Щороку після повернення з Форуму я чую приблизно одні й ті самі запитання від колег, знайомих та й просто попутників у поїзді “Львів – Київ”. Гадаю, що приблизно ті самі питання цікавлять і читача цієї статті, тож дякую усім своїм випадковим і невипадковими співрозмовникам та зараховую їх до співавторів цього матеріалу.

На прохання машиніста "Укрзалізниці" Ігоря відповідаю, що таке Форум. Це виставка досягнень книжкового господарства України. Найбільша книжкова виставка. Головна подія року українських видавців. Тільки тут (на жаль) можна побачити усі українські книжки, видані в країні протягом року (“на жаль”, бо поки в Україні немає книгарні, яка би забезпечувала повний асортимент усіх українських видавництв). Видавці на Форум очікують, до нього готуються, як до визначної події.

Уже не перший рік в Україні є гарна традиція видати книжку саме до Форуму. І це питання не тільки внутрішнього корпоративного престижу (безумовно, на Форумі українські видавці один перед одним хваляться – в кого більше і в кого краще), Форум дає можливість книжку “обкатати” – по-перше, засвітити (ціла низка презентаційних заходів, плюс традиційний конкурс на найкраще українське видання) і перевірити попит на неї (видавці не тільки продають книжки з яток, а й мають можливість безпосередньо спілкуватися зі своїми читачами).

Цього року в роботі Форуму взяли участь понад 550 учасників (100 з них приїхали на Форум уперше). Рекордною є кількість акредитованих медіа – цього року роботу Форуму висвітлювали 109 ЗМІ. Тож щиро сподіваюся, що наступного року на запитання, що таке Форум, мені відповідати не доведеться. Навіть у поїзді.

На прохання домогосподарки Анжели (місце 23, вагон 8), своєї колеги С. і друга Д., відповідаю, що було цікавого на цьогорічному Форумі. Повторюся, але: на Форумі можна не тільки купити будь-яку українську книжку (хоча й це є дуже цінним, враховуючи ситуацію із книгарнями). Їх можна бачити зібраними в одному місці. А це дає можливість помітити певні тенденції. Припустімо, цього року видавництво “Фоліо” – найбільше в Україні видавництво, яке ще кілька років тому заявляло, що для нього не є комерційно вигідним видавати сучасну українську прозу (українською мовою, звісно, бо Андрія Куркова це видавництво друкує вже давно), на Форум представило цілу нову серію сучасної молодіжної прози “Графіті”. В ній уже видано роман Сергія Жадана “Депеш Мод”, книги Ірени Карпи “50 хвилин трави” та “Фройд би плакав” та Наталки Сняданко “Колекція пристрастей”. Цікаво, що попередню прозу Жадана друкувала київська “Критика”, “Колекція пристрастей” виходила в “Піраміді”, а Ірена Карпа є одним з провідних авторів журналу “Четвер”, а тому, за логікою, мала би бути видана у серії “Бібліотека журналу “Четвер” львівського видавництва “Кальварія”. І це не єдині українські письменники, які поміняли коней по дорозі від одинадцятого до дванадцятого Форуму. Навряд чи можна говорити про жорстку конкуренцію за авторів, але принаймні можна констатувати, що вона почалася. А поява на цьому полі такого серйозного і прагматичного гравця, як “Фоліо”, котре грошей на вітер не викине і видавничі ходи ретельно прораховує заздалегідь, може означати, що омріяна українськими письменниками ера перекуповування авторів якщо й за горами, то принаймні не такими високими, як Пік безкорисливого письменницького комунізму.

Серед письменників умовного “першого ешелону” української літератури до цього форуму новими книжками своїх читачів порадували Юрій Андрухович та Юрій Винничук. Андрухович видав поетичну книжку “Пісні для мертвого півня” у своєму “старому” видавництві “Лілея-НВ” (одна з найгучніших книжкових прем’єр минулого року – новий роман Андруховича “12 обручів” видавалася київською “Критикою”), а Винничук (не менш гучна торішня прем’єра Форуму – роман “Мальва Ланда”) продовжив серію антологій “Мітольогія” у “Піраміді”, видавши грубезну збірку “Чорт зна що”. За словами Винничука, у книзі зібрано все про українського чорта. А знаючи його дослідницьку ретельність, можна не сумніватися, що як Винничук сказав “все”, то це й справді все: причому, що цікаво, автор перелопатив не тільки фольклорні записи, літературні джерела (від давніх українських, через ХІХ століття аж до сучасних авторів), а й періодику, зібравши ще й цей легендарний шар. Попередньо “Піраміда” видала “Книгу бестій” (енциклопедія українських народних вірувань, укладена так само Винничуком, ). А ще до цього – чудову антологію української прози Василя Габора. Видання авторських антологій стає маркою цього видавництва, безпомилково вибраним видавничим напрямком.

Найцікавішими літературними подіями цього року я би назвала появу нового роману Жадана у “Фоліо” та видання двотомного зібранні творів Володимира Свідзинського (“Критика”) – по-перше, це перше повне зібрання творів цього автора, по-друге, книжка має унікальний (фірмовий “критиквський”) науковий апарат. Особисто мене зацікавив і новий роман Світлани Пиркало “Не думай про червоне” (київський “Факт”) – інтерв’ю з авторкою, журналісткою лондонської редакції Бі-Бі-Сі читайте у ТК.

Ще цікавими на цьому Форумі були поляки та росіяни. З польських письменників тут побували найвідоміші польські автори Анджей Стасюк (поки є лише єдине українське видання художньої прози Стасюка – роман “Дев’ять” у львівській “Класиці”, але українські читачі могли читати Стасюка й у російському перекладі (пітерська “Амфора”), щоправда, не дуже доброму), Ольга Токарчук (до цього Форуму в двох львівських видавництвах вийшло одночасно три її книжки – “Мандрівка людей книги” та “Гра на багатьох барабанчиках” (Літопис”, останнє – отримало відзнаку Форуму) та “Правік та інші часи” (“Кальварія”)), Томаш Пйонтек та Кшиштоф Варга (український переклад відповідно “Героїну” та “Текіли” видало “Фоліо”). З росіян на Форумі побували Макс Фрай, Лев Рубінштейн, Сергій Гандлєвський. Що вони подумали з приводу своєї поїздки до Львова – читайте у найближчі дні на ТК (за росіян “відповдатиме” Лев Рубінштейн). Головне: перелік цих імен засвідчує, що, слава Богові, на Коельо Форум клином не зійшовся.

Про Коельо у Львові – окрема розмова (читайте, читайте, читайте ТК), а от те, що цього року Форум привіз всесвітньо відому поп-зірку літератури, є серйозною заявкою на те, що виставка виходить за рамки елітарного заходу. Не можна не визнати, що запрошення Коельо – грамотний піар-хід і для популяризації самого Форуму, і для популяризації читання. Адже все-таки є логіка в тому, що захопившись Коельо чи “Гаррі Поттером”, люди “підсядуть” і на читання як таке. Принаймні щодо Гаррі Поттера – це абсолютно справедливе формулювання, експериментально підтверджене багатьма знайомими мені дітьми. Проте, аби коні й люди не перемішувалися, як на Бородинському полі, варто було би виокремити дві паралельні програми – естетську й демократичну. Це допомогло би й орієнтуватися у вирі презентацій, що на Форумі тривають всі одночасно у кількох приміщеннях по всьому місті й трохи не цілодобово.

“В чому успіх львівських презентацій?”, - до роздумів над цим запитанням мене спонукали письменники К. Щиро кажучи, забиті зали на книжкових презентаціях – це львівський феномен. До кав’ярні “Синя пляшка”, де читали Іздрик та Лев Рубінштейн пробратися було неможливо. Ця кнайпа знаходиться у звичайнісінькому львівському дворику, народ зумів залізти на приватні балкони, і поети перед початком читань вмовляли мешканців цього двору і міліціонерів, яких вони викликали, потерпіти їхні вірші хвилин 40. У галереї “Дзига”, де читали Юрій Андрухович та Сергій Гандлєвський, не було не тільки де впасти, а й чим дихати. Кафе “Лялька”, де презентували авторів журналу “Четвер”, було забите вщент… Коротше, аби посидіти на презентації у Львові – місця треба займати заздалегідь. Для Києва така ситуація – нетипова. Для Москви, як відзначив той же Лев Рубінштейн, теж. Це суто львівський формат. Як на мене, секрет – у вихованні публіки. Цим уже 12 років займається Форум видавців, крім нього – КМЦ “Дзига”, яка регулярно проводить різноманітні культурні акції, зокрема літературні. Важливо чути: “регулярно” і “літературні зокрема”, бо тоді нерозривним лишається ланцюжок “актуальне мистецтво”, “актуальна музика”, “актуальна література”.

А на останнє запитання: чому найкращою книжкою Форуму журі визнало збірку поезій Миколи Воробйова “Слуга півонії” (ВЦ “Просвіта”, м. Київ), - я відверто можу відповісти: не знаю. Не маю жодного уявлення – ні чому саме це видання, ні нащо саме це видання. Попри те, що і поет прекрасний, і вірші гарні, і видання якісне. Одразу хочеться запитати, а чому не … Замість трьох крапок я би могла підставити бодай 5 – 6 назв. Серед переможців конкурсу (www.snail.lviv.ua), звичайно, немає книжок погано виданих чи неграмотно написаних. Але поки що лого “Книжка-переможець Форуму” залишається для читача анонімним (так само як і переможець інших українських книжкових конкурсів), а повинен стати таким саме промовистим як напис “11 Оскарів” чи “Володар Золотої гілки”. І треба шукати критерії, які книжки можуть стати корисними для реноме конкурсу. Шукати десь між Коельо та Іздриком, селекціонуючи свій не тільки презентаційний, але й конкурсний формат. Щоби по книжку-переможницю стояла черга. Щоби видавці робили книжки не тільки до Форуму, а й на конкурс, щоби конкурс Форуму міг виступати замовником літератури, гарантуючи успішність самим своїм брендом, який у свою чергу впливатиме на книговидання – і з точки зору формування видавничих стратегій, і з точки зору ефективності продажів.