Навіть, начебто, із вуст заступника голови облради Івана Мунтяна звучала обіцянка вбити.

Кореспондент «Детектор медіа» виїхав на місце подій і зустрівся у Чернівцях з Вірою Китайгородською.

--Ви стверджуєте, що представники буковинської обласної влади вдалися до телефонних погроз на вашу адресу – така, на вашу думку, їхня офіційна реакція на низку викривальних статей про діяльність обласного керівництва. Ви звернулися до Служби безпеки України в Чернівецькій області, пізніше до Генерального Прокурора України та Президента, який дав доручення Святославу Піскуну розібратися із ситуацією. Чим ви – з вашої точки зору - особисто так “завинили” перед буковинськими можновладцями?


-- Переважна частина друкованих ЗМІ, які охоплюють майже 80 відсотків читацької аудиторії Буковини, мають свою, незалежну від місцевої влади, позицію. Саме цей факт дуже хвилює владу. Усвідомлюючи свою неспроможність контролювати ЗМІ, її представникам нічого не залишається іншого, як створити свій друкований орган, який би обслуговував інтереси можновладців. Більше – інтереси губернатора. Адже близьку до мера газету “Чернівці” можна назвати такою, що відстоює інтереси громади. Тому ми її зараховуємо до своїх. Журналісти нашого регіону постійно знаходяться в центрі, м’яко кажучи, неприємних інцидентів: погрози, побиття. Губернатор Теофіл Бауер дозволяє собі неприпустимі речі: давати оцінку нашій діяльності, часто в грубій формі. Що відбувається? “Буковинське віче” погрожують закрити, на таких як “Час”, “Нова доба” погрожують поставити хрест. Такі наміри підтверджуються публічними висловлювання, які, на мою думку, не личать представникам влади. Більшість із буковинських редакторів займають свої посади вже 7-10 років, але з таким зухвальством високопосадовців не стикалися ніколи до цього. Реакція з боку влади на критику була завжди спокійною, я б сказала, відчувалося порозуміння.

- Ви дозволяли собі критикувати діяльність депутатського корпусу - навіть незважаючи на те, що очолювана вами газета, яку ви називаєте незалежною, була офіційним ЗМІ державного органу влади – обласної ради?…

--
Представляючи офіційний орган влади, журналісти “Буковинського віча” завжди тісно працювали із усім депутатським корпусом, безпосередньо із керівництвом. Я би сказала - корпоративно. Якщо виникала якась нагальна, болюча проблема для населення області, то від журналістів її ніколи не приховували, натомість пропонували нам спільно докласти зусиль до вирішення цього питання. Мовляв, ми будемо працювати над законодавчими змінами, а ви -- висвітлювати наші кроки. Такий варіант, як на мене, -- найоптимальніший. Наприклад, був такий випадок у нашій спільній діяльності. Журналісти допомагали збирати кошти на ремонт психіатричної лікарні, приміщення якої було в аварійному стані. Широкий розголос допоміг привести її в придатний для життя людей стан. Я думаю, що це був один із тих рідкісних випадків, який засвідчив налагодження ефективної роботи місцевого самоврядування. Однак ситуація змінилася в гірший бік після того, як одна людина – Теофіл Бауер – узурпував владу в регіоні. Крім того, користуючись посадою провів до облради потрібних йому людей. Становище ЗМІ після цього стало нестерпним. Особливо тих, хто був у числі критиків бауерового методу проведення виборів у регіоні. Першою потрапила під удар газета “Буковинське віче”, адже ми відкрито говорили читачам про цю узурпацію.

-- Тобто фактично минулі вибори у ВР та депутатів місцевих рад поклали початок “буковинського скандалу в ЗМІ”?




