16 серпня 1954 року зі студії «Радіо Визволення» у Мюнхені вийшла в ефір перша передача українською мовою. З того дня почалася історія української редакції «Радіо Свобода», яка за 70 років пережила чимало метаморфоз. Нині робота української редакції «Свободи» — це не тільки радіоефіри, а й сайт із його мобільною версією, сторінки у соціальних мережах, подкасти, документальні фільми, журналістські розслідування.

Крім того, це офіси у Празі, в Києві, а віднедавна — і у Львові, а також мережа кореспондентів у регіонах і за кордоном. Незмінним залишається статус «ворожого голосу», в якому «Радіо Свобода» продовжує перебувати в очах хазяїв Кремля. Російська влада ще у 2017 році внесла корпорацію «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» в список «іноагентів», а у 2024 році — до переліку організацій, діяльність яких визнана небажаною на території Росії.

Про зміни в роботі медіа за останні три роки, про нові формати роботи, втрати й надбання «Детектору медіа» розповіла директорка української служби «Радіо Свобода» Мар’яна Драч.

— Мар’яно, з якими викликами зіткнулась українська служба «Радіо Свобода» з початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну? Як російська-українська війна вплинула на роботу медіа загалом?

— Головний виклик — це безпека наших колег. І не лише тих, хто працює на лінії фронту. У квітні 2022 року, якраз у день, коли генсек ООН приїхав до Києва, російська ракета вбила у своєму будинку нашу журналістку Віру Гирич. І це для нас непоправна втрата. В мене в пам’яті закарбувалось останнє відео, яке Віра продюсувала. Йшлося про історію жительки Маріуполя, яка свого часу пережила блокаду Ленінграда та яка говорить, що в Маріуполі навесні 2022-го було набагато страшніше. Про Віру сьогодні нагадує пам’ятна дошка у Вашингтоні на меморіальній стіні загиблих журналістів.

Авторка та ведуча програми «Схеми», керівниця київського бюро «Радіо Свобода» Наталія Седлецька на презентації фільму розслідування про загибель Віри Гирич. Фото Максима Поліщука, «Детектор медіа»

Після початку великого вторгнення Росії в Україну редакція української служби «Радіо Свобода» значно зросла. Зокрема, ми збільшили команду проєкту «Донбас. Реалії» та розширили щоденний контент. Це стосується не лише новин, а й розслідувань та аналітики. І хоча наше головне завдання — донесення інформації саме до української аудиторії, наші відео з фронту мають попит у служб «Радіо Свобода» в інших країнах, включно з Росією.

Ми почали більше уваги приділяти воєнним темам і змінили фокус наших розслідувачів: підготували великий проєкт про російські стратегічні об’єкти, про військові бази в Криму. Він виник у результаті співпраці наших колег із проєктів «Крим. Реалії» та «Схеми». Ця мапа постійно оновлюється.

Є чимало свідчень про дієвість наших розслідувань. Один з останніх прикладів — запровадження американських санкцій проти чотирьох російських і двох європейських компаній із розслідування «Схем» про постачання імпортної електроніки для російських винищувачів.

Мар'яна Драч під час святкування 70-річчя «Радіо Свобода». Фото Ігоря Васильєва, «Детектор медіа»

Крім цього, «Радіо Свобода» продовжує контролювати роботу української влади. Свіжий приклад результативності такого контролю — звільнення у липні цього року заступника генпрокурора Дмитра Вербицького, яке відбулося після публікації розслідування «Схем» про придбання ним елітного житла за ціною, вшестеро меншу за ринкову. І подібні приклади можна перераховувати й перераховувати.

Валерія Єгошина зі «Схем» стала цьогорічною лауреаткою міжнародної журналістської премії імені Джеймса Найта (Knight International Journalism Awards) — вручення буде у листопаді у США. Важливо те, що деякі теми ми ведемо роками. За історію про те, як кримських татар витісняють із Криму, фільм «Крим. Реалії» «Тиха депортація» у квітні 2024 року отримав золоту нагороду телекінопремії New York Festivals у категорії права людини.

