Ситуацію для „Детектор медіа” коментують Юлія Тимошенко, Володимир Яворівський, Юрій Луценко, Адам Мартинюк. Поки що навіть на рівні інформаційної підтримки один одного у власних партійних виданнях між різними силами опозиції існують суттєві проблеми. Ситуацію для „Детектор медіа” коментують Юлія Тимошенко, Володимир Яворівський, Юрій Луценко, Адам Мартинюк.

Всеукраїнський з’їзд депутатів Рад усіх рівнів від опозиційних сил країни, що відбувся вчора у Києві, окрім стратегічної мети – засвідчити регіонам наявність єдності у рядах опозиції, запропонував нове гасло: „Дамо людям перспективу”.

Загальноприйнятим документом з’їзду – „Декларацією єдності” – три опозиційні сили (БЮТ, СПУ, КПУ) проголосили продовження акції „Повстань, Україно”, започаткували організацію міжфракційних депутатських об’єднань місцевих рад та створення спільного кадрового резерву.

Розподіл портфелів та пошук резервів для „найширшого компромісу” – це поки що тема майбутніх переговорів. Поки що представники опозиції засвідчили наміри створити спільні, регіональні, як їх назвали, „штаби опору”. За словами ідеологів опозиції, вони мають вирішувати нагальні проблеми на місцях, створювати реальну систему протидії владі, відродити справу профспілкового руху, підтримувати громадянські ініціативи тощо.

Крім того, делегати з’їзду схвалили Звернення до народу з уже відомим набором закликів: підтримки дострокового усуненням нині діючого Президента Леоніда Кучми від влади, проведення політичної реформи, організації дострокових виборів Президента України. І що, напевно, найсуттєвіше, підготували звернення до парламенту із вимогами законодавчо підтримати процес зміцнення місцевого самоврядування.

Адже серед учасників з'їзду було 87 народних депутатів України, 93 депутатів обласних, 321 – міських, 539 – районних, 262 – селищних і сільських рад, 103 міських, селищних і сільських голів. Загалом, за словами народного депутата Олександра Турчинова (БЮТ), до Києва приїхали понад тисячу делегатів.

„Наша Україна” була присутня на зібранні у якості гостя, а у кінці березня планує свій окремий з’їзд, куди, щоправда, запрошено делегатів та лідерів від решти опозиційних сил.

Юлія Тимошенко, завжди підкреслено толерантна на публіку у своєму ставленні до нерішучості Віктора Андрійовича, на відміну від Петра Симоненка, зауважила у своєму виступі, що „гостями ми маємо припинити бути”. „Я не хочу, щоб атрибутом опозиції були проголошені золочені граблі, на які ми наступаємо щочотири роки”, – сказала вона, закликаючи в черговий раз „відкласти усі наявні суперечки”.

Лідер партії «Батьківщина» запропонувала щонайменше 12 пунктів, які б могли об’єднати ідеологічно різні опозиційні сили. Серед перших: законність в Україні, роз’єднання влади та капіталу, створення системи незалежного правосуддя, а також – незалежність ЗМІ.

На з’їзді, здавалося, депутати шукали ті нові міфи, які могли б об’єднати такі різні сили. Старалися більше усіх комуністи. Адже об’єктивно єднання опозиції підсилює саме Віктора Ющенка. Борис Олійник навіть почав свій виступ із поетичної оди Левку Лук’яненку, перед яким він „схилявсь і схиляється за усіх часів і народів”. Інший представник КПУ закінчив свій виступ традиційним для правих гаслом. Третій – казав щось „про неньку Украину”.

І все ж дехто скаржився на небажання регіональних осередків правих та лівих партій співпрацювати, про перетворення спільних мітингів на ідеологічні розбірки, а полтавського комуніста образило те, що на зустрічі з губернатором області представника Руху цікавило тільки одне: чого це не чути по вечорах українською мовою пісень?..

Тему визначення єдиного лідера від опозиції намагалися усіляко гамувати. Хоч ціни у буфеті цьому ніяк не сприяли. Заклики на кшталт: «треба, щоб Віктор Андрійович до 9 березня чітко визначив свою позицію», - не обговорювалися. За словами лідера соціалістів Олександра Мороза, це питання поки що не на часі, а зараз „треба працювати на команду, а лідер визначиться природним шляхом”. Та найкраще ситуацію роз’яснив Петро Симоненко: „Компромісу зі створення єдиної виборчої програми немає”.

