У журналістиці Тетяна Гонченко вже понад 15 років. Очолювала в Запоріжжі новинний сайт, потім переїхала в Київ. Останнім виданням, де вона працювала у штаті, був «Бабель». З 2019 року Тетяна пішла на вільні хліби й стала фрилансеркою. Пише для Liga.net, Ain.ua, Bit.ua, Evo.business, Vector, «Читомо». Спеціалізується на темі бізнесу, створенні експертних колонок для компаній і написанні нативної реклами.

Не полишає Тетяна й свою улюблену тему — про книжки. Колись, ще у дофрилансерські часи, вона працювала редакторкою в блозі Yakaboo, нині веде свій телеграм-канал «Непозбувний книгочитун», у якому пише про україномовний книжковий ринок. А нещодавно оголосила передзамовлення на свою власну книжку, яка скоро вийде з друку, — «Фриланс здорової людини».

— Тетяно, здається, ви уособлюєте той самий випадок, коли людина, яка пише про книжки, рано чи пізно сама стає авторкою. А чому саме на цю тему?

— Якось я складала плани на 2022 рік і мені захотілося зробити щось масштабне, а не просто писати тексти на потоці — як у попередні роки. Подумала, що таким масштабним проєктом може бути книжка — бо який журналіст не мріє написати книжку? Поділилася цим задумом у фейсбуку — й мені написали два видавництва. Одним із них було Vivat, яке зрештою й видало мою книжку «Фриланс здорової людини». Спочатку обговорювали зовсім іншу тему — як створювати тексти для бізнесу. Але потім вирішили, що тема має бути ширшою. Так з’явилась ідея написати про фриланс. На той час я вже декілька років працювала на фрилансі, напрацювала певний досвід і почувалася фахівчинею в цьому.

Ми підписали договір за кілька днів до 24 лютого. Через повномасштабну війну робота над книжкою затягнулася на рік — замість пів року, як планувалося.

— Але фішкою «Фрилансу здорової людини» стало якраз те, що в її основі — не стільки ваш досвід, скільки досвід, навички й думки інших людей, які працюють у віддаленому режимі. Причому не лише, власне, фрилансерів, а й замовників, які користуються їхніми послугами. З ким саме ви спілкувалися та як відбирали спікерів?

— Я робила інтерв’ю здебільшого з тими, з ким була вже знайома та спілкувалася раніше, зокрема на тему фрилансу. Я знала, що в них є цінний досвід, про який варто розповісти на широку аудиторію. З іншими познайомилася у фейсбуку, бо стежила за їхньою діяльністю. Наприклад, так було з літературною редакторкою Ольгою Васильєвою, яка на своїй сторінці, що має майже 30 тисяч фоловерів, розповідає, як правильно говорити та писати українською.

Я навмисно добирала спікерів із різним досвідом: хтось із них працює на біржах, хтось замовляє тексти для свого маленького нішевого медіа, хтось шукає фрилансерів для піар-агентств, а хтось є журналістом-розслідувачем на фрилансі.

Найвідоміший із них, напевно, — Отар Довженко (ексголовний редактор «Детектора медіа», медіатренер, дослідник медіа. — «ДМ»). Він має величезний досвід роботи з фрилансерами, зокрема студентами, яким допомагав розміщувати тексти у різних медіа. До речі, Отар був першим (якщо не рахувати редакторку), хто повністю прочитав книжку й написав про неї відгук, який буде розміщений на звороті обкладинки.

Крім того, я брала інтерв’ю в засновниці комунікаційного агентства UK communications Уляни Колодій, редакторки київського сайта «Вікенд» Світлани Максимець, головного редактора видання «Новинарня» Дмитра Лиховія та інших спікерів — загалом їх два десятки.

— Я так розумію, вашими співрозмовниками були люди, які переважно працюють із текстами — у сфері медіа, піару та комунікацій?

— Спочатку ідеєю було написати книжку про роботу на фрилансі взагалі, охопивши різні сфери — дизайн, креативну індустрію, фотографів, маркетологів та інших. Але під час написання зрозуміла, що спікери розповідають про багато цікавих лайфхаків та інструментів, пов’язаних саме з текстами, і вирішила сконцентруватися на цьому. Якби я писала про фриланс в усіх галузях відразу, то книжка втратила б у фактажності. А я хотіла, щоб вона була максимально прикладною, щоб в ній було більше реальних інструментів, історій і рекомендацій. У мене була дилема — або робити книжку більш загальну, щоб вона підійшла усім, або все-таки адресувати її людям, які працюють із текстами, і зробити більш конкретною. Я обрала другий варіант.

