Пйотр Погожельський (Piotr Pogorzelski) працює в Україні вже шостий рік, готуючи новини для інформагенції Radiowa Польського радіо. Серед іншого він висвітлює тему підготовки України до Євро-2012, а подробиці повідомляє в тематичному блозі.

34-річний журналіст - двічі магістр Варшавського університету, де він закінчив факультети суспільних наук та сходознавства. Під час навчання у школі вивчав російську, а українську опанував самостійно під час роботи в Києві. І володіє нею, як видається, краще, аніж більшість мешканців Оболоні, де Пйотр мешкає та працює. Каже, що в 2006-му йому пропонували роботу в Москві, однак він вирішив, що цікавіше працювати в Україні. Відтоді у Києві буває частіше, ніж у Варшаві.

«Детектор медіа» розпитала Пйотра про контент громадського Польського радіо. А ще журналіст поділився з нами враженнями про українські ЗМІ та реалії.

Державне радіо - це не страшно

- Пйотр, ви кажете, що з дитинства мріяли працювати на громадському радіо. Чому не на FM-радіостанції, наприклад?

- Розважальний контент FM-ок ніколи не був мені цікавим. Крім того, в Польщі державне (громадське. - ТК) радіо - не совок, це досить розвинута структура суспільного мовлення, яка набирає дедалі більше слухачів. Наприклад, у Варшаві першість посідає Jedynka Польського радіо, що охоплює 14,5% аудиторії. Далі йдуть приватні Radio ZET (13,7%) та RMF FM (10,8%). А потім знову ми - державна Trójka з 9,3 % слухачів.

- Які структурні підрозділи об'єднує нині Польське радіо?

- Польське радіо поділено на програми. Перша (Jedynka) - для аудиторії «45+» - пропонує програми інформаційного та розважального характеру. Друга програма (Dwójka) - культурологічного спрямування - там багато класичної та сучасної музики (класика XX століття, модерн та сучасна). Також виходять програми про книги та вистави Польського радіо. Третя програма (Trójka) транслює багато сучасної рок-музики, для людей 20-30 років. А четверта (Czwórka) присвячена тинейджерам. Тобто кожна з цих програм Польського радіо орієнтується на свою вікову аудиторію. І всі вони охоче залучають авторські програми, контент яких виходить за межі плейлистів цих програм. На тій же «Труйці» вранці можна почути поп-музику, а ввечері - важкий рок.

Також у нас є міжнародна служба - радіо «Полонія» - яке мовить українською, російською, білоруською, англійською та івритом. Україномовні програми «Полонії» виходять в ефірі «Радіо Ера».

Також до структури Польського радіо входить інформагентство IAR (Informacyjna Agencja Radiowa), яке робить новини для програм Польського радіо. Власне, я є кореспондентом IAR. По суті, це такий інформаційний кошик, звідки можна брати інформацію для новин. Також IAR опікується інформаційним інтернет-радіо, де постійно транслюються новини.

Також у нас є інтернет-редакція, яка робить окремі сюжети - найчастіше, текстові. Крім того, у Польського радіо є великий архів.

Також маємо мережу власних кореспондентів та фрілансерів у різних країнах світу - у Франції, Великобританії, США, Бельгії, Німеччині, Білорусії, Росії... Як правило, це один кореспондент у кожній із держав. А на випадок виборів чи інших актуальних подій у відрядження приїздять й інші журналісти Польського радіо. От на час Євро-2012 чекатиму колег у Києві. А щодо виборів не впевнений - часом приїздять, часом ні. :)

- Як взаємодіють міжнародні служби Польського радіо? Чи обмінюються інформацією, наприклад?

- У нас немає такої практики, щоб кореспонденти узгоджували чи передавали одне одному сюжети. Часом буває тимчасова співпраця: наприклад, якщо виникає конфлікт між Москвою й Києвом, українська та російська редакції починають активно спілкуватися та обмінюватися ідеями. А часом у центральному офісі у Варшаві придумають якусь тему - День державної мови, наприклад, - і всі кореспонденти мають зробити такі сюжети.

