Ви ж не думаєте, що хвалєбний матеріал про Тігіпка як «рольову модель» з'явився у «Форбсі» тому, що хтось просто забув, чим і з ким займався Тигипко? (І це ж іще не найбільш одіозний персонаж, погодьтеся. Але все-таки).

Професійні журналісти і редактори, а особливо в ділових виданнях, мають все знати і пам'ятати (і мати досьє на героїв своїх публіуацій) просто в силу вимог професії.

Отже, варіант «просто забули» неможливий (інакше це - розписка «Форбса»  і його головреда у власній непрофесійності).

Значить, шо?

Значить, їм просто це все ок.

Ок вихваляти Тігіпка, знаючи його політичну біографію.

І це - тривожний дзвінок.

Можна скільки завгодно писати про незламність, наближення перемоги на економічному фронті, влаштовувати конференції про відбудову і відвідувати закордонні форуми про відновлення, носити футболки з мерчем «фортеці Бахмут» і світшоти з Тризубом, бо така вимога часу.

Але десь глибоко всередині залишатися тими самими, хто роками заглядав в рота російським гуру, орієнтувався на російський ринок (згадайте кількість українських франшиз російських видань) і не розуміти, «ашотакоє».

Навіть щиро вважаючи себе сучасними українськими патріотами. (Це зараз було про цілу категорію людей, не про одну конкретну особу).

А ось ще про те, що написав конкретно Борис і що мене дуже занепокоїло:

«Громактив».

Цей новотвір - покруч, утворений по аналогії з «партактивом».

Тобто така собі «радянська» конструкція з негативною конотацією.

Тільки замість партії тут - громадянське суспільство.

І цей «громактив», якщо почне шось там казати про Тігіпка - ну що з них взяти, це ж не бізнесмени, які все розуміють правильно.

Вдумайтеся: головний редактор крупного бізнес-видання наперед оголошує всіх незгодних з його позицією новим словом з негативною конотацією, яке бере корені в радянській добі.

А це вже підміна понять.

Бо в СРСР була одна партійна лінія, а в демократіях і громадянському суспільстві так не робе.

Ніякого єдиного «громактиву» у нас нема і бути не може. Бо громадянське суспільство - воно строкате, різноманітне, в ньому є різні течії і напрямки, є конкуренція і дискусія.

І цього, якщо ти справді український журналіст, неможливо не знати.

А якщо ти вважаєш, що всі, хто з тобою не згоден - це якийсь апріорі дурнуватий і злий «громактив» - може, пора задуматися:

• Хто я?
• До якої суспільно-політичної традиції я справді тяжію?
• Куди я належу?

Бо якщо ти боїшся плюралізму думок і маєш нульову репутаційну пам'ять - в Україні з таким багажем може бути і справді нелегко. Заплюють і шапками закидають.

І ніякий щойно видуманий тобою «громактив» тут ні до чого.

А от представникам медіа і громадського суспільства треба напружитися, бо компліменти в діловій пресі стосовно поплічника проросійських політичних сил і апріорі негативне ставлення до його критиків в публічних постах головреда ділового видання - це небезпечна суміш. Цікаво, що буде далі. 

Ніна Кур'ята, медіаекспертка, редакторка з питань України та оборони видання The Observer

Джерело: фейсбук-сторінка Ніни Кур'яти