Героїні нового фільму Лукаша Карвовського «Дві сестри» (Польща — Україна) — зведені сестри Малогжата і Ясміна, стосунки між якими давно розладналися, вирушають до України, щоб урятувати тяжко пораненого батька, який працював волонтером на лінії фронту. Спершу сестри подорожують автомобілем, потім потягом, автобусом і, зрештою, пішки. Потрапляють під обстріли, а неподалік від Харкова випадково опиняються на окупованій території.

У «Двох сестрах» несуперечливо поєднані драматичні та комічні моменти, майже всі акторські роботи яскраві й точні. На жаль, в останній третині фільм втрачає в переконливості, проте весь проєкт у цілому, зважаючи на обставини його створення, є справжнім громадянським вчинком — адже його фільмування тривало влітку 2022-го, коли ніхто не насмілювався виходити на знімальний майданчик.

Ми поговорили з паном Лукашем незабаром після початку фестивалю «Молодість», де показали цю стрічку.

 Лукаш Карвовський (фото пресслужби «Молодості» / Анастасія Мантач)

— Пане Лукаше, як ви наважилися на таку ризиковану зйомку?

— Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, у Польщу прибувало багато біженців з України, і всі їм хотіли допомогти, це був справді народний рух. Ми закінчували попередній фільм, і в нас був будинок, орендований для зйомок, у центрі Варшави. Коли ми закінчили фільмувати, я подзвонив власнику: «Я можу взяти його ще на кілька місяців». І він погодився. Ми з дружиною вирішили прийняти українських біженців у цьому будинку, і до нас приїхала велика група жінок із дітьми з Кривого Рогу. Це було дуже зворушливо. І тоді я подумав, що це настільки емоційна ситуація, що я повинен написати якусь історію за її мотивами. Зокрема, як хтось приймає незнайомих людей у своїй маленькій квартирі. Я написав коротку версію сценарію, зв’язався з компанією Film.ua, і вони сказали: «Зробімо це». Тоді вже не було шляху назад і я не думав про те, що це, можливо, небезпечно.

Кадр із фільму «Дві сестри»

— А інші учасники знімальної групи?

— Коли ми почали проводити кастинг, усі боялися туди їхати. Всі питали, чи ми застраховані. Базова страховка, коли у вас якась проблема з мізинцем чи зубом, — будь ласка. Але смерть або серйозні поранення — ні. Зрештою, наша маленька знімальна група приїхала в Україну, і це стало неймовірною пригодою. Все було дуже емоційно, і також нас чудово зустріла українська команда. А ще це перші повнометражні зйомки після вторгнення, тому енергія з української сторони була дивовижною, і чудові актори. Місця для страху не лишилося.

— То чи доводилося вам опинятися в небезпечних ситуаціях?

— Ми відпрацювали один знімальний день у Харкові за тиждень до контрнаступу. Російська армія перебувала десь за 10 кілометрів від місця, де ми знімали, ми чули артилерію. Тож це було, напевно, небезпечно і трохи божевільно.

— Ваші актори чудові. Який ваш метод роботи з ними?

— Це залежить. У цьому фільмі нам бракувало часу, зокрема на написання діалогів. Тож я вирішив, що зовсім не типово, зробити дуже довгі кадри, наприклад, сцену, коли російські солдати намагаються зґвалтувати дівчат, а українка практично рятує їм життя. Ми провели репетиції для всієї цієї дуже складної для акторів сцени. Працювали дві камери, і це дуже довга сцена, як у театрі. Для акторської гри це дуже добре, а ще дуже заощадливо, тому що у нас було не так багато знімальних днів. Я поговорив з операторами, акторами: «Не хвилюйтеся, ми зайве виріжемо, просто зробіть усе можливе». І відповідно, дуже мало дублів.

Кадр із фільму «Дві сестри»

І я не говорив акторам надто багато речей. Я не дуже деталізував сюжет, бо якщо актори знають трохи менше, і, можливо, будуть здивовані тим, що станеться, то це буде краще. І це спрацювало. Мені дуже пощастило. Польські актриси — Кароліна Жепа й Діана Замойська — не дуже відомі, оскільки відомі були надто налякані, але дівчата впоралися на відмінно. А українські актори — дивовижні професіонали. Вони вже були готові. Коли я пояснював, якого персонажа хочу мати, це була дуже коротка розмова. Вони одразу вловлювали.

Кадр фільму «Дві сестри»

— Ви вчилися в знаменитій Лодзинській кіношколі. Що в ній особливого?

— Не знаю, як там зараз, але в мій час це було справді неймовірне місце, куди було дуже важко потрапити. Моїм учителем був Войцех Єжи Гас, великий польський режисер, автор «Рукопису, знайденого в Сарагосі». Всі були дуже щасливі бути там, я зустрів багато друзів, ми й досі дружимо. Одна з моїх шкільних короткометражок отримала нагороду Mobius Strip і була номінована на студентський «Оскар». Загалом, школа — дуже великий простір, багато будівель, але дуже мала кількість студентів. На режисерський факультет набирають близько 10 студентів на рік. За моїх часів у школі було два кінотеатри, і кожен студент режисерського мав право піти до фільмотеки, замовити фільм, наприклад, «Апокаліпсис сьогодні» — і о п’ятій годині розпочинався сеанс для однієї людини. Я пам’ятаю, як ми з друзями передивилися там сотні фільмів. Це справді неймовірно.

Лукаш Карвовський (фото пресслужби «Молодості» / Анастасія Мантач)

— Що ви плануєте знімати далі?

— Після «Двох сестер» я розпочав фільм «Правда». Половина його вже змонтована, а другу половину я хочу зняти зі снігом узимку. Це психологічна драма про молоду пару, яка щойно одружилася і втратила дитину. Ми не знаємо точно, чому це сталося. І ось через цю біду вони починають говорити правду й так дізнаються, що не знають одне одного, і виявляють багато несподіваних речей.

Титульне фото: Лукаш Карвовський (фотограф Roman Koszowski / Foto Gość)