- Яким коштом фінансується Польське радіо? Чи не маєте планів посилювати присутність в інтернеті?

- Радіо утримується з абонентської плати та рекламних надходжень. Щодо внесків постійно виникають проблеми: серйозних консеквенцій за несплату польськими законами не передбачено, тож чимало слухачів звикли нехтувати таким правилом. Були повідомлення в ЗМІ, що запровадять спеціальні служби для перевірки несумлінних громадян. Однак поки що не уявляю, як вони діятимуть - не кожен допустить незнайому людину на приватну територію.

Щодо інтернету, то можна слухати прямі ефіри програм Польського радіо. Також у нас є 121 програма, зроблена суто для мережі. І ще в інтернеті викладено програми з архіву Польського радіо з різноманітною музикою - від року до класики, а також подкасти передач.

Робота в Україні: сам собі кореспондент

- Як організовано вашу роботу в Україні - хто є вашим керівником, як визначаєтеся з темами зазвичай?

- Мій безпосередній керівник - це наш директор інформагентства IAR Маріуш Борковський, який, у свою чергу, є підлеглим президента Польського радіо Анджея Сєзєнєвського.

Найчастіше у своїй роботі я самостійний і взагалі не питаю, що маю робити. За шість років, можливо, двічі-тричі було, що матеріал не взяли. Наприклад, сюжет про демонстрацію з презервативів із зображенням людини, подібної на Януковича. Польща - моральна католицька країна, тож подібні речі в нас висвітлюють украй обережно.

Часто дзвонять із Варшави й кажуть: ти знаєш найкраще, тому вирішуй, робити це чи ні.

Знаю, що маю зважати або на теми, дуже важливі для України, або на теми, актуальні суто для Польщі. Ще один аспект - смішні теми (курйозні випадки, жарти політиків). Також на часі події, пов'язані з Євро-2012. Кілька разів на місяць роблю сюжети для тематичних випусків Першої й Третьої програм Польського радіо. Двічі на місяць готую прямі ефіри з оглядом української преси.

З темами допомагають зорієнтуватися українські інформагентства та ЗМІ. Передплатив собі власним коштом УНІАН, де переглядаю анонси.

- Які новини з України цікаві польській аудиторії насамперед?

- Постійно оповідаю про політичну ситуацію в країні. Справа Тимошенко, наприклад, найбільше цікавить поляків, а от Луценко в нас менш відомий. Також затребуваними є історичні теми - Биківня тощо. Культура менше цікавить...

- Нещодавно головний редактор Gazeta Wyborcza Адам Міхнік, який колись був дисидентом, написав листа Юрію Луценку. Чи часто відомі польські журналісти виступають із такими ініціативами щодо підтримки власних політиків?

- Щодо внутрішніх справ польських я про подібні випадки не чув. Є інше: чимало наших газет мають політичний профіль. Це не означає, що певна партія фінансує газету, аби та писала про неї хороші речі. Тут радше об'єднуються однодумці за поглядами на політику. Наприклад, «Газета Виборча» не напише: «Росіяни вбили Качинського під Смоленськом». А «Газета польська» зробить це охоче, бо в цій редакції є люди, які вірять, що справді можна влаштувати штучний туман, через який упаде літак. При цьому якщо хтось із однодумців видань, хай і політик, відзначиться крадіжкою чи візьме хабара, газети не замовчуватимуть таких тем.

Щодо Міхніка, справа була в іншому. Він побачив фото, на якому Луценко читав його книгу, та звернувся до Луценка. До речі, в цьому виданні є люди, які сприяють і чують думку української опозиції і вірять, що у вашій державі можна щось змінити на краще. Інша справа, що часом поляки більше вірять у демократію, ніж самі українці. Але тема України у Польщі справді важлива.

- На які стандарти орієнтуєтеся у своїй роботі?

- Гадаю, вони нічим не відрізняються від засад BBC. В ідеалі, в новині маю відразу подати дві точки зору. А коли немає часу - все ж я один працюю - то в першій новині подаю точку зору однієї сторони, а в наступній - іншої. Стараюся бути об'єктивним. Також важливим є бекґраунд, адже готую матеріали для людей, які небагато знають про Україну або й взагалі нічого не знають.

