Журналіст перебуває у слідчому ізоляторі тимчасового утримання міста Севастополя у переповненій камері, внаслідок чого, за його словами, змушений спати просто на підлозі.

"Детектор медіа" публікує репортаж із попереднього судового засідання, яке відбулося 6 липня 2005 року.

Середа, 6 липня. У Апеляційному суді міста Севастополя відбулось чергове засідання у суперечливій і виснажливій справі колишнього депутата, редактора ”Євпаторійського тижня” Володимира Лутьєва. Наслідком засідання стала низка відхилених клопотань адвоката Лутьєва, Віктора Овечкіна. Головна вимога – звільнення підсудного з-за ґрат - задоволено не було. Євпаторійський правдоборець продовжує голодування.

Суть справи вже неодноразово висвітлювалась у публікаціях „Детектор медіа”. Після тривалої перерви, у кінці червня, суд продовжив слухання свідків, прокурором вкотре було висунуто клопотання щодо зміни запобіжного заходу з підписки про невиїзд на арешт. Це було далеко не перше подібне клопотання, але саме йому судилось стати переломним: суд задовольнив вимогу. Надзвичайно важливо, що напередодні Лутьєв телефонував знайомим журналістам і казав, що має точну інформацію: завтра (30 червня) його заарештують – і цього разу він з-за ґрат не вийде. Джерело він не вказав, але переконував, що цій людині варто вірити. Ми є свідками, що пункт перший вже виконано. Тепер кожне засідання суду є кроком на шляху реалізації чи відвертання пункту другого.

Засідання 7 липня розпочалось, як і майже кожен офіційний захід, із запізненням. У невеликій залі були присутні всі учасники процесу. Володимир Лутьєв був надзвичайно блідим, виснаженим, вставав і сідав з помітним виразом болю на обличчі, тримаючись за ґрати навколо лави підсудних – наслідки голодування очевидні і разючі. Почав він його відразу ж після арешту, зрідка лише приймаючи воду, адже вбачає в цьому єдиний спосіб протестувати проти незаконної, на його думку, зміни запобіжного заходу.

Нагадаємо, що офіційним приводом арешту стало неодноразове порушення ним підписки про невиїзд, небажання давати свідчення, залякування свідків і погрози на їх адресу з вимогами зміни своїх попередніх слів. Послідовно і поетапно Лутьєв коментує ці аргументи. Він не заперечує, що виїжджав. Але кожен раз направляв повідомлення до суду замовним листом, про що має квитанції і квитки. До того ж, причиною поїздок були судові справи у Верховному Суді України та захист своїх прав за допомогою Ніни Карпачової. Єдина поїздка за кордон – до Московського інституту травматології – була вимушеною: підсудному потрібна операція за станом здоров’я (інвалід ІІ групи). Цікаво, що попередні клопотання теж мали за основу його виїзди, але тоді відхилялися: судді були попереджені про кожне порушення підписки, які, до того ж, ніяк не заважали слідству. Нові свідчення, на думку адвоката, теж не є аргументом, адже погрози, які, начебто, мали місце, є фактично безпідставними, адже Лутьєв сам підтверджує факти цих свідчень. Який же сенс вимагати їх змінювати? Тому Лутьєв був змушений оголосити голодування.

Тож день слухання 7 липня увібрав у себе виступи трьох свідків. Жоден iз них не вніс нової інформації, яка б змінила хід слідства. Літня Віра Павлівна Бугаєнко не змогла згадати, про що підсудний з нею спілкувався напередодні арешту у 2002 році; начальник відділу УБОЗу Станіслав Миколайович Крисін не зміг розкрити специфічних методів роботи оперативників і спец обладнання. А от останній свідок, Микола Гудзовський, довів, що негативний результат – це теж результат. Він не пам’ятав майже ніяких подробиць з тих днів, коли був понятим під час так званої передачі авансу за замовлення вбивства. Особливо білим і чистим виявився той фрагмент, що мав містити згадки про застосування СХР – спеціальної хімічної речовини, що характерно світиться при ультрафіолетовому світлі. Можна, звичайно, припустити, що наочна демонстрація дії такого засобу є настільки звичною, що її й згадувати не варто; набагато цікавішим є мобільний, ключі, гаманець Грачова, які свідок чітко пам’ятав. Він весь час хотів уникнути форми вільної розповіді, якої вимагав суд, і наполягав на оголошенні його свідчень під час досудового слідства. Коли відповіді зовсім перейшли у площину „не помню, много времени прошло” і „я уже рассказывал, покажите мои показания – и я их подтвержу”, суддя Соловйов вирішив задовольнити вимогу. Гудзовський підійшов до матеріалів справи і почав затверджувати свої підписи на протоколах, підписаних ним ще у 2002 році. Він підтвердив, що все саме так, як він вказував раніше. Тоді і виникло питання, чому у вільній розповіді він не згадав СХР. Відповідь на нього не була інформативнішою за вже наведені. Попри всі зусилля, не вдалося витягти й слова конкретики про дивну хімію. Але ж протокол, у якому понятий розповідає про цю дивну речовину, є, підписи на ньому є. Що ж тоді відбувається?

Описана тяганина була ініційована адвокатом Лутьєва. Він як колишній працівник міліції звернув увагу на таку дрібницю, як специфічність підпису під цим протоколом: він відрізняється від інших автографів Гудзовського у справі. „Когда я изучал материалы дела, я обратил внимание, что протокол о применении специальных химических веществ вызывает определенные сомнения. Я говорил, что подпись Гудзовского совершенно не соответствует всем его подписям, четким, выработанным. Соответственно возникли сомнения по поводу подписей Заборовского (другий понятий. – авт.) и Грачева действительно отличаются от всех других, которые были на остальных протоколах”, - зазначив керченський адвокат. Унаочненням цієї версії і стали пробіли у пам’яті понятого. На повторне питання судді, чий же це підпис, свідок сказав: „Я так тоже могу расписываться”.

З’ясування істини було надзвичайно важливим, адже, за словами адвоката Віктора Овечкіна, «если экспертиза подтвердит, что подпись на этом протоколе поддельная, то это будет означать, что все уголовное дело сфальсифицировано... Если этот протокол подделен, то милиция не собиралась документировать действия Лутьева ,после так называемого покушения… В частности речь идет о том, давал ли Лутьев тысячу долларов как аванс Грачеву».

У травні Овeчкін вже вимагав проведення експертизи, але аргументом звинувачення проти було те, що Гудзовського ще не вислухали. Лутьєв тоді сам направив фотокопії підписів на дослідження в НДІ МВС. Висновок: підпис, швидше за все, підробний. Остаточно не дозволяла стверджувати відсутність оригіналів (вони у матеріалах справи) і мала джерельна база дослідження. Тож логічно, що у цю середу захист знову подав клопотання про експертизу. Відповідь після повернення з дорадчої кімнати: відмовити. Так само було відмовлено і у клопотанні щодо виклику цього експерта, Польченко Т. Г., до суду для підтвердження попереднього неофіційного висновку. Цього разу прокурору і Котляревському вдалось переконати, що цей майор міліції – зацікавлена сторона.

Також суд вважав зайвим запит до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, який видав дозвіл на застосування оперативно-технічних засобів для відеозапису розмови Лутьєв і Грачова, прослуховування його домашнього, робочого і мобільного телефонів. Плутанину із арештом редактора „Євпаторійського тижня” у 2002 році (його затримали до того, як слідчий передав справу до прокуратури) теж вирішили залишити на потім: начебто ще багато недослідженого у справі, тож зарано слухати слідчого Лапатіна, який вів досудове слідство. Потік відмов було робавлено єдиним задоволеним клопотанням захисту: повторно запросити до зали другого понятого, Заборовського, та „кілера” Грачова. Привід: перевірити їх підписи на протоколі про застосування СХР.

Всі чекали головного: рішення по запобіжному заходу. Після чергової перерви суддя оголосив, що Лутьєв і далі буде залишатись під вартою. Голодування-протест триває. Лутьєв так розказав про своє життя: „Камеры переполнены. У нас маленькая камера, 2*3 или 2*2,5. Семь человек, четыре нары. Вот я сплю, одеяло на полу, темно, сыро. Свет там такой, что только зрение портишь. А это же надо готовиться, сидеть, анализировать, выступать, надо набирать на компьютере. В этих условиях невозможно произвести свою защиту. И на это расчет”.

Журналіст Ліля Буджурова так бачить перспективи справи: „Я думаю, что долго Лутьев в тюрьме не проживет, потому что он нездоровый человек: он инвалид, у него очень много ушибов на голове – и какой-то сильный удар по голове может лишить его жизни. Он очень неуживчивый человек… Я думаю, что месяц-два – это максимальный срок, который он там протянет. Его просто забьют там из-за его характера… Цинизм ситуации: инвалида второй группы, человека, который с 2002 года, с момента оглашения, инкриминирования ему обвинения, ходил на свободе и не представлял опасности – и именно сейчас его нужно закрыть. Сразу возникает вопрос: зачем?”

Підсудний переконаний, що його бояться. Якщо він і далі на свободі буде продовжувати писати про місцеву владу і кримінал, то вибори до парламенту не для всіх бажаючих можуть закінчитись очікуваним. Микола Котляревський має, звичайно, свою думку: „От меня никаких заявлений в милицию не поступало и о том, что в отношении меня готовится преступление, заказано убийство, я узнал в последнюю очередь. Мне абсолютно все равно, как это дело будет двигаться, но мне не безразлична моя жизнь, потому что те доказательства, которые были представлены мне, материал уголовного дела – они свидетельствуют о том, что Лутьев реально хотел заказать меня и организовывал это… Лутьев готовился к этому преступлению, и я вам скажу, что он социально опасный человек. Он долгое время писал про меня клевету, и когда у него ничего не получилось, он решил меня убить”.

Думка адвоката з приводу остаточного висновку не дуже оптимістична. Але Володимир Лутьев так сказав з цього приводу: „Я переписал дело, все 13 томов, и заявил ходатайство: «Прошу прекратить его (дело.-авт.) на основании статей 6 п. 11 (отсутствие события преступления) и 6 п. 2 УПК (отсутствие состава преступления)», - поскольку этих преступления я не совершал… И другого здесь не может быть…Я убежден: если суд объективен, то ни Лутьев, ни Котляревский, ни журналисты, ни Карпачова, то тут 100 процентов, сомнений нет - я спокоен”.

Справа Лутьєва надзвичайно показова, а наслідки її передбачувані. Засуджувальний вирок може стати гострильним каменем для внутрішніх ножиць кримських працівників медіа. Критичні матеріали про політиків завжди зважуватимуться само цензурою, щоб „не було так, як з Лутьєвим”. Наступні слухання по справі призначені на 13 та 15 липня, але варто вкотре нагадати, що підсудний голодує. Чи зможе він дати свідчення вже через тиждень, невідомо. „Да здравствует советский суд, самый гуманный суд в мире”, - вигукує герой Віцина у відомому фільмі. За часів Кучми суд відпустив Володимира Лутьєв під підписку про невиїзд: розголос і допомога Ніни Карпачової зробили свою справу. Тo чому ж за нових часів підсудний голодує у камері? Яким є наш суд і що прочитаємо у вироку, важливо дізнатись якомога швидше.

Читайте також:

У Севастополі вчора ввечері був госпіталізований Володимир Лутьєв

Ніна Карпачова вважає справу проти Лутьєва сфабрикованою Суд сьогодні не відпустив журналіста Лутьєва на волю. Йому знову викликали «швидку»

Комитет по мониторингу свободы прессы в Крыму опасается за жизнь арестованного редактора "Евпаторийской недели" Лутьева

Адвокат Лутьєва, обвинувачуваного у спробі вбивства депутата, сумнівається в успішному вирішенні його справи

Журналіста, який нібито вчинив замах на депутата, знову відправили під варту Кримський журналіст Володимир Лутьєв продовжує голодування у в'язниці