-- До виборів влада якось все більше між собою з’ясовувала стосунки – її інтереси та журналістські не перетиналися. Лише отримавши повну владу в регіоні, знищивши всіх своїх кар’єрних конкурентів, губернатор взявся за з’ясування стосунків із журналістами, які зайняли незалежну позицію в сутичках противників. Перше, що він зробив - прийшов в редакцію “Буковинського віча” і запропонував змінити статут офіційного органу облради, за яким трудовий колектив та облрада є засновниками газети. Свої нововедення він мотивував так: подальша робота з цим колективом є не можливою з огляду на упереджене ставлення журналістів до його діяльності. Усі пропозиції були зроблені, як зазвичай, в наказовому тоні: 70% акцій передати облраді, яка, в свою чергу, зобов’язується забезпечити належне фінансування. І все в обмін на особу головного редактора, тобто мою. Не бажаючи перетворювати своїх працівників на заручників ситуації, я, не задумуючись, заявила, що готова написати заяву про звільнення. Ні ствердної, ні заперечної відповіді від Бауера я не отримала.

-- Чому? Адже саме цього, якщо я правильно зрозуміла, він добивався?


-- Напевно, як ніхто інший, Бауер розумів, що колектив не піде на такий обмін. Журналісти ніколи не будуть працювати із редактором, якого призначить він. Таким чином, 19 працівників із 20 написали звернення до обласної ради з проханням залишити мене на посаді головного редактора.

-- Тобто, фактично, задумана ним „спецоперація” із усунення вас з посади не була здійснена?


-- Він змушений був змиритися із таким станом речей. Адже газета має двох рівноправних засновників – облраду та трудовий колектив ( у кожного порівну по 50% акцій). Прямий диктат за такої ситуації просто не можливий.

Однак це не завадило Бауеру застосувати вповні радянські методи боротьби із незручними владі громадянами. Задіяли всі можливі перевіряючі органи -- за півтора року ми пережили 9 перевірок. Оскільки ми впевнені в своїй чистоплотності, то нам залишилось лише спостерігали за жалюгідністю становища тих комісій, які нас перевіряли. Натомість нам, журналістам, така ситуація була тільки вигідною: ми хотіли розставити всі крапки над “і”. Я стверджую, що часто такі перевірки супроводжувалися порушенням закону: остання комісія переглянула документи не за три роки, як гласить закон, а за всі часи мого перебування на посаді головного редактора. Не знайшовши доказів моєї антизаконної діяльності на посаді головного редактора, влада знайшла доволі протий вихід із ситуації – облрада прийняла рішення про свій вихід із числа співзасновників “Буковинського віча”, додавши до нього акт передачі майна на баланс облради. Я, як головний редактор, а також наш бухгалтер цей документ не підписали. Натомість ми звернулися до депутатського корпусу із проханням передати приміщення, яке насправді належить територіальній громаді, нам в оренду. Треба також врахувати той факт, що облрада ніколи на всі сто відсотків не виконувала своїх співзасновницьких функцій, в результаті заборгувавши редакції 130 тис.гривень. Представники влади вже заявили, що збираються віддавати нам кошти.

-- Ви готові за ситуації, що склалася, повністю перейти на самофінансування?


-- Ми живемо за рахунок передплати вже рік. Маємо непоганий за буковинськими мірками тираж – 10, 5 тис., який, правда, останнім часом штучно намагаються скоротити шляхом заборони передплати. Ми нерідко отримуємо листи-скарги від постійних передплатників, в яких ідеться про те, що поштарки надають недостовірну інформації на зразок: газета з наступного року не виходитиме. Одним словом, всі можливі репресивні методи до нашої газети були застосовані. Остання “обіцянка” від влади, озвучена заступником голови облради: - вбити мене. Це апогей, я вважаю, хоча, можливо, й ні. Постійний терор з боку влади перешкоджає нормальній роботі журналістів. Але поки буде ця влада, конфлікт не вичерпається, адже ми не раз пробували знайти спільну мову, отримуючи у відповідь тільки погрози.

-- Які саме публікації в “Буковинському вічі”, на Вашу думку, так вдарили по іміджу губернатора? Тобто в чому конкретно ви його звинувачуєте?


