Запитання журналістів були набагато кращі і чіткіше сформовані, ніж у грудні. Ні, я в жодному разі не поділяю оцих зойків про грудневу пресконференцію, що «ой, які тупі в нас журналісти», «які недолугі запитання», «екають-бекають»... Це все насправді дике перебільшення не в бік української журналістики, покликане її остаточно нівелювати як таку. Ну бо якщо в журналістів невисокі зарплати, височенні вимоги, складний графік, часто непевність, бо наявність у тебе роботи залежить від купи зовнішніх факторів, то раніше сюди додавалась бодай шана від суспільства. А якщо зараз на кожному кроці всіх журналістів ганьблять і ганять зі словами «журнашлюхи», «тупі писаки» (безперечно такі є, але далеко не всі), то хто нормальний піде у цю професію? А проте минулого разу все ж був доволі високий відсоток — за моїми відчуттями, десь 30% — невдалих, недоречних та погано сформульованих запитань, то цього разу все набагато краще. Колеги, я вами пишаюсь, вчора українські журналісти були чіткі, виважені та зрозумілі. Може, я помиляюсь, але здається, питань прозвучало навіть більше, ніж минулого разу, хоч пресконференція була коротша. Але і Зеленський коротше відповідав.

Зеленський вчора був значно спокійніший і не хамив принаймні. Так, він з'їжджав у своєму стилі зі складних тем, як, наприклад, коли переклав усю відповідальність за закон про мобілізацію на депутатів Верховної Ради. Або коли відповідальність за оборонні рубежі переклав на Сирського та Умєрова (вони мають відповідати звісно, але не лише вони, а вся Ставка президента). Та я пишу про інше: вчора президент принаймні не хамив та не принижував журналістів, як минулого разу Інну Ведернікову і це вже дуже похвально.

Про розсадку у залі. Вона була значно зручніша, ніж минулого разу, бо коли зал був на всю ширину приміщення, то значно краща видимість і більше людей нормально бачили. Але погано було те, що всяких посадовців і ЛОМів розсадили посередині (вони весь день там були і відверто знудились відсидіти так п'ять панелей і пресконференцію), тобто що вони там не бачили, щоб мати такі топові місця? Натомість преса була збоків і фотографам було відверто незручно — дуже гострий кут зйомки. Та що казати про фотографів? Ми сиділи так далеко, що на одній з панелей модератор Вaдим  Kaрп’як так і не розгледів мою табличку, хоча я була в першому ряду праворуч. За моїми відчуттями, слово він хотів дати мені, бо довго придивлявся у мій бік, але дівчинка з мікрофоном неправильно зрозуміла фразу «он людина праворуч» і дала слово журналісту з Туреччини, який дуже непоганою українською ставив запитання.

Про таблички. Вони були недолугі й надто дрібно надруковані. А ще під кожною назва країни і цей текст відверто зливався. Наступного разу постараюся надрукувати свою.

Про дівчат з мікрофоном. Ну це «атас» повний — як би гарно вони не виглядали у своєму кежуал-образі «чорні штани-кльош, кеди і білий світшот» та з акуратними зачісками — це позорисько. Та навчіться вже давати мікрофони журналістам в руки — це просто цивілізовано і набагато доречніше.

Про те, що вдруге мені не дають поставити запитання, зберусь із думками і напишу окремо.

Юлія Лавришин, журналістка «Детектора медіа»

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»