Якщо вас цікавить, чи бувають у нас проплачені матеріали, то відразу скажу, що ні.

- Я, власне, вас і не підозрювала в цьому, оскільки знаю, що етичні питання до іноземних журналістів, які тут працюють, виникають украй рідко.

- Тим не менше, в Україні такі пропозиції бувають. І мені завжди смішно з цього приводу, тому що, виходить, такі люди не уявляють собі стандартів роботи західного журналіста.

Бувало, ми брали участь у прес-турах перед виборами в Україні. І нам було відомо, що інші журналісти мають за це якісь гроші від партії чи кандидата. А ми їздили власним коштом. До речі, якщо у нас триває виборча кампанія, такі відрядження журналістам неодмінно оплачує редакція - заради збереження принципу об'єктивності.

- Більшість наших ЗМІ теж воліли б фінансувати такі поїздки самостійно. Однак вимушені виходити з економічних реалій.

- У такому випадку треба зазначити в публікаціях, що поїздку журналіста було здійснено коштом певної організації, аби не вводити в оману читача.

- Так, чимало видань не дотримуються цього правила. А часом і видають такі матеріали за власний ексклюзив.

- У нас таке неприпустимо - ЗМІ дорожать довірою аудиторії. А у вас, трапляється, видання не дуже з цим рахуються. От я, наприклад, вважаю авторитетним видання «Коментарі». А одного дня бачу на сітілайтах обкладинку зі світлиною Королевської, яка не шкодує грошей для рекламної кампанії. І потім знайомі мені пояснюють, що так вийшло, бо власник цього видання товаришує з Королевською. І як мені це сприймати?

- Які проблеми під час роботи в Україні у вас виникають найчастіше?

- Період очікування відповіді від чиновника чи на інформаційний запит.

От у Польщі, наприклад, є три новинні канали - TVN 24, Polsat News і Superstacja. В разі якоїсь події аудиторія отримує інформацію та подробиці миттєво, за коментарями політиків або чиновників затримки немає. І часто мої колеги з Польщі не розуміють, чому в Україні потрібно чекати на коментар один-два дні. У нас таке неможливо!

Тут часто у прес-службах чиновників мені кажуть: «Надішліть запит чи передзвоніть за годину - може, хтось відповість». Я не думаю, що це така інформаційна політика. Можливо, радше особливість менталітету: українці вважають, що відповісти на запитання журналіста можна і завтра, навіть якщо інформація йому потрібна відразу. У Польщі це набагато швидше. До того ж, до послуг ЗМІ багато публічної інформації, яку можна знайти в інтернеті.

За можливості стараюся брати ексклюзивні інтерв'ю та коментарі. От уже півтора роки намагаюся зробити інтерв'ю з Борисом Колесніковим. Не виходить. І я вже знаю, що мені скажуть, коли звернуся до прес-служби чергового разу: «Зателефонуйте наступного тижня». І так уже півтора роки...

Українські стандарти: «Інтер» + ТВі =ТРК «Україна»

- В Україні ви вже шостий рік. Які українські ЗМІ, на вашу думку, найповніше інформують про суспільно-політичну ситуацію?

- З телеканалів найчастіше дивлюся 5-й. Щогодинні випуски - добра нагода для отримання інформації. Хоча, трапляється, там повторюють новини з випуску в випуск. На польському TVN 24 із ньюзруму постійно надходять нові повідомлення, новин, які робилися годину тому, немає.

З-поміж інших каналів новини найчастіше дивлюся на ТРК «Україна». І не тому, що там поляк Вальдемар Дзікі працював, а через дотримання стандартів. Все як у в школі: одна людина, її опонент і часом іде коментар більш-менш незалежного експерта. 

