Українська журналістика зазнає втрат. Медійники гинуть від ворожих куль на фронті, уламків снарядів під час виконання редакційних завдань і російських ракет у себе вдома. Сотні медіа припинили свою роботу, потрапивши під окупацію або втративши джерела фінансування. Катастрофічною є ситуація зі свободою слова в тимчасово окупованому Криму. Майже щомісяця там виносять незаконні вироки громадянським журналістам. Однак попри все українські медіа та журналісти продовжують виконувати свої професійні обов’язки, а за рівнем Всесвітнього індексу свободи слова Україна цього року піднялася на 27 сходинок.

Як широкомасштабне вторгнення позначилося на українських медіа, як розслідують злочини Росії проти вітчизняних журналістів і як домогтися покарання російських пропагандистів? Про це йшлося під час круглого столу «Свобода слова в Україні: поточний стан і виклики», який Інститут масової інформації (ІМІ) організував з нагоди Всесвітнього дня свободи преси.

Убивства, викрадення, залякування

Від початку повномасштабного вторгнення під час виконання професійних обов’язків загинуло дев'ять журналістів, загалом за цей період було вбито 56 працівників медіа. Тисячі медійників були змушені залишити свої домівки. Про це повідомила директорка ГО «Інститут масової інформації» Оксана Романюк.

Загалом за час великого вторгнення Росія скоїла 511 злочинів проти журналістів і медіа. На сьогодні відомо про 14 зникнень і 21 викрадення журналістів. Серед них — кореспондент УНІАН Дмитро Хилюк. Міжнародна організація «Репортери без кордонів» (RSF) отримала свідчення про те, що російські окупанти викрали кореспондента в березні 2022 року на Київщині й він залишається ув’язненим на території Росії попри офіційні її заперечення.

За словами керівниці відділу моніторингу свободи слова ІМІ Катерини Дячук, з 24 лютого 2022 року було зафіксовано 67 випадків переслідувань журналістів, погроз і залякувань. Катуванням, ув’язненням, висилкою до Сибіру погрожували багатьом представникам не тільки центральних, а й регіональних медіа.

Катерина Дячук

Півострів несвободи

Найбільш критична ситуація зі свободою слова — на території окупованого Криму. Голова правління Центру прав людини Zmina Тетяна Печончик повідомила про те, що торік правозахисники зафіксували на півострові 98 випадків атак і погроз щодо журналістів і блогерів.

Головним джерелом погроз, за її словами, залишаються представники окупаційної влади, а найпоширенішими методами атак на журналістів і блогерів є затримання, арешти, штрафи за звинуваченнями в адміністративних правопорушеннях та кримінальне переслідування журналістів.

Тетяна Печончик

Тотальне придушення незалежної журналістики і повний контроль над інформаційним простором в Криму триває з 2014 року. Але з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну ситуація ще більше погіршилась. Зокрема, була введена адміністративна та кримінальна відповідальність за критику воєнних дій, заклики до миру, схвалення економічних санкцій проти країни-агресорки.

До Кримінального кодексу Росії була додана стаття «про публічне поширення завідомо неправдивої інформації щодо використання збройних сил РФ з метою захисту інтересів Росії та її громадян». За інформацією Центру прав людини Zmina, протягом минулого року в Криму були відкриті дві кримінальні справи за цією статтею.

Одна з них, за словами Тетяни Печончик, була відкрита проти активіста-блогера Заїра Смедляєва, якого оштрафували на 40 тисяч рублів і дали дві доби адмінарешту, визнавши його винним у дискредитації армії Росії за порівняння так званої «спецоперації» з геноцидом.

«Крім того, у 2022 році на окупованому півострові було зафіксовано 8 фізичних атак на журналістів — зокрема, два випадки викрадень і катувань медійників, три напади під час затримання, один факт застосування каральної психіатрії. Також відомо про 13 випадків перешкоджання журналістській діяльності. Більшість з них пов’язані з недопуском журналістів на судові процеси: суди відхиляли клопотання медійників про фото-, відеозйомку та присутність на судових засіданнях», — розповіла Тетяна Печончик.

Нині за ґратами на території окупованого Криму та Росії залишаються 15 професійних журналістів або громадянських журналістів, які були ув’язнені за політично вмотивованими кримінальними справами. Троє з них — Вілен Темер’янов, Ернес Аметов та Ірина Данилович — були ув’язнені торік.

За словами голови правління Zmina, серйозною залишається ситуація з ненаданням медичної допомоги українським політичним в’язням, зокрема журналістам. У лютому цього року двоє кримських політичних в’язнів померли в місцях позбавлення волі через ненадання їм медичної допомоги.

«Я закликаю всіх продовжувати тиск на Російську Федерацію, щоб усі 15 ув’язнених журналістів з Криму були звільнені», — наголосила Печончик.

Жодного злочину без покарання

На думку правозахисниці Людмили Янкіної, злочини Росії проти представників медіа потребують особливої уваги з боку громадянського суспільства, держави та міжнародних партнерів України. «Тому що кожен злочин проти людини, яка має журналістське посвідчення, — це злочин проти свободи слова в Україні. І він не має залишатися без належного покарання», — переконана представниця Центру прав людини Zmina, яка є координаторкою робочої групи з ОГП щодо розслідувань злочинів проти журналістів та активістів.

Людмила Янкіна

Представник Офісу Генпрокурора, виступаючи на круглому столі, повідомив, що правоохоронні органи докладають усіх зусиль, аби розслідувати кожний подібний злочин. «Всі вони перебувають під особливою увагою слідчих та прокурорів», — запевнив Олексій Бонюк, начальник Департаменту кримінальної політики та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора.

