітарності, соборності. Може призвести до того, що ми будемо жити з двома півкулями мозку, які не знаходять між собою взаємопорозуміння і злагоди. Це вже є певна клінічна позиція, з якої дуже важко виходити.

– Ви передбачали результати переголосування другого туру?

– Абсолютно свідомо я їх бачив, і я вийшов з кампанії Януковича, розуміючи, що результат виборчої кампанії визначений і Ющенко буде переможцем. Я не бачив сенсу для подальшої боротьби.

– Чи ви притримуєтесь думки, що під час другого туру мали місце масштабні фальсифікації?

– Ті порушення, які мали місце під час другого туру, були перенесені і на третій тур. Не випадково в останній репліці у Верховному Суді, перед тим як судді пішли в дорадчу кімнату, довірена особа Ющенка Катеринчук попросив Верховний Суд не ухвалювати рішення щодо повторного голосування, оскільки саме воно теж стало причиною масових фальсифікацій. Масові фальсифікації підтверджені в тому числі і Конституційним Судом, який визнав частину 1-у Статті 6-ої Закону „Про особливості застосування Закону „Про вибори Президента України” 26 грудня”, яка обмежувала громадян України, що самостійно не можуть прийти на виборчі дільниці, такою, що суперечить правам і свободам людей і Конституції. Хотів би на цьому наголосити, оскільки про це мало хто говорить. У нас багато юристів, але мало тих, хто реально займається юридичною політичною практикою, – визнання неконституційною цієї частини Закону означає, що він неконституційний з моменту його прийняття.

– Тобто ви маєте на увазі, що масштабні фальсифікації мали місце у двох турах, але на боці різних кандидатів?

– Я так не казав. Я хочу сказати, що вся виборча кампанія відбулася з масовими порушеннями виборчого законодавства, що констатував Верховний Суд України і Верховна Рада України, яка прийняла постанову про визнання таких виборів недійсними і прийняла ряд інших постанов, які стосувалися виборчого процесу, тому всі ці порушення так чи інакше були генетичною основою виборчого процесу в Україні. У третьому турі нічого не змінилося.