Валентин Щербачов: «Коли спортивні видання починають сваритися між собою, захищаючи інтереси власників, це не по-спортивному»
Валентин Щербачов: «Коли спортивні видання починають сваритися між собою, захищаючи інтереси власників, це не по-спортивному»
Спортивний журналіст і коментатор Валентин Щербачов очолює ТРК «Спорт-Україна», яка виробляє п'ять програм: «Спорт і ми», «Футбольні діалоги», «Зірковий гість», «Олімпійські меридіани», «Сильний четвер» та «Євро-2012», що виходять на Першому національному, УТР, КДРТРК й телеканалі «Рада».
Тож бесіда ТК із паном Валентином оберталася довкола українського спорту на ТБ. На думку пана Щербачова, українським коментаторам бракує спортивних знань, культури мовлення та яскравого особистісного начала. Саме тому було задумано проект «Центр футбольної освіти УЄФА», який готуватиме коментаторів, спортивних журналістів, а також спортивних волонтерів до «Євро-2012».
- Пане Валентине, як ви вважаєте, чи готова Україна до належного висвітлення «Євро-2012»?
- Ми, журналісти, готові. А от питання організації телетрансляції ще навіть не піднімалися. Тим, хто займається підготовкою «Євро-2012», вже пора думати про технічні засоби. Поки що думають тільки про будівництво, а треба вже думати і про комунікації.
- Розкажіть про ваш проект «Центр футбольної освіти УЄФА». На чиї кошти він існує? Кого там готують, хто може навчатися? Навчання платне?
- Такий центр було задумано вже давно. Колись у мене був клас спортивних журналістів. П'ять років тому я зібрав 8-й клас звичайної київської школи №233: 28 хлопчиків і дівчаток, із якими почав працювати. Перший рік держава ще якось нам допомагала, а потім я залишився сам і протягом трьох років навчав їх власними силами. Вийшло так, що з 28 у мене залишилося вісім справді професійних молодих журналістів.
Відсоток дуже непоганий, тому я запропонував УЄФА навчальний план для трьох вікових категорій: 14-17 років (діти), 17-23 роки (студенти) і люди від 23-х. Заняття розпочалися 8 жовтня в Національній спілці журналістів України. Базується школа у Спілці журналістів і столичному управлінні у справах фізичної культури і спорту, яке підтримало нашу ідею. Ми плануємо залучити викладачів іноземних мов, історії футболу, олімпійських видів спорту. Також будуть практичні заняття: футбольні ігри на стадіоні імені Баннікова, практичне суддівство, зустрічі з відомими футболістами і тренерами, а наприкінці (якщо буде фінансування) приїде Мішель Платіні і прочитає лекцію про тенденції розвитку сучасного футболу. Плануємо готувати не лише коментаторів, а й волонтерів і власне спортивних журналістів.
Я думаю не лише про «Євро-2012» і не лише про футбол. У нас немає української спортивної преси, саме україномовних видань. Нам потрібні спортивні журналісти з усіх видів спорту. Коментаторська спеціалізація має бути професійною.
Взагалі, «Євро-2012» - це лише привід для створення такої школи. У мене також є мрія створити спортивно-гуманітарний коледж, на кшталт американських університетів, із хорошою базою, з великою кількістю дітей із провінції. Та й потрібен Україні не один, а два-три таких коледжі по 800 дітей. Це велика перспектива для країни. Але, на жаль, перший заступник міністра освіти та науки Олександр Гребельник критично поставився до цієї ідеї - припускаю, через необхідність сертифікації цих навчальних закладів.
- Які перспективи у майбутніх випускників вашої нинішньої школи? Якими навичками, на вашу думку, повинен володіти спортивний журналіст?
- Випускникам Центру футбольної освіти буде видано сертифікати, затверджені Федерацією футболу України, і вони зможуть офіційно працювати на «Євро-2012».
- Як ви оцінюєте українських футбольних коментаторів із професійної точки зору?
- Багатьом бракує культури. Скажімо, людина сідає до мікрофона, а літературною мовою не володіє. Каже банальності, повідомляє інформацію з газет чи з інтернету. Коментатор має жити в цій інформації, а не повідомляти її відсторонено. Наші коментатори не сформовані як особистості. Та й навіть якщо хтось сформований, він усе одно не може бути собою, бо прогинається під власників каналів або футбольних клубів. Я розумію, що важко грати за власними правилами. Але тебе поважатимуть, перш за все якщо ти матимеш власну позицію: критикуватимеш, у разі потреби говоритимеш неприємні речі для власників. Саме цього - критичних ноток - бракує нашим коментаторам.
Вони беруть на гру дуже багато заготовок про розцінки, трансфери, особисте життя, і поки це все розповідають - на полі триває жива гра. Треба жити тим, що на полі, тоді глядач довірятиме тобі.
Крім того, треба хоча б на дворовому рівні займатися тим видом спорту, який ти коментуєш, знати щось нього. Якщо ти не можеш пояснити глядачеві якихось ситуацій, правил, не слід виходити в ефір.
- Кого з українських коментаторів ви можете виділити?
- Непогано починав Володя Тимошенко на Першому національному, але тепер його «запрацювали» у всіх видах спорту, а краще все-таки робити це дозовано. Давно і непогано працює Дмитро Джулай, але теж має дуже велике навантаження: важко коментувати багато матчів поспіль. Ще хочу відзначити Ігоря Циганика, але він має один недолік: взяв собі у голову, що треба коментувати матчі дуже емоційно. А матч буває й такий, що його ніяким криком не піднімеш - тож треба об'єктивно це сприймати, тримати паузу. Мало в нас хороших коментаторів, але всім, абсолютно всім бракує особистісних якостей, незалежності - кожен на когось працює.
- Ви часто проводите спортивні телемарафони. Чи плануєте щось подібне до «Євро-2012»?
- Спочатку ми провели марафон «12 годин про "Євро-12"», коли в ефірі були люди, які мають відношення до «Євро-2012»: спортсмени, чиновники, митці. Потім 25-, 30- й 32-годинні марафони. Я весь час доводжу, що нам потрібен національний спортивний канал. Скажуть: а «Мегаспрот»? Так а де там український спорт? Його там зовсім мало. А взагалі я вже 17 років займаюся телемарафонами...
- Розкажіть про ТРК «Спорт-Україна», яку ви очолюєте. Скільки там працює журналістів? Чи є інвестори? Яка форма власності?
- Створити невеличку телекомпанію «Спорт-Україна» мені допомогли Віктор Чанов і Володимир Капіруля. Вони й стали інвесторами. ТОВ ТРК «Спорт-Україна» ми відкрили 2003 року. Журналістів працює небагато. Одного разу ми виграли тендер і обслуговували олімпійський комітет. Це нам допомогло оновити техніку.
- Які спортивні видання ви читаєте? Чи вистачає в нас спортивних видань?
- У нас фактично немає україномовної спортивної преси. Російськомовні ж спортивні видання страшенно заангажовані, незалежних немає. Коли спортивні видання починають сваритися між собою, захищаючи інтереси своїх власників, це не по-спортивному, нечесно.
Мені шкода «Спортивну газету», яка закрилася після 80 років існування. Вона була хоч і не найсильніша, але ж українська. «Команда» пише здебільшого про футбол. «Спортекспрес» - теж хороша газета, але вона російськомовна.
- Що у вашому житті є крім спортивної журналістики?
- Дуже люблю подорожувати. Щоб показати, що українці - сильний народ, довелося стрибати з парашутом та грати у футбол на Північному полюсі. Також побував у Гімалаях. Ще хочу в Антарктиду. Хочу піднятися на різні висоти на різних континентах. Планую зробити такий проект, щоб показати українцям Україну не тільки через спорт, а й через людей, які тут живуть.
Ще у мене підростають онучки, яких я страшенно люблю. А ви кажете - «що крім спортивної журналістики?». Багато чого!
Фото Яни Новосьолової