ICTV дивився до приходу Януковича, а тепер усе більше помічаю перегин у бік влади. Часом дивлюся «1+1», хоча в ТСН багато крові і жовтизни, рідко - «Інтер». Частіше дивлюся ТВі. Оцей канал, складається враження, - цілковита протилежність «Інтеру». Там інформація з ухилом на владу, а на ТВі - крен у бік опозиції. От якщо ці два канали скласти, вийде ТРК «Україна» і повноцінні новини за стандартами журналістики. (Детальніше про об`єктивність новин телеканалів читайте у моніторингах «Детектор медіа»).

З-поміж інтернет-видань найбільше читаю «Українську правду», «Кореспондент», Zaxid.Net, часом ZiК, «РБК-Україна». Переглядаю «Новый регион» - попри дещо антиукраїнський профіль, вони публікують чимало новин із південного та східного регіонів України, а часом найпершими помічають такі речі, як реакція афганців на появу Януковича в річницю закінчення війни в Афганістані під пам'ятником біля Лаври.

Звісно, найцікавішими є власні новини інтернет-видань. Але у вас буває, що інтернет-видання цитує видання, яке цитує інше видання, а те, в свою чергу, посилається на офіційне джерело. Це трохи дивно. Адже якщо, приміром, ідеться про повідомлення Генпрокуратури, що заважає журналістові процитувати його напряму?

- Це не завжди означає, що над новиною працював ледачий журналіст. Подвійне цитування може бути обумовлене співпрацею з інформагенціями, рівнем знання мов: якщо в редакції немає кореспондента, який досконало володіє італійською, припустимо цитувати видання, яке вже переклало публікацію. Для України більш актуальна інша проблема - коли передруковують, але не посилаються на джерело.

- У нас подвійне посилання є припустимим виключно у випадках, коли йдеться про ексклюзивну важливу новину. Але наступний крок - це подзвонити і взяти власні коментарі на цю тему чи побувати на місці події.

- Ви згадали про Вальдемара Дзікого, який віднедавна займається майстер-класами та продакшном. Чи багато ваших колег працюють в Україні? І що можете сказати про рівень інтересу польських медіаменеджерів до України?

- Колег-журналістів не більше кількох. Раніше тут працював кореспондент польського телебачення, однак майже рік його вже немає в Україні.

Щодо розвитку медіа... Такого ґрунтовного інвестиційного підходу, як, скажімо, у «Яндекса», я не помічав. Більшість поляків вважають, що тут можна запустити проекти низьким коштом. Чи не тому в частини компаній не склалося з перспективами в Україні - наприклад, в «Агори».

- Як у Польщі оцінюють зміни в Україні щодо демократії і ставлення до людських свобод? До якої міри відчутне розчарування?

- Про всі ці речі у Польщі добре відомо завдяки ЗМІ. Часто новини про Україну - про Тимошенко, наприклад, - супроводжує бекґраунд, у якому йдеться про утиски свободи слова. Чималий вплив на суспільну думку має ваша опозиція, яка їздить до Європи. І, як видається, враження, яке вона справляє, є вагомішими за іміджеву рекламну кампанію України на європейських телеканалах. Навряд чи ця оплачена хвилина здатна перекрити негатив, який аудиторія відчуває, наприклад, під час виступу Євгенії Тимошенко на Hard Talk ВВС. Її розповідь про те, що відбувається з її мамою, красномовніша за всі прекрасні рекламні сюжети про мальовничу Україну. Розумію, що цільову аудиторію вболівальників Eurosport ситуація з Тимошенко, може, не надто цікавить. Однак, я думаю, вони й без реклами мають уявлення про сучасну Україну. Наші ЗМІ про це пишуть, як і західні.

- Ви інформуєте польську аудиторію про рівень підготовки до Євро-2012. Що берете до уваги насамперед і чи просто висвітлювати цю тему?

- Про Колеснікова я вже розповів. А локальна влада у містах досить відкрита для зустрічей. З досвіду своїх відряджень я не можу сказати, що в регіонах чиновники відмовлялися відповісти на мої запитання. В цьому сенсі не виникало проблем ані в Донецьку, ані у Львові, ані в Харкові. А мені було важливо оцінити рівень підготовки на власні очі. Тут я на українські ЗМІ не покладався: було враження, що про підготовку до Євро вони пишуть переважно виходячи з повідомлень Колесникова. Ніхто не поїде, не подивиться, чи там справді все готово, чи ще не все. Власне, рівень цієї готовності цікавив поляків найбільше - чи є дорога, чи збудовано термінал і коли саме його збудують.

