„Детектор медіа” уважно стежила за подіями навколо методів та принципів підготовки українського учасника цього конкурсу. 24 травня на своїх телеекранах глядачі всієї Європи побачили виступи представників 26 країн і оцінили досягнутий нашою країною результат.



Вчора ми надрукували думку з приводу того, як же все пройщло у Ризі для України, української мас-культури та українських телеглядачів оглядача газети „Киевские Ведомости” Олега Вергеліса. Сьогодні – думка постійного нашого експерта з приводу видовищного ТБ Олександра Зиріна, який намагався пригорнути увагу до теми участі України в „Євробаченні -2003” на сторінках „ТК” ще задовго до самого конкурсу.



Коротке переднє слово

Декілька цитат із закадрового тексту телетрансляції: „мы провели мощную Пи-Ар компанию в Германии и думаем, что Украина войдет в тройку призеров”- це до отримання першого нуля під час голосування. „Як би там не було -це вже велика подія, що Україна потрапила на Євробачення”- це після тринадцятого нуля. „Хочу передати привіт Славкові а ще...і ще...” ( і т.д.)- це вже десь після вісімнядцятого нуля.

Конкурс європейської телевізійної пісні „Євробачення”, як на мене, схожий на потужний електромагнітний імпульс. Саме такого роду збурення, достатньо відомі телевізійникам, і призводять до, іноді, разючих ефектів. Хлюпотіння мильних бульбашок, що лускають - один з таких телевізійних ефектів. Ці бульбашки, як правило, виглядають привабливо - дуті кимось за певні грубі гроші і забарвлені за певними напрацьованими рецептами чимось. Навколо них кучкуються з мокрими очима і розчепіреними ротами. Їх описують( пишеться з буквою „и”), обговорюють і знімають. Але в багатотисячних залах вони гучно лускають. І дратують очі. Особливо телеглядачам. Їм це добре видно, до того ж - в цифровій телевізійній якості. До того ж - якість цю забезпечують витрачені з розумом, а не вкрадені, 9 мільйонів єврів, потужний саунд, світло, декорації та збірна команда найкращих європейських телевізійників, в руках яких чи не найкраща телевізійна техніка.

Основна частина

Продемонструємо результати голосування в європейських країнах щодо виступу України на конкурсі „Євробачення-2003”( ця інформація буде корисною в тому числі і тим , хто раптово залишив свій погляд на оголеній чоловічій та жіночій натурі, яку масово демонстрували в цей час на інших конкуруючих вітчизняних телеканалах):

Ісландія – 0 (маленьке пояснення „0” – це не „О-о-о-о !”, а „нуль”) Австрія – 0

Ірландія – 0

Туреччина – 0

Мальта – 0

Боснія і Герцеговина – 0

Португалія – 0

Хорватія – 0

Кіпр – 0

Німеччина – 0

Іспанія – 0

Нідерланди – 0

Велика Британія – 0

Греція – 0

Норвегія – 0

Франція – 0

Бельгія – 0

Румунія – 0

Швеція – 0

Словенія – 0

Звернули увагу на Україну:



- сусіди - Росія та Польща( це - без коментарів);

- країна, автор якої запропонував нам своє невмируще пісенне надбання - Ізраїль( це також без коментарів);

- прибалтійські брати з Латвії та Естонії( це потребує певних психоаналітичних роздумів).

Отож – „аста з лавістою, бєйбі...”

Додаток до основної частини (для особливо пильних читачів цього тексту) – контролювати показ оголеної натури на конкуруючих ТБ-каналах автор міг на екрані іншого телевізора, розміщеного в іншому місці його квартири.

Частина додаткова.

Роздуми

Ця частина була написана відразу після того, як автор... не вимкнув телевізор після трансляції з Риги, як це зробила більша частина наших телеглядачів. Тому вони не побачили включення зі студії „УТ-1”. А автор побачив і зрозумів – писати треба. Хоча повертатися до теми участі України в конкурсі „Євробачення” автор не збирався. Для нього, як і для багатьох фахівців з нашої країни, все було зрозумілим. Задовго до початку конкурсу. До того ж – оскільки автор не „тусується”, не горланить пісні на пікнічках у „потрібних” і у „вкрай серьйозних” людей і не робить ще велику кількість речей, звичних для вітчизняного пострадянського поп-середовища, писати правду було просто.

Але повернемося у студію УТ-1 – а саме до обговорення участі України в конкурсі відразу по закінченню телевізійної трансляції – з Риги. Вразило одне – абсолютна неадекватність оцінки того, що сталося. Ті, кого було зібрано в студії, наче затрималися в приватній вітальні сімейного шоу-підприємства і знімали „хоум-відео” для відсутнього іменинника. Очевидно, цим пояснюються розфокусовані обличчя та веселі плямкання губами в мікрофон без звуку. Але дійство, нагадаю, проводилося в студії потужного національного телевізійного каналу і демонструвалося всій Україні. І участь України в „Євробаченні”, як я розумію, було заплановано не як сімейну тусовочку на прибалтійському узбережжі, а як державну справу. І саме тому я, як громадянин своєї держави і як професіонал, волів побачити на тому конкурсі основне – чи відповідає те, що моя держава сьогодні запропонувала більше ніж 200 мільйонам телеглядачів, загальноєвропейським усталеним принципам і вимогам та на скільки. Саме ці сотні мільйонів європейців в той чи інший спосіб виставили моїй державі свої оцінки. Оцінки ці зацікавлені особи можуть переглянути вище за текстом...

Які основні тенденції в музичній європейській телевізійній пісенній творчості зразку травня 2003 було помітно в Ризі? Як на мене, їх було дві і очевидних. Тут не будуть аналізуватися причини прояву цих тенденцій. Хоча, напевне, вплинуло і розуміння того, що завтра будь куди і зовсім не питаючи згоди, можуть прийти і приїхати дяді в бронеупаковці з ракетами різного типу наведення і... по національній самосвідомості. Можливо, трохи звідси і публічне відношення до союзників цих дядь.

Але політичні нюанси музичних конкурсів – тема іншого дослідження. Отож- перша тенденція: країни-учасниці конкурсу велику увагу приділяли відбору візуально оригінальних і цілковито, практично стовідсотково, телегенічних виконавців. Все логічно – люди БАЧАТЬ представника тієї чи іншої країни на власних телеекранах. І часто-густо глядачі саме побаченому приділяють більше уваги, ніж почутому - згадайте туркеню! „Детектор медіа” вже звертала увагу на такого роду вимоги до вітчизняної телезовнішності.

Друге - явне намагання в більшості композицій, нехай навіть і в англомовному матеріалі, продемонструвати родзинки автентичних пісенних традицій свого народу. Бачили і чули це телеглядачі і у пісні зі словами вигаданою мовою у виконанні бельгійців. (До речі – чим не „вигадана” українська мова для Європи?) Їх коріння десь там - у фламандському чи романо-германському фольклорі, де кораблями вулицями затопленого водами Північного моря міста пливуть гези або,або,або.... І якби не „брати-слов’яни” словенці – бути їм першими. І, можливо, тоді б пісенне „Євробачення” пішло, нарешті, в інший бік. І не збочувало б на „інтернешнли”, які всім відверто і давно уже набридли. Фантастичний програш великобританців, які дещо все таки в музиці тямлять( останнє місце та жодного(!) залікового балу) з начеб-то однією з найпопулярніших в Європі „фанєрок” в стилі „умцадріца” і такі самі, доволі професійні, але ніякі латвійські, шведські і інші англомовні пісеньки, показали – не хоче вже бабуся-Європа однакового з усіх усюд. Хоче самобутнього і оригінального.

От і переможиця-туркеня поклала до ніг глядачів не тільки незрозумілі (для нас?) викрутаси з тканинами, а і легко впізнану турецьку мелодику. Австрійський клоун не переміг, але з-а-п-а-м’я-т-а-в-с-я. Так само, як і норвежець або португалка, гречанка або поляки. Вони були самими собою. Навіть в текстах пісень, писаних англійською, вони були самими собою. Впевнені і достойні громадяни своєї держави. Як і француженка. До речі, і диктор французського телебачення чомусь результати голосування оголошував французською мовою. І ніхто не репетував і не ставив здивовані запитання. Європа поважає французьську мову. До речі, я впевнений, що і українську мову також поважає... і зрозуміла б.

Та давайте – про оригінальне і достойне від України. Можливо, хоч тепер і керівництво телевізійне, і керівництво гуманітарне зрозуміє - констатація методом „закритого відбору” відсутності в Україні оригінальної музики і віршів, аранжувальників та виконавців є даниною дрібним тусовочним інтересам.



Весела трагічність результатів „Євробачення-2003” зрозуміла всім. Правда, думаю, що реалії вітчизняного шоу-бізнесу цього року таки залишили за собою ( тут вибачаюся за специфічну термінологію) групу „лохів”, яких цього року відверто „розвели” і „кинули на бабки”. Але вони будуть стояти до останнього – не можна перед усіма братками зізнатися в такій ганьбі. Цей „контінгент” нехай цікавить інші і відповідні служби. Я – про Україну. Врешті решт про нас з вами - її громадян. Всіх тих, хто хоче, щоб про нашу музику думали в Європі не як про чийсь дрібний атавізм. Всіх тих, хто розуміє, що справу треба робити по іншому – цивілізовано і професійно. Телевізійну і музичну справу також.

Не вірте тим, хто скаже, що в Україні не можна створити представницьке, серьйозне журі для фахового відбору музики і виконавців. Є професіонали з європейським розумінням і вишуканим смаком: і композитори, і музичні критики, і телевізійники. Вони, правда, досить рідкі гості на напівзакритих бенкетах та фуршетах. Вони – працюють. І я певен - із розумінням і задоволенням попрацюють іще. Правда, не для задоволення чиїсь дрібних сімейних бізнесових забаганок, а задля престижу України на європейському телевізійному форумі.

Яким чином? Автор вже писав про це: тільки відкритий чесний гостроконкурентний конкурсний відбір учасника від України на чергове пісенне„Євробачення” дозволить нашій країні відібрати і достойне, і оригінальне. Крім того, такий відбір - відкритий та чесний - дозволить і музичному середовищу України вийти на інший рівень. Але прекрасно розумію і інше: яку небезпеку це становить для тих, чиї хвостики дружно стирчать біля маленької таці вітчизняного шоу-бізнесу.

Але Україна виходить в Європу не для наповнення їх таці, а задля мільйонів інших своїх громадян. Пафос? Та ні – спокійна констатація відомого. Якщо цього не зрозуміють – громадяни нашої країни будуть чекати, доки нашкребемо на участь в пісенному конкурсі „Євробачення-2004” грошенят, а потім нашу телеведучі ( всі інші знову будуть все розуміти), затамувавши подих, будуть слідкувати - Росія нашкребе нам балів чи ні.

Коротке заднє слово

Драматизм ситуації, напевне, буде масово підтверджений цього тижня в друкованих та електронних ЗМІ: „Ура!”, „Вперше...”, „Взагалі невідомо, як вони голосували?”, „Велика подія...”,„Україна – серед п’ятнадцяти кращих!”, „Головне не перемога - а участь!”, „Вони нічого не розуміють в музиці”, численні інтерв’ю-відгуки простих людей просто на вулицях і „зірок” в пристосованих кріслах і т.д. і т.п. Зрозумілі рецепти – адже зовсім не всі наші громадяни України мають відеомагнітофони, які будуть зчитувати з відеоплівки „Україна-нуль”, „Україна-нуль”, „Україна-нуль”, „Україна-нуль”...

Хочу помилитися...

P.S. „Детектор медіа”, як завжди, готова надати свої електронні шпальти керівництву державної установи – Національної телекомпанії України, для повного і змістовного фінансового аналізу витрат грошей платників податків( створення щотижневих ТБ-програм, робота ТБ-групи в Ризі, перебування офіційної делегації в Ризі, власне трансляція і т.п.) на участь України в пісенному конкурсі „Євробачення-2003” і потенційних витрат на участь України в пісенному конкурсі.



Ну а дискусія експертів - продовжується.

Читайте також:

Олександр Пономарьов сприймає свою участь у „Євробаченні-2003” як затратну місію?

Олександр Пономарьов представлятиме Україну на “Євробаченні-2003”



Запитання „Детектор медіа”: - Як ви вважаєте, чи потрібно було проводити відкритий загальнонаціональний конкурс для того, щоб визначити учасника від України на конкурсі „Євробачення-2003”, що пройде цього року в Литві?

Україна “підспівуватиме” учасникам “Eurovision” разом із усією Європою.

Радість!.. Чия? За скільки?

Украинская песня в ЕВРОвалюте: курс упал… на восток

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись