13:38
Вівторок, 27 Вересня 2005

Ця солодка свобода слова

1 044
Міцна прив’язаність до соціології – ось що виокремлює “Свободу слова” з-поміж решти аналогічних за суттю ток-шоу.
Ця солодка свобода слова
Сперечатися про те, наскільки вільним стало українське телебачення після Майдану, можна невідомо як довго, але незаперечною є його зміна. Очевидність її хоч би й у тому, якими актуальними видаються тепер програми в прямому ефірі, що став нормою для громадсько-політичних ток-шоу. Відмінності формату (насправді малозначущі), начебто, виправдовували їхню змістовну одноманітність, аж поки телеканал ICTV пішов найпростішим шляхом: об’єднати різні формати в одну “Свободу слова”.

Нарешті ICTV не тільки підтвердив в новому сезоні своє реноме каналу для безробітних російських журналістів, черговим із яких виявився Савік Шустер, а й, вирішивши засвітитися актуальним ток-шоу, не дуже оригінально обрав формат, що поєднує спілкування зі знаною особистістю (точніше, з кількома) та шоу публічної дискусії експертів.

“Свобода слова” з Савіком Шустером – програма еклектична, гарно це чи погано. Еклектика ─ не лише в кількості дійових осіб (а їх четверо), що виводить формат за межі “телевізійного класицизму” (“Іду на Ви” з єдністю дії та монологічністю наративу: один персонаж, одне інтерактивне опитування, часто – одна тема), і не тільки в поєднанні поліфонізму з монологом (кожен по черзі звертається до аудиторії), а й у прагненні зробити якомога видовищніший і технологічніший продукт, і, відповідно, перенасичення ефіру опитуваннями, включеннями та іншими речами, які часто просто збивають з пантелику. Інтерактив зашкалює. З одного боку, увага глядача розсіюється. З іншого ─ продукт і справді вийшов видовищний і технологічний.

Фішка проекту не лише в харизмі Савіка Шустера і його зворушливій вимові, коли він намагається розмовляти українською (вдала знахідка: по-перше, це створює кумедно-привабливий ефект, по-друге, автоматично збільшуючи довіру до передачі, відмежовує ведучого від стереотипного образу “російський журналіст в Україні”, заснованого, передусім, на московському акценті Дмитра Кисельова). Байдуже, скільки гостей запрошувати до студії і в якому порядку їх саджати, все одно дебати залишаться дебатами, а такого добра ми вже бачили достатньо. Міцна прив’язаність до соціології – ось що виокремлює “Свободу слова” з-поміж решти аналогічних за суттю ток-шоу. Вона – тріумф саморефлексії: на все сказане треба одразу поглянути збоку, оцінити його, негайно виразивши оцінку у відсотках. Будь-яке слово зустрічається з опором громадської думки, чи, принаймні, її симуляції, який негайно обстежує ведучий, ставши в позу дослідника-природознавця. А з ним і кожен може погратися в “соціолога на дивані”, ставлячи майже за Подерв’янським умоглядні “цікаві досліди”. Як тут не згадати блискучі слова французького мислителя Жана Бодріяра: “Сучасне суспільство перетворилось на масу, з якою не можна спілкуватись. Її можна тільки досліджувати”.

“Свобода слова” береться не тільки досліджувати, а й учити – передусім політиків – бути переконливими (це відзначено навіть у прес-релізі). Шоу привчає до обережності й толерантності, розуміння відповідальності, яку тягне за собою будь-яка свобода, в тому числі ─ й слова. Дидактична настанова може дратувати, але коли за нею вбачається певна рація, зверхність можна вважати виправданою.

