Сьогодні багато писатимуть про 30 річчя програми Вікна-новини. Але мені виглядає дещо дивним відзначати «ювілей перших незалежних новин» у час, коли через телемарафон вони закриті))). Дивний такий ювілей). У цей день хочу згадати багатьох людей, хто був причетний до цієї програми на початках).

Програму «Вікна» я почав робити на УТ—1 - єдиному тоді українському телеканалі ще у 1992 році. Моїм співавтором був Олександр Ткаченко . Ми разом працювали у редакції політичного аналізу і прогнозування , яку очолював Юрій Шкарлат. Перший випуск був присвячений створенню українського посольства в Москві і сприйняттю у Москві нашої незалежності. Другий, який робив Сашко Ткаченко- боротьбі з сепаратистами в Криму. Оператором був мій одногрупник Сашко Семирядченко. І перший випуск програми «Вікна» став основою нашої з ним дипломної роботи при випуску з КДУ їм. Шевченка у 1992 році ))).

У 1992 я заснував Центр Творчого Телебачення , а згодом ми з Dora Chomiak стали співдиректорами Міжнародного Медіа-Центру «Інтерньюз». Перші кошти дав Джордж Сорос. Власне, він був захоплений талантом Дори, яка тоді працювала у Фонді «Відродження»). А згодом ми отримали великий грант від страшно тепер сказати USAID. Але це було вже у 1994 році).

Ми продовжили виробляти «Вікна» як тижневик. Редакцію тоді очолював Микола Канішевський. Ми теж допомагали створювати незалежні телекомпанії в Україні і обʼєднали їх в мережу незалежних станцій УНІКА-ТБ. Цим займалися Володимир Нечипорук , Василь Яцура , Тарас Михайлович Брикайло. Усе це були близькі для мене люди. З Канішевським ми разом працювали у редакції інформації Держтелерадіо, Яцура і Нечипорук вчили мене журналістиці у фантастичній непідцензурній радіопрограмі «Бліц» і «Молодіжній студії «Гарт», де працювала і наша постійна режисерка і продюсерка Ольга Кисла. Тарас Брикайло керував львівською студією «Міст», київську філію якої я до того створив щоб робити передачі для української діаспори. Тижневик «Вікна» транслювався мережею незалежних станцій.

Поки нам не запропонували виходити на Державному телебаченні. І спочатку це був тижневик. Він був не єдиним. Сашко Ткаченко тоді випускав зі своєю студією «Нова мова» програму «Післямова», яку підтримували тоді молоді бізнесмени, зокрема Микола Мартиненко.

А ось у 1995 році на УТ-1 вирішили випустити в ефір першого приватного мовника. І це була «Студія1+1» Фуксмана , Роднянського і Рабіновича , який теж мав там інтерес.

Мій давній знайомий Зіновій Кулик, який очолював тоді Держтелерадіо дуже хотів просувати "плюси", але як досвідчений політик боявся звинувачень у корупції і шукав альтернативу. Тому я домовився з ним, що на другому державному каналі виходитимуть «Вікна-новини» і інші наші програми : КІН (програма про культуру з Марією Бурмакою», « Параграф» , де тоді працювали Вітя Уколов, Єгор Чичеринда і Гія Гонгадзе. Гія потім почав робити власний інформаційний тижневик. Була авторська програма Taras Ratushnyy, програма про класичну музику «Імпреза» з Оксаною Новосад. Родзинкою був міжнародний тижневик «Вікна у світ», вести який я запросив Миколу Вересня , Віталій Портников і Ростика Хотина. Були інші проєкти і багато талановитих журналістів.

Ведучими «Вікон -Новин» стали Олена Фроляк , Ірина Ванникова, Володя Арʼєв і Радослав Чумак. На посаду головного редактора я запросив Сашка Кривенка і вони з Володею Павлівим переїхали зі Львова в Київ. Головними редакторами згодом були Івшина Лариса , Андрій Куликов, Юрій Горбаль. Технічним Богом незмінно був Дмитро Прикордонний .

Було багато цікавого згодом, далеко не всіх я згадав. Вікна викидали з ефіру, закривали . І тоді я вирішив, що потрібно створювати перший власний канал. Мені ще не було 30 і коли я попросив ліцензію на 50 дециметрову частоту у Києві, де мовлення велося по більшості у метровому або низькому дециметровому діапазоні мені легко її дали. Усі були переконані , що ніхто не бачитиме такий сигнал, який не сприймала більшість телевізорів. Але побачили і у мій день народження 2 червня 1997 року вийшов в ефір канал СТБ.

Сьогодні ми живемо в іншу епоху. Телемарафон вбив рекламний телеринок і загалом ефірне телебачення. Йому і так складно витримати конкуренцію з інтернетом. Але за мудрої політики телебачення підтримувало б національну культуру, мову, як і досі у більшості європейських країн. Знищуючи його цензурою, монополією під приводом війни ми відкрили шлюзи російській пропаганді у телеграмі і інших соцмережах. Тому програємо інформаційну війну у себе, а тим більше за кордоном. Далі буде. Будемо робити нові проєкти, щоб бути на творчий і технологічний крок попереду і конкурентів і ворогів України. І зі святом Вікон усіх, хто святкує сьогодні! Це наше свято!))).

PS. Назвати програму «Вікна» я вирішив згадуючи однойменний українських журнал заснований у міжвоєнний період у Львові поетом Василем Бобинським. Родина Бобинського походила з Добрячина на Львівщині, села, де народився мій дід. Журнал був , звичайно лівацьким, але друкував Хвильового, Гео Шкурупія ( пісня на його слова «Барабан печалі » зараз модна). Зрештою і сам Бобинський став жертвою разом з іншими митцями розстріляного відродження.

Джерело: фейсбук-сторінка Миколи Княжицького