«Ну й зануда», - перше, що я подумала про Артема Овдієнка окрім того, що мені здалося, що він із заліза. Взагалі-то, «неживих» ведучих на 5-му каналі бути не може, адже випуски новин тут щогодини, і драйву найактивнішим обличчя країни не позичати. Тому час від часу Олег Дейнека шляхетно дарує ньюзруму окремі вокалізи зі шлягерів. Віталій Півовар демонструє стайлінг. Тетяна Даниленко зауважує: «Це хто цю новину читав? Її треба, слухай-но, переписати». Артем Овдієнко спокійно проглядає тексти.

Будні в ньюзрумі на 5-му - майже свята. Наприклад, у найвідповідальніший момент на верстці випуску зависає принтер. Чи технічний, взагалі-то, працівник за 30 секунд встигає пожартувати, знайти потрібний синхрон Юлії Тимошенко, відтитрувати його і відповісти щасливому режисеру «будь-ласка!». Або ведучий за 10 хвилин до прямого ефіру в найвищій екзальтації раптом читає лекцію про жанри журналістики другому редактору. Тексти та дійові особи змінюються, вираз обличчя Артема Овдієнка - ніколи.

Його колеги переходили на інші канали, давали відверті інтерв'ю, час від часу усміхалися «Дусі». Про пана Овдієнка та його колегу Катерину Кельбус «Детектор медіа» написала, коли почалися «Ранки на П'ятому». А от гострих цитат він нікому не дарував і ніколи, ніколи не матюкався. Ви запитаєте, звідки мені про все це відомо? Я трохи працювала з ним в одному ньюзрумі. Тільки не варто поспішати звинувачувати автора в упередженості: до цього диктофонного запису я знала про Артема Овдієнка ще менше, ніж ви. Така це людина.

Кіровоград-Харків-Київ

- Артеме, як ви опинились на телебаченні?

- Спочатку я працював на Кіровоградському заводі «Червона Зірка». Конструював сівалки.

В нас у Кіровограді всього три виші - педагогічний, технічний та Льотна академія. Вступити до академії не судилося, бо з дитинства маю поганий зір. А педагогічний профіль я тоді вважав дівчачим. Тому довелося йти в технічний. Як відмінник, отримав направлення від школи та вступив без екзаменів.

А коли вже вчився на 4-му курсі, шукав роботу на літо. І якраз перед виборами 2000 року потрапив на проект «Вуличне телебачення» ICTV. Спочатку працював ведучим у кіровоградському корпункті. Все було заточено під вибори. На вулицях ставили ПТСки і ми спілкувалися - з перехожими, з представниками інших міст - влаштовували телемости. Трохи згодом став директором представництва «Вуличного телебачення» у Харкові.

- Що змусило вас переїхати до Києва?

- Першою до столиці рушила моя тоді ще майбутня дружина. Вона постійно смикала мене: «Переїжджай!». Якраз на той період у Києві організовували канал НТН, а мені запропонували посаду редактора в регіональному відділі. І я наважився на цей крок, розірвав відносини з «Вуличним телебаченням». Хоча в Харкові в мене вже був певний статус. А тут ніхто не міг сказати, що це за канал і яке в нього майбутнє. Але я переїхав.

- Цікаво було на НТН працювати?

- В стартових проектах дуже цікаво працювати. Коли приходиш туди, де все вже налагоджено, ти вже нічого з цим не можеш зробити, ти змушений влитися в уже існуючий колектив, в ті правила, які там існують, і дотримуватися їх. А це був процес організації нового каналу, де всі були молоді, енергійні, намагалися віддати часточку себе, бо хотіли, щоб щось вийшло. Я не знаю, звісно, яка там була часточка мене - досить скромну посаду обіймав. Але, тим не менше, було до біса цікаво, адже канал вистрілив досить вдало. На жаль, тепер його переформатували.

- А як на 5-му розпочинали?

- Все впиралося в гроші. Приїжджим у Києві досить дорого жити, треба орендувати квартиру. Тоді вже орендна плата стала навіженою, ставки були не такими великими, і треба було шукати додаткову роботу. А на 5-му каналі були вакансії - другого редактора. Оскільки графік роботи був тиждень через тиждень, в мене виходило поєднувати роботу на 5-му й на НТН. Вихідних, звісно, не було. Але зарплата це виправдовувала.

- Скільки ви в такому режимі витримали?

- Зо два роки. Я прийшов на канал ще за часів Романа Скрипіна. Досить яскрава школа була. На 5-му було дуже цікаво. НТН уже сформувався як рівномірний канал, а на 5-му ще панував дух Оранжевої революції, екстрим щогодинних випусків новин. Це все тримало в напрузі. Але школа була колосальною.

- Цікаво було працювати з паном Скрипіним?

- Робота зі Скрипіним мені запам'яталася тим, що він - винятково харизматична особистість. І цього не купиш і не напрацюєш.. Немає такого тренінгу «Накачай харизму», і цього тебе ніхто не навчить. От він така людина, і в нього це виходило. І для мене він кумир у цьому питанні.

- Чому ви пішли з 5-го?

- Все ж важко було поєднувати два канали в такому ритмі. Особливо важко було на 5-му: великі навантаження, щогодинні випуски новин, високі вимоги до другого редактора, у якого дуже багато обов'язків: підготовка, монтаж, написання матеріалу. Тобі треба кілька новин на один випуск підготувати, від тебе їх вимагають, а ти не встигаєш, ти зашиваєшся. Найбільше розчаровувала відсутність кінцевого результату. Ти завершив цю новину, а випуск минув, нуль-нуль хвилин - і все по новій. Ти знову повинен написати наступну «безуху», підготувати наступне включення, і цей конвеєр не зупиняється, ніколи не завершується під час твоєї восьмигодинної зміни. Все це вичавлювало, звісно, всі соки.

- Зрештою, повернулись на НТН?

- Так, працював на НТН, потім - на Першому діловому, вже в якості ведучого. Тоді - знову на НТН. Після цього отримав пропозицію попрацювати на 5-му. Там була вакансія ведучого ранкових новин.

Трудитись на «5»

- Відколи ви працюєте ведучим на 5-му?

- З 2006 року.

- Щось змінилося для вас, коли випуски переформатували у «Ранок на П'ятому»?

- Додалися дві з половиною години прямих ефірів - з гостьовими студіями. Тим не менше, в нас там і новини, бо ми ж інформаційний канал. Я почав працювати в парі з ведучою Катериною Кельбус.

Крім того, на півгодини раніше доводиться прокидатися: раніше новини стартували о 7-й, а тепер - о 6.30. Сьогодні, наприклад, будильник поставив на 3:50.

- Важко було починати з гостьовими прямими ефірами?

- Так, це зовсім новий формат. Коли запропонували, була думка, що не витягну. Адже в режимі інтерв'ю до цього не працював. Спочатку не надто добре виходило. І я не знаю, чи добре виходить тепер.

- Ви самі готуєте запитання для гостей?

- Так. У нас є аналітичний відділ, який допомагає, в нас є редактори, які готують новини і структуру ранкового ефіру. Але, тим не менше, професійне спілкування ведучого з гостями - це справа самого ведучого.

- Чи приносить задоволення робота в «Ранках»? Чи відчуваєте ви, що це менш серйозно, ніж новини?

- Це просто новий формат. Робота в новинах - це робота на одному місці. Й одного дня ти розумієш, що починаєш грузнути, що надто впевнений у своїх силах, що немає якогось професійного зростання. Я не розглядаю роботу в «Ранку на П'ятому» як якийсь полегшений варіант. Це крок убік і трохи вгору. Спілкування з гостями допускає, що ти маєш більше знати, більше готуватися, більше розуміти процес. Одна справа - відредагувати новину про Верховну Раду, й інша - обговорювати це. Робота на «Ранку» для мене - професійне зростання.

- Що встигаєте зробити за 5 хвилин свого робочого часу?

- Перевірити на предмет неточностей текст, який готував другий редактор і редагував випусковий редактор. Оскільки на новинах працюю щодня, можу вільно відслідковувати тенденції й «беки». Крім того, перероблюю стилістику тексту, щоб адаптувати новину «під себе». Це таке, основне.

Протягом 5 хвилин можна перейти пішохідний міст, який з'єднує добре знайомий журналістам 5-го каналу Рибальський острів та нашпигований автомобільними пробками Поділ. За 300 секунд перебування на 5-му можна написати текст невеликої новини - БЗ. Цього часу цілком вистачає, щоб зайти до відділу архіву, взяти потрібну касету та виставити відео на певну секунду. Крім того, за 5 хвилин можна змонтувати відео для однієї-двох новин, як і не встигнути змонтувати нічого.