Програмі пана Шустера бракує хіба що глядацьких дзвінків і телефонного опитування, щоб її без перебільшення можна було назвати гранично інтерактивною програмою на українському телебаченні, однак відсутність цих уже тривіальних прийомів компенсується нагромадженням “графіків симпатій”, “вільних мікрофонів”, “спеціальних пультів”, “прямих включень” і т.д. Тому, після того, як політично непасивний глядач в’їде в усі заморочки правил шоу, навряд чи йому доведеться занудьгувати: це вже не просто необмежений флейм політиків, а місце, де кожен може опинитися в калюжі через необачне висловлювання. Знов-таки, драматургія шоу продумана цілком. А от із цікавими дослідами – вочевидь проблеми.

Як запевняє ICTV у прес-релізі, глядачів у студії рівно сто, і представляють вони всі регіони України. Аудиторію, яка відбиває соціально-демографічні показники країни, добирають незалежні від каналу соціологи (консалтингова компанія “Бюро статистичного аналізу”). На першому рівні відбирають населені пункти за методикою PPS (коли ймовірність потрапляння населеного пункту у вибірку прямо пропорційна його розмірові). На другому – робиться вибірка власне глядачів із тих сіл і міст, що пройшли через сито першого етапу; ніхто не може бути присутній в студії понад одну програму, таким чином, раз на місяць усі глядачі об’єднуються у вибірку з 400 осіб, які репрезентують населення всієї держави. Перед програмою глядачів у студії стандартно запитують, за кого б ті проголосували найближчої неділі. Як свідчить той-таки прес-реліз, “в Україні парламентські вибори у березні, а в студії “Свободи слова” кожної п’ятниці!” Непоганий слоґан, врешті-решт.

Але найважливіше, що ICTV запевняє: думка аудиторії “Свободи слова” репрезентативно подає точку зору усіх громадян України. Що ж, теоретично навіть вибірка з десяти осіб може відбити настрої кількох десятків мільйонів, проте її достовірність та репрезентативність, за методикою таблиці множення, прямо пропорційна її численності. Чи слід позиціонувати як репрезентативне опитування, яке охоплює десь у шість-сім разів менше респондентів, ніж пересічне (реальне, а не віртуальне) дослідження?

Загальновідомо, що немає речі, контрольованішої за телеефір. Способів порівняно чесної маніпуляції існує чимало. Але навіть не в цьому річ. Запускаючи проект, продюсери не врахували тотальної дискредитації соціології, що сталася рік тому. Після опитувань, де цілком переконливо, аргументовано та науково доводилося, що 2×2=5 (звісно, за Орвелом), український виборець радше повірить гороскопу, ніж соціологічному дослідженню. Помилка каналу не в надмірному застосуванні опитувань, а в тому, що їх цілком серйозно видають за чисту монету. До того ж, свобода слова на каналі Віктора Пінчука – парадокс, якщо не оксиморон. Мовчу вже про прямі включення з майданчиків у різних містах України, які після карнавалу навколо НЗФ з аналогічними включеннями на тому самому ICTV можуть сприйматися хіба що як особливий різновид цинізму. Хотілось би подивитись на людину, яка здатна повірити у “вільний доступ” до мікрофону на таких заходах. І вже зовсім прикро, що така авторитетна особа, як Савік Шустер, стала заручником ситуації. Адже, навіть якщо все це робиться абсолютно щиро, якщо всі опитування зроблено за всіма правилами соціології і вони до сотих віддзеркалюють реальний стан речей – усе одно ніхто не повірить. Звичка цинізму – найкорисніша серед шкідливих, і така ж непозбувна.

Що ж, як каже східна приказка, хоч скільки кричи “свобода слова” – у роті дедалі солодше.

Читайте також:

Помилка Савіка Шустера?

На ICTV з’явиться „Свобода слова”

Дивіться в ефірі...

„Свобода слова” Савіка Шустера стане головним дискусійним майданчиком в країні?

Савик Шустер: «Взаимодействуя с властью, не давать этой власти делать все, что ей вздумается»

«НАВІКИ РАЗОМ» із Савіком Шустером


У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для “Детектор медіа”
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1044
Переглядів
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду