Зі своїх 52-х років Олексій Сологубенко вже більше 14 живе в Лондоні. Зараз він працює у Всесвітній служби Бі-Бі-Сі та обіймає посаду головного редактора регіону мовлення, який називається «Америка та Європа». Така посада є дуже важливою та престижною у системі адміністрації Бі-Бі-Сі, через що на неї претендувало багато визнаних європейських професіоналів. У розмові з кореспондентом «Детектор медіа» Олексій Сологубенко  розповів, як українцю вдалося «стати великим начальником» у автохтонній британській організації; якими фінансовими потужностями володіє найбільша в світі новинна організація; які ринки в очах англійських та світових медійників є найперспективнішими, та як ця організація опікується і захищає своїх журналістів.

- Олексію, ви вдоволені своєю кар’єрою?

- Так, поки що вдоволений своєю кар’єрою. Мені 52 роки. І просувалося моє життя досить просто. Після школи я вступив до Київського інституту іноземних мов; завершив його з відзнакою за спеціальністю «викладання англійської та німецьких мов»; за розподілом поїхав працювати в сільську школу в Київській області як викладач німецької мови. Виконував також обов`язки класного керівника. Потім повернувся до Києва, працював в газеті «Новини з України» - спочатку перекладачем, а потім кореспондентом. Але це тривало недовго – і я опинився на «Українському радіо» в англійській редакції – це був 1984 рік. У 1989-ому  році я одержав стипендію від Британської Ради на навчання в Манчестерському університеті – поїхав туди на рік, захистив дисертацію. Потім повернувся в Україну і знову працював на Українському радіо, після чого Бі-Бі-Сі запропонувало мені роботу, тому що в той час якраз підіймалося питання про створення української служби. Мене і ще кількох колег запросили сюди - в Лондон. Спочатку я був заступником голови служби. Головою була Елізабет Ротсен, яка її, до речі, й заснувала. А потім вона пішла на іншу роботу, і я десь вісім років був головою української служби. Наступний крок у житті – це посада виконавчого редактора регіону, який називався «Євразія». Він включав Україну, Росію, Туреччину, Іран, Афганістан, Центральну Азію, Кавказ. А зараз я редагую інший – теж досить великий регіон, в який, знову таки, входить і Українська служба – він називається «Америка та Європа». Це Північна і Південна Америка, а також уся Європа. Ось така моя кар’єра.

- Як українцю вдалося стати менеджером такого масштабу в абсолютно неукраїнській організації?

- В цьому нема, по-перше, нічого дивного. По-друге, в цьому є велика заслуга української служби Бі-Бі-Сі, тому що вона традиційно була однією з найкращих, найбільш професійних служб, і мені пощастило бути її керівником. Але це була досить серйозна конкурентна боротьба, тому що в нас усі посади на будь-якому рівні є конкурсними. Не я один подав заявку на ту посаду, і це було досить непросто. Я знаю, що було кілька людей – досить серйозних, досить знаних, які теж хотіли обійняти цю посаду.

- Слов'яни, крім вас, серед претендентів були?

- Так, ще було кілька людей зі Східної Європи, але були й люди з англомовних служб. Конкурс полягав у тому, що ти мав довести, наскільки ти професійно підготовлений, показати, що ти готовий взяти відповідальність, що ти дуже гарно знаєш політичні реалії, персоналії та взагалі процеси, які відбуваються в тому регіоні, на який ти претендуєш. Довести, що ти знаєш, які інновації на медійному ринку зараз існують, і можеш імплантувати їх у стандарти роботи Бі-Бі-Сі. Показати свій досвід роботи з людьми, управління великими колективами, запуску нових проектів. Тобто це така комплексна і серйозна оцінка за досить широким колом параметрів.

- Скільки людей вам підпорядковано?

- Близько 300 у Лондоні, і ще багато людей працює в Україні, Росії, Бразилії, США та інших країнах у кореспондентських офісах. Всі вони особисто мені безпосередньо не підпорядковані, безпосередньо - лише три-чотири людини. Але це не ієрархія – це співпраця.

- За що ви зараз відповідаєте?

- Я не директор цього регіону. В мене є начальник – він більше керує фінансами, людьми. Це колишній голова Бразильської служби. Я ж відповідаю за редакційну політику, за стандарти мовлення, за високі стандарти: безсторонність, точність. Щоб це було цікаве радіо, яке задовольняє не лише потреби ринку, а й якісь вищі цінності, які сповідує Бі-Бі-Сі. Я відповідаю також за те, щоб ми якнайкраще ділилися тими матеріалами, які в нас є. Щоб, скажімо, українська служба  могла користатися всією тією мережею кореспондентів, яку мають інші служби, у тому числі й британськими кореспондентами. Щоб такі країни, як Україна, не випадали з фокусу  Бі-Бі-Сі – і на радіо, і на телебаченні, і в Інтернеті. І не лише Україна, а й інші держави також. Тобто це редакційна робота, яка має два напрямки: стратегічний - те, щоб ми як регіон віддзеркалювали в ефірі та в Інтернеті всі цікаві події, що відбуваються в Європі та Америці;  практичний – дотримання високих стандартів мовлення.

- Тобто саме ви визначаєте, про що буде говорити сьогодні BBC World Service у регіоні «Європа та Америка»?

- Ні, це трошки складніше. Я не визначаю - я певним чином рекомендую те, що ми, як колективний розум Бі-Бі-Сі – я та інші редактори, вважаємо головними новинами. Скажімо, Румунська служба ніколи не матиме ту саму верстку програми, що й Українська служба. Пріоритети у всіх різні. Але деякі основні теми, як зараз, скажімо, близькосхідні проблеми, Ірак, проблеми економічні, проблеми газу чи енергоносіїв, які стосуються багатьох країн – ми маємо показувати всім. І тому вони є у порядку денному всіх служб. Ми говоримо про великі проблеми різними мовами – в цьому є принцип BBC World Service. Але це не позиція диктату – я не можу наказати комусь, що видавати в ефір, а що не видавати. Я можу тільки порадити. Бі-Бі-Сі взагалі не працює на основі директив – у нас немає такої традиції. Але я можу сказати, що щось не має іти в ефір з огляду на те, що воно суперечить нашим стандартам – і тоді це більш категорична настанова.

- Всесвітня Служба фінансується МЗС Британії. Чи не намагаються дипломати диктувати вам свої акценти?

- В МЗС працюють розумні люди, які усвідомлюють марність таких спроб. У нас є рада директорів, відсторонена від колективу Бі-Бі-Сі та політичного життя. Якщо у МЗС є якісь побажання чи претензії, вони, звичайно, можуть висловлювати їх. Ми можемо брати інтерв'ю в міністрів, але ми підходимо до британських міністрів так само, як до американських, українських чи сербських – без якогось особливого пієтету. Наш підхід до них не визначається тим, що ми одержуємо парламентський грант через МЗС. Я думаю, в тому, що ми до всіх ставимося рівно, і є сила Бі-Бі-Сі.

- Скільки всього людей працює на BBC World Service?

- 1200 журналістів по всьому світі.

- Бі-Бі-Сі – це передусім радіо?

- Так, це насамперед радіо. Це традиційно радіо. Але зараз ми стаємо дедалі більш мультимедійною організацією - у нас шалене зростання рейтингу Інтернет-сайту BBC. Це найпопулярніший новинний сайт світу. Український сайт BBC – він, звичайно, непоганий, але він не може конкурувати з такими ресурсами, як іранський, арабський. Там десятки мільйонів відвідувань щомісяця. Звичайно, і англійською мовою сайт дуже потужний. Крім того, телебачення BBC теж значно розширюється. Тому не можна казати, що ми – лише радіо. Ми по всьому світу. Скрізь. І можливість працювати на різних платформах – на радіо, телебаченні та онлайні – це наші підходи.

- Який бюджет має Бі-Бі-Сі?

- Наш річний бюджет становить понад 3 мільярди фунтів, це майже 6 мільярдів доларів. Сума шалена, але цей бюджет дає людям 2 наземні канали, 5 цифрових каналів телебачення, серед яких канали новин, канали для дітей, розважальне телебачення, 5 національних радіостанцій, 30 місцевих радіостанцій, Всесвітню службу Бі-Бі-Сі, Інтернет, розвиток цифрового мовлення, «фрів'ю» і так далі. Ми робимо подкастинг (поширення цифрових версій програм Бі-Бі-Сі через Інтернет для прослухування на mp3-плеєрах У.К.), розповсюджуємо новини мобільними телефонами. Але наша мета – не заробити гроші, а добре витратити ті кошти, які нам дає громадськість. Головний принцип, який ми сповідуємо – намагатись витрачати гроші так, як витрачали б, якби вони були з нашої власної кишені. Нам також заборонено залучати додаткові джерела фінансування, такі як реклама чи спонсорство. У нас усе йде за рахунок абонентської платні. Кожна родина в Британії, що має кольоровий телевізор, щороку платить 120 фунтів у скарбницю Бі-Бі-Сі. Таких родин більше 40 мільйонів. Що ж до Всесвітньої служби, то її бюджет становить понад 500 мільйонів доларів на рік і затверджується парламентським ґрантом.

 - Чи існує можливість, працюючи у Бі-Бі-Сі на посадах, де є відповідальність за фінанси, привласнювати гроші британських платників податків?

- Таких прецедентів не було, оскільки в нас дуже жорсткі фінансові правила. Я, зокрема, маю затверджувати всі видатки підпорядкованих мені людей. Наді мною також є фінансові контролери. В нас постійно працює серйозний фінансовий аудит. Тож не думаю, що можливі якісь махінації. В нас немає готівки, все робиться за перерахунком. Останнім часом я не чув ні про крадіжки, ні навіть про зловживання коштами.

- Ви так легко погодились назвати конкретну суму бюджету Бі-Бі-Сі. А які на Бі-Бі-Сі зарплати?

- Політика щодо зарплат у нас така, що весь штат поділяється на дві категорії. Працівники перших 11 рангів – до голови служби включно – отримують від 17 до 55 тисяч фунтів на рік (34-110 тисяч доларів). Старше керівництво має персональну зарплату, яка визначається радою директорів. Це може бути від 50 до 500 тисяч фунтів на рік. Наш генеральний директор Майк Томпсон отримує 400 тисяч, здається, а Найджел Чепмен – голова BBC World Service - десь під 200 тисяч на рік.

- Арабське телебачення Бі-Бі-Сі обіцяє стати величезним проектом. Розкажіть про нього детальніше.

- Ситуація така: ринки міняються, і Бі-Бі-Сі стежить за тим, що відбувається. Раніше ми відкривали нові служби – як от Українську, наприклад, - і закривали ті, в яких уже не було потреби: Німецьку, Японську тощо. Медіаринок весь час змінюється. Арабський, ісламський світ так само міняється, і той приклад, який показала Аль-Джазіра чи інші супутникові канали, свідчить про те, що в тому регіоні є дуже великий попит на медіа. Бі-Бі-Сі має великий досвід роботи з телебаченням арабською мовою. Наприкінці 80 років ми розпочали арабський телевізійний проект. Нашим партнером була одна компанія, пов'язана з Саудівською Аравією. Після показу по телебаченню одного досить критичного репортажу виник конфлікт. Від Бі-Бі-Сі вимагали поступитись редакційними стандартами і не давати чогось в ефір. Ми відмовились, і наша співпраця припинилась, як і проект у цілому. Зараз ринок змінився, і однією зі стратегічних цілей Бі-Бі-Сі є покриття арабського світу супутниковим телебаченням. Це буде додаток до радіо та Інтернет-сайту арабською мовою. Звичайно, такий проект вимагає досить великих коштів, тому відкриття цієї служби було пов'язане зі скороченням багатьох європейських служб. За нашими початковими оцінками, телеканал Бі-Бі-Сі арабською мовою коштуватиме десь 17 мільйонів фунтів на рік. Проект уже запущений, сформований штат, але я думаю, що в ефірі нас побачать десь восени наступного року. Це буде звичайний повноефірний канал: не лише новини, але й розважальні та культурно-освітні проекти.

- Працюватимуть на каналі здебільшого араби?

- Звичайно, але є також британці, французи, американці.

 - Чому арабський світ такий важливий для Бі-Бі-Сі? Яким чином ви сподіваєтесь на нього вплинути? Ви хочете щось змінити в ісламському суспільстві?

- Справа не в тому, щоб вплинути. Я не думаю, що нашою метою є вплинути на когось. Бі-Бі-Сі – найбільша телерадіомовна організація, яка існує для того, щоб інформувати, виховувати аудиторію, щоб якимось чином подавати європейську позицію з дуже багатьох питань. Я спеціально наголошую – європейську, не обов'язково британську. Цю європейську позицію арабська аудиторія не одержить ні з власних ЗМІ, ні від американських, ні від китайських мовників. Тому мені здається, що Бі-Бі-Сі має свою нішу. Це візитна картка Британії. Ми створимо якісну, інформативну телевізійну службу, а там усе залежатиме від аудиторії: якщо нас дивитимуться і слухатимуть, ми будемо працювати. Якщо ні – тоді зробимо висновки.

 - А як реагують на появу арабського Бі-Бі-Сі канали, що вже працюють на ринку – Аль-Джазіра, Аль-Арабіа?

- Ніяк. Просто дуже пильно дивляться за тим, що ми готуємо для ефіру. Наприклад, на Аль-Джазіра працює дуже багато колишніх колег з Бі-Бі-Сі. Але Бі-Бі-Сі – не єдина організація, що започатковує такі проекти. Росія запускає арабське телебачення – канал «Russia today» арабською мовою. Китай та Іран також працюють у цьому напрямку. Арабський світ взагалі дуже привабливий сьогодні для медіа, тому і Франція, і США, і ще багато країн планують вийти на цей ринок.

 - Розкажіть про університет журналістики Бі-Бі-Сі.

- Ну, це ви його трохи підвищили у ранзі – ми його називаємо коледжем. Це віртуальний коледж. Професійне навчання в нас завжди було на досить високому рівні. Ми проводили різні курси, і на певному етапі вирішили розділити навчання на кілька аспектів. Наприклад, є суто професійні навички: компонування звуку, монтаж, ведення програми. Є етичні питання, які виникають при висвітленні проблемних тем. Останні, на нашу думку, важливіші за технічні навички та вміння.

Тому ми запустили цей коледж журналістики. Ми проводимо в його рамках дискусійні проекти, влаштовуємо мозковий штурм. Був у нас цікавий курс «джерела, сенсації та новини», де ми досить серйозно розробляли сценарії складних із погляду етики випадків. Що робити в ситуації, якщо ви отримали ексклюзивну інформацію? Ще один цікавий семінар для журналістів мав назву «Дилеми, сумніви і рішення», який допомагає визначитись у неоднозначних ситуаціях. З іншого боку, в нас є конкретні речі: як висвітлювати події в Європейському Союзі? Чи орієнтуємось ми в законодавчій базі Середнього Сходу? І так далі. Таку освіту пропонує наш коледж.

Є також курси поведінки у ворожій ситуації. Перший називається «hostile environment» – це навчання журналістів правилам поведінки під час перебування у зоні збройного конфлікту. П'ятиденні курси ведуть, як правило, колишні десантники, які розповідають журналістам, як виживати, що робити, якщо вас взяли у заручники, якщо ви працюєте у зоні стихійного лиха тощо. Другий курс – поведінка під час публічних маніфестацій, бійок, заворушень. Ми ніколи не відправимо журналіста у небезпечну зону, який не пройшов необхідні курси, а також без оцінки ризику, страхування та допомоги. Я – один із тих, хто підписує дозволи на роботу в небезпечних умовах.

 - Чи правда, що у BBC є свої силові структури?

- Ні, ну спецназівців у нас, звичайно, нема. Але є досить серйозний відділ безпеки. Якщо ми, наприклад, надсилаємо кореспондентів до Лівану чи іншої гарячої точки, вони їздять під охороною. У нас є охоронці, броньовані джипи, бронежилети, амуніція для журналістів і навіть спеціальні радники з питань безпеки.

- Чи можливе у Британії притягнення журналіста до відповідальності перед законом за професійну діяльність?

- Нещодавно було заарештовано трьох журналістів газети «News of the world» за те, що вони через поштові скриньки на мобільних телефонах буцімто дістали доступ до щоденника одного з британських принців. Здається, Вільяма. Таких випадків небагато, але бувають.

- Бі-Бі-Сі як суспільний мовник має якісь привілеї доступу до інформації, державних архівів тощо?

- Жодних привілеїв. Тут усі рівні. Є певні правила, є закони розсекречення архівів та доступу до документів. Хоча, звичайно, ми, як журналістська організація, намагаємося залучити та задіяти свої власні контакти, канали та схеми, щоби першими дістати доступ до ексклюзиву, сенсації.