На сторінках «Детектора медіа» продовжується дискусія щодо впровадження єдиної прескарти для журналістів. Комісія з журналістської етики провела опитування. «Детектор медіа» опублікував колонку шефредактора українського іномовлення, члена Комісії з журналістської етики Олексія Мацуки. Висловився з цього питання й голова парламентського комітету з гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. Фактично відповідь йому опублікував на сторінках «ДМ» член Комісії з журналістської етики Сергій Гузь.

Сьогодні продовжує тему член КЖЕ Олексій Погорелов.

«Нещодавно я відвідав міжнародне авіашоу в Бельгії на військовій базі. Пропустили за посвідченням Рress від “Новомедіа”. Зробив гарні фотографії і не сплачував за квиток. До речі, квиток коштував 15 євро», — хизується Олександр Плотніков із Києва на сайті однієї з організацій, яка привертає увагу можливістю придбати прескарту.

Цей відгук яскраво ілюструє суто споживацький мотив: заплатити гроші й мати певні привілеї, отримавши журналістське посвідчення, або, як його ще називають, прескарту.

Результати експертного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва з 28 липня по 15 серпня 2022 року на замовлення Комісії з журналістської етики та за підтримки International Media Support (IMS), в ході якого було опитано 212 професійних журналістів, показують основні негативні наслідки купівлі фальшивих посвідчень журналістів та використання їх задля отримання вигоди.

На думку респондентів, це зниження рівня довіри аудиторії до ЗМІ (91 %) та погіршення репутації професії журналіста (85 %). Ще 61 % говорять про дезорієнтацію аудиторії, а 49 % вважає, що це перешкоджає справжнім журналістам отримувати актуальну інформацію.

Приторговує «прескартами» сьогодні з десяток різноманітних — від Харківської обласної організації «Союз працівників сфери безпеки», згаданої авторкою онлайн-видання «Тексти» Валерією Павленко в матеріалі «1500 грн — і ви “журналіст”», до асоціації журналістів «Новомедіа», яка «об’єднує медійників зі світських і релігійних ЗМІ».

Нагадаємо, що одним із найнахабніших торговців був херсонський активіст Кирило Стремоусов. Його так звана інформагенція «Таврія ньюс» роздавала посвідчення всім охочим вступити в неформальне об’єднання, більше схоже на агентурну мережу. Навіть назва була символічна — «Журналісти Стремоусова». У 2022 році Кирило Стремоусов став прокремлівським колаборантом та був призначений так званим заступником голови фейкової «адміністрації Херсонської області».

Повний перелік торговців прескартами не хочеться наводити в цій колонці, щоб не робити їм зайвої реклами. Про них раніше повідомляли й Інститут масової інформації, й Комісія з журналістської етики, і «Детектор медіа». Спільне в цих організацій те, що всі вони за гроші готові надати будь-кому «посвідчення», на якому великими літерами буде написано слово «ПРЕСА» (або PRESS) і яке відкриватиме власнику чи власниці двері до подій, на яких працювати мають виключно журналісти (а не всі охочі), а також до безкоштовного відвідування музеїв за кордоном.

Природа попиту на прескарти

Професія журналіста передбачає дотримання кодексу професійної етики, стандартів, служіння інтересам аудиторії, виконання редакційного статуту медіа тощо. Мати доступ до, наприклад, місць бойових дій чи стихійних лих журналіст повинен, аби особисто зібрати й перевірити інформацію. Бо одним із його найперших обов’язків є повідомляти перевірену інформацію. Іншими словами, доступ до джерел первинної інформації — це не пільга, це професійний обов’язок. Й прескарта є посвідченням, яке підтверджує, що його власник чи власниця професійно займається журналістикою. Європейські країни, визначаючи критерії, за якими можна перевірити, чи людина займається журналістикою професійно. Наприклад, у Німеччині така людина має отримувати не менше 60 % свого сукупного доходу саме від журналістської роботи.

За таке служіння інтересам суспільства журналісти мають певні винагороди та захист. Адже щоб люди отримували від професійних журналістів та медіа інформацію, якій можна довіряти, самі журналісти мають шукати інформацію, в тому числі ту, яку намагаються приховати від суспільства. Для цього існує домовленість про захист джерел інформації, для цього ж журналістам було дозволено мати зброю з гумовими кулями для самозахисту.

Це і приваблює — отримати доступ до благ, не виконуючи жодних професійних обов’язків.

Держава та медійники стоять осторонь?

Здавалося б, якщо власники куплених прескарт створюють ризики для суспільства, то держава та її уповноважені органи мають боротися з такими зловживаннями. Наприклад, якщо зловмисник, придбавши прескарту, отримує інформацію як нібито журналіст і поширює її в соцмережах, не дотримуючись жодних вимог, яких дотримуються професійні журналісти, він може створювати навіть загрозу життю людей, як уже траплялося, коли люди в соцмережах поширювали інформацію про переміщення військової техніки.

Тож, акредитуючи охочих на події з обмеженим доступом, пресслужби намагаються ретельно перевіряти, чи люди з прескартами є справжніми журналістами. Поза сумнівом, це додає роботи і пресслужбам, і журналістам, які мають додатково підтверджувати свій фах. Суспільству це додає зневаги до професії журналіста, бо не кожен і не кожна, хто називає себе журналістом, демонструючи прескарту, публікує матеріали, дотримуючись професійних та етичних стандартів.

А боротися з організаціями, які видають за гроші (чи навіть безкоштовно) папірці, де є слово «ПРЕСА», ще складніше, бо важко визначити порушення, щоби притягнути до відповідальності. Вочевидь протидіяти таким фейковим журналістам мають професійні журналісти. Підтримуючи одне одного та об’єднуючи зусилля. Рішенням могла би стати єдина прескарта, яку б видавала організація, визнана журналістською спільнотою як орган саморегуляції. Або певне об’єднання організацій.

Головний редактор «Бабеля» Євген Спірін під час лекції, організованої Комісією з журналістської етики, казав: «… Кожна автошкола не видає власне водійське посвідчення — у нас є таке посвідчення, єдине для всіх, воно має певну форму, певний вигляд і містить визначену інформацію. То чому не можна видавати посвідчення журналіста єдиного вигляду? Зараз фактично в інтернет-ЗМІ немає навіть реєстрації, ліцензії. Ти можеш відкрити сайт, назвати його “Новини Рейтарської”, найняти туди три людини і видати їм свої посвідчення, роздруковані на принтері і заламіновані. Тому я думаю, що це класна ідея».

Висновки для журналістів і медіа: ключовим є питання довіри

В історії з прескартами ключовим є питання довіри. Довіри до професійних журналістів та до їхньої роботи. Комісія з журналістської етики запрошує однодумців долучитися до розробки фундаментальних принципів роботи єдиної / національної прескарти. Довіра сама не прийде — її потрібно формувати.

Комісія вже привертала увагу до необхідності протидії незаконній видачі прескарт і зловживанню статусом журналіста. А ще восени 2020 року КЖЕ зробила заяву щодо дій директора ІА «Таврія ньюс» Кирила Стремоусова із масової роздачі посвідчень журналіста. Крім того, з результатів уже цитованого вище експертного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, відомо, що сьогодні 74,5 % медіапрацівників підтримує впровадження єдиної прескарти в Україні.

Тож зробімо це разом!

Ілюстративне фото: Офіс генерального прокурора/Національна поліція