Валерія Єгошина розповідає на Bucha Journalism Conference 2024 про те, як команда «Схем» ідентифікувала російських військових, котрі під час окупації Балаклії на Харківщині тероризували місцеве населення. Фото Максима Поліщука, «Детектор медіа»

— У січні 2022 року «Радіо Свобода» оголосило про запуск проєкту «Новини Приазов’я», кореспонденти якого мали працювати у Маріуполі, Херсоні, Бердянську та Генічеську. Яким чином вам вдалося зберегти цей проєкт після того, як ці міста були окуповані?

— Нам довелося швидко переформатовувати цей проєкт: замість матеріалів про зміни внаслідок реформ, розвиток громад, довкілля Приазов’я прийшли репортажі про розправу над цивільними, про російські фільтраційні табори, історії опору жителів загарбаних міст і сіл. Тобто, звичайно, змінився фокус наших матеріалів. Утім, як і в усіх інших наших проєктах.

— У коментарі «ДМ» ви сказали, що у 2022 році у вас зросла аудиторія з Росії. Можете пояснити причини цього? І яким чином змінилася ваша аудиторія за роки широкомасштабної війни загалом і в Росії, зокрема?

— Ми й досі маємо суттєву частку аудиторії з Росії, але саме на каналах редакції в ютубі, не на сайті. За цей рік вона склала: на каналі «Радіо Свобода» — 25,4 % (і зокрема 36,2 % для прямих ефірів, передусім через стрим «Радіо “Донбас. Реалії”»), на «Радіо Свобода Україна» — 40.9%, на «Крим. Реалії» — 62,2 %. Чим це пояснюється? Очевидно тим, що попри намагання російської влади обмежити доступ своїх громадян до ютубу, повністю заблокувати його не вдається, а вони потребують об’єктивної інформації та, відповідно, звертаються до незалежних джерел інформації, таких як «Радіо Свобода».

— У яких стосунках ви з російською службою «Радіо Свобода»?

— Ми обмінюємося контентом, зокрема, використовуємо контент російської служби «Радіо Свобода», пов’язаний із подіями на Курщині. Наші колеги мають можливість отримувати супутникові знімки, щоб простежити бойові дії на тих теренах, зокрема зруйновані мости. Серед іншого, ми змогли ідентифікувати російського військового, який обговорював із дружиною зґвалтування українок. Утім, ми співпрацюємо не лише з російською, а й з білоруською службою «РС». Хоча у їхньої редакції немає свого бюро у Мінську, в неї є свої надійні джерела в країні, від яких наші колеги мають можливість дізнаватися про наслідки воєнних дій, зокрема про переповнені морги й шпиталі, а також за допомогою супутникових знімків відстежують наміри білоруських військових. Тож у нас відбувається співпраця стосовно усього, що пов’язане з війною.

Крім того, на нашому сайті публікуються матеріали проєкту «Система». Це спільні розслідування телеканалу «Настоящее время» та російської служби «Радіо Свобода», які стосуються, приміром, того, як може змінитися влада Росії після Путіна та хто може стати його наступником, чи як забудовник окупованого Маріуполя завозить до Росії твори мистецтва. Ми вважаємо, що це цікаво українській аудиторії.

Директорка української служби «Радіо Свобода» Мар’яна Драч, керівниця київського бюро «Радіо Свобода» Наталія Седлецька та президент медіакорпорації «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» Стівен Капус під час святкування 70-річчя «Радіо Свобода». Фото Ігоря Васильєва, «Детектор медіа»

— Ви сказали, що після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну редакція української служби «Радіо Свобода» була розширена. Згідно з інформацією, яку свого часу надала «Детектору медіа» комунікаційна директорка «РС» Вікторія Беннер, йдеться про збільшення штату на 40%. Це відповідає дійсності? І яким чином вам вдається долати кадрову кризу, яка посилилась останнім часом у медіасфері України?

