Повномасштабна війна змінює українську регіональну журналістику. І в Харкові, який розташований майже на лінії фронту, і в Закарпатті — найвіддаленішому від зони бойових дій українському регіоні, який все ж відчуває і економічний, і соціальний вплив великої війни. Медіа Закарпаття постраждали не так сильно, як у прифронтових регіонах, але й тут закрилось кілька видань, а доходи редакцій упали. У циклі розмов із керівниками пресклубів — інтерв’ю з головою Ужгородського пресклубу Іриною Брезою.

— Ірино, яка, в загальних рисах, ситуація із медіа у вашому регіоні? Наскільки сильно на них відобразилася війна?

— Ситуація у друкованих та електронних медіа різна. У газетах вона найгірша, зокрема у районних: найслабші з них, які не закрилися до повномасштабної війни після роздержавлення, припинили існування тепер. Деякі з них буквально в кінці минулого року розробили перспективні плани розвитку, але не витримали умов воєнного часу. У більшості з них зараз немає ані рекламних доходів, ані договорів із місцевою владою про висвітлення, тому існувати далі без фінансів вони не можуть.

Натомість у онлайн-медіа і телебачення майже нічого не змінилося, бо ми все-таки у глибокому тилу. Зрозуміло, що доходи від реклами впали у всіх, але в нашій області робота ЗМІ не надто залежить від реклами. Переважна більшість медіа фінансуються політичними силами — кожен політик має свій сайт або підтримує телеканал.

Війна вплинула на закарпатські медіа хіба в тому плані, що частина працівників ЗМІ пішли на фронт або в тероборону. І сильно змінився контент.

— А якщо говорити не про районні газети, а про обласні та міські?
— У них теж непроста ситуація, але це почалося не зараз, а ще 4—5 років тому. Вони живуть від виборів до виборів. Під час війни, звісно, стало ще гірше. Обласна газета «Новини Закарпаття», яка нещодавно пройшла роздержавлення, не припиняє виходити. Хоча думаю, що їм зараз важко. Є ще газета «Ріо», їм теж тяжко, але вони поки що друкуються. У газети «Карпатський об’єктив» є підтримка угорськомовної громади, тому, думаю вони почуваються більш-менш нормально. Так само, як і «21 канал» (ТРК «Даніо»), 50% якого належить Товариству угорської культури.

— А з якими викликами загалом стикнулися закарпатські журналісти? Наприклад, багато журналістів в Україні не знали військової термінології, довелося розбиратися…
— Наші ЗМІ не так багато висвітлюють саме воєнну ситуацію, щоб оперувати військовою термінологією. Оскільки ми в тилу, новини з фронту ЗМІ передруковують з всеукраїнських медіа або офіційних зведень. Здебільшого у наших медіа більшість публікацій чи сюжетів стосуються переселенців та соціальних проблем, які з ними пов’язані. Друга поширена тема — це гуманітарна допомога, бо через кордон у нашій області везуть багато гуманітарки. А власні матеріали про події на фронті закарпатські медіа не роблять, і це логічно.

— Щодо переселенців. На Закарпатті їх справді дуже багато — наприклад, у березні їх було 380 тисяч. Це як три населення Ужгорода або третина населення області. Чи впливає це на контент місцевих ЗМІ? Адже в них, напевно, змінилася аудиторія?
— Це відчувається хіба в тому сенсі, що на початку великої війни в місцевих ЗМІ було багато публікацій з порадами для переселенців: де знайти житло та гуманітарну допомогу, де можна влаштуватися на роботу тощо. Щоб переселенці могли через пошук у гуглі знайти відповідні тексти. Сказати, щоб місцеві медіа розвернули весь свій контент у бік людей, які переїхали в регіон, не можна. Думаю, ці люди не надто читають місцеві ЗМІ, але активні у місцевих групах у соцмережах.

Якщо говорити про контент, то протягом місяців війни я робила моніторинг закарпатських медіа і помітила, що в кінці лютого 70% контенту було про війну. У червні кількість такого контенту зменшилася наполовину. Якщо ще в квітні матеріалів про війну було 52%, то в червні — вже 36%. Здебільшого зараз пишуть про наших героїв, про поховання загиблих та про переселенців, які адаптувалися на Закарпатті і відкрили власну справу.

— Як гадаєте, з чим пов’язано зменшення частки матеріалів про війну?

— Думаю, відбувається звикання. Люди вже трохи перенаситилися такою інформацію. Вони шукають більше «побутової», «мирної» інформації. Хоч як це дивно, їх почав цікавити навіть відпочинок улітку. Якщо в перший місяць (лютий-березень) всі стежили за новинами з фронту з ранку до вечора, то зараз усе змінилося.

В Ужгородського пресклубу є власне новинне видання zaholovok.com.ua. І ми бачимо з відвідуваності, що в лютому найбільше переглядів набирали публікації про воєнні теми, наприклад, про розташування укриттів. У березні найбільше читали поради для переселенців. А тепер у «воєнних» матеріалів почала падати кількість переглядів, і їх шукають уже менше.

Змінилася й тональність новин у ЗМІ. Якщо спочатку це була «бравада» — як ми вдало боремося з російською агресією, — то зараз це здебільшого повідомлення про втрати.
— Ви вже говорили, що у закарпатських виданнях зменшилися рекламні бюджети. Розкажіть про це докладніше: як почуваються редакції у фінансовому плані?

— Ясно, що фінансовий стан погіршився. Думаю, що найкраще себе почуває телебачення, бо воно найбільш вразливе, і якби було зовсім погано, воно б закрилося: це дорогий у виробництві контент. Деякі телекомпанії закрилися ще торік, не переживши карантинного спаду економіки. А під час повномасштабної війни у нас телеканали не закривалися.

Загалом не можу сказати, що реклама зникла зовсім, бо, знову ж таки, ми в тилу. До того ж, у наш регіон приїхали багато переселенців та фахівців, які запустили власні бізнеси. Їм потрібна реклама. А великого бізнесу у нас у регіоні особливо й не було, тому тут нічого не змінилося. Загалом я не спостерігаю в редакціях скорочень або закриття відділів. Штат поменшав хіба у тих виданнях, де журналісти пішли на фронт або в тероборону.

— Чи відчуваєте ви пожвавлення на ринку журналістських кадрів через наплив переселенців?
— До нас приїхало багато журналістів із Києва та інших регіонів, але вони здебільшого працюють онлайн на свої видання. Є випадки, коли вони влаштовуються у місцеві ЗМІ. Наприклад, «Суспільне. Ужгород» узяло на роботу тележурналістку з Києва.  Ми в пресклубі шукатимемо журналіста в штат, тож будемо не проти влаштувати до себе когось із переселенців. Вони вже зверталися до нас щодо вакансій, але тоді їх не було. Бо ситуація у пресклубі також змінилася: раніше ми проводили по три пресконференції на тиждень, тепер — одну на два тижні. Наші доходи від цього напрямку впали ще під час пандемії.

— З чим пов’язано скорочення кількості пресконференцій?

— Влітку завжди було затишшя. А зараз ще й поменшало тем, які було б доцільно обговорювати на пресконференціях. Більшість заходів, які ми зараз проводимо, так чи інакше пов’язані з темами війни. Наприклад, у нас проводяться пресконференції міжнародних місій, які працюють із переселенцями. Також волонтери інколи звітують про свою роботу. Політичні сили та бізнес медіазаходів зараз не проводять.

— З яких іще джерел закарпатські медіа беруть гроші? Чи подаються вони на гранти?
— Так, грантів для медіа зараз чимало, і незалежні медіа активно на них подаються. Багато організацій надають підтримку журналістам. Наприклад, у нашого медіа також є грант, ми б без нього не вижили.

Регіон дуже змінюється, у нас ніколи не було стільки переселенців. За вісім років війни їх було близько чотирьох тисяч на всю область, а зараз майже 400 тисяч. Це кардинально змінює картину регіону, його економіку та соціальні проблеми. Якраз на висвітлення проблем гуманітарного характеру і дають гранти, бо це також важливо, хоча це не «воєнна» тема, а ми далеко від фронту.

— Чи доходять до Закарпаття в якійсь формі дезінформація, проросійські фейки?

— Такої тенденції у наших ЗМІ я не спостерігаю. У місцевих групах у соцмережах бувають вкиди про фейкові вибухи, або що в бік Ужгорода летить ракета — думаю, це роблять для того, щоб посіяти паніку. Але це все швидко спростовують, і медіа це не публікують.
Час від часу зустрічалися провокації, пов’язані нібито з сепаратизмом нацменшин — у нас це регіональна особливість. Але наша угорськомовна громада такі фейки відразу спростовує.