Також пишу про фінансові проблеми, хабарі й такі корупційні речі, як «безцінні» лавки в харківському метро. Беру до уваги ціни в готелях, умови проживання, рідше готую матеріали про ставлення до тварин.

- Нещодавно польський прокурор після критики журналістів намагався покінчити з життям просто в перерві після прес-конференції. Що думаєте про реакцію українських чиновників на критику ЗМІ щодо підготовки до Євро-2012, наприклад?

- У Польщі стало практикою: коли преса критикує когось із представників влади або чиновників, одразу виникають запитання, хто відповідатиме за порушення закону і чи посадять когось до в'язниці.

І часом мені було смішно, коли колеги з Польщі цікавилися в мене, які наслідки чекають на того чи іншого чиновника після виявлення зловживань. Наприклад, були випадки, коли КРУ інформувало про порушення під час будівництва стадіону чи при тендерах. І потім - тиша, нічого не відбувається, ніхто не знає, чи когось посадили після цього, чи нікого не посадили. Тож коли у Польщі мене питають: «А що з ним буде?», я кажу: «Нічого з ним не буде, просто КРУ повідомило про такі факти, і крапка».

У Польщі набагато більше пишуть про порушення і підготовку до чемпіонату. Треба контролювати цю владу й українським ЗМІ. З цього приводу слушними є такі сайти, як «Наші гроші». Хоча і після їхніх публікацій ефекту великого немає.

- Чому вам цікаво працювати в Україні?

- Надихають приклади колег, яким набагато важче працювати, ніж у Польщі, - Сергія Лещенка, Мустафи Найєма, Тані Чорновіл. Ці люди роблять дуже багато попри всі обставини. Шкода тільки, що майже все це нанівець, тому що немає ніяких консеквенцій для тих, про кого вони пишуть. Хоча, сподіваюся, їхню працю оцінять виборці, які голосуватимуть восени: гадаю, люди в регіонах читають ці статті.

Проблемою є те, що влада міркує приблизно так: «Ну нехай Лещенко собі пише. А далі ж цього ніхто не помітить і не прочитає, скажімо, в США». І проблема навіть не в тому, що я теж про це напишу, бо людям цікаво, чому польський президент чи Ангела Меркель живуть скромно у старих будинках, а президент найбіднішої країни у Європі розкошує в палацах. А проблема в тому, що в Україні є ще й посольства, які роблять огляди ЗМІ, в яких теж згадають про Межигір`я. А владі в Києві, мабуть, здається, що, за традиціями СРСР, світ дізнається про Україну з офіційних повідомлень або ІТАР-ТАРС.

Буває втома від тем - наприклад, у період постійних сварок між Тимошенко і Ющенком. Наразі я не розумію стану здоров'я Тимошенко. Це якесь бразильське мило: виходить адвокат Тимошенко й каже, що вона вже згодна оприлюднити діагноз закордонних лікарів. І додає, що це станеться, коли він вирішить. І ми чекаємо вже третій тиждень, і нічого немає. Це несерйозно...

Загалом, хоч і можна нарікати на стандарти українських медіа, я не можу сказати, що в Україні немає свободи слова. З приходом Януковича про це говорили, але зараз я би не сказав, що ситуація набагато гірша, ніж була за часів Ющенка. Справді стало гірше, але все-таки якась свобода є.

Зі свого досвіду знаю, що журналістам тут важче працювати, ніж в інших країнах. І жити тут складніше, поляки нарікають на Україну. Але треба врахувати, що ваша держава розвивається без залучення великих коштів із Євросоюзу, які отримує Польща. Якби ще влада не крала, тут би було взагалі краще, ніж у Польщі, жити.

Фото Павла Довганя