- На Google не покладаєтеся?

- Ну, не з усіх тем. Наприклад, міжнародні події в нас курує Катерина Кельбус. Також із задоволенням віддаю їй БЗ щодо індустрії моди тощо.

- Як зранку прокидаєтеся? Ви жайворонок?

- Ні, я жахлива сова. Я жахлива сова (не сміється). І я вважаю, це дуже великий мінус. Якби ж можна було себе переробити.

- А що вам допомагає прокидатися?

- Я завжди був не надто великим любителем кави. Я більше чай люблю, чорний чай. А змушений тепер пити каву. Я не знаю, чи справді там стільки кофеїну, але щиро вірю, що саме кава допомагає мені прокидатися. Насправді, за час роботи на 5-му я каву вже ненавиджу. Але мушу пити, бо звик до неї.

Кофеїн у чаї виявили 1827 року та назвали теїном. Пізніше було доведено, що теїн ідентичний кофеїну. Також встановили, що кухоль чаю містить від половини до третини дози кофеїну, яким «заряджено» філіжанку кави такого ж об'єму.

- А якщо хворієте, як виходите в ефір? Казусів не трапляється?

- Помилок нема. Або ж я про них ще не знаю.

- В якому режимі працюєте нині? Коли у вас робочі дні, а коли - вихідні?

- Тиждень через тиждень. Коли запускалися, в нас була лише одна пара ведучих, і ми працювали з понеділка по п'ятницю, щотижня - півроку в такому режимі. Було надзвичайно важко. Такий собі конвеєр, коли неможливо навіть глянути на себе з боку та оцінити, наскільки ти адекватний у цій роботі. З початком другого сезону стало набагато легше. У нас з'явилася нова пара - Віталій Півовар та Яніна Соколова, і тепер режим інший, тиждень через тиждень.

У заручниках демократії

- Якщо маєте вибір між сенсаційною і трохи нудною, але підтвердженою надійними джерелами новиною, яку обираєте?

- Ми робимо новини лише посилаючись на надійні інформаційні джерела. Якщо ж ідеться про якусь сенсацію, ми до неї ставимося вкрай обережно й повідомляємо, що вже в наступному випуску будуть подробиці. Ми намагаємося давати новини оперативно.

- Чи не занадто, на вашу думку, на українському ТБ розкрили тему артеківського скандалу?

- Якось так вийшло, що журналісти стали заручниками своєї роботи. Якийсь канал повідомив про це. А що ж робити іншому - промовчати? Тоді виходить, що він приховав частину інформації. І що подумає глядач - на одному каналі про це розповідають, а на іншому - мовчать. Чому? І ми сталим заручниками демократії. Просто тому, що ми не можемо про щось не говорити, щоб не нарватися на звинувачення в упередженості і так далі. І ми про це говоримо, говоримо, говоримо...

 -Як ви сприйняли, коли з каналу пішов Єгор Соболєв? Чи відчуваєте, що Вам його не вистачає?

-Його рішення - це в будь-якому випадку, його рішення. Його мету, його надії я, на жаль, некомпетентний коментувати. Гірко звичайно ж, коли йдуть з команди люди, яких ти знаєш і знаєш, чого від них чекати. До біса шкода, коли люди йдуть. Бо ти знаєш цю людину, ти звик з нею працювати, знаєш, чого від неї чекати. Але ми ж із цим нічого не можемо вдіяти. Дуже багато наших людей працює і на «Плюсах», і на «Інтері». Вони розглядають це як кар'єрний зріст, напевне. Але приходять нові люди...     

- Наприклад?

- Лариса Губіна, відомий журналіст, відома телеведуча.

- Де ви були під час Оранжевої революції 2004 року?

- На НТН. Працював редактором регіонального відділу. Я тоді вболівав за Партію регіонів. Я був за спадковість влади, мені імпонував той кандидат. Коли я дивився новини 5-го каналу, який активно висвітлював події на Майдані, я вкрай скептично ставився до цього. Я розумів, що не маю права виказувати своє ставлення до політичної ситуації. Саме тоді я й відчув баланс, який треба вміти витримувати журналісту.

- Яка ваша програма-максимум на найближчі кілька років?

- Я не маю розписаного плану життя. Дійти до вершини, а що потім? Спускатися? Вибиратися на наступну? Мені не хочеться мати плану життя.

- Чи хотіли б ви все життя працювати ведучим «Ранку на 5-му»?

- Ні... Я б дуже хотів бути редактором новин. Це набагато важче. Це дуже важка, відповідальна робота. Ведучий прочитав новини і пішов. А редактор має все це підготувати, нести відповідальність.

- Тоді чому працюєте ведучим?

- Так склалося. Коли я прийшов на 5-й, мріяв бути випусковим редактором. Випусковим не став, став ведучим. Тепер це все в тандемі, тож обов'язків у мене не менше, ніж у випускового. Але тебе бачать у кадрі, а його - ні. І в цьому плані йому трохи гірше.

- Ви завжди такий спокійний?

- Так. Намагаюся.

- Чому про вас нічого не пишуть?

- А навіщо? З чого б це мені хотілося промо і що це мені додасть?

- Рейтинги, глядачів.

- І що, ви будете дивитися новини винятково з одним ведучим і не будете - з іншим?

- Міркували колись над створенням свого іміджу?

- Ні, зовсім ні. Я не бачу в цьому необхідності. Я не намагаюся потрапити в політику чи шоу-бізнес.

- Якому політичному ток-шоу надаєте перевагу - за участі Савіка Шустера, Андрія Куликова чи Євгена Кисельова?

- Жодному. Зате новини намагаюся дивитись. Усі випуски, всіх каналів, за можливістю. В цьому сенсі дуже задоволений програмуванням: новини ніде не йдуть в один час. Через жорсткі ефірні рамки не всі канали можуть подати картину дня. А проглянувши кілька каналів, можна її отримати.

Скромність, популярність і значущість - різні показники для українських телеведучих. Взяти хоча б три головні обличчя політичних ток-шоу. За даними GFK*, першість посідає шоу ведучого із заслуженою біографією Євгена Кисельова. Програма «Велика політика» має рейтинг 6,57% та частку 21,2%. «Лайву» всюдисущого Савіка Шустера глядачі виставляють тверді: 2,61% (рейтинг) та 10,67% (частка). І на третьому місці - улюбленець інтелігентів Андрій Куликов. Рейтинг його «Свободи слова» сягає 1,58%, частка - 12%.

- Чим займаєтесь у вільний час?

- Я дуже люблю читати. Читаю все підряд, усе, що під руку потрапляє. Але більше фантастику, фентезі - Васільєв, Панкєєва, Панов. В основному, російську фантастику.

- На які професійні стандарти орієнтуєтеся?

- Перш за все - CNN: манера подачі інформації; шикарні студії; ведучі, які дуже живо виглядають у кадрі, там, природно, про жодну стриманість не йдеться. Російські новини - в них усе досить жорстко, але й професійно. В них бюджети інші, хоча й новини доволі зашорені. Але як людина зі сфери телебачення, я це фільтрую і більше звертаю уваги на технічні сторони - як розписано новину, як подано, які там беки, які синхрони беруть і як подають. Мені подобається, як вони це роблять. Якісь прийоми з НТВ й ОРТ можна переймати й використовувати.

- Вже років п'ять тому серед журналістів стало модно говорити: «Я на ТБ не працюю. ТБ - це для людей із полегшеною відповідальністю». Як ви ставитеся до цієї тези?

- Я можу з повною відповідальністю заявити, що до мене не приходить шеф-редактор і не каже: це нам треба зробити так, а це - отак. Найцікавіше в роботі ведучого - я сам вирішую, як це можна подати. Йолкі-палкі, мені 30 років, а я вже це вирішую! І ще важливо: якщо до нас на «Ранок» прийде гість, він не матиме підготовлених заздалегідь питань. У цьому я точно впевнений.

- Якщо в роботі виникає конфліктна ситуація і ви з чимось незгодні, шукаєте компромісу чи займаєте жорстку позицію?

- Зайняти жорстку позицію - що це означає? Грюкнути дверима й піти? Ніхто від цього не виграє, нічого від цього не зміниться. Я вважаю, треба відстояти свою точку зору, гнути її для того, щоб в ефір пішла об'єктивна інформація. А якщо грюкнути дверима - на твоє місце прийде хтось інший, сяде і прочитає те, що йому скажуть. Навіщо? Чим все це закінчиться?

* Дані загальнонаціональної панелі GFK за вересень та жовтень 2009 року, аудиторія - 18+

Фото Яни Новосьолової