— До речі, про тексти. У той час, як редактори перебувають у постійному пошуку якісних текстів, ті, хто продукує їх, шукають місця, де за результати своєї роботи отримають достойну оплату. Чи не здається вам, що вони живуть у паралельних світах і часто не можуть знайти один одного?

— Так, є така проблема. До речі, це спостереження було однією з причин, чому я взялася писати книжку на таку тему. Мені хотілося допомогти замовникам і фрилансерам знайти одне одного і зрозуміти, що потрібно обом сторонам.

Чому всі шукають авторів, якщо їх здавалося б, так багато? Наприклад, я зіткнулася ще з тим, що замовники часто шукають нішевих авторів — які спеціалізуються на економіці, воєнній тематиці, юридичних темах, IT, криптобіржах тощо. А серед авторів багато тих, хто пише про все й не має вузької спеціалізації. Вони універсальні, але водночас глибоко не розбираються ні в чому. У цьому корінь проблеми, коли замовник і автор не можуть знайти один одного.

Ще після 24 лютого бачу багато запитів від людей, які шукають авторів для текстів англійською. А таких небагато. Коли до мене звертаються з таким проханням, я навіть нікого не можу порадити. Бо ті, хто може підійти таким замовникам, вже зайняті, і їх мало.

Ще однією проблемою є недостатньо високі гонорари на медійному ринку. Люди, які добре пишуть, не готові працювати за ту плату, яку пропонує більшість видань. І навпаки: на низький гонорар часто погоджуються початківці, а медіа не підходить така якість текстів, і вони продовжують нескінченно шукати нових авторів. Це таке замкнене коло.

Крім того, на ринку багато безвідповідальних авторів — тих, хто пише тексти, які зовсім не відповідають брифу, зриває дедлайни, зникає, припиняє відповідати на дзвінки та повідомлення. Загалом знайти замовника зараз — не проблема. Але ж потрібно написати так, щоб він захотів до тебе повернутися. На жаль, цю задачу часто провалюють.

— Якими базовими якостями має володіти людина, щоб звільнившись «у нікуди», стати успішним фрилансером?

— Передусім — уміння швидко працювати. Якщо пишеш добре, але повільно — фриланс не для тебе. Тут треба трохи знижувати власну планку перфекціонізму — бо якщо тижнями шліфувати один текст, на життя не заробиш. Наприклад, мій чоловік прекрасно пише, але робить це повільно — любовно вибудовує кожне речення, може довго думати над ідеєю тексту. Результат у такому разі зрештою буде чудовим, але кількість витраченого часу робить роботу на фрилансі в такому режимі невигідною. У нього є статті, над якими він працював по 3-4 місяці.

Але на першому місці для фрилансера, звісно, вміння писати взагалі. Я переконана — і багато про це пишу в книжці, — що початківцю краще не йти у фриланс, бо в такому форматі вчити тебе ніхто не буде. Якщо людина лише починає писати, краще це робити у штаті редакції, де редактори готові вкладати свій час і знання у новачка, аби він потім продовжував працювати в команді.

Адже якщо фрилансер, отримавши завдання, погано його виконає, замовник не буде більше з ним працювати. Він не буде його навчати, підтягувати, вносити змістовні правки. Особливо коли йдеться про комерційний сектор, де замовниками виступають піарники або маркетологи.

Можна провести аналогію з ремонтом квартир. Замовник не буде вчити вас клеїти шпалери, він платить гроші й хоче отримати якісний результат. Тому якщо людина тільки вчиться клеїти шпалери, їй краще піти у бригаду, де її цьому навчать колеги, де є можливість потренуватися і наробити помилок. А вже потім іти у вільне плавання.

— До того ж, за вашими словами, фриланс — це безперервний тренінг із самоорганізації.

— Так, самоорганізованість — також одна з головних умов успіху на фрилансі. Коли працюєш у редакції, навіть із дому, але все одно в команді, тебе постійно стимулюють. Ти бачиш, що інші щось роблять, у вас є одна ціль, якої ви прагнете, є KPI — і це мотивує не розслаблятися. До того ж керівництво може в будь-який момент спитати, що ти зробив учора та чим займаєшся сьогодні. Все це стимулює тебе працювати й не прокрастинувати. Коли ти на фрилансі й тебе ніхто не штрикає, необхідно мати внутрішню мотивацію, щоби працювати, а не піти помити посуд чи почитати книжку.