-- Ми завжди оперуємо викривальними фактами. Наприклад, першими написали про те, що 890 тис. гривень із місцевого бюджету було витрачено на придбання квартир обласним керівникам. І це при тому, що в лікарні швидкої допомоги немає потрібних апаратів. Як журналіст може спокійно за цим спостерігати? Якщо ми вгнемося і будемо мовчати, тоді ми просто не потрібні суспільству. Журналіст не може займатися торгівлею газетних площ.

--Даючи такі дані, ви використовували офіційні джерела інформації?


-- Інформація, яка стала публічною завдяки публікації в нашій газеті, є абсолютно відкритою, тобто ніхто із представників влади навіть не думав її приховувати. Ми вважаємо, що за такої складної економічної ситуації в області влада не моє морального права так вчиняти. Злиденне життя більшої частини населення не завадили губернатору зробити за державний кошт ремонт кабінету, що обійшовся в 500 тисяч. У відповідь на всі наші викривальні матеріали влада вдається до грубих особистісних звинувачень та образ в підконтрольному їм виданні – “Свобода слова”. Роблять це так: платять читачам, щоб ті писали листи із звинуваченнями на нашу адресу. Потім їх публікують на сторінках свого видання. Тепер вони перейшли уже до відкритих погроз. Високий посадовець каже мені в телефонній розмові, що він мене вб’є. Робить це так, що я йому повірила. Каже: ти ще просто не знаєш, з ким ти зв’язалася.

-- Викривальна інформація друкувалася у вашому виданні лише під час виборчой кампанії?


-- Не тільки. Але саме під час виборів ми наступали на больові точки. “Вина” за такий низький результат в області, який показав блок “За єдину Україну”, лежить на незалежних ЗМІ Буковини, які зайняли непримиренну позицію стосовно нього. Така некерована ситуація в галузі інформації просто дратує місцеву владу. “Наша Україна”, навпаки, мала високі результати.

-- Тобто “Буковинське віче” особливо пильно висвітлювало діяльність цього блоку на Буковині? За це й поплатилися?


-- “Наша Україна” нас ніколи не фінансувала, але позиція журналістів газети була більш, ніж очевидною, стосовно цього блоку.

-- А як ви пояснюєте той факт, що багато ЗМІ, які підтримують різні політичні сили, зійшлися в своїй нелюбові до губернатора? Невже це почуття таке сильне, що змогло об’єднати вас, прихильників “Нашої України”, та представників тих видань, що близькі до СДПУ(о)?


-- Це справді унікальна ситуація, коли до коаліції опозиційних журналістів Буковини приєдналися майже всі. Вони складають 80% відсотків працівників ЗМІ. Кажу майже всі, бо є ще невелика частка тих журналістів, які працюють в провладній газеті “Свобода слова”. Напевно, це є приклад того, наскільки ситуація в буковинських ЗМІ є нестерпною.

-- А ви не думаєте, що все ж кожен із членів журналістської коаліції переслідує свої недалекоглядні цілі? Когось, скажімо, просто не влаштовує особистість губернатора, бо він представляє іншу політичну силу?


-- Ми виступаємо не скільки проти особистості губернатора, скільки проти його діяльності. А точніше, проти способів та методів керівництва областю. Наша мета – добитися зміни влади, тільки тоді можливе покращення загальної ситуації в регіоні і не тільки в ЗМІ. Всі хочуть змін, бо не можуть більше спостерігати за некерованим падінням.

-- А ви не боїтеся, що така бажана зміна влади не сприятиме покращенню ситуації, а призведе до сутичок вже в таборі сьогоднішніх спільників?


-- Я оптимістка і вірю, що журналісти, які тримаються зараз разом, таким складом будуть відстоювати свої права й надалі. Ми підтримуємо різні політичні сили, але жорсткого протистояння у нас ніколи не було. Ми всі журналісти, у нас є спільні професійні інтереси, тому посварити нас не зможе ніхто. Нам потрібна така людина на посаді керівника області, яка б ставила своїм завданням демократично вибудовувати стосунки із місцевими ЗМІ. Яка б прагнула захищати інтереси громади.