— Кадрові виклики актуальні для будь-якої редакції. Але ті колеги, які працюють у нас, — високопрофесійні журналісти, які прийшли до нас з дуже різних медіа. Дійсно, з 2022 року, завдяки збільшенню асигнувань на діяльність RFE/RL від Конгресу США, ми змогли розширити штат української служби «Радіо Свобода». Це дало нам можливість започаткувати нові проєкти та посилити ті, які існували в нас раніше.

Зокрема, проєкт «Донбас. Реалії» ми трансформували таким чином, що тепер щоденна програма «Радіо “Донбас. Реалії”» більше орієнтується на аудиторію ютубу. В нас з’явилися нові матеріали для нашої аудиторії на окупованій частині сходу України, ґрунтовні пояснення про сутність подій, наприклад, «Найкоротша історія російсько-української війни» разом з аналізом, коли ж ця війна закінчиться.

Програма «Свобода Live» cтала щоденною, а це дає змогу робити аналіз не лише бойових подій, але й внутрішньої політики.

Ведучі ранкового шоу «Свобода. Ранок» Катерина Некреча й Олег Галів. Львів, березень 2023 року. Фото Мар’яна Павлика, RFE/RL

Також ми відкрили новий ранковий проєкт — «Свобода. Ранок», який із березня 2023 року виходить на нашому ютуб-каналі та на телеканалі «Еспресо». Гостей наших ранкових ефірів часто цитують українські телеграм-канали, бо вони пояснюють ключові події. Ще раніше — у лютому 2023 року — з нового бюро у Львові був запущений проєкт «Ти як?» про українців, які були вимушені залишити свої домівки через повномасштабну російську агресію, тобто про біженців і переселенців. Матеріали цього проєкту публікуються на сайті «Радіо Свобода», з’являються на каналах «РС», і також він має окрему присутність у соцмережах, зокрема, в нього активна аудиторія у фейсбуці.

— Скільки загалом співробітників працює зараз в українській редакції «Радіо Свобода»?

— На всіх проєктах — понад сто працівників.

— Ви згадали про співпрацю вашої редакції з телеканалом «Еспресо». З якими ще українськими телеканалами ви співпрацюєте чи плануєте налагодити співпрацю?

— Сьогодні українська служба «Радіо Свобода» — це потужна мультимедійна редакція, співробітники якої працюють на лінії фронту, документують воєнні злочини, відстежують російські репресії на окупованих теренах, розслідують корупційні схеми українських чиновників. Ми співпрацюємо з дуже різними мовниками — практично з більшістю українських телеканалів. І вважаємо, що разом з усіма нашими брендами та проєктами — «Схеми», «Донбас. Реалії», «Крим. Реалії», «Новини Приазов’я» «Ти як?» та іншими — є серед лідерів онлайну в Україні. І за охопленням, і за цитованістю. А оскільки результати різних соцопитувань свідчать, що телебачення залишається важливим джерелом інформації для багатьох українців (при цьому українські мовники працюють і з онлайн-аудиторією), то ми розвиваємо партнерство з великою кількістю медіа. Зокрема — із Суспільним, в етері якого вийшла низка наших документальних проєктів, зокрема, Дмитра Джулая про масові вбивства в Бучі та Мар’яни Сич про українських дітей, яких депортувала Росія. Нещодавно на Суспільному вийшов також матеріал Мар’яни Сич про депортованих українських в’язнів з окупованих теренів, які застрягли на кордоні з Грузією. У рамках нашої співпраці з Суспільним журналістка «Радіо Свобода» Власта Лазур стала співведучою суспільно-політичного токшоу «Новий відлік».

Журналіст «Радіо Свобода» Дмитро Джулай у лісі на околиці Бучі біля ями, в якій після російської окупації виявили тіла трьох цивільних чоловіків. Інформація про це стала частиною документального фільму «Буча: хто вбивав та катував? Нові обличчя». Фото Аліни Подрейко, RFE/RL

Загалом Суспільне — важливий для нас партнер, ми вважаємо, що його місія близька до місії «Радіо Свобода». Співпрацюємо і з багатьма іншими каналами, а також онлайн-проєктами. Днями, наприклад, наша редакція розпочала співпрацю з The Reckoning Project — ініціативою українських і міжнародних журналістів та юристів із документування воєнних злочинів. Вийшов текст про малюка, якого знайшли та загубили під час облоги Маріуполя.