Мені в цьому допомагають, перш за все, планувальники й гугл-таблиці. Я структурую своє життя та роботу до дрібниць і ставлюся до фрилансу як до бізнесу. Рахую всі показники, які тільки можна порахувати, порівнюю свій попередній і нинішній дохід, прораховую, наскільки мені вигідно працювати з певним замовником тощо. Це мотивує й додає азарту, ти ніби змагаєшся сам із собою. Хочеш, скажімо, заробити в цьому місяці більше, ніж у попередньому, — це стимулює ефективніше працювати, не демпінгувати й не прокрастинувати.

— У книжці ви наводите 10 способів боротьби з прокрастинацією. Можете розповісти хоча би про деякі?

— Є чимало лайфхаків, один із яких — ділити кожну велику задачу на кілька маленьких. Наш мозок прокрастинує, коли боїться братися за якусь велику задачу, оскільки не бачить її кінця-краю.

— Відоме правило про слона, якого потрібно їсти маленькими шматочками?

— Так, це правило добре працює під час роботи з текстами. Одна справа, коли перед тобою стоїть задача написати великий складний текст, і зовсім інша — коли ти ділиш цю задачу на частини: придумати тему, узгодити тему, провести інтерв’ю, розшифрувати інтерв’ю, скласти структуру тексту, придумати підзаголовки й так далі. Це все можна записувати у планувальник окремими задачами й потім поступово їх виконувати. Так набагато легше впоратися із завданням.

Інший, суто психологічний підхід, який працює особисто зі мною, — тримати в голові розуміння, що цю роботу все одно доведеться зробити, скільки б ви її не відкладали. Так навіщо ж відкладати, якщо це неминуче? Здавалося б, такий простий аргумент, але особисто мені він допомагає не зволікати з роботою.

Також я використовую планувальник Trello. В ньому розписую всі свої задачі на кожен день: і робочі, й особисті. А в гугл-таблицях відмічаю, скільки гонорарів очікую від замовників за вже написані тексти та скільки зароблю, коли виконаю всі заплановані задачі. Так можна розраховувати свій бюджет.

Допомагають у боротьбі з прокрастинацією і тайм-трекери. Одна фрилансерка, яка є серед спікерів моєї книжки, користується TMetric. Це доволі простий вебзастосунок, який вбудовується в гугл-документи, в ньому можна фіксувати свій час, відстежуючи, скільки ви працюєте над тим чи іншим завданням.

Якщо перемикаєтеся між задачами, можна перемикати й трекер, щоб він рахував витрачений час на кожен текст (проєкт) окремо. Я випробувала його на собі, й він сподобався мені тим, що виконує подвійну функцію. По-перше, я не відволікаюся — бо не хочеться зупиняти трекер, якщо я його вже запустила. По-друге, так легше порахувати, скільки я витратила часу на конкретний текст і чи вигідно було над ним працювати. Таким чином я можу зробити висновок, чи варто працювати над певним типом текстів або на певного замовника.

— Про фриланс написано чимало книжок — і закордонними авторами, і українськими. Напевно, ви багато з них прочитали перед тим, як писати свою. Це допомогло вам надихнутися чи, навпаки, спонукало зробити щось зовсім інше?

— Я хотіла зробити щось інше. Більшість подібних книжок виглядає так: людина отримала в чомусь (у цьому випадку у фрилансі) досвід, узагальнила його, налила води, і вийшла ціла книжка. Такі книжки пишуть зазвичай із єдиною метою — монетизувати досвід. Мені такий підхід не імпонує. Я взагалі читаю мало подібного нон-фікшену, бо після вичавлення з такої книжки води в ній лишається дуже небагато корисного.

Мені хотілося зробити щось принципово інше. Я спеціально провела інтерв’ю з багатьма людьми, щоб зібрати від усіх оці маленькі зернятка — лайфхаки, інструменти, історії, — з яких зрештою склала детально промальовану картину: як це може бути по-різному і що спрацювало в різних людей, а що — ні. З досвіду лише однієї людини неможливо створити об’єктивне уявлення про будь-що і про фриланс, зокрема.

— Але ж є у фрилансі й недоліки? Наприклад, неможливість нарахувати собі лікарняні або виплатити відпускні. Ви говорите про них?

— Так, у першому розділі книжки я описую як плюси, так і мінуси фрилансу. І взагалі я не ставила за мету закликати: «Негайно всі йдіть на фриланс». Це було б неправильно, бо він підходить не всім. Є люди, для яких недоліки такої роботи вагоміші, ніж переваги. А є люди, які готові терпіти ці недоліки заради переваг.

Головний недолік на фрилансі — це справді певна незахищеність. Наприклад, коли почалася повномасштабна війна, більшості людей, які були у штаті компаній чи редакцій, їхні роботодавці допомагали — з грошима, з переїздом, із житлом тощо. Фрилансери такого не мали. Ба більше — багатьом із них не заплатили навіть ті гроші, які вони мали отримати за вже виконану роботу. У мене, до речі, теж є проєкт, плату за який я очікую вже майже півтора року. І це поширена практика в разі форс-мажорів: виплати фрилансерам — це зазвичай остання стаття витрат майже в усіх компаніях.

Тому на екстрені випадки фрилансеру варто мати фінансову подушку. Зокрема на випадок хвороби, адже хворіти доводиться власним коштом. Така ж історія з відпустками. Коли вирішиш відпочити — рахуєш, що кожен день твого відпочинку коштує грошей, які ти міг би заробити. Тому інколи важко відпустити себе у відпустку. Але це дуже важливо робити, щоб не вигорати.

У мене в книжці є вислів про те, що фриланс вимагає бути постійно в ресурсі, здоровим і готовим працювати. Як тільки щось трапляється — ти хворієш, впадаєш у депресію, демотивацію, вигорання — прибуток падає до нуля. Якщо роботодавець штатного працівника на якийсь час готовий увійти в становище, потерпіти твоє перебування в кризовому стані, то на фрилансі таке не працює. Ти просто не виконуєш свою роботу і, відповідно, не отримуєш гроші. Це головний мінус такого формату роботи — і саме через це багато людей бояться йти на фриланс.

— Яке майбутнє у фрилансу взагалі й у нашій країні зокрема?

— Як сказав мені в інтерв’ю редактор «Новинарні» Дмитро Лиховій, фриланс — це форма роботи майбутнього, особливо для журналістів. Тому що редакціям вигідніше мати багато фрилансерів, які спеціалізуються на різних темах, і залучати їх при необхідності. Водночас це можливість для них мати дуже широкий спектр авторів — не обмежуватися своїми, умовно кажучи, п’ятьма штатниками. А ще це інструмент для залучення класних авторів, яких неможливо заманити у штат редакції, але можна отримати від них тексти на підряді.

Мені здається, що останнім часом створені всі умови для розквіту фрилансу. Тренд на віддалену роботу з’явився не так давно. Ще буквально п’ять років тому, коли я тільки починала працювати на фрилансі, такого не було. Я постійно їздила на живі інтерв’ю, але можливість хоча би писати тексти вдома була суттєвою перевагою фрилансу, і всім це здавалося дивиною.

Коли ж почалась епідемія Covid, а потім — повномасштабна війна, всі інтерв’ю стали відбуватися саме в онлайн-форматі, а компанії та редакції призвичаїлися працювати віддалено. Це створює безліч можливостей для роботи на фрилансі, особливо для тих, хто пише тексти.

Сьогодні залишилося дуже мало редакцій, куди співробітники приїздять в офіс п’ять днів на тиждень і працюють звідти з ранку до вечора. Більшість медійників, навіть працюючи full time, значну частину роботи робить вдома. І у багатьох редакторів виникає думка: якщо мені більше не потрібно, щоб мої автори сиділи цілий день у мене під носом, то яка різниця: в штаті вони чи на фрилансі? І водночас автори думають: якщо я й так працюю з дому, навіщо мені прив’язуватися до одного роботодавця?

Тому я впевнена, що такий формат роботи буде все більш популярним. Не в усіх галузях це можливо, але в креативній індустрії, медіа, IT — всюди, де можна працювати віддалено, — люди все частіше обиратимуть фриланс. Бо це хоч і не абсолютна, але все-таки свобода. Зокрема — свобода розвиватися у той бік, у який хочеш. Це можливість керувати своїм життям. Гадаю, після 24 лютого ми всі переглянули свої пріоритети та відчули, що хочемо жити повним життям, а не бути суворо підзвітним керівництву з ранку й до ночі. Якщо я сьогодні перенервував через нічний обстріл і хочу поїхати перезавантажитися у ботанічний сад — класно мати таку можливість. Фриланс може це дати. Штатна робота — ні.

Тим більше, що гідно заробляти наразі на фрилансі доволі легко: усі фрилансери, з якими я розмовляла для книжки, заробляють не менше, а то і більше за тих, хто працює в штаті.