За його словами, нині відновлює роботу спільна платформа із захисту прав журналістів, яку представники медіаспільноти й Офіс Генпрокурора заснували ще до широкомасштабного вторгнення. «Ми її доповнимо додатковим компонентом, який пов’язаний із війною. Але йтиметься не лише про воєнні злочини. Злочини, спрямовані на перешкоджання професійній діяльності журналістів, хоча вони й непорівнянні за ступенем тяжкості з тим, що чинить проти українських медійників Росія, теж залишаються в нашому полі зору», — сказав Бонюк.

Олексій Бонюк

Також медіаспільнота і правозахисники, за словами Людмили Янкіної, звернулися до Офісу Генпрокурора з проханням відкрити окреме провадження за 16 фактами обстрілу телевізійних веж. «Це окремий вид злочину. Внаслідок цих обстрілів та пошкодження телевеж було припинено мовлення. Відтак люди, що залишилися на територіях, на які ці вежі не можуть постачати сигнал, не можуть отримувати інформацію з України», — пояснила Янкіна.

Полювання на російську дезінформацію

Ольга Білоусенко розповіла про роботу Центру досліджень громадської організації «Детектор медіа», який вона очолює: «Ми досліджуємо поширення російської дезінформації в понад сорока країнах світу, щоб зрозуміти, наскільки вона є динамічною, наскільки адаптується під умови кожної з країн, під її інфопростір, як маскується і з якою політичною метою застосовується».

За її словами, команда аналітиків Центру за допомогою машинного навчання працює з великими масивами даних, досліджуючи російську дезінформацію не лише в медіа, а й у соцмережах. Йдеться про телеграм, фейсбук, твітер і ютуб. Це дає можливість ретельно простежити, як російська пропаганда працює не лише явно, за посередництвом штатних пропагандистів, а й проникає в інформаційне поле завуальовано та непомітно для неозброєного ока.

Ольга Білоусенко

«Також у нас є проєкт DisinfoChronicle, у якому ми працюємо з наративами, меседжами, маніпуляціями та фейками, викриваючи їх. Щодня команда аналітиків та аналітикинь “Детектора медіа” збирає та документує хроніки кремлівської дезінформації навколо військового вторгнення в Україну. Ми фіксуємо меседжі й тактики, які Росія використовує з 17 лютого 2022 року, адже саме цього дня зросла кількість обстрілів підконтрольної Україні території з боку бойовиків, у яких російська пропаганда звинувачує українські війська», — повідомила Білоусенко.

Мета цієї роботи — фіксувати прояви російської пропаганди, які поширюються в українському медіапросторі, в реальному часі, щоби комплексно аналізувати інформаційні атаки Росії проти України.

«Ми переконані, що дезінформація є порушенням прав людини. Це підтверджують десятки вкидів, спрямованих на те, щоб завдати шкоди життю людини. Це було у випадках із “зеленими коридорами”, із закликами не викликати швидку, зі шкідливими порадами про те, як поводити себе в умовах бойових дій тощо. Так само йдеться про публічні заклики пропагандистами знищувати українців за їхню інакшість та інше», — сказала Ольга Білоусенко.

Місце пропагандистів — на лаві підсудних

Учасники круглого столу зійшлися на необхідності внести зміни до Кримінального кодексу України для посилення відповідальності російських і проросійських пропагандистів за геноцидну риторику. Адже, на їхню думку, російська дезінформація і пропаганда є частиною воєнної доктрини Росії та її плану вторгнення в Україну й захоплення території. І всіх тих, хто сьогодні закликає з російських телеканалів та інших інформаційних ресурсів до геноциду українців, має бути притягнуто до кримінальної відповідальності.

«Російські пропагандисти публічно закликають до геноциду українського народу, а тому фіксація їхньої риторики є важливою складовою боротьби з ворожою пропагандою. Команда аналітиків ІМІ спільно з юристами розробила документ, у якому відповідно до міжнародного права чітко визначені ознаки геноцидної риторики. І за ці інформаційні злочини можна притягнути до відповідальності тих, хто їх зараз скоює», — розповіла дослідниця російської пропаганди ІМІ Альона Нестеренко.

Альона Нестеренко

За її словами, ІМІ фіксує геноцидну риторику Росії проти України, робить дослідження про складові російського плану геноциду українців, аналізує залучення до просування ворожих наративів Кремля певних громадян і моніторить при цьому не лише медіа, а й соціальні мережі.

База російських пропагандистів, яку створив ІМІ, кожного місяця поповнюється новими обличчями, зауважила Альона Нестеренко. Крім російських пропагандистів, там є і білоруські, які, по суті, повторюють тези та наративи своїх «старших братів», а також представники пропагандистських ресурсів з окупованих територій.

«До речі, хотіла б наголосити на тому, що російські інформаційні ресурси не варто називати медіа. Це не медіа і, відповідно, працівники, які є на службі російської пропаганди, — це пропагандисти, а не журналісти», — сказала представниця ІМІ.

За її словами, російська пропаганда має спланований і системний характер. Тож і боротися з нею потрібно системно. Саме такий підхід пропонують аналітики ІМІ в досягненні ключової мети: «Потрібно зробити так, щоб винні у розпалюванні війни понесли справедливе покарання. Ми хочемо побачити тих, хто вдається до геноцидної риторики, у міжнародному трибуналі».