Ми відкриті до співпраці з іншими медійними колективами. Причому це можуть бути абсолютно різні формати партнерства. Нещодавно, приміром, наша львівська кореспондентка вмикалася в ефір ICTV, щоб розповісти про наслідки ракетної атаки агресора на Львів. Наше бюро в Брюсселі постійно інформує про важливі міжнародні події, в першу чергу про отримання Україною зброї. Брюссельська кореспондентка «Радіо Свобода» Зоряна Степаненко якось навіть увійшла до рейтингу «Детектора медіа» популярних спікерів Національного марафону.

Кореспондентка «Радіо Свобода» в Брюсселі Зоряна Степаненко з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом. Фото з фейсбуку Степаненко

Також ми співпрацюємо з регіональними медіа, і наші журналісти виступають менторами для колег із локальних редакцій, скажімо, в рамках навчальних програм Media Development Foundation. На мій погляд, це дуже важлива робота і вона посилює різні редакції.

— Яким чином «Радіо Свобода» розвиває інформаційний продукт для платформ у соціальних мережах? Чи велика у вас там аудиторія?

— Крім трьох каналів, які українська служба «Радіо Свобода» підтримує в ютубі (з аудиторією у понад 500 млн переглядів за 2023 рік), ми також активно розвиваємо сторінку в тіктоку (77,3 млн переглядів протягом 2023 року), фейсбуці (347,5 млн переглядів за 2023 рік), інстаграмі (514,4 млн переглядів), телеграмі (102,5 млн відвідувань за минулий рік).

Ми для себе розрізняємо загальнонаціональну аудиторію й аудиторію на окупованих теренах, до якої нам надзвичайно важливо достукатись. І тут дуже важливу роль відіграють соцмережі. Бо ще на початку повномасштабного вторгнення російські окупанти конфіскували радіопередавач, який транслював «Крим. Реалії» на півострів, заблокували сайт «Крим. Реалії», який виходить трьома мовами — російською, українською та кримськотатарською. І зважаючи на це, ми зараз зосередилися на просуванні інформації для кримчан у телеграмі, вайбері й інстаграмі, який продовжує бути популярним серед жителів Криму попри блокування. Також ми розвиваємо дзеркальні сайти, пояснюємо аудиторії, як користуватися VPN, щоб обійти блокування. Для того, щоб достукатися до аудиторії на окупованих територіях, нам потрібно докладати чимало зусиль.

— Нещодавно після 10-місячного ув’язнення в Росії була звільнена редакторка татарсько-башкирської служби «Радіо Свобода» Алсу Курмашева. Чи відомо вам, яких зусиль докладає керівництво медіакорпорації «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» для звільнення фрилансера української служби «РС» Владислава Єсипенка, котрий уже три роки перебуває за ґратами в тимчасово окупованому Криму?

— Звільнення Владислава Єсипенка є пріоритетом керівництва медіакорпорації. На всіх зустрічах, на всіх міжнародних форумах ми говоримо про справу Владислава Єсипенка, який уже понад три роки перебуває в ув’язненні за сфальсифікованим звинуваченням. Ми постійно перебуваємо на зв’язку з сім’єю Владислава. І, нагадаю, в лютому цього року президент медіакорпорації «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» Стів Капус зустрічався з президентом України Володимиром Зеленським, щоб обговорити питання визволення нашого колеги. Також у нього відбулася зустріч із посолкою Сполучених Штатів Америки в Україні Бріджит Брінк із цього приводу. Незабаром Стів Капус знову буде в Україні й буде порушувати це питання на всіх зустрічах.

Акції на підтримку фрилансера «Радіо Свобода» Владислава Єсипенка, якого засудили в окупованому Криму за його журналістку діяльність до шести років ув’язнення. В центрі — дружина журналіста Катерина Єсипенко. Київ, 6 липня 2021 року. Фото RFE/RL

— «Подивіться оце відео — більше так близько не підпущу журналістів», — підписав кадри одного з перших боїв під Іловайськом командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко. То було відео, зняте журналістом «Радіо Свобода» Левком Стеком. Чи стикаються ваші журналісти з проблемами, коли намагаються потрапити до зони бойових дій зараз? Яким чином ви забезпечуєте їхню безпеку?

— Низка наших кореспондентів регулярно працює на фронті. І щодня одна з наших знімальних груп перебуває у відрядженні до зони бойових дій. До речі, Левко Стек нині служить у лавах ЗСУ. А загалом на фронті перебувають зараз 14 співробітників київського бюро «Радіо Свобода». Нещодавно до Сил оборони долучився також наш колега, обличчя проєкту «Новини Приазов’я» Олександр Янковський.

Що стосується безпеки наших співробітників у зоні бойових дій, то ми, звичайно, дотримуємось усіх безпекових проколів. І тут я хочу згадати про нашу нову знімальну групу, яка долучилася до нас у липні 2023 року. Це медійниці з великим досвідом висвітлення бойових дій. Операторка Анна Кудрявцева знімає на фронті з 2014 року. Репортерка Євгенія Китаїва працює в зоні бойових дій із 2015-го. Влітку минулого року під час зйомок в одному з підрозділів Сил оборони наші кореспондентки потрапили під ракетний удар. Знімальна група вціліла. Однак унаслідок удару були поранені українські військові. Наші співробітниці рятували героїв свого репортажу, виявивши високий рівень стресостійкості та підготовленості. У червні 2024 року президент України відзначив обох Орденом княгині Ольги III ступеня.

Воєнна кореспондентка «Радіо Свобода» Євгенія Китаїва з операторкою Анною Кудрявцевою. Фото з фейсбуку Євгенії Китаївої

Воєнкори «Радіо Свобода» Мар’ян Кушнір і Сергій Нужненко отримали цього року відзнаку на конкурсі «Честь професії» якраз за роботу на фронті, а наш колега Дмитро Євчин у серпні повернувся до роботи в редакції після осколкового поранення, яке отримав під час відрядження у Запорізьку область в січні цього року. Ми пишаємося нашими колегами, які висвітлюють фронтові події, і я мала б згадати всі їхні прізвища — не лише одне чи два. А якщо говорити про проблеми з доступом до зони бойових дій, то вони так само торкаються журналістів «Радіо Свобода», як й інших українських медійників. І ці проблеми регулярно висвітлює «Детектор медіа».

Воєнного кореспондента «Радіо Свобода» Дмитра Євчина після поранення відвідав у лікарні Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, який вручив журналісту подяку і пам’ятну медаль. 16 лютого 2024 року. Фото Бориса Троценка, RFE/RL

— Свого часу українська служба «Радіо Свобода» була ворогом №1 радянської пропаганди. Враховуючи багаторічний досвід медіа, яка його роль у протистоянні російській пропаганді сьогодні?

— Якщо подивитися на контент української служби «Радіо Свобода», то можна помітити, що ми приділяємо велику увагу тому, що відбувається на окупованих територіях України. Нещодавно наші журналісти підготували низку матеріалів про початок нового навчального року в окупації, про те, як там діє пропаганда, відбувається промивання мізків. Як кажуть наші співрозмовники, доходило і до того, що українських дітей змушували мити підлогу вишиванками. Тобто ми ретельно документуємо, пояснюємо і тримаємо зв’язок з аудиторією на окупованих територіях.

При цьому ми добре розуміємо всю небезпеку, яку несе нашим читачам лише тільки один лайк у соцмережах під нашим матеріалом. У Росії «Радіо Свобода» внесли до реєстру «небажаних організацій», і тим, хто спілкується з нашими журналістами, загрожує кримінальне переслідування. Ми робимо те, що, схоже, не роблять інші міжнародні медіа — блюримо обличчя людей із Росії чи окупованих українських територій, з якими спілкуємося на камеру, через наслідки, які їм загрожують. Оскільки усвідомлюємо відповідальність за це.

На головному зображенні — директорка української служби «Радіо Свобода» Мар’яна Драч. Фото: RFE/RL