Ющенку ж довелося піти зі з’їзду ображеним. Він не відповів на закиди Сергія Головатого у тому, що шукає підтримки Л.Кучми. Під час його виступу зал шумів, хтось крикнув: „Регламент”. Громада чи не вперше не витримала мордування нагромадженням висловів типу „такою є антологія української політики”, „ми повинні шукати кращі стандарти і ними керуватися”, „основний урок, яким ми можемо сьогодні зробити, - це урок консолідації”, „нам треба знайти мотиви, щоб бути єдиними” і подібне. Ющенко пішов зі з’їзду, відмовившись від будь-яких коментарів. Від „Нашої України” у президії з’їзду залишився Володимир Яворівський, мовляв, робота спільна у регіонах усе одно ведеться.

Напередодні з’їзду дехто з опозиційних політиків говорив, що серед представників різних опозиційних сил навіть дискутується питання створення спільних ЗМІ. Та під час зібрання вдалось з’ясувати, що навіть на рівні інформаційної підтримки один одного у власних партійних виданнях існують суттєві проблеми.

Ще на першій своїй прес-конференції об’єднана трійка лідерів опозиційних партій висловила чимало претензій до того, що у центральних ЗМІ замовчуються або викривлено подаються акції чи заяви опозиції. Тоді Петро Симоненко сказав, що знайшов кращий спосіб боротися з цим – ходіння у народ. За словами Юлії Тимошенко, лідери опозиції постійно виїздять у регіони. Вона каже, що у опозиції немає іншого способу прорватися в ефір, як створювати потужні інформприводи. З’їзд – один з них.

«Детектор медіа» звернулася до представників усіх опозиційних сил із пропозицією прокоментувати, чи збираються вони виробляти якісь спільні дії в інформпросторі, зараз будучи, фактично, відрізаними від мейнстрімівських ЗМІ, перш за все - електронних? А також, як вони планують протидіяти піарходам політичних суперників? Наприклад, досить вдалим спробам провладних політтехнологів діяти на випередження, дискредитуючи й ті можливі способи донесення до виборців опозиційної думки, які ще залишаються доступними для опонентів влади. Згадаймо, наприклад, розповсюдження фальшивої листівки нібито від імені Ющенка, яке деякі експерти визначили як спосіб дискредитації методу спілкування з електоратом через поштові скриньки...

Юлія Тимошенко, народний депутат України, лідер партії „Батьківщина”, парламентської фракції БЮТ:

– Я думаю, що саме потужні дії самої опозиції і є тим засобом, який може проривати інформаційну блокаду. Сьогоднішній з’їзд замовчати ніхто не зможе. Бо якщо ЗМІ це не покажуть, то їх просто не існує. Ми плануємо, перш за все, діяти через „штаби опору” на місцях та через залучення усіх ЗМІ, що здатні писати правду.

Володимир Яворівський, народний депутат України, фракція „Наша Україна”:

– Я не думаю, що є потреба виробляти якусь спільну лінію в інформаційному просторі, треба просто бути разом. Тільки разом можна подолати блокаду провладних ЗМІ і шляхів цього подолання на сьогоднішній день є кілька. Найдосконаліший, але найважчий – і найефективніший, але знову ж таки найважчий – це мати свої масові ЗМІ, теле- та радіоканал.

Та що ж ми маємо на сьогодні? Ну, почали ми самі випускати газету „Без цензури”. Вона поки що дуже сіра, невиразна, в’яла, про неї мало хто знає, але є принадлива назва. Я думаю, що з часом цю газету можна буде розкрутити. Хоча, дуже прикро через зайві затрати зусиль. Моя позиція була така: треба було брати готову газету і її розкручувати. Але пішли таким шляхом, через те нічого змінити я вже не можу. Думаю, згодом ми зможемо збільшити її тираж і до мільйона екземплярів. Ми будемо цим займатися, бо газета – це найкращий засіб інформування.

Якийсь доступ ми маємо до „Громадського радіо”, що виходить в ФМ-діапазоні у столичному ефірі на радіостанції „Континент”. Майже щотижня я маю змогу виступити в ефірі цієї радіостанції з коментарем чи виступом. Але, на превеликий жаль, воно не сягає далі Київської області. Тобто, від радіопростору ми сьогодні, дійсно, відсічені.

У телевізійному просторі ми самі маємо „НБМ”. Ця ТРК накриває не всю Україну, однак, є у Донецьку, Львівщині, Криму тощо. Тут у нас є перспектива, потрібно нарощувати потужність, кабельну й ефірну.

Ще одним впливовим способом інформування, я думаю, можуть бути листівки. Я повинен подякувати вже сьогодні владі, адже власне кажучи, ми самі мляво ведемо свою піарівську кампанію, а от вони нам дуже здорово допомагають. У Львові розвішано картинки на тему „Повернення блудного сина”, де Ющенко падає на груди президентові й просить його благословити. Ну ви ж самі розумієте, що така штука працює тільки на нас. Так само як і листівка начебто від Ющенка, звернена до Юлії Тимошенко. Але разом з тим, цього тижня ми виготовимо тиражем у три-чотири мільйони мій відкритий лист до Президента, і ми його кинемо, особливо на Східну Україну.

І третій напрямок, який поки що абсолютно не задіяний, але його треба робити – це безпосередні виступи перед людьми. Через те сьогодні посипати голову попелом не потрібно.

Але є і четвертий варіант. Все таки тиснути на владу і виривати в неї хоча б якісь години на тому ж самому „1+1”. На превеликий жаль, ми прогаяли „Новий канал”, де дуже гарний колектив, який би міг дуже легко вписатися в цінності правоцентристських сил.

Тобто, ми будемо все з перерахованого намагатися робити. Зараз треба лише розв’язати організаційні питання. Але балачки про медіа-холдинг – це просто безпросвітна романтика.

Щодо спільних дій в інформпросторі з іншими опозиційними силами – то у нас ідуть дуже інтенсивні розмови із соціалістами та БЮТ. Але з комуністами трохи важче. Вони мають свою газету, свого читача і існує певна несумісність. Їхня газета надто політично заангажована. Треба міняти обличчя газети, аби вона сприймалася не лише комуністами, а й іншими. Ці проблеми є. Їх треба тільки розв’язувати.

Юрій Луценко, народний депутат України, СПУ:

– Чесно кажучи, це одна з найбільших проблем і недоліків, з моєї точки зору, опозиції. Ми все ще не домовилися про єдині спільні дії навколо якогось спільного засобу масової інформації.

На жаль, і цей з’їзд цього питання не вирішує. Чесно кажу, що все залишається по-старому: кожна політична сила намагатиметься утримувати чи створювати свої ЗМІ. Єдине, що є позитивом, але це рішення не сьогоднішнього дня – це спільні політичні дії. Створення спільних інформаційних приводів, спільне коментування подій тощо. Можливо, спільна підтримка в ЗМІ один одного.

Тобто від принципу несуперництва ми перейшли до принципу інформаційної підтримки одне одного в своїх виданнях, але не більше того. І боюся, що від опозиційної трійки тут більшого ми не доб’ємося, бо вона володіє, виключно, своїми партійними виданнями. За рідким виключенням немає серйозних, масових газет, які б нас підтримували. Хіба що „ВВ” та „Грані +”. Тому імпульс у цьому напрямку міг би дати блок Ющенка, але, я бачу, він пішов тим же шляхом. І будує свою власну партійну газету.

До речі, „Грані” на сьогодні функціонують як газета, ми навіть відкрили передплату по всій Україні, але партія на сьогодні фінансово виснажилася й ми не можемо підтримувати місцеву партійну пресу, яка завжди була рупором „Граней” в регіонах. Це є нашою проблемою. Це правда. Сьогодні ми скоротили тираж з 500 тисяч екземплярів до 100 тисяч сукупного тиражу. Газета не є такою впливовою, як раніше, але вона готова під час активного політичного сезону, при підтримці політичних структур, знову відновити свою масовість.

Я думаю, протидіяти владі можна, тільки випереджаючи її. Я особисто завжди прихильник намагань бути розумнішими, ніж влада, і встигати в нових формах піару швидше, ніж влада. Іншого опозиція просто не може собі дозволити у цій країні.

Адам Мартинюк, народний депутат України, фракція КПУ:

– Для того, щоб діяти консолідовано в інформаційному просторі, треба мати можливість виходу у цей інформаційний простір. На превеликий жаль, опозиція, окрім своїх партійних друкованих видань, поки що не має електронних ЗМІ. Йде мова про створення таких ЗМІ, найбільше говорить про це блок „Наша Україна”, але я песимістично дивлюся на можливість цього.

Мабуть, жодна політична сила, а я можу говорити про комуністів, не має матеріальної можливості створити власний телеканал. Але коли б така можливість і була б реалізована, то, швидше всього, влада не дала б можливості працювати цьому ЗМІ, бо у неї є маса важелів, за допомогою яких канал можна закрити нібито за порушення тих чи інших законів.

На щастя, ми можемо користуватися деякими із ЗМІ. Найперше, це ФМ-радіо, які дають іноді можливість висловитися опозиції. На ТБ, практично, такої можливості немає. І ми вже жартуємо, що телевізійні журналісти полегшили нам життя, бо раніше треба було дивитися кожну інформаційну програму кожного каналу, а тепер варто подивитися один центральний канал, а інші вже можна й проігнорувати, бо вони один до одного навіть відеоряд показують. „Темники” спрацьовують.

Це найбільша біда для опозиції, що немає виходу у ЗМІ, а ми дуже добре усвідомлюємо, чого ЗМІ можуть досягти. Нам більш ефективно треба буде використовувати депутатські канали. Добре, що відбувається трансляція сесій ВР. Вважаю, велика заслуга і депутатів, і Голови Верховної Ради України у тому, що це рішення парламенту виконується. Бо й раніше ми приймали таку постанову, а все одно пробитися в ефір було важко. Плюс те, що, як ви знаєте, на вимогу якраз опозиційних лідерів, ВР прийняла зміни до Постанови „Про висвітлення сесій Верховної Ради України”. Ми добилися того, що зараз щодня будуть виходити в ефір представники усіх фракцій, у тому числі й наших. А щодо часу, то чотири опозиційних фракції матимуть стільки ж його в єфірі, як і дев’ять фракцій більшості. Це також створить додаткові можливості для роз’яснення нашої позиції. Поки що, правда, твердої домовленості з НТКУ немає, але ми сподіваємося, що Національна телекомпанія виконає цю Постанову, оскільки парламент є замовником цих програм і виділяє на їх розміщення кошти із бюджету Верховної Ради. Виготовляє програми телекомпанія „Рада”.

Щодо інформпідтримки у наших виданнях інших учасників опозиційних сил - то існують, без сумніву, певні проблеми. Газета „Комуніст” виходить двічі на тиждень, „Товариш” – раз на тиждень, „Сільські вісті” – чотири рази на тиждень. Не ті можливості площі, які б дозволяли опублікувати виступи членів різних партії, але в оглядах ми подаємо найкращі виступи і представників інших сил опозиції. Хоча тут спрацьовує, звичайно, партійна корпоративність.

Що ж стосується стовідсоткової профілактики дій влади, її „чорного піару” - то, якщо бути чесним, немає реальної можливості запобігти його застосуванню. Найбільше, що ми можемо, це роз’яснювати виборцям, щоб вони не вірили подібним речам. Ми трохи перебільшуємо роль і значення листівок. Зараз усе, що ти пишеш, добре відомо, і новизни, чи факту, який би обурив людей, в листівках немає.

Уявіть ситуацію, коли валився Союз, кожен факт викликав страшенне обурення. Наприклад, у Чернігові повідомлення про те, що хтось викинув на смітник машину ковбас, покликало людей на вулиці, тоді усе керівництво у місті змінили. У нас в державі робляться зараз набагато страшніші речі, усе це люди знають, але на площі, на жаль, не виходять.

Схвилювати людей, щоб вони стали у стрій боротьби, зараз дуже і дуже важко. І тут я підтримую Степана Хмару, який сказав, що більшість людей сподівається на наступні вибори, що змінять ситуацію, а це якраз, без зміни системи влади, може бути помилковим. Головним способом роботи з населенням залишиться спілкування через регіональні штаби, а також безпосередні зустрічі з виборцями. Якщо на перших етапах це були поїздки по обласних центрах, то зараз почали їздити у міста-стотисячники, міста, що знаходяться у місцях хорошого транспортного сполучення, щоб доносити до населення інформацію про акцію опозиції «Повстань, Україно!».

Від „Детектор медіа”: - Отже, про об’єднання зусиль опозиції та її прихильників заради створення не партійних, а незалежних якісних ЗМІ мова, як і раніше, не йде. Вочевидь, наші політики, в тому числі й опозиційні, ще не скоро зможуть позбутися радянського розподілу медіа виключно на „свої” та „чужі” та радянського ж розуміння ролі преси у суспільстві. Між тим – це й лакмус готовності опозиції взагалі саме до демократичних змін у системі влади. Бо інакше – нащо ж трощити списи?

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись