Ми вважаємо, що ці люди, які здійснили дуже важливий, відповідальний та нелегкий крок, мають бути почуті суспільством. У той же час, наші читачі мають розуміти, що ситуація, в якій ці журналісти працювали і яка спричинила їхнє звільнення, – не є унікальною лише для „1+1”. Вона є ТИПОВОЮ для всіх телеканалів, контрольованих Адміністрацією Президента та СДПУ(о).

Навпаки – можливо, саме на „1+1”, де ще у 90-их минулого століття керівництво зібрало та виростило дуже потужну професійну команду, „темниківська” цензура мала відпочатку найбільший спротив. Що ж саме спричинило те, що в якийсь момент і цей канал набув ознак чого завгодно, тільки не засобу інформації, – потребує глибокого аналізу, в тому числі і тих методів, якими держава, контрольована фінансово-політичними угрупованнями, тиснула на власників та менеджерів каналу.

Тож надаючи слово екс-співробітникам „плюсів” – ми насправді не ставимо перед собою мети „мочити” цей канал, як вже дехто нам це закидає. Навпаки, саме типовість проблем, про які йдеться в інтерв’ю, вимагає від суспільства їх усвідомлення. Для того, щоб у майбутньому – можливо, вже й не такому далекому – всі мали змогу зробити чесну і принципову „роботу над помилками”, і, відкинувши образи, озброївшись набутим за всі роки незалежності суттєвим – як негативним, так і позитивним – досвідом, розпочати разом писати нову сторінку історії української журналістики.

Команда „Детектор медіа” прагне не роз’єднання, а об’єднання зусиль журналістів, топ-менеджерів та власників телеканалів. Це єдино можливий шлях для кардинальних позитивних змін в українських ЗМІ – і в тому випадку, якщо політична ситуація цьому буде сприяти, і якщо – ні. Але ми гадаємо, що , для цього всі учасники сьогоднішнього медіапроцесу мають чесно і відкрито висловити – і, головне, почути! – позицію всіх, якою б для кого вона не була гіркою, ба навіть, на чиюсь думку, несправедливою.

Пропонуємо відповіді на запитання „Детектор медіа” екс-співробітника міжнародного відділу редакції програми ТСН („1+1”) Віктора Заблоцького.

– Вікторе, чому ви пішли з каналу саме зараз?

– Тому що саме зараз час приймати рішення і робити громадянські вчинки. Тому що зараз кожна людина, яка зробила вибір, може стати громадянином своєї держави. Зараз ми, до речі, перебуваємо в унікальній ситуації, коли громадянське суспільство фактично устало з колін, а журналісти ще не доросли до свідомості громадянського суспільства. Чому? Тому що вони досі тішаться ілюзіями, що корпоративні інтереси вищі за інтереси цілої країни. Це тупик, з якого є тільки один шлях – через моральне очищення.

Ми намагалися йти таким шляхом: згуртувати колектив і виробити план дій в умовах нинішньої цензури напередодні виборів. Тому що саме зараз треба висвітлювати ці вибори чесно і об`єктивно. І в нас був такий шанс зробити такий публічний і громадянський вчинок, яким потім ТСН завжди міг би пишатися. Цього не сталося, тому що група людей відійшла від заявлених позицій.

– Чому? Вони просто перелякалися?

– Формально відбулися переговори з керівництвом і кожен прийняв для себе рішення. І відбулося відкликання підписів.

– Там свою роль зіграли якісь матеріальні важелі?

– Уся проблема впирається в одне. Журналісти, які працюють на великих публічних телеканалах, таких як „1+1”, „Інтер”, заробляють найбільше грошей з усього репортерського цеху. І коли люди втягнулись в переговори, вони відчули, що можуть втратити свою заробітну плату. Коли все це тільки починалося, ми просили всіх дати собі відповідь, як далеко ми можемо зайти, чи готові люди втратити свою високу зарплату. І люди сказали: „Так, ми готові”. Але якщо б ми діяли всі разом, ніяких втрат не було б. Ми б виграли, тому що весь колектив замінити неможливо. У гіршому випадку ми б оголосили страйк, але це був би потужний публічний крок. Цього не сталося. І проблемою стали лише тільки гроші. Корупція, яка існує не тільки в суспільстві, але і в журналістському цеху, призвела до того, що журналісти мають досить пристойний рівень доплат від тих, чий інтерес вони обслуговують. І вони не готові втратити цю ін`єкцію, на яку їх присадили. Це як наркоманія, зрештою, тому потрібна лише сила волі. Треба просто відмовитися від тих грошей, які ми зараз отримуємо.

У Ліни Костенко є дуже гарні слова з цього приводу: „Від того кидавсь берега до того, любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані”. Мені здається, що цей самий процес зараз відбувається і з журналістами. Насправді в ТСНі відбувся момент, коли просто деякі люди виторгували собі вищий рівень зарплати за те, що будуть говорити неправду. Тобто, люди свідомо пошли на переговори з менеджерами для покращення свого матеріального становища. І кожен з нас знає цих людей. На мій погляд, це є просто непристойним. Це проблема не тільки ТСН, це проблема майже всіх провладних каналів.

– Але вони повинні усвідомлювати, що зараз настав такий момент, коле не можна тільки заробляти гроші, треба ж і про душу подбати.

– Є такі виправдання, які ти можеш дати собі та іншим, та відмовитися від громадянського вчинку. Ти говориш, що турбуєшся за добробут власної родини, піклуєшся про життя власних керівників, чи пояснюєш, що борешся за те, щоб твій сюжет вийшов не в спотвореному вигляді. Хоча насправді твій сюжет не сприймається глядачем, тому не треба тішити себе ілюзіями. Безумовно, є цілий набір причин, за якими ти можеш дати собі виправдання. Але все ж таки є ще власна совість, та ще й вища сила, перед якою ти таким чином не виправдаєшся. Бог є над нами всіма. І є суспільство, яке вище за корпоративні інтереси. Наш народ загалом став набагато сміливішим і свідомішим, ніж журналісти. Багато українців заробляють значно менше, живуть у набагато гірших умовах, але вони зважуються на те, щоб брати участь у акціях протесту (причому, не за гроші, як дехто любить казати), щоб висловлювати підтримку тим людям, які хочуть жити в іншій країні. Вони готові йти на жертви. То чому ж на жертви не можуть піти журналісти?

– Коли ви вирішили звільнятися, ви погоджували своє рішення зі своєю родиною?

– Ні. В нас була така ситуація, коли ми побачили, що цей важкий день переговорів нічим не закінчився, кожен з нас прийняв рішення про звільнення. Але це не було рішення семи людей. Це було рішення кожного окремо. Тільки потім ми сказали про це своїм родинам. І ми знайшли підтримку.

– Вам не було страшно, що ви лишаєтеся роботи і грошей?

– Ні. Було відчуття поразки. Поразки у боротьбі за колективний інтерес, за те, щоб називатися колективом ТСН. Це відчуття поразки залишається в мене і досі. І думаю, що ще довго буде залишатися. Безумовно, на каналі залишилися люди, якім я можу дивитись у вічі, але є й люди, якім я не подам руки. Поряд з тим у мене було й відчуття легкості і свободи. Врешті-решт безгрошів’я закінчується, а свобода залишається. Після того, як я пішов з каналу, мені подзвонила шалена купа людей, з якими я давно бачився. Вони хотіли мене підтримати. І я дуже вдячний їм за це. І може тільки тоді зрозумів, наскільки вірний крок зробив. У мене зараз не стоїть проблема пошуку роботу, я впевнений, що знайду її в будь-який момент. Найголовніше, що я залишився у професії, зберіг себе як журналіст. Кожен з нас семи залишився чесним журналістом.

– А ви зараз новини дивитесь?

– Дивлюсь. Якісь зміни відбулися у холдингу Пінчука, вони більш вагомі, деякі зміни в ТСН. Але, загалом, досі залишається відчуття, що в новинах все вирішує право телефонного дзвінка чи "темник". Я би назвав цю ситуацію періодом контрольованої відлиги.

Розумієте, нинішня правляча еліта так загралася в дезінформаційну війну, що сама повірила в той уявний світ, який створила. Але люди живуть у зовсім іншому світі. І через тиждень наші можновладці отримають страшенний удар, бо побачать зовсім іншу країну, інше суспільство, і вони в цій державі будуть зовсім чужими.

– Зараз люди все ж таки продовжують дивитися телевізор, для деяких з них саме він є єдиним засобом спілкування зі світом. І вони просто можуть не знати того, що зараз відбувається у суспільстві.

– Тому найбільш ефективним був би загальнонаціональний страйк усіх телевізійних каналів. Це було б найпотужнішим ударом по системі. І система б зламалася. Потрібно було би потерпіти лише місяць. На місяць лишитися без зарплати – це не така велика проблема.

– Але ж журналісти чомусь не хочуть йти на радикальні кроки.

– Коли на першому щаблі гроші, коли професійна кар`єра обраховується виключно в тому, який гонорар журналіст отримує, – то є збочення. Тому що професійний журналіст – це перш за все той, хто виконує свій громадянський обов`язок, інформує людей, говорить правду. А журналіст, який отримує десятки тисяч доларів за те, що в ефірі говорить відверту брехню, – це не журналіст зовсім, це слуга у конкретного олігарха. Але після того, як олігарх випадає з обойми, випадає і слуга. Це ситуація Доренка в Росії, ситуація Кисельова в Україні. У результаті утворюється колона із таких ост- чи вестербайтерів, які вештаються по пострадянському просторі і пропонують свою послуги, які можна назвати лише нецензурним словом.

– Ви вже замислювалися над тим, де будете працювати далі?

– Я вже казав, що я пішов задля того, щоб залишитися. Залишитися саме в журналістиці. Я вважаю, що зможу знайти собі роботу у тому новому суспільстві, яке чекає нас вже за тиждень.

Читайте також:

Юлія Бориско:"Партизанщина" як спосіб боротьби з цензурою виявилась неефективною"

Дійшло до того, що іноді необхідність у журналістах та операторах відпадала як така”

З „1+1” звільнився восьмий журналіст. Ним став Євген Глібовицький

Телеканали не поспішають повертати на роботу тих, хто звільнився внаслідок цензури?

Повний текст заяви семи журналіств "1+1", що звільнилися з каналу на знак протесту проти цензури

З каналу "1+1" через цензуру та темники звільнились 7 журналістів

Ігор Скляревський: „Журналістський спротив існує, він набирає сили, і він потребує допомоги громадян”

Наталка Фіцич: „Після виборів усвідомлювати, що це і моїми руками спотворили їх результати, було б нестерпно”