-- Ви вірите, що це можливо?


- Якби я в це не вірила, то пішла б на базар продавати апельсини, а не продовжувала займатися журналістикою, піддаючи такому стресу сім’ю та друзів. Я не відступлю.Чернівецькі журналісти будуть вимагати такої влади, на яку заслуговує наш талановитий народ. Коли економіка розвиватиметься, підтримуватиметься належний соціальний захист, плекатиметься свобода слова, то й партійні справи у тієї влади добре йтимуть. Тоді не треба буде малювати їй 12 відсотків, використовуючи владні повноваження. Безлад та репресії, які зараз маємо на Буковині, рано чи пізно приведуть до політичного краху представника навіть найвпливовішої партії.

Перш, ніж надати слово протилежній стороні – представнику облдержадміністрації - „Детектор медіа” нагадає читачам суть конфлікту.

Головний редактор чернівецької газети „Буковинське віче” Віра Китайгородська звернулася 14 лютого із заявою до Президента України та Генерального Прокурора Святослава Піскуна з проханням захистити її від тих керівників області, які посягають на життя редактора шанованого на Буковині видання. Віра Китайгородська стверджує, що заступник голови Чернівецької обласної ради Іван Мунтян в телефонній розмові пообіцяв її вбити. Журналістка вважає, що такою була реакція місцевого чиновника на публікацію в „Буковинському віче” від 7 лютого цього року. Газета передрукувала статтю тернопільського видання „Репортер” під назвою „Чернівці проти губернатора Бауера”, у якій йшлося про численні порушення законів, митних правил, контрабанду товарів, які начебто здійснюють голова Чернівецької ОДА Теофіл Бауер та його найближче оточення.

„Детектор медіа” звернулася до Івана Мунтяна із проханням прокоментувати факт існування погрози, на якому наполягає журналістка.

Іван Мунтян, заступник голови Чернівецької обласної ради:


- Мені прикро за брехню, яка надрукована в газеті „Буковинське віче” і я категорично заперечую, що якимось чином погрожував Вірі Китайгородській. Я розумію, що не Віра Микитівна приймала рішення про розміщення наклепницької статті, підписаної неіснуючим автором, на шпальтах своєї газети. Я віруюча людина, а Біблія вчить прощати людей, які вчинили навіть ганебні вчинки, тому я виявив достатньо спокою і розважливості. Я звернувся до прокурора Чернівецької області з проханням перевірити дотримання норм чинного законодавства редакціями газет, що помістили публікації, у яких йдеться про те, що я ніби-то погрожував вбивством головному редакторові газети „Буковинське віче” Китайгородській Вірі. Відповідно до Конституції України, кожен громадянин має право на захист своєї честі та гідності, і я зроблю все, щоб встановити істину.

„Детектор медіа” буде стежити за розвитком ситуаці у Чернівцяхї, вважаючи дуже важливою справою єдність журналістів у відстоюванні ними своїх професійних прав та суспільних обов’язків. Ми не ставимо під сумнів, що саме відповідні органи мають встановити істину та запобігти порушенням законодавства, в тому числі і якщо вони мали місце по відношенню до журналістів. В той же час нам відомо, що часто-густо чиновники мають набагато більше можливостей для захисту „своєї честі та гідності”, аніж журналісти – для захисту свого головного обов’язку писати правду. Тож давайте разом будемо пильними та солідарними у підтримці одне одного.

„Детектор медіа” також нагадує своїм читачам, що наш спецкореспондент готовий виїхати на місця будь-яких подій навколо ЗМІ, а також готовий познайомити аудиторію сайту з неординарними регіональними медіа. Чекаємо на пропозиції за адресою: info@detector.media , або за телефонами 458-44-40, 458-44-41.